нормативну базу так і теоретично-практичні умови втілення нормативних актів.

Тому, з погодження і активного керівництва професора Коваля Л.В. була вибрана

ця тема дипломної роботи та розроблений механізм її розкриття.

1 організаційно-управлінські відносини на підприємстві як предмет правового

норм в управлінні найманою працею на підприємстві

Бесприцедентна у світовій практиці економічна реформа переходу від

всеоточуючої державної власності на засоби виробництва з централізованою

системою управління до ринкових відносин, проходить в Україні і інших країнах

СНД без концептуально сформованої політики.

Відсутність нормативних розробок проблеми внутрішньої організації

підприємств, їх організаціонно-правової діяльності, у вітчизняній науці

призвела до того, що цей процес відходить від світової практики.

Тому що управління - це надзвичайно багатозначне поняття, слід відокремити не

меньш як три підходи до розкриття його змісту.

Загальнонауковий, для якого характерен глобальний погляд на управління,

дослідження його на макрорівні.

У філософському трактуванні звичайно розрізняють два типи управління-

стихійне та свідоме. “В случае стихийного механизма упорядочивающее

воздействие на систему, - пишет В.Г. Афанасьев,- является усредненным

результатом ... массы случайных единичных актов. Наряду со стихийными

незапрограммированными факторами в обществе ( опять - таки на любой ступени

его развития) действуют сознательные факторы управления, связанные с

целенаправленной деятельностью людей”(1). Свідоме управління тим самим

розкривається крізь специфічні соціальні інститути. Воно має конкретно-

історичний характер і визначається соціально-економічною природою

суспільства.

Управлінський вплив не однорідний, в соціальном середовищі він складається з

керівництва (загального та оперативного), організації та регулювання

суспільних відносин (2)

На данному етапі раціонального розвитку суспільства управління можливо

охарактеризувати як “... особливе відношення між людьми на правовій або

організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями

адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у

вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої (3).

Сукупна суспільна праця є кооперація, при якій багато осіб планомірно і

спільно беруть участь в одному й тому самому процесі праці або у різних

пов’язаних між собою процесах праці, які потребують правового забезпечення.

Під останнім розуміється будь яке упорядкування суспільних відносин за

допомогою правових засобів впливу (припис, дозвіл, заборона, стимулювання,

притягнення до відповідальності, заохочення).

Юридичні норми, котрі сприяють налагодженню првового порядку у стосунках між

державою, що здійснює виконавчу владу, іншими державами, недержавними

структурами і громадянами, які контактують з державою і її органами в сфері

державного управління, є адміністративно-правовими нормами, а сукупність

таких норм становить адміністративне право. Залишається нагадати, що адресати

дії цих норм - це стосунки двох видів : організаційно-управлінські (у тому

числі праворегулюючі) та правоохоронні (захист від адміністративних

правопорушень).

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок про те. що ціллю

соціального управління - упорядкування суспільних відносин - досяжна не

тільки за допомогою правового регулювання але й шляхом організації соціальних

процесів та керівництва людьми, що проводиться і у неправових формах. В цьому

розумінні поняття “соціальне управління” звичайно ширше категорії “правове

регулювання” (4). Але оскільки правове регулювання всеж таки є формою

управлінського впливу, є всі підстави не ототожнювати соціальне управління та

правове регулювання, підкреслюючи саме управлінську природу правового

регулювання в цілому. Крім того така позиція складає базу і для відбудови

механізму правового регулювання, під яким розуміється узята в однині

совокупність юридичних засобів, за допомогою яких забеспечується правовий

вплив на суспільні відносини.

Таким чином відповідно до правової проблематики, управлінський вплив слід

розглядати з змістовної сторони як правовий засіб організації керівництва

регулювання, а саме упорядкування, врегулювання суспільних відносин

(діяльності керуємих), а управління - як певну діяльність в процесі якої

застосовуються різноманітні правові засоби, що мають ціллю упорядкування

суспільних відносин.

Управлінська праця - це відносно відособлена, але невід’ємна складова частина

праці совокупного робітника, що і визначає в кінцевому рахунку її виробничий

характер (5). Управління працею, як юридична категорія, може бути показана у

вигляді правового впливу на учасників колективного процесу праці на

підприємстві з цілля організації праці, ефективного використання засобів

виробництва, що надані в оперативне управління колективу та досягнення на цій

основі кінцевих результатів виробництва. В свою чергу питання про галузеву

належність організаціонно-управлінських відносин у сфері використання

колективної праці заслуговує особливої уваги, тому що з його вирішенням

пов’язане з’ясування ролі адміністративного та трудового права в регулюванні

відносин, що складаються у процесі організаційї та управління колективною

працею на підприємствах.

1.2 Организаційно - управлінські відносини в структурі предмета

адміністративного та трудового права

Уявлення про адміністративне право як про всеохоплюючий регулятор

організаційно-управлінських відносин відбирає без необхідних та достатніх

підстав найважливіші сфери регулювання у спеціальних правових галузей. Тому

розмежування між адміністративним та трудовим правом слід проводить не основі

наявності чи відсутності організаційно-управлінських елементів у відносинах,

що регулюються тією чи іншою галуззю, а но основі того, які організаційно-

управлінські відносини складають предмет адміністративного права, а які

предмет трудового права.

На думку А.С.Пашкова, як такі мають виступати характер та матеріальний зміст

цих відносин, а також правове становище їх учасників(7). Аналіз характера та

матеріального змісту відносин в галузі управління найманою працею на

підприємстві дозволяє дати більш детальну цим відносинам як потенціальному

предмету регулювання засобами галузі адміністративного та трудового права.

Таким чином, мова йде саме про застосування предмета та метода як традиційних

критеріїв розмежування галузей права, а саме визначення належності конкретних

відносин до сфери регулювання конкретної галузі права.

