Динаміка змін релігійної мережі регіону свідчить про наявність сталої тенденції до зменшення частки православних і греко-католицьких громад на фоні незначного в абсолютних цифрах, але постійного збільшення частки громад протестантських напрямів.

Римо-католицькі громади зберігають сталий рівень присутності у регіоні: протягом цих років їх частка постійно складала 3,7%.

Південний регіон. Пріоритетні позиції в регіоні зберігає УПЦ. До її юрисдикції належать 14% релігійних громад регіону (1059 одиниць). На наступному місці --протестантських громад -- 14% (1049 одиниць). На третьому місці -- іслам: у регіоні зосереджені 87% мусульманських громад країни.

Присутність у регіоні УПЦ-КП та УАПЦ є обмеженою: УПЦ-КП -- 7,2% (235 одиниць) загальної кількості громад в регіоні); УАПЦ -- 1,8% (62). Загалом, частка православних громад у регіоні складає 58,3% (1907одиниць).

Північний регіон. Майже половину релігійних громад регіону складають громади УПЦ -- (826 одиниць). Друга позиція --протестантських громад (320 одиниць) релігійної мережі.

Центральний регіон. Мережі релігійних громад регіону становлять громади УПЦ (45,8%) (4025 одиниць). Друге місце за кількістю громад належить протестантизму -- громади різних протестантських напрямів становлять 28,1% (2469 одиниць) кількості регіону. Досить активно діють у регіоні громади РКЦ, що складають 5,3% (459 одиниць) загальної кількості громад.

У цілому, частка православ'я в регіоні становить 61,5% (5400 одиниць) релігійної мережі.

Східний регіон. 43,2% (1816 одиниць) мережі релігійних громад належить УПЦ. Загальна частка православ'я становить 50,7% (2132 одиниці) всього обсягу релігійних громад регіону 40,8% (1 716 одиниць) складають громади різних протестантських напрямів.

На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України у справах релігій офіційно зафіксовано 30805 організацій понад ста різних релігійних течій, Церков, спільнот. Ця цифра включає 29 587 релігійних громад, 378 монастирів (6184 насельників), 173 духовних навчальних заклади (19 770 слухачів), 298 місій, 75 братств. Священнослужителів у різних конфесіях було 27 902 (із них 722 - іноземці). Працювало у 2004 р. при громадах 12 039 недільних шкіл, виходило друком понад 350 часописів і газет. Інтенсивно розвивається в Україні протестантизм. Загалом він нараховує 7278 релігійних організацій, в тому числі: християн-баптистів - 3051, християн віри євангельської (п'ятидесятників) - 2141, свідків Єгови - 972, адвентистів сьомого дня - 1006. Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113). Три Лютеранські Церкви - німецька, українська і шведська - мають, відповідно, 36, 39 і одну громаду. Пресвітеріан в Україні 50 громад. Всі Протестантські Церкви мають необхідні управлінські структури, 74 навчальних закладів (понад 9400 слухачів), 4027 недільних шкіл, 171 протестантську місію, налагоджену видавничу діяльність (видають 64 газети і журнали).[162] Кількість релігійних громад в Україні в розрізі територіальної наповненості станом на 1 січня 2004р. [178]

Рис. 31 Кількість релігійних громад в Україні

Статистика станом на 1 січня 2004 року, що опублікована в журналі "Людина і світ", №1, 2004 р.

У таблиці подається кількість релігійних громад основних конфесій в областях, м. Києві та АР Крим. На мапі зображені графіки співвідношення кількості релігійних громад, статути яких зареєстровано, у тій чи іншій області. Числове значення у відсотках округлене до цілих.

Пiдсумовуючи здiйснений аналiз сучасного рiвня релiгiйностi населення, слiд вiдзначити, що соцiологiчний пiдхiд до вивчення проблеми вiдiграє велику роль у дослiдженнях сучасної релiгiйностi. Використання соцiологiчного iнструментарiю дозволяє вiдстежувати рiвень, характер, стан i динамiку релiгiйностi населення, а також взаємозв'язок мiж релiгiйними та соцiальними чинниками в життi як окремих iндивiдiв, так i соцiальних груп у сучасних умовах.

