Більш повно порядок державної реєстрації та перереєстрації підприємств викладено в Положенні про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740.

Установчі документи. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які являють собою добровільно укладені угоди економічно-правового характеру, де закріплені норми та принципи, що регулюють внутрішньогосподарські та міжгосподарські економічні, правові відносини суб'єктів підприємницької діяльності. Установчими документами підприємства є засновницький договір між учасниками та затверджений ними статут.

Підприємство створюється рішенням власників (власника) майна чи уповноваженого ними (ним) органу, або за рішенням трудового колективу в процесі реформування старої структури. Підприємство може бути створене внаслідок поділу іншого підприємства за рішенням власників або, відповідно до антимонопольного законодавства, шляхом виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань.

Одноособове підприємство діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація новостворених суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за заявочним принципом з видачею посвідчення про державну реєстрацію, яке є підставою для початку діяльності.

Розробка установчих документів здійснюється з дотриманням певних положень (принципів): добровільності, відкритості, пріоритетності, обов'язковості соціальної захищеності працівників.

Принцип добровільності передбачає виключне право громадян, що створюють підприємство, особисто вирішувати питання доцільності його створення, брати чи не брати у ньому участь, вибирати його організаційно-правову форму тощо.

Принцип відкритості означає, що засновником і членом новоствореного підприємства може бути кожний, хто виявить бажання, погоджується з його установчими документами, зобов'язується дотримуватися їх вимог.

Принцип пріоритетності ґрунтується на тому, що:

визначальними в діяльності підприємства повинні бути індивідуальні та колективні інтереси його засновників, які узгоджуються з інтересами підприємства;

колектив має виключне право вибору форми власності, на якій він ґрунтуватиметься, і організаційно-правої форми підприємства;

колективу належить право вибору характеру господарювання, виду діяльності, спеціалізації, внутрішньогосподарської структури, системи оплати праці тощо;

колективу належить право затвердження установчих документів, внесення в них змін, доповнень, уточнень.

Визначальними складовими принципу обов'язковості є безумовне дотримання вимог цих документів усіма членами і працівниками підприємства та повна узгодженість даних документів з чинним законодавством.

Принцип соціальної захищеності працівників підприємства ґрунтується на підпорядкованості діяльності підприємства інтересам його засновників. Він передбачає гарантованість прав зайнятих у підприємстві на роботу, зарплату, відпочинок, соціальні пільги тощо.

Вимоги до утримання у установчих документів. Засновницький (установчий) договір повинен містити принципові засади створення і функціонування підприємства, визначати порядок спільної діяльності, умови формування майна. Установчим договором зазначається мета, крім того, щодо окремих товариств слід включати додаткові відомості, необхідні для досягнення цієї мети та організації управління виробництвом.

Особливості утримання у установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю, повних і командитних товариств регулюються Законом України "Про господарські товариства".

Установчий договір. Установчий договір повинен містити такі розділи:

вид підприємства, предмет та цілі його діяльності;

склад засновників і учасників;

найменування та місце знаходження;

розмір та порядок формування статутного, страхового та інших фондів;

порядок розподілу прибутків і збитків;

склад і компетенції органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких потрібна одностайність або більшість голосів;

порядок внесення змін до установчих документів;

порядок ліквідації та реорганізації підприємства;

інші питання.

Зокрема для командитного товариства - це розмір та склад капіталу, порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір внеску вкладників. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноособова заява (меморандум). Для акціонерного товариства визначаються порядок здійснення спільної діяльності, відповідальність перед особами, які підписані на акції і перед третіми особами.

Статут підприємства. Статут підприємства охоплює питання його діяльності, містить примірку схему і принципи побудови, включає найменування юридичної особи, відомості про місце її знаходження, адресу, визначає органи управління, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Як правило, кожну групу питань об'єднують у розділ, що має свою специфіку.

У першому розділі подаються загальні положення щодо організації підприємства, його повну і скорочену назву, поштову адресу, юридичні особи-засновники.

У розділі "Мета та завдання" відображають завдання, що випливають з цілей заснування підприємства, наміри щодо продуктивного використання наявних ресурсів, збереження та примноження власності, вказують, якими видами діяльності на території країни та за її межами займатиметься підприємство.

Правовий статус підприємства бажано подавати окремим розділом, де викласти загальні принципи й умови його заснування; форми майнових відносин, на яких ґрунтується підприємство та правонаступником якої організації воно стає; вказати атрибутику підприємства (печатка, штампи, товарні знаки), розрахункові рахунки в установах банку.

