може характеризуватися як безпосереднє поєднання робочої сили з щасобами

виробництва, оскільки зміст діяльності що вона виконує інший - встановлювати

“узгодженність між індівідуальними роботами”(10). Мається на увазі, що

організація праці не може бути матеріальним змістом індівідуальних трудових

відносин, а призводить до виникнення організаційно-управлінських відносин

колективного характеру. Ці відносини тісно пов’язані з трудовими і існують до

тих пір поки існують трудові. Саме тісний зв’язок з трудовими відносинами і

дозволяє односити їх до предмета трудового права.

Демократизація управління виробництвом, що здійснюється зараз означає, що

трудові колективи все більше стають самостійними суб’єктами в суспільній

організації праці, вони мають в ній свої колективні інтереси, а затвердженний

законодавством статус трудового колективу дозволяє йому самостійним суб’єктом

права у сфері колективної праці. В свою чергу, визнання за трудовим

колективом статуса самостійногосуб’єкта в галузі суспільної організації праці

вимагає визання його й суб’єктом виникаючих тут суспільних відносин, які

можуть характеризуватися тільки як колективні. Відуваючи на собі регулюючий

вплив правових норм, ці відносини набувають форму правовідносін, а там де

вони регулюються нормами трудового права, їх можна називати колективно-

трудовими правовідносинами.

Термін “олективно-трудові правовідносини” в цьому випадку має сенс з точки

зору визанчення характеру правовідносин (“колективні”) та галузевої

приналежності (“трудові”), хоч больш точним можна вважати їх визначення

А.С.Пашковим, як колективних відносин, змістом яких є організація й

управління працею , включаючи встановлення та вживання його умов(11). Таким

чином, йменування колективних правовідносин в галузі організації та

управління працею “трудовими” можливо лише для характеристики їх галузевої

приналежності, а саме це найменування може використовуватися не лише як

умовне, оскільки фактично воно об’єднує доволі різноманітні за своїм змістом

суспільні відносини.

Такий висновок достатньо підтверджується самим набором конкретних відносин,

що додаються автором згаданої концепції до складу колективно-трудових. Так,

наприклад, Р.З.Лівшиць до колективно-трудових відносить відносини :

- по участі робітників та службовців в управлінні виробництвом ;

- по укладанню колективного договору та встановлення умов праці в межах

локального регулювання ;

- по використанню умов праці та трудового законодавства ;

- по житлово-побутовому та культурному обслуговуванню робітників та

службовців ;

- по нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (12).

Неважко помітити, що ні в одному з перелічених відносин трудова діяльність у

своюму змісті не виступає саме матеріальним змістом.

Слід зауважити, що вчені, що критикували включення до предмету трудового

права суспільних відносин під назвою “колективно-трудових”, зараз визначають

їх терміном “колективні”. При тому їх характеристика супроводжується

наведенням переліку відносин, багато в чому подібних до того, який наводився

стосовно колективно-трудових відносин. Так, наприклад, А.С.Пашков до числа

суспільних відносин. Що виникають в сфері виробничої діяльності людей та

врегульованих трудовим правом відносить :

- відносини трудових колективів та проіспілок з господарськими органами з

приводу організації праці, встановлення й застосування його умов ;

- відносини по участі в управлінні підприємствами ;

- відносини по працевлаштуванню ;

- відносини по професійній підготовці та підвищенню кваліфікаціїї на

виробництві ;

- відносини по нагляду (контролю) за охороною праці та додержанням

трудового законодавства ;

- процесуально-трудові відносини (13).

Отже ми бачимо, що набір конкретних суспільних відносин, що складають предмет

трудового права під назвою колективно-трудових чи інших, тісно зв’язаних з

трудовими чи колективних, багато в чому співпадають зі не мають принципових

відмін. Це наводить на думку, що дискусія про предмет трудового права багато

в чому мала термінологічну природуі зараз виявилося очевидне наближення

позицій обох сторін.