Узагальнюючи наведені дані, можна відзначити наступне:

Ш мережа релігійних організацій в Україні має усталену динаміку розвитку, що свідчить про її достатність для задоволення релігійних потреб віруючих громадян;

Ш регіональні відмінності розповсюдження релігійних конфесій, течій і напрямів продовжують зберігатися;

Ш кожна з українських Церков є переважно регіональною і не має рівномірного впливу на всій території країни;

Ш поряд з традиційними для України конфесіями, динамічно розвиваються нові та новітні релігійні напрями, окремі з яких демонструють вищі, порівняно з традиційними Церквами, темпи розбудови своєї інституційної мережі.

Ш освiта (у людей iз початковою та неповною середньою освiтою рiвень релiгiйностi вищий, нiж у людей iз вищою освiтою - майже 70% проти 53%);

Ш матерiальний стан (рiвень релiгiйностi людей iз "крайнiми" показниками матерiального стану - "дуже низький" i "високий" - є дещо вищим вiд решти майнових категорiй людей);

Ш рiд занять (найвищий рiвень релiгiйностi тут знову серед "крайнiх" категорiй, зокрема керiвникiв, тобто тих, хто впевнено почуває себе в життi, а також серед iнвалiдiв i пенсiонерiв, якi звертаються до Бога за розрадою та по допомогу).

Розглядаючи соціально-демографічну структуру Українського протестантизму, можна, відмітити, що в більшості своїй він є міським конфесійним об'єднанням. Більше половини українських євангельських християн-баптистів, прибічників бувшої Ради церков ЄХБ, велика кількість п'ятидесятників живуть в містах. Виключення складають свідки Єгови, більшість яких живуть в селах Західної України.

Соціологічні дослідження, які проводилися на початку нового тисячоліття серед молодих протестантів Волинської, Закарпатської, Дніпропетровської, Чернівецької областях та м. Києві, засвідчують про підтримку політики і прагнення вирватись із нав'язаної протестантам зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації.

Висновки

Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з'ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист:

Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу протестантам відкрито здійснювати релігійну та позарелігійну практику. Сьогодні перехід більшості протестантських течій у церковний статус зносу пожвавився. Це, зокрема, виявляється у структурних змінах, в явищі інституціоналізації, що відображає просування релігійної спільноти до стійкості, стабільності, створення формалізованої структури, розгалуженої організації. За кількістю прихильників протестантизм сьогодні поступається тільки православ'ю, в західних областях -- і греко-католицизму. На сьогодні кількість протестантських громад становить 25% усіх релігійних громад України. Зростає їх активність у різних видах діяльності: філантропічній, місійній, просвітницькій, виховній. Центр активності громад переноситься до міст, відбиваючи загальну тенденцію урбанізації. За даними соціологічного опитування на початок 2003 року, проведеного Українським фондом "Громадська думка", в Україні офіційно функціонувало 6827 протестантських організацій; протестантами було створено 43% (65) духовних навчальних закладів країни і близько 35% всіх недільних шкіл. 39,4% загальної кількості протестантських громад належить до євангельських християн-баптистів (переважно це громади українського об'єднання ЄХБ - 2272); 27,4% - до п'ятидесятницьких течій, найбільшим з-поміж яких є Союз ХВЄ України - 1367 грамад; 13% - до свідків Єгови; 14% - до Уніонної конференції АСД. Всі інші протестантські громади (реформати Закарпаття, методисти німецькі) українські і шведські лютерани, пресвітеріани та ін.) разом складають 6,2% загальної кількості протестантських громад. Найбільш насиченими протестантськими спільнотами в Україні Волинські і Північні області (відповідно 11 і 15 % із всіх протестантських громад країни, Поділля і Степ - по 9%. Крім того зростає чисельність громад "нового протестантизму". На даний час в Україні функціонує понад 150 осередків Церкви Повного Евангелія, 67 громад інших харизматичних течій.

Підводячи підсумки про динаміку і тенденції розвитку сучасного протестантизму в Україні можна зробити висновок: відмова від опозиційності й самоізоляції, легалізація громад, процес їхнього укрупнення, формалізація внутрішніх зв'язків, інституціоналізація, а також урахування багатьма лідерами об'єктивних суспільних реалій -- все це складові сучасного етапу еволюції протестантизму в Україні.

