І нарешті, холдинги можуть фінансувати фінансово-збиткові на початковому етапі дочірні компанії, забезпечуючи їх новими технологіями не тільки виробництва, а й технологіями ефективного постачання необхідними матеріалами (логістика) і реалізації готової продукції.

З недоліків холдингових компаній варто виділити наступне. Усунення конкуренції усередині холдингу може призвести до економічного застою. Контроль за ціноутворенням може призвести до ліквідації незалежних компаній. Переконаність дочірньої компанії у своїй повній захищеності з боку холдингу може призвести до втрати реакції на зміни в економічній, політичній ситуації і кон'юнктурі ринку.

Крім цього, в Україні сьогодні відчувається гостра нестача управлінського персоналу, спроможного використовувати позитивні властивості холдингових компаній.

Концерн. Концерн - створюється шляхом скупки контрольних пакетів акцій різних підприємств, укладання договорів про спільність інтересів цих підприємств і концерну. Концерни, як і холдинги, часто охоплюють підприємства найрізноманітніших галузей промисловості, сільського господарства, банки, торгові установи, транспорт і ін. Всі підприємства, що входять у концерн зазвичай зберігають формальну самостійність, але пов'язані між собою відносинами фінансової залежності, системою участі і управління.

На відміну від холдингової компанії, що, як правило, здійснює лише керуючі і контролюючі дії над своїми дочірніми компаніями, концерни мають власні виробничі потужності, на оптимізацію роботи яких спрямована робота дочірніх компаній. Створення концернів в Україні має певні передумови.

За останні роки у населення України сформувався стійкий попит на нові групи продуктів харчування: йогурти, легке масло (без холестерину), різноманітні напівфабрикати у зручній упаковці для швидкого приготування та ін. Це повертає виробника обличчям до споживача і стимулює його до збільшення асортименту товарів, формування закінчених циклів виробництва, підвищення якості сировини та іі переробки, зручності розфасовки й інших методів залучення споживача тощо.

Вихід українського виробника на цей ринок пов'язаний із великими витратами на нове обладнання, забезпечення якісної сировинної бази, налагодження системи збуту продукції. Вирішити більшість цих проблеми можна шляхом створення агропромислових концернів.

Агропромисловий концерн в умовах України на відміну від холдингових компаній, що працюють в широкому спектрі ринків, частіше усього концентрується на виробництві і реалізації однієї групи продуктів (наприклад продуктів масложирово-м'ясної, молочної, хмельової й інших галузей).

Такий агропромисловий концерн контролює повний життєвий цикл своєї продукції від наукових розробок, виробництва сільськогосподарської сировини, закупівлі матеріалів до реалізації кінцевої продукції. Тобто складовою частиною концерну незмінно виступає мережа торгово-закупівельних підприємств, що забезпечують мінімізацію втрат при купівлі сировини для всіх складових концерну й ефективну реалізацію продукції концерну. Концерн має можливість розробки власних торгових марок, під якими реалізується продукція підприємств, що входять у концерн, і самостійно не здатних дозволити собі володіння торговою маркою.

Через схожість організаційної структури і структури управління концерни мають практично ті самі переваги і недоліки, що й холдингові компанії.

Державне підприємство. Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності. Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу.

Засоби виробництва і вироблена ним продукція є державною власністю і належить підприємству на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління майном, підприємство володіє та користується зазначеним майном. Особливості розпорядження майном підприємства зазначені в його статуті.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника і трудового колективу. Органами управління є міністерство та інші органи виконавчої влади. Міністерство або інший орган виконавчої влади призначає на посаду та звільняє з посади керівника підприємства, затверджує статут, здійснює контроль за його дотриманням, контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності та закріплене за підприємством; здійснює планування і контроль за господарською діяльністю, затверджує фінансовий план і план розвитку підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (робіт, послуг) для державних потреб; визначає порядок використання прибутку через встановлення обов'язкових нормативів його розподілу, затверджує умови та розмір фонду оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

Державні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань за погодженням з Кабінетом Міністрів.

Організація орендарів - створюється трудовим колективом державного підприємства. Вона має переважне право перед іншими фізичними і юридичними особами на укладення договору оренди майна того державного підприємства, де вона створена. Організація орендарів створюється в організаційних структурах будь-яких правових форм.

Агрофірми. Термін "агрофірма" не є юридичним поняттям. У нормативних актах України цей термін не вживається.

Практичного поширення слово "агрофірма" набуло в Україні в 90-х pp. як загальне найменування ряду підприємств, які крім виробництва сільськогосподарської продукції займаються також її переробкою, виробництвом продуктів харчування і навіть мають мережу власних магазинів, кафе, ресторанів, де реалізовують власну продукцію. Окремі селянські (фермерські) господарства в своїх назвах також вживають термін "агрофірма".

Отже, з правової точки зору агрофірма не є окремим видом юридичної особи і взагалі не несе в собі якогось особливого правового навантаження. Агрофірма як юридична особа може мати практично будь-яку організаційно-правову форму. Однак, як свідчить досвід, особливою ознакою агрофірми є поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з одним чи кількома видами діяльності (переробка продукції, торгівля нею, надання сільськогосподарських послуг тощо).

