Духовно-моральне виховання молодого покоління вимагає сьогодні визнання і підтримки держави. Предмет, з виховним потенціалом якого не може порівнятись жоден інший предмет, викладається лише в чотирьох областях України. Не викладається він у вищих навчальних закладах. Бракує навчально-методичних посібників, книг для читання, аудіовізуальних матеріалів. Думається, що духовно-моральне виховання стане метою виховання української молоді й посяде чільне місце у навчальних закладах різного рівня [33;56-58]. Важливим питанням гуманізації українського суспільства є розвиток духовної освіти громадян. Провідні конфесії наполегливо розвивають мережу духовних навчальних закладів, готують служителів інших релігійних спеціальностей, а також розвивають широку пропаганду гуманістичних ідей. Церкви набувають зараз могутнього освітнього потенціалу, який може виявитися корисним і для навчання спеціалістів нерелігійних спеціальностей: істориків, філософів, філологів, психологів тощо. За для цього необхідно по-новому переосмислити законодавчі положення про відокремлення школи від церкви.

Тут треба усвідомити, що в контексті духовно-просвітницького співробітництва між конфесіями і навчальними закладами світського типу мова йдеться не про нав'язування учням чи студентам певної релігійної ідеології, а лише про їх всебічне ознайомлення з основами релігії. Пропонується узаконити і систематизувати викладання у державних навчальних закладах релігійно-філософських, релігієзнавчих та релігійно-пізнавальних дисциплін, яке, втім, не буде супроводжуватися виконанням релігійних обрядів і церемоній і носитиме інформативний характер.

Відповідно до "Концепції сучасного українського виховання", авторами якої є провідні фахівці Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка, християнсько-ідеологічна стратегія шкільного виховання, має стати домінуючою в Україні. Тільки вона, що визнає віру в Бога, як Найвищий Авторитет, спроможна з'єднати нас з усім християнським людом, а також відновити втрачену нами духовну, культурну і матеріальну спадщину [19; 35]. Дуже важливо, щоб люди, які знайомлять дітей з біблійними істинами самі були відродженими християнами, мали ґрунтовну педагогічну і теологічну підготовку. Тому МГБХО "Надія-Людям" м. Рівне бачить своє завдання в тому, щоб всебічно сприяти впровадженню предмета "Християнська етика" в усі школи України, допомагати вчителям християнської етики методичними матеріалами, налагоджувати контакти з батьками, безпосередньо працювати з учнями в позаурочний час.

Для цієї роботи в 1995 році у м. Рівне була створена творча група присвячених на це служіння людей. За час роботи в Рівненській області було створено 18 дитячих християнських клубів при школах, 18 відеоклубів, батьківський клуб, клуб учителів християнської етики, клуб бібліотекарів. Випущено три книги: "Християнська етика і педагогіка: статті і уроки", "Конспекти уроків християнської етики для четвертого класу", "Уроки християнської етики для підлітків". При 45 школах сформовані бібліотеки. Два рази на рік у школах проходять тижні християнської етики.

Досвід роботи в Рівненській області переймають педагоги Черкащини, Київщини, Харківщини, Дніпропетровщини та інших регіонів країни.

З 1996. в м. Донецьку розпочав свою роботу Християнський Центр духовно-естетичного виховання. Основне завдання Центру -- спрямоване на допомогу талановитим дітям з малозабезпечених сімей розвинути свої творчі здібності та привести до пізнання християнства та увірувати в Христа. Центр оснащено відповідно до запитів, є комп'ютерний клас, класи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, клас англійської мови. Функціонує бібліотека, відеотека, драматична студія, організовано дитячий хор. [147;6]

6 листопада 2003р.в Києві, в Національному палаці "Україна" відбувся Форум християнської спадщини, історії та культури України, в якому взяли участь понад 4000 осіб. Організатори Форуму - Всеукраїнський Союз об'єднань євангельських хрнстнян-баптнстів, Міжнародний медичний освітній фонд Джона Вуда, а також Київський симфонічний оркестр та хор піл керівництвом Роджера Макмерріна.

