Інший погляд на інститут капеланства, що коріниться у церковному розумінні цього виду служіння, хоч і набуває певних конфесійних відмінностей, однак має спільне ядро: забезпечення найбільш послідовної духовної опіки над віруючими військовослужбовцями та розширення сфери церковного впливу [170]. При цьому Церква може, поруч зі здійсненням духовної опіки, легітимізувати військову виховну політику, або ж зміст і форми душпастирської роботи та співпраці з командуванням визначати цілковито самостійно. Втілення в життя такого погляду на капеланське служіння містить небезпеку перетворення його у стаціонарно-парафіяльне, як "ідеальний" зразок пастирського служіння. При цьому нехтуватиметься його власна специфіка.

Вихід бачиться у взаємодоповненні обох моделей (задля нейтралізації негативних рис, властивих кожній зокрема) та чіткому визначенні правового статусу військового капелана. Цей процес повинен супроводжуватися поглибленням розуміння важливості утвердження та розширення прав і свобод людини, трансцендентності їх походження. Відсутність такого розуміння часто призводить до сприйняття закону як засобу маніпулювання на користь приватних інтересів. Тільки за цієї умови вдасться зреалізувати поставлені перед інститутом військового капеланства завдання.

Збройні Сили України, як і колишня Радянська Армія, є багатонаціональними, і лише однією національною чи державницько-громадською ідеєю для виховання високого морального рівня і підтримки бойового духу військово службовців тут не обійтися [62; 6-18].

Цьому питанню була присвячена II Міжнародна науково-практична конференція, яка проходила з 12-15 березня 1997 року в м. Києві. Організаторами зустрічі стали Міністерства оборони, освіти і науки України, Державний комітет у справах релігії, Київський військовий гуманітарний інститут, Міжнародна асоціація християнських братств військовослужбовців (АМСР), інші громадські організації.

Для визначення більш чіткого та об'єктивного погляду щодо активної співпраці двох, здавалося б, несумісних інституцій, - держави та церкви, -зібралися військові науковці та дослідники, представники домінуючих християнських конфесій в Україні. ВСО ЄХБ представили заступник Голови В.Д. Ткачук, пастор центральної церкви ЄХБ м. Києва В.В. Козубовський, Ю. Мальцев (м. Прилуки) та інші військові. До складу оргкомітету конференції увійшов і офіцер вищого складу В. Хіміч. Були присутні також зарубіжні гості: виконавчий директор АМСР Ноел Доуз і віце-президент Інгл Волд (Норвегія), представник капе-ланської служби Головного командування ЗС США у Європі попковник-капелан Герман Кайзер, представник міжнародного братства офіцерів -християнин Марк Хіберг Хінстон (Великобританія), полковник у відставці Джон Шумахер (США), Мартін Хайнз - підполковник запасу Королівського флоту (Великобританія), представник Римо-Католицької церкви Архієпископ Джованні Марра - заслужений військовий ординарій для Італії та інші.

Очевидно вже назріла потреба впритул наблизитись до питання про духовний стан армії. Якщо у 1993 році за даними соціологічного дослідження 53% військових надавали перевагу повній ізоляції церкви від армії, то на сьогодні ситуація зазнає змін: інститут душпастирства вважається не тільки необхідним, але й неминучим для Збройних Сил України.

"Оскільки, - зазначив у своєму виступі В.Д. Ткачук - заступник голови ВСО ЄХБ, - баптисти дотримуються свободи сумління щодо обрання строкової чи альтернативної служби, наше Братство не може лишатися осторонь важливої проблеми -- духовного відродження Української армії". Перед Українськими Збройними Силами постає питання доцільності введення капеланства. Адже конфесійна палітра в Україні надто яскрава для об'єктивного визначення конфесій, здатних осилити душпастирство. Все це разом з відсутністю коштів спричиняє до уповільнення конкретних дій.

За статистикою кожен третій військовий вважає себе віруючим, але майже 30% з цієї кількості заявили про вороже чи просто байдуже ставлення до представників інших конфесій. Юнаки, що йдуть до лав Збройних Сил --вірні відображення нашого суспільства. На багатьох лежить відбиток жорстокої моралі сьогодення.

