визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення числа

безробітних, так і за його перебільшення. Також поняттями "непрацюючий" і

"нездатний знайти роботу" теж мають різні значення.

За такої обстановці з’являється теорія, що пояснює безробіття недоліком

сукупного попиту на товари і послуги. Її автор Джон Мейранд Кейнс показав,

що крім “добровільного” і “фрикційного” безробіття існує “недобровільна”

чи “змушена”.

Незайнятість визначеної частини населення є результатом дії об'єктивних

процесів:

* нерівномірного розвитку виробничих сил;

* суперечливого характеру НТП;

* високих темпів модернізації виробництва.

Кейнс затверджував, що 3-4% населення залишаються без роботи в силу

суперечливого характеру економіки, її структурної перебудови, відновлення

технології.

За законом України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 р.

“безробітними визнаються працездатні громадяни в працездатного віку, які з

незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним

законодавством доходів, через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в

державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до

праці.

Відповідно до визначення міжнародних організацій – Міжнародної організації праці

(МАРНОТРАТ) і Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР),

безробітні – це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і

шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів.

[2] Так, наприклад, у США безробітними, вважаються цивільні особи, що:

§ не мали зайнятості протягом тижня;

§ які почали шукати роботу протягом попередніх 4-х тижнів (звертаючись

безпосередньо до наймача, за послугами державної служби зайнятості чи за

допомогою до друзів);

§ особи, тимчасово звільнені чи особи, найняті на нову роботу, що

повинні приступити до роботи протягом 30 днів.

У Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня, у

Великобританії – хто не має роботи протягом тижня і шукає роботу протягом

цього ж строку. Органами працевлаштування і статистикою розвитих

капіталістичних країн не розглядаються як безробітні особи, що проживають у

важких районах, де немає і не передбачається вільних робочих місць. Якщо

навіть люди, що проживають у цих районах, і починали пошуки роботи, вони

швидко розчаровуються. По – різному в країнах відносяться до таких

категорій населення, що вперше шукають роботу і повертаються на роботу

після тривалої перерви. До першої групи відноситься насамперед молодь, до

другого – жінки, що залишили роботу в зв’язку з народженням і вихованням

малолітніх дітей. Основний же масив безробітних – це особи, звільнені з

підприємств і роботи, що мають стаж. В цю категорію в основному входять

працівники, що втратили роботу внаслідок структурних змін в економіці і

виробництві, закриття підприємств і установ, модернізації виробництва,

переходу на нові види продукції і т.д. Серед них люди різних кваліфікацій і

професій, готові працювати по своїй спеціальності на інших підприємствах,

пройти перепідготовку і підвищити свою кваліфікацію.

Безробіття може існувати в різноманітних формах. Основними є:

1. фрикційна – тимчасова добровільна незайнятість, зв’язана з

переходом з однієї роботи на іншу. Вона виникає через недосконалість у

технічному функціонуванні ринку праці, відсутність інформації про наявність

робочих місць, прагнення громадян краще застосувати свої здібності і носить

короткостроковий характер;

2. структурна – вид змушеного безробіття, викликуваною

структурною перебудовою економіки, ліквідація застарілих галузей, що змінює,

у свою чергу, структуру загального попиту на робочу силу в професійному чи

регіональному розрізі;

3. циклічна – безробіття, викликане спадом виробництва. Коли

сукупний попит на товари і послуги зменшується, а безробіття росте;

4. прихована – зайва кількість працівників, зайнятих у

виробництві, хоча виробничий процес вимагає меншого числа працюючих;

5. “конверсійна” – безробіття, зв’язане зі скороченням чисельності

армії і зайнятих у галузях АПК;

6. молодіжне безробіття;

7. залишкова - безробіття, викликане обмеженням працюючих за

стані здоров’я, за віком, більш низькою продуктивністю мобільністю,

відсутністю прагнення до підвищення кваліфікацій у літніх людей.

Крім того, існують сезонний, технологічний, регіональний, застійний і

інший види безробіття.

В даний час економісти вважають, що природний рівень безробіття дорівнює

приблизно 5-6%. Якщо поточна безробіття значно перевищує природну норму, то

це свідчить про змушене безробіття.

Безробіття, особливо змушена, - це щось більше, ніж економічне нещастя, це

також і соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а

бездіяльність – до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, занепаду

моральних надбань, розпаду родини, самогубствам, соціальній напруженості.

Історія переконливо показує, що масове безробіття приведе до швидким , а

іноді і дуже швидким соціальним політичним змінам (згадаємо хоча б прихід

Гітлера до влади). Тому держави намагаються знижувати рівні безробіття, щоб

убезпечити себе і суспільство від соціальних вибухів і потрясінь.