Агроконсорціум. Агроконсорціум - це форма господарювання, заснована на кооперації аграрних і промислових підприємств, а також банків з можливою участю у спільній діяльності підприємств і організацій інших галузей: будівельних, торгових, наукових тощо. Агроконсорціуми створюються на добровільній основі об'єднанням на кооперативних засадах вільних матеріальних і фінансових ресурсів засновників з метою одержання додаткового прибутку на вкладений ними капітал. Всі учасники агроконсорціуму є рівноправними партнерами. Вони в однаковій мірі зацікавлені в ефективному функціонуванні спільного підприємства, оскільки чим більше буде одержано прибутку, тим більше буде його розподілено на вкладений кожним учасником капітал. При створенні агроконсорціуму його статутний фонд формується за рахунок дольових внесків засновників, причому вони можуть бути представлені як грошовими, так і матеріальними ресурсами. Агроконсорціуми можуть створюватись як самостійні підприємства з правом юридичної особи, так і без права юридичної особи. У першому випадку вони перебувають на самостійному балансі, здійснюють діяльність на умовах самоокупності і самофінансування, не несуть відповідальності за зобов'язаннями засновників. Як самостійні підрозділи ці формування доцільно створювати, якщо вони мають великий статутний фонд, ведуть виробництво у великих масштабах з досить високим рівнем ефективності.

Коли ж обсяг виробництва консорціуму незначний і для його заснування вимагаються незначні кошті, він може бути створений на основі договору між банками і відповідними підприємствами без надання права юридичної особи. В цьому випадку агроконсорціум передає своє юридичне право підприємству, на базі якого він створений, з умовою, що в ньому буде роздільно вестися обсяг витрат і результатів господарської діяльності, а прибуток від спільної діяльності розподілятиметься відповідно до дольової участі учасників.

Агроконсорціум може функціонувати на основі простого і розширеного відтворення. У разі розширеного відтворення джерелами надходження коштів для цієї мети можуть бути додаткові внески засновників, відрахування від прибутку консорціуму, кредити банків, а також кошти за рахунок випуску і продажу акцій, інших цінних паперів для залучення заощаджень населення і, насамперед, працівників консорціуму.

Важливою перевагою агроконсорціумів є демократичний характер управління ними. Вищим органом управління консорціуму є Рада засновників, яка формується з керівників підприємств-учасників, а також провідних спеціалістів в галузі агропромислового виробництва. На Раді обирається його голова, який може одночасно бути директором агроконсорціуму.

Необхідною умовою такого функціонування є самостійне або за домовленістю споживачів встановлення цін на продукцію власного виробництва з урахуванням ЇЇ якості, споживних властивостей і кон'юнктури ринку.

Агропромислова асоціація. Агропромислова асоціація є добровільним об'єднанням підприємств на базі головного підприємства (як правило, переробного) і являє собою регіональну організаційну форму агропромислової інтеграції. За головним підприємством зберігається господарська самостійність і право юридичної особи.

Мета створення асоціації - поєднання інтересів аграрних і переробних підприємств та досягнення на цій основі збільшення виробництва продукції і одержання більшого прибутку.

Асоціації - це юридичні особи, основними функціями яких є координація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об'єднання зусиль при виробництві, переробці і зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.

Вищим органом управління асоціації є загальні збори уповноважених представників-учасників. У період між зборами повноважні функції покладаються на Раду, що засідає не менше одного разу на квартал. Виконавчим органом асоціації є дирекція, яка формується Радою. Дирекцію очолює директор, який призначається Радою асоціації. Вступаючи до асоціації, учасники перераховують внески на її рахунок у статутний та інші фонди. їх розміри визначаються необхідними витратами на діяльність асоціації в інтересах її учасників.

Спектр функцій, які делегуються підприємствами агропромислових асоціацій може бути різним: визначення порядку приймання; вивезення, зберігання і переробки сировини на переробне підприємство; встановлення порядку проведення розрахунків за прийняту сировину; погодження рівня рентабельності при виробництві і реалізації продукції; погодження рівня цін при прийомі сировини.

Головне в економічних взаємовідносинах, щоб члени агропромислової асоціації поєднували їх матеріальні інтереси - це розподіл частини прибутку переробного підприємства між сільськими товаровиробниками, одержаної понад рівень рентабельності, що узгоджений Радою асоціації.

Ефективність роботи створених асоціацій низька через недосконалий механізм функціонування цієї організаційної структури. Механізм погодження рівня рентабельності створює умови, коли на практиці одержати прибуток понад встановлений рівень дуже проблематично, тому що переробному підприємству за цих умов вигідно завищувати нормативно-плановий рівень рентабельності, оскільки не досягнувши його, весь прибуток залишиться в розпорядженні цього підприємства.

Ефективність діяльності асоціацій вища там, де в процесі приватизації переробних підприємств господарства - постачальники сировини одержали якщо не контрольний пакет акцій, то значну їх частину, і цим самим мають реальне право контролювати господарсько-фінансову діяльність переробного підприємства.

Підприємства із змішаною формою власності. У відповідності з існуючою законодавчою базою в Україні можуть існувати підприємства із змішаною формою власності. Такі підприємства створюються на основі угоди між юридичними і фізичними особами, які вносять свою частку майна (приватного, державного чи колективного) у його статутний, пайовий чи інші фонди, що формуються при створенні підприємства. На сьогодні існує кілька основних схем взаємодії різних форм власності як в середині підприємства (акціонерні товариства, товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство і т.ін.), так і в різних об'єднуючих структурах (концерни, консорціуми, міжгосподарські об'єднання та ін.).

Реалії нинішньої економічної ситуації такі, що підприємства мають повну самостійність у визначенні стратегічних напрямів діяльності та розподілі прибутків. Це нормальний стан для ринкової економіки.

В той же час існують певні розбіжності в цілях довгострокового розвитку, між державою та суб'єктами підприємницької діяльності. Мається на увазі збереження цілісності та спеціалізації існуючих підприємств науково-дослідної сфери та деяких інших галузей. Це, насамперед, насінницькі та племінні господарства, сортовипробувальні станції, селекційно-гібридні центри і т.ін. Такі підприємства теж реформуються, але в більшості випадків держава має в цих підприємствах свою частку власності, тому може впливати на визначення основних пріоритетів їх діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7