Упрвління на рівні окремого підприємства завжди є управлінням виробничим,

трудовим процесом, який характеризується беспосереднім зв’язком робітничої

сили (робітників) з засобами виробництва. В цих умовах сама управлінська

діяльність адміністрації являє собою різновид виробничої праці, тому що

адміністрація, виконуючи об’єктивно обумовлену колективним характером праці

функцію його управління, тим самим одночасно виконує функцію сукупного

робітника і в цьому розумінні є його органом.

Управлінськи відносини в галузі державного управління мають за матеріальний

зміст виконавчо-розпорядчу діяльність відповідних суб’єктів, а організаційно-

управлінськівідносини на підприємстві - трудову діяльність, а саме сумісну

(колективну) працю робітників. Відповідно управлінські відносини, що

опосереднюють виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері державного управління,

є, як правило, відносинами нерівності сторін; один з учасників цих відносин

підлеглий іншому. Через це право може впливати на ці відносини лише

специфічним методом владних приписів, тому й самі відносини управління

набирають в цьому разі характер відносин влади та підпорядкування. Саме ці

ознаки має предмет та метод адміністративного права, тому зв’язок органу

управління з керуємими у відносинах по державному управлінню, що входять до

предмету адміністративного права, виражається формулою “команда-

виконання”(8).

Стосовно організаційно-управлінських відносин, опосередуючих сумісну,

колективну працю робітниківпідприємства, їх неможна однозначно

характеризувати як зв’язки “суб’єкт - об’єкт” управління , “команда-

виконання”, оскільки управління підприємством до них не зводиться, воно

набагато ширше на різноманітніше соїми зв’язками. В управлінні працею на

підприємстві приймають участь й самі колективи працівників, їх органи,

профсоюзи и т.д., тому відповідні організаційно-управлінські відносини

об’єктивно не можуть регулюваться адміністративно-правовим методом

владовідносин, що характерен для регулювання відносин з участю органа

державного управління. Шляхи та засоби досягнення поставлениих цілей має

визначати само підприємство, обираючи оптимальні дляконкретних умов варіанти

управління за рахунок особистої та колективної ініціативи, а також

підприємливості. Дійсно, в цих умовах управління підприємством повинно

базуватися у першу чергу на методах матеріального та морального заохочення

ініціативи та підприємливості, а не на “распорядженні-виконанні”. Звідси

виходить що й перспективи покращення управління працею потребує

преорієнтування на стимулюючи методи управління. Що характерні для трудового

права. Таким чином адміністративні притязання на відносини, що виникають у

сфері управління працею на підприємстві, не підтверджуються не характером

самої управлінської діяльності , ні особливостями методу правового

регулювання відносин, що їх породжують.

На сьогодні суб’єктами управління працею на підприємствах може виступати й

адміністрація, й комітет профспілки, й трудовий колектив, які не можуть

характеризуватися як органи держави. Тому, якщо до предмету адміністративного

права відносить головним чином суспільні відносини, що складаються у процесі

виконання виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, то до неможна

додавати відношення по управлінню колективною працею на підприємстві, тому що

вони більшою мірою не мають якостей “державних” виконавчо-розпорядчих.

Як демонструє аналіз адміністративного та трудового законодавства, відношення

типу “орган управління - орган управління” регулюються нормами

адміністративного права, а відношення “орган управління - трудовий колектив

підприємства (цеху, дільниці, бригади)” - нормами трудового права. Цей

висновок побічно підтверджується і внесенням саме до законодавства про працю

норм, що регулюють різноманітні аспекти самоврядування трудового колективу в

сфері праці.

Наведені аргументи на користь трудоправового варіанту регулювання

організаційно-управлінських відносин, що виникають на підприємстві, як

уявляється, дають засади для більш загального висновку. Галузева

приналежність відносин в галузі соціального управління визначається не

спеціфікою самого управління, а характером вихідних “організуємих”,

упорядковуваємих” відносин, а саме умовно говорячи первинних матеріальних чи

базових суспільних відносин в сфері управління(8). Дійсно, якщо розглядати

правове регулювання як різновид соціального управління, то викликані ним у

ході правотворчості або правозастосування процесуально-процедурні відносини

завжди будуть вторинними порівняно з організаційними “матеріальними”(9). Ця

обставина повинна накладати свій відбиток і на характер їх правового

регулювання, але тільки таким чином : правові засоби, що обираються для

регулювання управлінських відносин правовими засобами мають бути адекватні

прийомам правового регулювання, встановленим для впливу на відносини, що

організуються.

Праця, як процес целеспрямованого впливу на предмети завнишнього світу,

лежить в основі майже будь-якої людської діяльності (виробничої,

управлінської, культурної і т.д.), тому з працею, так чи інакше, пов’язані

усі численні і різноманітні суспільні відносини.

Але не всі вони стосуються предмету трудового права. Норми цієї галузі

регулюють перш за все ті суспільні відносини, які виникають при застосуванні

індивідуальних здібностей до праці у виробничому колективі державних

підприємств, установ, організацій.

Суспільно-трудові відносини виникають між людьми з приводу застосування робочої

сили, а саме приведення до дії індівідуальної здібності до праці в суспільній

(колективній) формі. Суспільна форма праці об’єктивно вимагає об’єднання зусиль

усіх робітників єдиної кооперації праці, яка досягається організацією

(управлінням) процесу колективної праці. Тому крім живої праці об’єктом

регулювання трудового права є організація колективної праці на підприємствах, в

установах, організаціях.

Здійснення живої праці, а саме застосування здібностей до праці - функція

індівіда, персонально визанченого робітника, організація праці (управління

працею) - загальна функція совокупного робітника. Реалізація цієї функції не

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13