2.1 Проблеми безробіття

Проблеми безробіття породжуються такими передумовами:

По-перше, людина – економічний ресурс особливого типу. Загублений робочий

час не відновлюваний, і той обсяг благ, що не був сьогодні зроблений через

безробіття, вже не можна компенсувати в майбутньому.

По-друге, навіть якщо людина не працює вона не може перестати споживати і

їй все рівно потрібно годувати свою родину. Тому суспільство змушене шукати

кошту для порятунку безробітних від голодної смерті. Але кошти, що

направляються на це, не стають винагородою за виробництво нових благ, а

виходять, тобто не ведуть до подальшого росту добробуту всіх громадян країни.

По-третє, зростання безробіття скорочує попит на товари на внутрішньому

ринку. Люди, що не одержують зарплату, змушені задовольнятися лише самим

мінімумом засобів існування. В результаті збут товарів зменшується на

внутрішньому ринку країни («ринок стискується»). Тим самим підйом безробіття

загострює економічні проблеми країни і слугує поштовхом для подальшого

скорочення зайнятості.

По-четверте, безробіття загострює політичну ситуацію в країні. Причиною

тому зростаюче озлоблення людей, що позбавилася можливості гідно жити.

У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються переважно

на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається як

макроекономічна проблема недостатньо повного використання сукупної робочої

сили. Часто причини безробіття розуміються незбалансованістю ринку чи праці

несприятливими змінами на цьому ринку.

Найбільш відомою теорією , що пояснює причини безробіття, є теорія Дж.М.Кейнса,

що змінила в середині 30-х років теорію класиків – економістів (А.Смит,

А.Маршалл), що пояснюють причину безробіття високим рівнем заробітної плати.

[3] По Кейнсу, безробіття є зворотна функція сукупного попиту. “Обсяг

зайнятості, - писав Кейнс, - зовсім певним чином зв’язаний з обсягом

ефективного попиту”. Недостатній обсяг ефективного попиту обумовлює млявість

інвестиційного процесу і, отже, неможливість забезпечення зайнятості, що веде

до росту безробіття. Вихід з цієї ситуації Кейнс бачив у підвищенні ролі

держави у формуванні сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат,

насамперед – на інвестиційні товари.

Так, наприклад, Ф.Хайек вважав, що безробіття “є прямий результат

короткозорої політики повної зайнятості, що проводили протягом останніх

двадцяти п’яти років”. Зріст державних витрат, по думки Ф.Хайека, неминуче

веде до інфляції, що, досягає критичної оцінки, сама стає причиною

безробіття. Вихід з цього замкнутого кола один – припинити інфляційну

політику повної зайнятості. Звичайно, на першому етапі це приведе до різкого

стрибка безробіття, але саме це, по ідеї Хайека, дасть можливість виявити

всі пороки в розміщенні праці, розробити і здійснити не інфляційними методами

програму забезпечення високого і стабільного рівня зайнятості.

Монетаристи на чолі з М. Фридменом висунули концепцію “природного” безробіття.

До якої вони відносять так називане фрикційне безробіття. Фрикційне безробіття

охоплює працівників, що змінюють по тим чи іншим причинам місце роботи,

наприклад, у пошуках більш високого заробітку чи роботи з більшою престижністю,

більш сприятливими умовами праці, чи мігруючих у зв’язку з необхідністю зміни

місця проживання. До природного безробіття відносять також структурними,

викликаними змінами в структурі суспільного виробництва під впливом науково –

технічного прогресу й удосконалювання організації виробничих процесів.

[4] Цей тип безробіття також є тимчасовим (хоча і більш тривалим, чим

фрикційне безробіття), тому що зникнення одних виробництв (галузей)

супроводжується бурхливим зростанням інших. Проблема лише в тім, наскільки

швидко безробітні зможуть пристосуватися до умов, що змінилися, на ринку праці.

Таким чином, західні економісти визнають, що безробіття – невід’ємний атрибут

ринкової системи господарства, воно неминуче, а у своєму “природному”

варіанті навіть корисна для забезпечення необхідної гнучкості ринку праці.

Усі наявні погляди на причини безробіття можна згрупувати в такий спосіб.

По-перше, причиною безробіття може стати відносно надлишкове населення,

“зайве” у порівнянні з досягнутим рівнем національного виробництва. Цей

фактор безробіття особливо сильно позначається в країнах, що розвиваються. По

– друге, безробіття може бути результатом змін у структурі економіки, у тому

числі – у технології (структурне безробіття). Це безробіття є тимчасовий,

тому що на зміну старим галузям і виробництвам (технологіям) приходять нові.

По-третє, безробіття може тимчасово збільшитися через природні бажання людей

знайти роботу “по душі” і з кращими умовами праці й оплати (фрикційне

безробіття). По – четверте, особливо сильне збільшення рівня безробіття

відбувається в результаті циклічного спаду в економіці (циклічне безробіття).

