Виступаючі висловили розуміння наявності богословських та обрядових розбіжностей у служінні протестантських Церков, водночас було підкреслено, що між різними Церквами набагато більше спільного, ніж відмінного. Тому Рада у своїй діяльності не буде торкатися доктринальних питань чи втручатися у внутрішні справи Церков. [176]

Після перемоги опозиційних сил та формування нового Кабінету міністрів головою служби безпеки України призначено баптиста О. Турчинова. До призначення на цю посаду О. Турчинов був народним депутатом фракції "Блок Юлії Тимошенко". На запитання одного кореспондента про політичну кар'єру він сказав: "Мені цікаво писати книги, займатися науковою діяльністю. Мене менш за все цікавить кар'єра чиновника. Я євангельський християнин, баптист, я проповідую в церкві, і для мене пастирське служіння було б більш цікавим..." Голова СБУ О. Турчинов є доктором економічних наук. В різний час був головним редактором Українського відділу інформагентства АПН, радником Президента з економічних питань, головою Бюджетного комітету ВР, в.о. віце-прем'єра, лідером партії "Батьківщина". Він -- автор статті "Апокаліпсис потребує бюджетного фінансування", та книги "Ілюзія страху". На третьому Всеукраїнському конгресі євангельських християн-баптистів Турчинов сказав, "церква не повинна політизуватися, однак своїм авторитетом повинна впливати на політику держави". [119;7]

В програмі дій уряду України, представленої прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко у Верховній Раді під назвою "Назустріч людям" перший розділ має назву "Віра". Перш за все, за словами Тимошенко, потрібно відродити віру в Бога, переглянути статус духовної освіти. "Україна ніколи не підніметься з колін доки не стане на коліна перед Богом підкреслює прем'єр-міністр - сказано в документі. "Кабмін буде налагоджувати конструктивну співпрацю держави та релігійних організацій неухильного збереження принципу відокремлення держави від церкви", -- сказано в документі. Президент місії "Добрий Самарянин" і секретар Духовної ради християн в Одеській області О. Чернега поздоровив Ю. Тимошенко з призначенням на посаду прем'єр-міністра України. "Почувши Вашу програму, ми ще раз впевнилися, що в нашому суспільстві закладено початок реалізації християнських та загальнолюдських цінностей, таких, як повага до ближнього, турбота і підтримка тих кому потрібна допомога..." - говориться в привітанні.[160;2]

Підводячи підсумок, потрібно сказати, що український протестантизм в контексті сучасних політичних процесів має досить виважений характер. Основна маса віруючих все ще негативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналі протилежну систему аргументів. На тлі тенденції політизації, що виявляється у деяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантських осередків на політичний нейтралітет, як висхідний ідеал християнської етики виглядає досить зваженою.

4. Роль протестантських церков у душпастирській опіці в Збройних Силах України

В умовах руйнації і розпаду монолітної системи взаємозв'язків між соціально-економічними, політичними і соціокультурними структурами в державі роль цього чинника за певних обставин може виконати релігія, яка, охопивши всі сфери людського буття (окрему людину-особистість, сім'ю, економіку, політику, виховання тощо) була б каталізатором створення глобальної системи саморегулювання стосунків людини з навколишнім середовищем, суспільства природою.

На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України у справах релігій офіційно зафіксовано 30805 організацій понад ста різних релігійних течій, Церков, спільнот.

Розподіл конфесiйної релiгiйностi на кінець 2001 року людей віком 18-29 років від загального числа віруючих України в процентному співвідношенні має такий вигляд:

Наведені дані свідчать про зростаючу потребу у душпастирстві Збройних Сил України, оскільки збільшується кількість молоді, що є релігійно активними і сповідують погляди того чи іншого релігійного напряму.

Сьогодні серед протестантів багато військових, які складають активну групу в Об'єднанні військовослужбовців-християн України. На думку одного з них - члена п'ятидесятницької громади, - сам Господь закликав його "стримувати сили зла... і якби в силових структурах було більше християн, було б більше порядку". А один із членів баптистської громади переконаний, що "чим більше в країні християн, тим менше свободи урядові чинити самоправно, без огляду на Слово Боже" [77;11].

