а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за забір води та скид забруднюючих речовин;

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та ін-ших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвід-ходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, вжиття від-повідно до законодавства інших заходів, що зменшують нега-тивний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, запо-діяних водним об'єктам у разі порушення вимог законо-давства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з ме-тою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і поря-док стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов'я-зану з необхідністю басейнового регулювання водних ресур-сів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від під-топлення територій).

Платежі не звільняють підприємства, установи і організа-ції від плати за спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення захо-дів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтри-мання водних об'єктів у належному стані, а також на вико-нання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці захо-ди здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітар-но-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандар-тизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забрудню-ючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:

-- нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за від-сутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює об-лік забору і скидання води;

зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що за-побігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підзем-них вод скиданням із зрошувальних систем;

осушувальних систем - до повної готовності водо-приймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон сані-тарної охорони водозаборів;

гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затвердже-них проектів;

-- експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спря-мованих на охорону вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо- активних та інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льо-дового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміт-тям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін- ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактив-них та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення вод-ним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.

Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобі-гання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, по-вторного і послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично-допустимих концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;

г) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запо-бігання скидання стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Пра-вила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попере-дження та усунення забруднення поверхневих водних об'єк-тів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всі-ма підприємствами, установами, організаціями та громадяна-ми, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'-єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена во-доохоронним зонам та зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприят-ливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднен-ня, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пести-цидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониз-зя, кар'єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ді-лянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверх-невих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збере-ження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва бе-реги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та-кож ставків площею понад З га -- 50 м;.

для великих річок, водосховищ на них та озер -- 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох гео-графічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2. До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км2.

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, міні-мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у поряд-ку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затвердже-ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів при-бережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залу-ження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гід-рометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогиль-ників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може ви-користовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лі-кувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізова-ним водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибереж-них захисних смуг, а також за додержанням режиму викорис-тання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охоро-ни водних об'єктів у районах забору води для централізова-ного водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлю-ють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охоро-ни навколишнього природного середовища, водного господар-ства та геології.

Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установ-лює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітар-ної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений по-становою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. «Про пра-вовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів».

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні під-земних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повин-ні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною во-дою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і за-бруднення.

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначе-них Державною комісією України по запасах корисних копа-лин, а також у разі забруднення підземних вод встановлю-ються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями держав-них органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:

- залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земля-них валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

- спорудження дренажу;

- закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням під-приємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідклад-них заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настан-ня -- вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покли-кана відіграти «Національна програма екологічного оздоров-лення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середо-вища, використання природних ресурсів та забезпечення еко-логічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програ-ми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно без-печних умов життєдіяльності населення і господарської діяль-ності та захисту водних ресурсів від забруднення та висна-ження.

Дніпро -- головна водна артерія України, значення якої у становленні та розвитку суспільного виробництва, забезпе-ченні потреб населення і для природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км2) та четвертою за довжиною (2200 км). Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних ресурсів Ук-раїни.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах сво-го басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і півден-ного сходу України. Каналами Дніпро--Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5--6 км3 стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 ве-ликих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підпри-ємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних госпо-дарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електро-станції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6