Разом з тим це зовсім не означая, що використання терміну “колективно-трудові

відносини” правомірне при характеристиці предмету трудового права, а сама ця

крнцепція є бессумнівним досягненням науки трудового права (14).

Дійсно управління колективною працею та сама праця в колективі тісно

пов’язані,вірно й те що виконання внутрішнього розпорядку і пов’язані з цим

відносини по керівництву та підляганню не вимагають для своєї дії будь-яких

додаткових юридичних фактів крім трудового договору. Але й це, як уявляється

не означає, що породжувані управлінською діяльністю відносини зливаються в

єдине трудове відношення, що не піддається розчленуванню.

По-перше, на відміну від трудових відносин, що опосереднюють використання

праці робітників та службовців, організаційно-управлінські відносини націлені

на організацію та упрвавління колективною працею. Це одна з найпринциповіших

відносин, що дає підставу для розгляду їх відносно самостійних у системі

правовідносин, що примикають до предмету трудового права (15).

По-друге, відносини мііж людьми по їх участі в суспільній праці на

підприємстві не зводяться до одного суб’єктивного зв’язку “підприємство-

робітник”. Це комплекс, як справедливо зауважив А.Р.Мацюк, різноваріантних

відносин між усіма суб’єктами трудового права : підприємством,

адміністрацією, робітником, трудовим колективом, комітетом профспілки. Саме

тому суб’єктів трудового права більше ніж учасників трудових правовідносин.

Відносини “підприємство-робітник” - це найголовніший визначаючий зв’язок

серед усіх відносин, що належать до предмету трудового права. Але він є

головним й для інших варіантів суб’єктивних зв’язків (16). Так, якщо

суб’єктами трудових відносин загальновизнанно є підприємство й робітник, то в

відносинах по підтримці внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві

суб’єкти інші : адміністрація й робітник. Дійсно, на стадії укладання

трудового договору робітник також має справу з адміністрацією, але вона в

цьому випадку діє від імені підприємства. Виконує його інтереси і тому має

розгядатися як орган підприємства. В процесі управління колективною працею,

що використовується для засобів виробництва, що знаходяться у державній

власності, адміністрація має виконувати головним чином інтереси їх власника.

Об’єктивна несхожість відносин, що виникають в процесі колективної праці на

підприємстві, лише до одного зв’язку “робітник-підприємство” передмачається

змога виникнення відносин між колективними суб’єктами, які піддаючись

правовій регламентації, набувають форми колективно-правових відносин. Основою

для їх виникнення звичайно є індівідуальні трудові відносини, оскільки

відсутність на підприємствах робітників та службовців, що пов’язані з ним

індівідуальними трудовими відносинами, передбачає відсутність трудового

колективу, профспілкової організації, та й самого виробничого процесу. В

цьому розумінні колективно-правові відносини на підприємстві похідні від

трудових. Одночасно з тим суб’єкти колективних відносин, виключаючи трудовий

колектив підприємства, ні за яких умов не можуть бути сторонами

індівідуальних трудових відносин. В багатьох випадках колективно-трудові

відносини мають за підставу виникнення самостійні юридичні фікти. Наприклад,

дії адміністрації й профспілки по розробці спільних актів (як нормативного

так й правозастосовного характеру), їх узгодженню й прийняттю, породжують

колективні правотворчі або правозастосочі відносини. Тому колективно-правові

відносини створюють, хоч й похідну, але самостійну групу правових відносин в

галузі суспільної організації праці на підприємствах.

Незважаючи на різноманітність організаційно-управлінських відносин, що

виникають на підприємствах, усі вони мають загальну мету - організувати

взаємодію трудящих з виробничим середовищем, а саме забезпечити використання

праці, а також створити загальне нормативне виробниче становище. Досягненню

цієї мети має допомагати розкриття специфіки адміністративної

правосуб’єктності підприємства.

1.3 Основні ознаки підприємства та його його адміністративна правосуб’єктність

Поняття підприємства є поняттям о якостях об’єктивних, про такі, без яких

воно не може бути собою. Вони повинні розкрити специфіку підприємства як

деалектично суперечливої єдиної системи “суб’єктно-об’єктних відносин” (17).