Цей вид безробіття є найбільш небезпечним, тому що виникає замкнуте коло:

падіння виробництва – безробіття – зменшення загального рівня доходів –

зниження сукупного попиту – падіння виробництва – безробіття і т.д. По –

п’яте, у деяких випадках генератором безробіття може стати активне втручання

держави і профспілок у відносини між найманим робітником і роботодавцем, що

приводить до ринкової негнучкості заробітної плати і змушує підприємців

вирішувати проблему досягнення максимального прибутку шляхом скорочення

зайнятості.

Усі ці причини безробіття являють собою скоріше фактори, що впливають на

розмір і динаміку безробіття. Основними джерелами безробіття є не ринкові

пропорції й умови, що складаються на ринку праці тому що ринок праці лише

відображає існуючі в даний момент пропорції між попитом та пропозицією

робочої сили, але особистої участі в їхньому формуванні не приймає. Ці

пропорції залежать від процесів, що знаходяться за межами ринку праці. Ринок

лише виявляє їх, виявляє безробіття, робить її видимою для суспільства.

3. Шляхи подолання безробіття в Україні

В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася

специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні

взагалі. Для з’ясування цього розглянемо традиційні заходи для вирішення

проблеми безробіття:

1) Створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими.

2) Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на

послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є

негативним явищем.

3) Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога

малому і середньому бізнесу.

4) Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів. Ці заходи

допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при

структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що

обумовлений суспільною кризою.

5) Інвестиційні фонди міністерств і відомств.

Очевидно, що фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією

виробництва, тому що викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому

центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика,

спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з

придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого

апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Зазначені процеси по трансформації економіки України повинні проходити на

тлі монетаристської політики, тому що в противному випадку інфляція зведе

нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище

специфіки нашої економічної системи.

Варто врахувати, що перехід до ринкової економіки України буде здійснюватися

при набагато більш глибокому падінні виробництва і більш відсталому

виробничому апараті, чим у країнах, що раніш почали цей процес.

Тому для України буде дуже актуальною проблема забезпечення самозайнятості

населення (спрощений порядок виїзду за кордон, заохочення землеробство на

невеликих ділянках землі і т.д.), організація суспільних робіт, підвищення

рівня підтримки соціально незахищених верств населення.

Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і

структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні не

знаходять свою підтримку. Вихід із кризи – можливий завдяки швидкої

трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу

специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження

високого безробіття, що зажадає заходам по захисту соціально вразливих

верств населення.

3.1 Методи боротьби з безробіттям

Деякі вчені вважають, що саморегулююча економіка не може перебороти

безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого “ефективного попиту”

(спрощено - рівня споживання й інвестицій).

Дж.М. Кейнс писала: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для

сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні..."

[5] .

Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача у

нього в силу психологічних факторів “схильність до заощадження” перевищує

“спонукання до інвестицій”, що волоче спад виробництва і безробіття.

Таким чином, неминучість кризи саморегулюючої економіки, вказують на

необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.

Насамперед, варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і

збільшуючи інвестиції.

У 1967 році М. Фридмен розробив теорію про існування “природного рівня

безробіття”, що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути

змінений заходами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати

зайнятість вище її “природного рівня” за допомогою традиційних бюджетних і

кредитних методів збільшення попиту, то ці заходи будуть мати короткочасний

ефект і приведуть лише до росту цін.

Тепер розглянемо, які ж реальні кроки може застосовувати держава для

зменшення рівня безробіття.

Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно

складної. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь –

якій країні для рішення цієї проблеми приходиться використовувати різні

методи.

Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

1) поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю

функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони

збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її

безробітним;

2) усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього

необхідно насамперед:

а) створення розвитого ринку житла;

б) збільшення масштабів житлового будівництва;

в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного

пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного

перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до

того, щоб робоча сила найкращим ладом відповідала наявним робочим місцям. Ця

задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі

місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих

місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а

також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найбільше важко боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі

найбільш ефективними є наступні заходи: створення умов для росту попиту на

товари. Тому що попит на ринку праці – похідний і залежить від ситуації на

ринках товарів і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому

випадку, якщо товарні ринки пред’являть більший попит і для його задоволення

треба буде найняти додаткових працівників.

Способами збільшення попиту є:

· стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва

і, відповідно, - зайнятості на них;

· підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою

підвищення конкурентноздатності продукції.

Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей

претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тім же числі

вільних робочих місць. Скоротити число претендентів на ці місця і, більш

того визволити додаткові вакансії для безробітних цілком реально.

Деяке полегшення може принести, наприклад, надання можливості дострокового

виходу на пенсію працівникам, що ще не досягли пенсійного зрости. Разом з тим

цей спосіб може використовуватися тільки в дуже обмежених масштабах, тому що

він волоче істотне збільшення пенсійних виплат.