Варто зазначити, що цей Форум був проведений в рамках Декади духовної спадщини та відновлення, проголошеної Президентом України Леонідом Кучмою та Верховною Радою України. В роботі Форуму взяли участь Голова ВСО €ХШ Григорій Комендант, Голова Братства незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України Олексій Мельничук, Голова Союзу вільних церков християн євангельської віри України Василь Райчинець, Голова Державного комітету України у справах релігій Віктор Вондаренко, народні депутати України Олександр Турчинов та Володимир Стретович, релігійні, громадські та політичні діячі України, а також гості з-за кордону. Головна мета Форуму, за словами його організаторів, полягала в тому, щоб сприяти розвитку релігійної свободи в Україні та духовному відродженню особистості; пропагувати християнські цінності та звернути увагу українського суспільства на їх практичне застосування в щоденному житті, бізнесі, державному управлінні; продемонструвати єдність християнських конфесій у служінні знедоленим та малозабезпеченим верствам населення, а також допомогти у розумінні гарантованого Конституцією права кожного громадянина України на свободу совісті та віросповідання.

Форум заслуговує лише на позитивні оцінки, адже він засвідчив спроможність євангельських церков України ефективно співпрацювати в справах милосердя, добра, благодійності та любові до ближнього, а також продемонстрував визначальну роль християн в сучасному українському суспільстві. На Форумі були присутні багато молоді, представників інтелігенції, зарубіжних гостей. Все це говорить про те, що і в XXI столітті Євангеліє Ісуса Христа є дуже актуальним і життєво необхідним для всіх людей, незалежно від освіти, соціального стану, кольору шкіри та національності. [45;23]

Криза сучасної української держави засвідчує, що побудова громадянського суспільства неможлива без духовно-морального відродження України, як фундаментальної підстави стабільності, громадянської злагоди і процвітання. Масове поширення таких аморальних та антисуспільних явищ, як обман, корупція, проституція, наркоманія, розпад сім'ї не тільки створюють негативний образ України в очах міжнародної спільноти, але й виявляють всю немічність держави, в якій християнські та загальнолюдські цінності не стали особистим вибором для більшості громадян. Питання релігійної освіти та виховання потрібно розглядати в контексті того факту, що Україна - європейська держава, де християнські корені сягають початків її державності, освіти, культури - всіх без винятку, сторін суспільного буття [103; 12].

"Всі педагогічні зусилля, які лише можуть бути здійсненими, повинні бути направлені на те, щоб юна особа могла "знайти себе" і творчо перероджувати свій склад, якій вона виявляє в собі, як взаємодію спадковості, соціальних і духовних впливів" - так говорив В. Заньковській, філософ, богослов педагог психолог [110; 13].

Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Звичайно, йдеться про тi сфери культури, що розвивались у контекстi християнських традицій, які сьогодні орієнтуються на їх відновлення (лiтература, музика, архітектура, театр). Обережно оцінюють протестанти елементи сучасної секулярної культури, цінність яких, з точки зору християнської моралі, сумнівна (кіно, естрада, цирк, шоу). Однак деякі форми молодіжної культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають з концертами не лише у релігійному, а й світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.

Переважно члени протестантських громад (приблизно 80%) -- українці, у західних областях їх ще більше. Тому, звичайно, протестантизм не може стояти осторонь від національних проблем, якими живе сьогодні країна. Протестантське середовище активніше використовує національні обрядові традицiї пiд час молитовних зібрань, релiгiйних свят; спостерiгається вiдновлення української мови у проповідництві та общинному життi. За останнi декiлька рокiв відбуваються також окремi спроби національної ідентифікації протестантських осередків. Наприклад, релiгiйна лiтература, ще донедавна тiльки російськомовна, поступово стала україномовною, змiст багатьох видань -- українознавчим. Особливо помiтно активiзувалася дiяльнiсть осередкiв, спрямована на вiдтворення історичного минулого України, яке розглядається як складова загальної релiгiйної iсторiї українського народу, а власне протестантизм -- як невід'ємний елемент його культури i суспільного життя. У багатьох iсторико-бiблійних публiкацiях, у програмах комiсiй з iсторii, створюваних при церковних об'єднаннях, основну увагу приділяють простеженню національних рис українського протестантизму, його особливостей порівняно з "захiдним братством". Показовою у цьому є, наприклад, програмна стаття альманаху "Богомыслие", в якiй читаємо: "активний вплив численних гостей з-за кордону часто заохочує суто зовнішній, найбільш ефектний аспект євангелiзації. Разом з євангелiзацiєю у наше братство проникли теорії захiдного богослів'я, котре значно досконалiше за структурою i систематизацією, філософським та історичним пiдходом. Однак це iнше богослов'я. Суть питання навiть не в окремих доктринальних вiдмiнностях, а у тому, що захiдне богослов'я виросло на iншiй культурi, iнших традиціях та інших аналітичних принципах".