На цей бік питання звертається увага тоді, коли підприємство відносять “до

класу великих систем змішаного типу, оскільки воно має в собі й людські

(люди, об’єднанні в колективи дільниць, бригад, цехов, і також підприємства

вцілому) та речові (машини, ін.механізми, матеріали, будівлі, засобі

транспорту й зв’язку та ін.) частини, компоненти” (18).

Підприємство являє собою перш за все об’єднання соціальної та техніко-

економічної підсистем в одному варіанті, та систем у співвідношенні суб’єкта

та об’єкта управління в іншому : у своєму співвідношенні соціальна підсистема

з техніко-економічною складають основу підприємства як виробничої системи.

Тому підприємство розглядається перед усім як складна комбінація технічних,

матеріальних та любдських ресурсів і на цій підставі відноситься “до класу

великих систем змішаного типу”.

Різноманітні проявлення компонентів внутрішньої структури підприємства не

визначають їх механічного об’єднання за принципом : з одного боку,

підприємство - це сукупність технічних засобів, що використовуються людьми, а

з іншої - її “антологічний” статус”, - група суспільних відносин, чи з одного

боку суб’єкт, а з іншої - об’єкт управління (20). Ознаки внутрішньої

структури підприємства мають загальний характер, та хоч окремі з них немов

виключають один одного, разом з тим втрачають зміст одне без одного. Це в

повній мірі відповідає підприємству як складній організації. Підприємство -

така організація, яка утворює собою окрему в стуктурному відношенні одиницю,

з єдиним закритим виробничо-технологичним циклом виробництва однієї

продукції, що є основною ланкою народного господарства України.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України.

Підприємство - самостійних господарюючий статутний суб’єкт, що має права

юридичної осби і виконує виробничу, науково-дослідницьку, комерційну

діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інший рахунки в

установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство -

також товарний знак.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство виконує будь-яку господарську діяльність, якщо вона не

заборонена законодавством України і відповідає меті, передбаченій статутом

підприємства.

При встановленні ознак підприємства як одного з видів державної організаціїї

головним є врахування особливостей, що закладені до суті його діяльності.

Одна з важливих ознак підприємства в тому, що воно реалізує свою продукцію.

Як відомі зробити продукція. Що готова для використанна у народному

господарстві, можливо в межех цеху, виробничої одниці, але тільки

підприємство виступає суб’єктор товарно-грошових відносинах по її реалізації.

Точніше, у товарному обігу продукція фігурує під маркою підприємства як його

проодукція.

Суб’єктами багатьог галузей права можуть бути й цехи та інші підроздили

підприємства, що однак беруть участь саме як його структурні частини, а у

зовнішніх правовідносинах такі частини діють від імені одного підприємства.

Діяти від свого імені й означає бути визнанним єдиним самостійним суб’єктом

права, отже ознака підприємства складається не лише у володінні правами

юридичної осби а й у визнанні його самостійним суб’єктом права.

Права юридичної осби є важливим засобом майнового та організаційного

уособлення підприємства, з ними нерозривно пов’язані. Підкреслюючи значення

юридичної особи для організаційного закріплення відносної господарської

автономії підприємства, одночасно необхідно брати до уваги, що було б невірно

намагатися визначити поняття підприємства через цю категорію. Визнання

підприємства юридичною осбою лише одна з характеристик підприємства бо являє

з себе тільки різновид юридичних осіб.

Виробничо-технічна поєднанність, якою підприємство характеризується з точки

зору його техніко-економічних системних ознак. Воно виступає в першу чергу як

система техніки, а саме совокупність знарядь та засобів аиробництва,

поєднаний через той чи інший технологічного процесу виробництва матеріальних

благ, що відповідають спеціалізації підприємства. Виробничо-технічна єдність

підприємства визначається наявністю матеріально-технічної бази, цілісністю

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13