Окремо виділяють розділи "Організація господарської діяльності" та "Організація управління". В першому відображають господарсько-організаційну основу і склад галузей та підрозділів підприємства; вказують, на яких засадах здійснюються його підприємницька діяльність, внутрішньо економічні відносини, договірна, кредитно-розрахункова та екологічна дисципліна. В другому - порядок формування та організації діяльності керівних органів, методи їх роботи та прийняття рішень; порядок призначення керівників, прийому та звільнення членів підприємства; схему взаємодії внутрішніх структур.

Права членів підприємства виділяють також окремим розділом, де вказують передбачені установчою угодою права засновників та найманих працівників, а також повноваження в управлінні справами, порядок збереження їх пайової власності та право розпоряджатися нею у випадку виходу з підприємства, а також порядок соціального захисту, одержання частки прибутків, інформації та інші права.

Обов'язки членів підприємства можна також подавати окремим розділом, де перелічити всі передбачені установчими документами зобов'язання. Зокрема, вказуються розміри та строки сплати внесків у статутний фонд, зазначаються вимоги про нерозголошення конфіденційної інформації, визначається особиста участь у діяльності підприємства та ін.

Розділ статуту "Збори засновників" має чітко визначити функції та повноваження вищого органу управління підприємством, порядок його роботи, затвердження установчих документів та визначення переліку питань, які вирішують збори.

Окремим розділом доцільно виділити правовий статус координаційної ради, в якому визначають повноваження ради (правління) підприємства як вищого органу управління, що діє в проміжках між зборами, її правовий статус має передбачати повноваження, що не входять до компетенції загальних зборів.

Для керівника господарства визначають повноваження, які забезпечують повсякденне керівництво всіма сферами Діяльності підприємства, вказують порядок його підпорядкованості вищим керівним та контролюючим органам, а також характер відповідальності за управлінські дії.

Розділи "Статутний фонд", "Майно" обумовлюють грошовий (майновий, земельний) розміри статутного фонду, порядок його формування та використання: здійснення початкових (засновницьких) внесків, оцінка майна (землі), а також порядок володіння та розпоряджання майном (паєм).

Механізм припинення діяльності підприємства та можливості реорганізації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) ґрунтується на чинному законодавстві та нормах, передбачених установчими документами.

В останньому розділі статуту міститься заключні положення, які передбачають визначення та підходи до вирішення статутних питань.

Статут набуває чинності з моменту його державної реєстрації, діє протягом всієї діяльності підприємства. Один його примірник зберігається в реєстраційних органах.

Статут акціонерного товариства, крім загальних положень, обов'язково має містити відомості про розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством, про їхню номінальну вартість і кількість, про права акціонерів, про склад і компетенцію органів управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймаються кваліфікованою більшістю голосів.

У статуті товариства з обмеженою відповідальністю необхідно обов'язково вказувати розмір статутного капіталу, розмір, склад, строки і порядок сплати внесків учасників, їх відповідальність за порушення зобов'язань щодо сплати внесків, склад і компетенцію органів управління товариства і прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів.

Статут повного товариства має містити умови про розміри і структуру складеного капіталу товариства, про розміри та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, склад, строки і порядок сплати ними внесків.

Контрольні питання

Обґрунтуйте поняття "Фізична особа".

Обґрунтуйте поняття "Юридична особа".

Розкрийте поняття "Суб'єкти підприємницької діяльності".

Види підприємницької діяльності.

Умови функціонування підприємницької діяльності без права юридичної особи.

Наведіть приклад та умови створення індивідуальних підприємств з правом юридичної особи.

Порядок створення та особливості функціонування колективних підприємств.

Умови реєстрації індивідуальних і колективних підприємств.

Дивіденди та порядок їх нарахування.

РОЗДІЛ З

Організаційні форми внутрішньогосподарського управління

3.1 Загальні основи організації управління виробництвом

Управління звичайно визначають як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації і координації їхньої діяльності в процесі виробництва, "Усяка безпосередньо суспільна чи спільна праця, здійснювана в порівняно великому масштабі, будується, - писав К. Маркс, - у більшому чи меншому ступені в управлінні, що встановлює погодженість між індивідуальними роботами і виконує загальні функції, що виникають з руху усього виробничого організму..."1. Погодженість між окремими роботами і забезпечення планомірності роботи всього господарства особливо важливі і разом з тим складні в умовах великого сільськогосподарського підприємства, де зайняті сотні, а нерідко і тисячі людей. Річний виробничий цикл складається тут з безлічі технологічних комплексів, здійснюваних на великих площах і за допомогою різноманітних знарядь праці. Потрібно враховувати природні закономірності і часто мінливу метеорологічну обстановку.