"Ми не можемо стверджувати, що наша богословська традицiя краща, нiж західна, однак переконані, що вона має інший устрій, який, безсумнівно, має право на існування. І якщо сьогоднi у Червонiй книзi природи налiчується чимало видів тварин і рослин, що назавжди зникли з вини людини, то нам дуже не хотiлося, щоб у Червону книгу таких культур потрапило богослов'я нашого братства", - пише протестантський автор. При цьому звернення протестантизму до своїх традицiй сьогоднi не обмежується простеженням євангельських тенденцій у поглядах та дiяльностi багатьох дiячiв української культури, спадщини Г.Сковороди, П.Кулiша, М.Костомарова, Т.Шевченка, та ін. Серед провiсникiв українського протестантизму названі також Г. Квiтка -Основ'яненко, М.Максимович, М.Шашкевич, Ол. Кониський, І. Франко, М. Павлик та ін [23; 65]. Це звернення пiдкрiплюється численними публiкацiями з iсторiї протестантизму в Украiнi, де оприлюднено матерiал, зовсiм не вiдомий читачевi, який, однак, дав змогу по-новому подивитися на сам феномен протестантизму.

Становлення деяких протестантських об'єднань в Україні теж відбувається сьогоднi за визначеною національною ознакою. Процес нацiонального самовизначення протестантизму просувається повiльно, долаючи чимало внутрішніх бар'єрів, пов'язаних з природою конфесії, консервативнiстю багатьох лідерiв, впливом деяких зарубіжних осередків. Результати цього процесу певною мiрою залежать i вiд полiтичного та духовного розвитку самої України, вiд розв'язання її мiжконфесiйчих проблем, позитивнiшого ставлення вiруючих інших християнських течiй до протестантів.

Слiд вiдзначити, що звернення до культурної спадщини, національної самосвідомості, успішне переборення сектантської архаїки дали змогу окремим осередкам досягти успiхiв у пошуках (iнтенсивнiсть яких завжди була високою) нових, освiченiших прозелiтiв (прозелiт -- той, хто прийняв нову віру). Сьогоднi це, переважно, особи не задоволенi усталеними формами iнституцiоналiзованої релiгiйностi, життям у православних або католицьких парафiях, схильнi до протестантської концепції буття, безпосередньої участі у церковній практиці. На думку багатьох з них, сам протестантизм з його акцентом на систему християнсько-етичних чеснот, відмовою від "надлишкового" споживання, здоровим способом життя, ставленням до сімейно-родинних зв'язкiв є універсальною цінністю.

Виняткова увага приділяється підготовці власних кадрів, релігійному навчанню дітей. У Київській, Львівській і Ровенській філіях Українського заочного Біблійного інституту учиться 130 чоловік, у Союзі ХВЕ України діє понад 400 недільні школи. Ще більш масштабними представляються програми розвитку духовного утворення, здійснювані при адекватній допомозі закордонних п'ятидесятницьких центрів.

Біблійна освіта у організаційній структурі ЄХБ проводиться за декількома напрямами:

? Вищі навчальні заклади

¦ семінарії:

1. Одеська Міжнародна Богословська

2. Київська Богословська

3. Ірпінська Біблійна

¦ університети:

1. Київський християнський

2. Донецький християнський

Готують кваліфікованих викладачів різних богословських дисциплін і організаторів християнської освіти у регіонах, областях, церквах.

? Середні навчальні заклади

¦ регіональні коледжі:

1. Західноукраїнський (Львів) 11. Вінницький

2. Закарпатський (Мукачево) 12. Донецький

3. Івано-Франківський 13. Дніпропетровський

4. Чернівецький 14. Луганський

5. Хмельницький (Дунаївці) 15. Харківський

6. Волинський (Луцьк) 16. Запорізький

7. Рівненський 17. Кримський (Сімферополь)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27