Тому, коли говоритимемо про душпастирську опіку у Збройних Силах України, зосередимо увагу на відносинах держави і саме християнських релігійних організацій. Це не передбачає для них особливого становища. Відповідно до ст.5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року, "Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається." [114;283]

Попри різну природу держави і Церкви, [] у сфері суспільного життя існує багато ділянок, де співпраця цих інституцій є не тільки можливою, але й бажаною. Засадничі принципи їхньої діяльності у цій сфері не суперечать одні одним. Згідно з Конституцією України та сучасними концепціями державотворення, головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека [154;210]. На переконання християн, Бог, який є джерелом усякого існування, так полюбив людину, що заради неї помер на Хресті. []. Гідність людини, на думку християн різних деномінацій, є основою та джерелом її прав. [2;219-234]

Окрім того, у західній літературі, присвяченій правам людини, все частіше можна зустріти твердження про існування певного зв'язку між християнським світоглядом та походженням концепцій прав людини та громадянського суспільства. []. Подібні погляди можна зустріти і на теренах колишнього СРСР. Наприклад, керівник Львівської лабораторії прав людини АПрНУ Петро Рабінович вважає, що "Біблія є, безперечно, одним із визначних джерел, з яких поступово розвинулись існуючі нині уявлення про права людини" [75;15]. Такої ж позиції дотримується директор Інституту релігії і права (Москва) Анатолій Пчєлінцев: "права людини, правова держава, демократія - усі ці цінності з'явилися на світ у надрах християнської цивілізації, їх виникнення і розвиток були зумовлені Євангелієм, яке проголосило людину Образом і Подобою Бога, Богосинівство людини" [74;8].

На основі цих міркувань можна дійти висновку, що Церква і держава, дбаючи про реалізацію своїх завдань у сфері суспільного життя, спрямовують суспільний розвиток в одному напрямку, характерною рисою якого є розбудова громадянського суспільства. Морально-етичне вчення Церкви сприяє формуванню в особи внутрішнього імперативу до дотримання загальноприйнятих норм, у тому числі і правових, що так необхідно для політичного та економічного розвитку України. При цьому важливо, щоб і Церква, і держава свої специфічні функції виконували незалежно одна від одної. Недотримання цього принципу може призвести до обмеження свободи віросповідання: з боку держави, коли авторитет Церкви та церковні структури намагатимуться використовувати для досягнення короткотермінових політичних цілей; з боку Церкви, коли за допомогою державно-владних важелів їй створюватиметься пільгове становище у порівнянні з іншими релігійними організаціями. Стаття 35 Конституції України, яка встановлює право на свободу віросповідання, закріплює і принцип відокремлення держави і Церкви.

Одну зі сфер, де особливого гостро відчувається потреба співпраці Церкви і держави становлять суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням релігійних прав військовослужбовцями. За даними Міністерства оборони України, за період з 1992 р. по 1996 р. чисельність віруючих зросла з 4% до 29%, а кількість тих, що приймає участь у релігійних обрядах, зросла з 1,3% до 27%. За результатами досліджень, проведених Київським гуманітарним військовим інститутом у 1996 р., віруючими у Збройних Силах України вважали себе 35,5% опитаних, ще 26,6% вагалися з відповіддю. []. Ці цифри - ілюстрація цілого сектору до кінця не врегульованих законодавством суспільних відносин з приводу реалізації конституційного права на свободу віросповідання [115;194]. Якщо релігійні переконання вимагають від військовослужбовця здійснення певних релігійних практик, наприклад, періодичної присутності на богослужіннях, то держава зобов'язана усунути перепони, що цьому перешкоджають, як такі, що обмежують його релігійні права, зокрема, у внутрішньому розпорядку військової частини, що регламентує повсякденне життя і діяльність військовослужбовця, повинна бути передбачена відповідна можливість.