Усе це породжує високі вимоги до управління виробництвом, до його наукового рівня, планомірності й оперативності.

Задачі, форми і методи управління господарством обумовлені його соціально-економічною природою. Вони залежать від того, у чиїх руках знаходяться засоби виробництва й у яких цілях вони використовуються У сучасних умовах внутрігосподарське управління покликано забезпечити неухильне підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення його внеску в створення міцних взаємозв'язків у системі АПК.

У широкому змісті проблема управління виробництвом у підприємствах АПК охоплює всі основні ланки системи заходів впливу на розвиток господарства, забезпечення його високої ефективності. Важливе місце належить правильній організаційній структурі господарства й апарата керування, удосконалюванню методів його роботи, підвищенню ролі трудових колективів в управлінні виробництвом.

У числі основних функцій управління стосовно сільськогосподарських підприємств слід зазначити: загальне (лінійне) керівництво; підбір, розміщення і підвищення культурно-технічного рівня кадрів; планування виробничої, господарської і фінансової діяльності; технологічне керівництво, впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики; оперативне управління виробництвом й контроль якості сільськогосподарських робіт та виробленої продукції; організацію, нормування й оплату праці; матеріально-технічне постачання і виробничо-технічне обслуговування; організацію збуту сільськогосподарської й іншої виробленої продукції; облік виробництва і фінансової діяльності; охорону праці, поліпшення культурно-побутових умов і відпочинку працівників.

Під впливом вимог життя, особливо у зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу і подальшим поділом праці, , у сільськогосподарському виробництві виникають нові функції управління, наприклад по охороні природи, організації науково-дослідних робіт, міжгосподарської кооперації й ін. Функціям управління відповідають структурні підрозділи апарату управління, а також персонально відповідальні працівники.

Апарат управління покликаний оперативно керувати процесом виробництва на всіх його стадіях, керувати людьми, зайнятими в цьому процесі, щоб забезпечити планомірну діяльність господарств, успішне виконання встановлених планів розвитку виробництва. Побудова апарату управління знаходиться в безпосередньому зв'язку з організаційно-виробничою структурою господарства. У залежності від складу і розміру сільськогосподарських галузей і їхнього розміщення у господарстві, ступеня самостійності і характеру зв'язку між собою в процесі виробництва будується й управлінський апарат, визначаються його функції, підпорядкованість і взаємозв'язки внутрішньогосподарських підрозділів.

Дуже важливо максимально наблизити управління до виробництва, виключити зайві ступені в побудові управлінського апарату, забезпечити високу оперативність і економічність його роботи. Організація управління повинна відповідати задачам підвищення особистої відповідальності працівників за доручену справу, сприяти залученню до управління широких мас працівників. Чітке визначення функції кожної ланки управління повинно поєднуватися з раціональною централізацією виконання таких функцій управління, як планування, облік і фінансова діяльність, постачання і збут продукції, робота з кадрами (їхнє комплектування, підготовка і підвищення кваліфікації), діловодство.

3.2 Класифікація організаційних форм внутрішньогосподарського управління

Структуру управління сільськогосподарським підприємством характеризують склад органів управління, їхня співпідпорядкованість і розмежування функцій.

Розрізняють чотири типові структури управління виробництвом: відділову, бригадну, цехову і комбіновану.

Відділовій структурі управління відповідає така організаційно-виробнича побудова господарства, при якій рослинницькі бригади і тваринницькі ферми за їх територіальним розміщенням об'єднуються в багатогалузеві відділення (у акціонерних підприємствах вони часто виступають у формі виробничих дільниць і комплексних бригад). Роботою відділення управляє керуючий, підлеглий безпосередньо " керівнику підприємства. У великих підприємствах відповідно маються завідувачі виробничими дільницями (іноді це бригадири комплексних бригад), робота яких будується на госпрозрахункових відносинах (рис.3.1).

Рис. 3.1 Відділова форма управління підприємством

Відділова структура управління в сільськогосподарських підприємствах, як правило, припускає наявність функціональних підрозділів, очолюваних головними фахівцями господарства, що підпорядковуються керівнику підприємства (функціональна система організації управління).

У невеликих підприємствах, як правило, з одним населеним пунктом організаційна структура управління виробництвом може бути обмежена окремими бригадами. Така форма отримала назву - бригадної (рис. 3.2).

