Курсовая: Поняття безробіття та шляхи її вирішення в Україні

Трудове право України

Курсова робота

Тема: Поняття безробіття та шляхи її вирішення

ЗМІСТ

ВСТУП.......................2

1. Сутність і види зайнятості..............3

2. Безробіття, її типи і форми.............4

2.1 Проблемі і передумови безробіття..........10

3. Шляхи подолання безробіття в Україні.......18

3.1 Методи боротьби з безробіттям............25

ВИСНОВОК......................29

ВСТУП

Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом

функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості

населення і безробіття.

Довгі роки в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування безробіття,

вона була притаманна лише капіталістичному суспільству, будучи одним з

основних аргументів ідеологічної війни. Однак останнім часом з початком

трансформації економічної системи безробіття прийшло і в нашу країну,

набираючи поступово великих масштабів. Тому зниження безробіття стало

однієї з головних проблем, з яким стикнулось суспільство. Як уникнути

безробіття? Як пом’якшити її удари? Від вирішення цих питань залежать

соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна

стійкість людини, можливість його соціального просування, задоволеності,

процвітання, щастя.

У роботі висвітлені питання, зв’язані з поняттям і змістом таких категорій як

зайнятості і безробіття, проведений аналіз стану безробіття в Україні, а

також розглянуті шляху підвищення зайнятості і скорочення безробіття з

урахуванням світового досвіду в сьогоденні і майбутньому. При цьому

використовувалася різна література. Основними джерелами є підручники: з

економічних теорій, коментар до законодавства про працю, де приведена

класифікація основних видів зайнятості і надане нормативне визначення

безробіття, також періодична преса, і статистичні дані з довідкової

літератури.

1. Сутність і види зайнятості

Відповідно до законодавства України зайнятість визначається як не заборонена

законом діяльність громадян, зв’язана з задоволенням особистих і суспільних

потреб, як правило, що приносить доход. З погляду економічних позицій

суспільства зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню

суспільного національного доходу чи продукту. Як економічна категорія

зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника

(окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення

попиту на робочу силу. Зайнятість показує, як працездатне населення

забезпечене робочими місцями.

До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також

особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців тобто

суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою

діяльністю і т.д. Під зайнятістю розуміється робота яка є корисною не тільки

для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в

загальноосвітньому і вищому навчальному закладах, служба в армії, зайнятість

у домашнім господарстві, виховання дітей, відхід за хвора і старими, участь

у роботі громадських організацій (не по найму) і ін.

Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має

зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал

суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих

громадян.

У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і

якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної

зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним

трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість

означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому

розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент

часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:

- створюється достатня кількість робочих місць;

- забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації;

Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній

території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної

зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – задача

держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає

раціональну зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по

сферах застосування праці, за професіями, спеціальностям і т.д.

Структурні види зайнятості виділяють по наступним ознаках:

1. По характері діяльності:

· робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій;

· служба в армії;

· індивідуальна трудова діяльність;

· особисте підсобне господарство і т.д.

2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару:

· робітники;

· інженерно-технічні працівники і службовці;

· управлінський персонал;

· підприємці;

· селяни.

3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі

4. По територіальній ознаці:

· по регіонах;

· по областях;

· економічним районам і т.д.

5. За рівнем урбанізації.

6. За професійно – кваліфікаційним рівнями:

· рівень утворення;

· стаж роботи;

· ступінь механізації праці і т.д.

7. За віковою ознакою.

· неповнолітні

· повнолітні

8. За формами організації праці:

· співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними і

колективними формами організації праці.

9. За видах власності:

· приватний сектор

· комунальний

· держаний сектор

Форми зайнятості являють собою організаційно – правові способи й умови

використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей

організується за допомогою різноманітних організаційно – правових форм, що

розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня: чи

регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на

підприємствах чи вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості

класифікуються з урахуванням наступних ознак:

1) Форми організації робочого часу:

§ повна (робота на умовах повного робочого дня);

§ неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи

тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);

§ робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть

працювати на виробництві).

2) Значимості для робітника:

§ первинна;

§ вторинна.

3) Стабільності:

§ постійна (з відносно стабільним місцем роботи);

§ тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).

4) Форм правового регулювання використання робочої сили:

§ основна (реалізується трудовим законодавством);

§ спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні,

наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання

роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової

зайнятості).