Сьогодні в оновленій Україні, яка здобула незалежність відбуваєься активний процес формування громадянського суспільства і розбудови демократичної соціально-орієнтованої держави. Велике значення має і Церква в розрізі її відносин із суспільством і державою. В цьому питанні варто відмітити створення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, як представницького міжконфесійного консультативно-дорадчого органу для об'єднання зусиль релігійних і громадських організацій, державних установ у справі реалізації соціальних і культурних проектів, актуалізації міжцерковного діалогу в Україні і поза її межами, розв'язання проблем, що виникають у державно-церковних відносинах, а також у відносинах релігійних інституцій з суспільством, участь у процесі вдосконалення чинного законодавства про свободу совісті тощо. Не стояв осторонь цього процесу і Державний комітет України у справах релігій. Дослідним шляхом було знайдено дієву модель співпраці держави і Церкви у розв'язанні цих питань. Перш за все йдеться про довготривалу співпрацю Держкомрелігій України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій у справі всебічного вдосконалення правової бази існування Церкви та розвитку державно-церковних відносин. В цьому питанні держава може ефективніше використовувати можливості протестанських спільнот України в залучені до України західно-європейських ділових кіл, в пропаганді на зовнішній арені новопосталої держави, а також можливості власне українського протестантського підприємництва.

Корисними можуть стати спільні кроки держави і церкви до впровадження в Збройних Силах України інституту військових капеланів. Якщо у 1993 році за даними соціологічного дослідження 53% військових надавали перевагу повній ізоляції церкви від армії, то на сьогодні ситуація зазнає змін: інститут душпастирства вважається не тільки необхідним, але й неминучим для Збройних Сил України.

Процес оновлення принципів соціального Євангелія пов'язаний з усе більшим проникненням протестантських теологів у питання політики. Сьогодні ідея створення протестантської партії в Україні жваво обговорюється в нових, сформованих у 90-х роках євангельських громадах. Варто визнати -- протестанти в Україні проявляють помітний інтерес до політики. І не тільки рядові віруючі, але й пастирі прагнуть брати участь у парламентській і державній діяльності. Згадаємо хоча б колишнього міністра юстиції, голову Всеукраїнського об'єднання християн-юристів, п'ятидесятника Василя Онопенка, або координатора партії "Батьківщина" баптиста Олександра Турчинова, скликання 1998-2000 рр., або народного депутата, пастора харизматичної громади Володимира Шушкевича, народного депутата ВР України Леоніда Чернівецького, члена християнсько-ліберальної партії України. Визначною подією в політичному житті християн-протестантів стало заснування Всеукраїнського об'єднання християн, яке відбулося 23 травня 1998р., керівником і координатором якого є народний депутат ВР України В.Г. Бабич.

Всеукраїнського об'єднання християн (ВОХ) - політична партія, яка будує свою діяльність на християнських принципах і цінностях. Вона утворилась як результат усвідомлення політиками, громадськими, духовними діячами необхідності активного утвердження християнських ідеалів, цінностей, основ в українському суспільстві. Головною метою партія визначила побудову в Україні християнської держави за духовною направленістю і мораллю, громадянської, демократичної, правової за своїм конституційним устроєм.

За даними соціологічного опитування, яке проводилося в квітні-травні 2004-2005рр. в м. Рівне серед респондентів протестантських громад, з цікавістю до політичного життя в країні ставиться 76% опитаних. На запитання "Яким політичним силам Ви віддаєте симпатії?" - респонденти дали такі відповіді: 46% - національно-демократичним, 12% - провладним, 8 - лівим, 34% - взагалі не цікавляться. Про готовність взяти участь у виборах висловилась переважна більшість опитаних, це - 66%, не визначились - 15%, відмовились від участі у виборах - 19%. Слід зазначити, що більшість респондентів вважають не доцільним участь у роботі громадсько-політичних організацій та громадських об`єднань та політичних партій. Вони становлять 64% від усіх опитаних. Важливість функціонування української мови її розвиток і культивування усуспільстві виділила більшість респондентів. Опитувані висловились за підтримку служби в армії за умови якщо вона буде на професійній основі з наданням певних гарантій матеріального, культурного та духовного змісту: 41% - за службу в лавах збройний сил України, 28% - за альтернативну службу, 21% - не визначились, 10% - проти військової служби.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27