Перевага такої форми у тому, що процес управління найкоротший: керівник підприємства - бригадир виробничого підрозділу. Бригади можуть бути сформовані за галузевою ознакою або як комплексні, до їх складу в такому випадку включаються окремі ланки.

Рис. 3.2 Бригадна форма управління виробництвом

З метою активізації роботи управлінського апарату спеціалісти можуть очолювати згідно з своїм профілем відповідні галузі. Така організаційна структура називається цеховою. При цьому цехом рослинництва керує головний агроном, цехом тваринництва - головний зоотехнік, механізації - головний інженер і т.д. Відповідна структура управління дозволяє перетворити спеціалістів з консультантів виробництва у керівників (рис. 3.3).

Рис. 3.3 Цехова структура управління підприємством

Цехова (галузева) структура управління відповідає галузевій структурі господарства. Створюються цехи за галузями виробництва і сферами функціонального обслуговування, очолюються головними фахівцями господарства.

Галузева (цехова) структура керування одержує широке поширення насамперед у більш спеціалізованих підприємствах, висококонцентрованих, більш компактних по земельній території, добре забезпечених кадрами фахівців і засобами зв'язку. У цих випадках для виконання усіх функцій управління створюються сприятливі умови. Начальники цехів мають можливість повсякденно бувати безпосередньо на фермах і бригадах, оперативно керувати, використовуючи переваги галузевої побудови апарату управління (можливості більшої спеціалізації кадрів, застосування науково обґрунтованої системи агротехнічних і зоотехнічних заходів, удосконалювання всього технологічного процесу й ін.).

При встановленні структури управління повинні бути враховані конкретні умови господарства, його галузевий склад і спеціалізація, ступінь концентрації галузей, їхнє місце розташування, компактність території й діяльність полів і ферм від центральної садиби, забезпеченість фахівцями, житлово-побутові умови.

В крупних акціонерних підприємствах, розташованих у декількох населених пунктах, найбільш ефективною організаційною структурою управління підприємством може бути змішана форма.

Така організаційна форма може бути використана на приватних підприємствах які є однією юридичною одиницею, об'єднаних підприємствах з збереженням юридичної самостійності або господарствах яки мають дочерні підприємства.

В основі змішаної форми управління може бути поєднання цехової, бригадної або відділенської структури (рис. 3.4).

Удосконалювання керування в сільськогосподарських підприємствах не обмежується поліпшенням його структури, усуненням зайвих ланок апарату керування, многоступенчатості. Важливими напрямками в цій справі є: а) встановлення оптимальних розмірів бригад і інших виробничих підрозділів; б) централізація виконання окремих функцій керування, наприклад планування, обліку, матеріально-технічного постачання,

Рис. 3.4 Змішана структура управління підприємством

будівництва; в) більш чіткий розподіл обов'язків і прав працівників апарату керування, раціональний поділ, спеціалізація їхньої праці, підвищення особистої відповідальності за доручену ділянку роботи при широкій демократизації керування; г) використання сучасних засобів управлінської техніки для підвищення оперативності і надійності керування. Ці задачі актуальні при будь-якій системі організації керування - територіальної, галузевий, змішаної.

Слід зазначити також велике значення раціональних форм організації праці, що дозволяють більш ефективно використовувати сучасну техніку і трудові ресурси.

Правильна організація керування вимагає чіткого розмежування прав і обов'язків керівників і фахівців. У цих цілях розробляються і застосовуються посадові інструкції і положення (наприклад, про головного агронома господарства, головному зоотехніку, головному інженеру-механіку, начальнику цеху, що керує відділенням, про старших фахівців, бригадирів і т.д. ). Ці положення визначають і розмежовують функції кожного працівника, підвищують його відповідальність за виконання покладених обов'язків.

Можна виділити чотири загальних взаємозалежних елементи, що характеризують утримання управлінської діяльності:

одержання й обробка інформації, необхідної для ухвалення управлінського рішення;

вироблення й ухвалення рішення;

доведення його до виконавців і організаційного впливу з метою забезпечити реалізацію прийнятого рішення;

контроль за виконанням.

Конкретні форми реалізації кожного з цих елементів залежать від рівня керування, характеру розв'язуваних задач, організаційної структури апарата керування. При всіх умовах необхідно забезпечити: по-перше, своєчасне надходження достовірної інформації про хід і результати виробництва; по-друге, кваліфікований розгляд інформації, що надходить, і прийняття відповідних рішень, спрямованих на забезпечення нормального ходу виробництва, усунення виявлених недоліків; по-третє, ефективний вплив на хід виробництва, віддача необхідних розпоряджень, проведення консультацій, перевірка на місці і т.д..

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7