Проблема капеланства потребує переосмислення та відкинення сталих стереотипів не тільки з боку керівників і посадових осіб державних установ. Потрібно зауважити, що конференція виявилась місцем зустрічі та неформального спілкування віруючих і тих хто ще не вважає себе такими. Міжнародна конференція окреслила реальну проблему життя армії. Щодо практичних дій, - поки що вирішили обмежитися застосуванням методу душпастерства у кількох частинах для науково-оціночного аналізу[6;42].

Найкращими свідками Євангелія Ісуса Христа для військовослужбовців є християни, що перебувають на дійсній військовій службі. Серед них є і старші офіцери, що займають командні посади. Таких зараз чимало як в Збройних силах України де є кілька військово-християнських організацій. Командування ряду військових частин дозволяє проводити тематичні зустрічі з особовим складом. Цей факт, а також те, що серед вихованців, курсантів і слухачів військових навчальних закладів є віруючі, а серед призовників-віруючих ті, які надають перевагу дійсній військовій службі альтернативній, говорить про нове явище нашої епохи, коли віруючими робиться однозначне і свідоме тлумачення слів Христа "віддавайте кесарю- кесареві, а Боже Богові" (Лк. 20:25) на користь служіння Вітчизні зі зброєю в руках.

Як і у всякій новій справі, іноді виникають проблеми, коли методи керування, властиві армії, застосовуються до духовного служіння. Іноді командування залучає до участі в традиційних, успадкованих з минулого релігійних ритуалах весь особовий склад не аналізуючи релігійних переконань. У наш час варто враховувати розмаїтість і особливості християнських течій, представники яких служать в армії. Тоді особовий склад Збройних Сил буде певніше почувати себе захисниками Батьківщини, що повною мірою поважає право кожного на волю віросповідання. У деяких областях України вже є групи військовослужбовців-християн, що регулярно зустрічаються для вивчення Біблії і спілкування.

Віруючі в армії, а також звільнені в запас об'єдналися в міжконфесійну громадську організацію "Об'єднання християн-військовослужбовців України", (ОХВУ), у яке також ввійшли і члени їхніх родин. Головою Об'єднання християн-військовослужбовців України є підполковник Збройних Сил України, випускник Ірпінської Біблійної семінарії підполковник В. Хіміч.

Головною метою Об'єднання християн-військовослужбовців України є виконання великого доручення Христа, сформульоване у статуті як "поширення християнських цінностей серед військовослужбовців і членів їхніх родин".

Організація виступає за введення інституту військових капеланів (священиків) у Збройних силах України. Основним методом служіння членів Об'єднання є спілкування з військовослужбовцями і членами їхніх родин. Його реалізують за допомогою індивідуальних і загальних зустрічей, через листування, через спільно проведені відпустки. Уже чотири роки підряд у Криму неподалік від Севастополя ОХВУ проводить літні туристичні табори, що носять євангелізаційний характер. Кожне літо через них проходить порядку ста п'ятдесятьох чоловік. Іншою формою роботи є спорт. Так, недавно були проведені три велопробіги з відвідуванням військових частин. Останній велопробіг довжиною 1150 км був здійснений за підтримкою місії "Україна для Христа", у ході якого вісім разів був показаний фільм "Ісус". В ОХВУ з листопаду 1997 року організоване єдине молитовне служіння, здійснюване через щомісячний інформаційно-молитовний бюлетень "Вісник Корнилія", що повідомляє про молитовні нестатки військовослужбовців і в який день про них молитися. Через щоквартальну пізнавально-євангелізаційну газету "Час "Ч"" Об'єднання інформує про військово-християнський рух в Україні і за кордоном.