В умовах ринкових відносин зростання зайнятості має об’єктивно існуюча

економічна межа. Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою

відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість у відповідності

зі стандартами Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ), розглядається не

як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як

забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні

попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу

може задовольнити свою потребу в робочих місцях (посадах).

2. Безробіття, її типи і форми

Як відомо, для будь – якої роботи потрібний стимул. Він може бути позитивним

і негативним. Позитивним стимулом називається розрахунок на матеріальну чи

моральну винагороду. Негативні стимули можна умовно підрозділити на прямі і

більш “витончені”, непрямі. До прямих негативних стимулів відносяться,

наприклад, загроза голодування, фізична розправа і т.д. Усі частіше тепер

використовується непрямий примус: працюй як чи здумається як зумієш, але якщо

з’явитися людина, здатний працювати краще, ти уступиш йому своє місце і

підеш в чергу чи за допомогою по безробіттю. Цей негативний непрямий стимул

діє безвідмовно. Негативні непрямі стимули особливо ефективні, коли

сформований і достатнє розвитий ринок праці.

Взагалі, проблема безробіття характерна ринковій економіці. Якщо в середині

XIX століття західні ідеологи пояснювали наявність безробітних “поганим

поводженням” самих робітників, то в нових умовах вони заговорили про

“недосконалості” і цим пояснювали виникнення й існування “надлишкового”

населення. Так з’явилася теорія “фрикційного” безробіття, “фрикції” (у

перек. тертя, неполадки) на ринку праці. Виникнення й існування такого

безробіття розуміється як невідповідністю між потребами, що змінилися, у

робочій силі і сформованим її розподілом по окремих галузях і районам, а

також недостатньою мобільністю робітників.

Крім її розвивалася теорія “добровільного” безробіття, відповідно до якої

в безробітті ніби – то винні самі робітники, тому що вони вимагають

підвищення заробітної плати і не хочуть працювати за плату, що відповідає

граничної продуктивності. Разом з цим історія даної проблеми показує, що

люди добровільно позбавляють себе заробітку і безробітні виникають і існують

тільки через “неполадки” на ринку.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь – якому суспільстві існують

прошарок людей, що по своєму психічному чи з інших причин не хочуть працювати.

Також вона виникає в тих випадках, коли працівник звільняється за власним

бажанням, якщо він незадоволений рівнем оплати його праці, умовами роботи, або

іншими обставинами.[1]

Вивчаючи проблему безробіття, можна дійти до висновку що: фрикційне і

структурне безробіття – явища нормальні і не представляють загрози для

розвитку країни. Більш того, без них розвиток просто неможливий. Адже якщо всі

працівники зайняті, то, як створювати нові фірми чи розширювати виробництво

товарів, що користаються на ринку підвищеним попитом, крім того, наявність

безробіття змушує людей побоюватися втрати свого робочого місця і спонукує їх

трудитися більш продуктивно і якісно. З цих позицій безробіття цілком можна

назвати стимулом до кращої роботи. От чому під повною зайнятістю в більшості

розвитих країн світу розуміють відсутність циклічного безробіття при існуванні

безробіття фрикційного або структурного. Тобто коли безробіття в країні

відповідають своїй природній нормі.

Для кожної країни природна норма безробіття складається по-своєму, і єдиного

виміру для неї не існує. Наприклад, у середині 70-х років американські

економісти вважали, що для їхньої країни ця норма складає порядку 4%.

Сьогодні цей рівень піднявся до 5-6% , що пов’язано зі зміною демографічного

складу робочої сили й інституціональних змін.

Не зайнятих у суспільному виробництві і не прагнучих одержати роботу осіб не

враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто враховуються тільки

економічно активне населення). Багато людей з цієї категорії можуть

трудитися, але не роблять цього в силу тих чи інших причин. Це студенти

денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з

категорії економічно активного населення діти у віці до 16 років і ув’язнені,

що відбувають покарання у в’язниці.

Особливу категорію представляють військовослужбовці. Число осіб, що

проходять дійсну військову службу, входить у величину сукупної робочої сили, а

при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі

економіки, ця категорія економічно активного населення не враховується. Що

позначається в розрахунку загальної норми безробіття і норми безробіття для

цивільного сектора.

Проте, методологія Міжнародної організації праці не може перебороти деяких

неточностей, зв’язаних з виміром рівня безробіття, у зв’язку з чим офіційне

Страницы: 1, 2