Згідно з чинним законодавством України, "здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України", що відповідає нормам міжнародного права. []. З цього приводу у ч. 1 ст. 64 Конституції України зазначено, що "конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України", відповідно до якої встановлення окремих обмежень прав і свобод із зазначеням терміну їх дії можливі лише в умовах військового або надзвичайного стану [161;141]. Обмеження релігійних прав військовослужбовців із інших підстав є порушенням законодавства і повинні бути усунуті.

Додатковим аргументом на користь координації зусиль армії і Церкви є взаємозалежність між релігійністю військовослужбовця та його дисциплінованістю і моральністю, на що неодноразово вказувалося командувачами - офіцерами різних рангів. В умовах кризового морально-психологічного стану в армії це набуває особливого значення (згідно з дослідженнями, проведеними Центром Разумкова у 2000 р., соціальний настрій українських офіцерів є переважно негативним, близьким скоріше до апатії та депресії, ніж до підйому та ентузіазму; відомі чисельні факти позастатутних відносин серед рядового та сержантського складу, що інколи призводило до самогубств та ін.). Така ж взаємозалежність відзначається і в арміях інших країн. Наприклад, американські фахівці вважають, що військовослужбовець є добре збалансованою особистістю лише тоді, коли має три взаємопов'язані якості: фізичне здоров'я, психологічну стійкість та віру в Бога [57;12].

Слід зазначити, що законодавець під релігійними правами, у першу чергу, має на увазі можливість відправляти релігійні культи та поширювати релігійні переконання (хоч і не виключає й інших можливостей), тоді як для багатьох конфесій, особливо традиційних, коренем віросповідання є творення спільноти, у якій кожен може знайти підтримку та взаєморозуміння. Така спільнота твориться через спілкування одновірців, священнослужителів, симпатиків тої чи іншої релігії. Ця форма віросповідування у зв'язку зі службою в армії набирає певних особливостей. По-перше, внутрішнім розпорядком військової частини накладаються обмеження на способи її здійснення. По-друге, тематика зустрічей стосується різних сторін життя віруючого військовослужбовця і покликана допомагати йому приймати рішення у тій чи іншій ситуації згідно з етично-моральними принципами та релігійними переконаннями. Чим краще священнослужитель, до якого звертається за допомогою військовослужбовець, знайомий зі специфікою військової служби, тим ефективнішою є його духовна опіка і провід.

Суспільна потреба налагодження тіснішої співпраці військових структур та релігійних організацій, не зважаючи на відсутність реальних механізмів такої співпраці, сама собі торує дорогу, набираючи історично-традиційної форми капеланського служіння, що існувала у з'єднаннях Січових Стрільців, армії УНР, Царської Росії, не кажучи вже про запорізьке козацтво. У наші дні інститут військового капеланства поширений у багатьох країнах світу, наприклад, США, Німеччині, Великобританії, Франції, Польщі, Ізраїлі, Ірані та ін. [46;51]. Присутність священнослужителя у військовій частині дозволяє вирішити одразу декілька проблем, пов'язаних із реалізацією військовослужбовцями релігійних прав. По-перше, відпадає необхідність відпускати військовослужбовців на богослужіння, які можуть проводитися у військовій частині, що підвищує її мобілізаційну готовність. У воєнний час, це може мати вирішальне значення. По-друге, військовий капелан краще розуміє потреби військовослужбовців завдяки беспосередній близькості до їхнього життя. По-третє, з'являється реальна можливість залучення священнослужителя до виховної роботи чи соціальних програм, як це практикується у збройних силах інших країн. Окрім того, військовий душпастир може виступати посередником між командувачем і підлеглими і сприяти швидшому та ефективнішому вирішенню конфліктних ситуацій щодо питань, які безпосередньо не стосуються військової сфери. Капелан також може виконувати роль однієї з ланок цивільного контролю у Збройних Силах України, необхідність розвитку якого набирає все більшої актуальності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27