ОХВУ має гарні зв'язки з християнськими організаціями України. За підтримкою місіонерського товариства "Біблійна ліга в Україні" були видані календарі-плакати з біблійними текстами на військову тематику. Через центральний друкований орган МО України газету "Народна армія" ці календарі надійшли в кожну військову частину. Через місіонерські організації ОХВУ поширило серед військовослужбовців більш тридцяти тисяч Нових Завітів, Біблій і буклетів. Члени ОХВУ укомплектували християнською літературою бібліотеки ряду військових частин, госпіталів, ліцеїв і гарнізонних дитячих садів. ОХВУ ввійшло до складу міжнародної Асоціації військово-християнських товариств (AMCF), що складає з більше ніж сто тридцять військово-християнських товариств. На міжнародних форумах, проведених в Австрії, Угорщині, Німеччині, Латвії, Литві, Польщі, Росії, США, Швеції, Великобританії, Фінляндії і Південній Кореї, представники ОХВУ познайомилися з досвідом служіння подібних закордонних організацій і поділилися власними наробками.

Так, ще в квітні 1999 році в м. Київ відбулася зустріч керівників місії "Кадес" (США) з керівниками служіння для військовослужбовців в Україні (директор місії "Кадес" Д.Шредер., координатор в країнах Західної Європи Д. Мешке).

Обговорювались питання про можливість євангелізаційної роботи серед військових в Україні, а також було розглянуто практичні питання цього нового і невідомого служіння.

Мета цієї місії -- організація церков для військових при частинах, та військових містечках. В практиці місії "Кадес", як багаточисельні євангелізаційні заходи, так і постійна робота у визначених військових частинах.

Ставлення в силових структурах до віруючим у погонах -- неоднозначне. Поступово міняється ставлення до них з боку військового керівництва. Прикладом того служить проведення ОХВУ при сприянні однієї з церков Різдвяного концерту в Генеральному штабі Збройних сил України для командування військ ПВО. І це не єдиний випадок міцніючої взаємодії членів ОХВУ з військовими частинами.

Надзвичайно важливо, щоб моральні підвалини війська нового часу формувалися при активній участі благовістя Христового, щоб в умовах армійської служби зберегти те краще, що є в людині. Армія - завжди випробування на злам людського характеру, його фізичних і моральних сил, тому що вона вирішує питання, що громадянське суспільство саме по собі не може вирішити. Армія не тільки захищає країну, але і будує її. Молодь рано або пізно повертається до цивільного життя, привносячи в неї той потенціал, який вона надбала під час проходження служби, і цей потенціал повинний бути позитивним, спрямованим на творення, а не руйнування. [133;31]

Згідно з дослідженням проведеним серед членів протестантських громад різних напрямків у 2004р. за службу висловлювались в армії за умови, якщо вона буде професійна та при умові надання певних гарантій матеріального культурного та духовного змісту.

Рис. 7 Ставленнгя до служби в армії

У м. Києві, 12-14 травня 2004 року, у приміщенні Київського університету туризму, економіки і права, відбулась V Міжнародна християнсько-військова конференція "Християнсько-військовий рух та душпастирська опіка військовослужбовців в Україні".

У роботі Конференції взяли участь близько 150 учасників, а саме: священики Української Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви - Київський Патріархат, Римо-Католицької Церкви, представники Всеукраїнського міжконфесійного релігійно християнсько-військового братства, Всеукраїнської громадської організації "Об'єднання християн-військовослужбовців України", представники іноземних організацій християн-військовослужбовців (з США, Великобританії, Канади, Німеччини, Росії), представники уряду, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ та Внутрішніх військ МВС України, Державної прикордонної служби, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справа захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, Державної податкової адміністрації України, Національного інституту стратегічних досліджень, викладачі Національної академії оборони України, Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, семінаристи духовних семінарій, представники Українського козацтва, науковці.

Під час проведення Конференції учасниками були розглянуті питання щодо вдосконалення форм виховного впливу християнського віровчення на морально-психологічний стан та поведінку військовослужбовців; визначення шляхів та заходів, спрямованих на створення військово-священицької служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; практичної організації душпастирської опіки військовослужбовців; питання впливу християнської роботи на розв'язання соціально-побутових та морально-психологічних проблем у сім'ях військовослужбовців. Учасники Конференції обговорили проблему миротворчості у сучасних військово-політичних конфліктах з позицій християнського віровчення. Обмінялись досвідом роботи серед військовослужбовців і членів їх сімей між релігійними та громадськими християнсько-військовими організаціями з обговоренням шляхів подальшого співробітництва, а також організації паломницьких турів за участю військовослужбовців та членів їх сімей.[164]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27