Створення умов для росту самозайнятості. Зміст такого роду програм полягає в

тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити

себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу по найму.

Реалізація програм підтримки молодих працівників.

Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи:

- економічне стимулювання молодіжної зайнятості;

- створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді

- створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на

зайнятість у який найбільш високі.

Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, але важливо

розуміти, що всі ці програми не можуть цілком чи ліквідувати істотно

скоротити циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при

загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

ВИСНОВОК

Виходячи з вищевикладеного, проблема безробіття є ключовим питанням у

ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну

діяльність економіки і правового регулювання. Особливо гостро проблема

безробіття стає зараз перед Україною, що не дивно, тому що економіка України

зараз знаходиться в глибокій кризі. Величезний економічний спад, розваливши

промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність

зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків.

Не менш важкі і соціальні наслідки безробіття. Американські фахівці змушені

визнати, що “безробіття – це щось більше, ніж економічне нещастя, це також і

соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а бездіяльність до

втрати кваліфікації, втраті самоповаги, занепаду моральних підвалин, а також

до суспільного і політичного безладу”.

ВИСНОВОК

Категорії зайнятості і безробіття займають одне з найважливіших місць в аналізі

ринку праці. Зайнятість населення визначає рівень і якість життя як окремих

громадян, так і суспільства в цілому. Існує безліч видів безробіття, що

поєднуються економістами в три основних типи: фрикційну, структурну,

циклічну.

У розвитих країнах безробіття є результатом високих темпів розвитку НТП і

розбіжності попиту та пропозиції на ринку праці. У Бєларусі основними типами

безробіття основними типами безробіття є структурна, схована і жіноча.

Рівень безробіття останнім часом неухильно росте.

У розвитих країнах світу державна політика зайнятості функціонує по двох

напрямках: сприяння в працевлаштуванні і перенавчання, створення гнучкого

ринку праці. Серед перспективних шляхів зниження безробіття найбільш цікавими

є: скорочення робочого тижня, работизація, розширення сфери послуг і

надомного виробництва.

У Бєларусі в силу специфіки сформованої ситуації, традиційні методи

скорочення безробіття не можуть дати той же ефект. Основними методами повинні

стати стимулювання ділової активності, технологічне переозброєння і

забезпечення самозайнятості населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЖДЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно – правові акти:

1. Конституція України. – К. Преса України. - 1997. – 80с.

2. Закон України “Про зайнятість населення” від // Відомості Верховної

Ради України. - 1991. - N 14. – С.170 .

3. Кодекс законів про працю. К. – А.С.К. – 2002.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. “Про

затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості

населення в умовах масового вивільнення працівників” // Збірник законодавства

про працю. К., - 2001. – 266с.

Література:

5. Абрамов О. В., Таврилина А. К. Гарантии для безработных. – М., 1998. –

112с.

6. Ананьев А. Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к

рыночной экономике // Вопросы экономики. - 1995. - №5.

7. Если тебе грозит безработица. Пособие для работающих и безработных /

Волгин Н. А. Зуцина Л. А. – М. – Профиздат. 1993. – 96с.

8. Людина і праця. Довідник з правових питань / Козінцев І. П., Савенко

Л. А. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 336с.

9. Киселев И. Я. Трудовое право России: Историко – трудовое наследие.

Учебное пособие для вузов. – М. “Норма” – 2001. – 371с.

10. Мачерний С. Н. Основи економічної теорії. К. – Вентурі. – 1999. – 176с.

11. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципи, проблеми и политика.

Т.И. М.: Республика. - 1992. – 236с.

12. Общая теория занятости, процента и денег Дж.-М. Кейнс. М. – 1993. – 255с.

13. Прокопов Ф. Макроэкономическая динамика, занятость и безработица в

переходной экономике // Человек и труд. – 1999. - № 2 – 3.

14. Права безработных граждан и правила их трудоустройства. – М., 1998. – 160с.

15. Право граждан на защиту от безработиці / Фурсова В. Б. – М.: - 1998. – 86с.

16. Правовые стандарты политической занятости. – М. Профиздат. 2000. – 112с.

17. Человек и труд. - 1996. - №1.

[1] Ананьев А. Новые процессы в занятости

населения в условиях перехода к рыночной экономике // Вопросы экономики. -

1995. - №5.

[2] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс:

принципи, проблеми и политика. Т.И. М.: Республика. - 1992. – С.38.

[3] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс:

принципи, проблеми и политика. Т.И. М.: Республика. - 1992. – 236с.

[4] Правовые стандарты политической занятости. – М. Профиздат. 2000. – 112с.

[5] - “Общая теория занятости, процента и денег” Дж.-М. Кейнс, Москва, 1993 г.

Страницы: 1, 2