реферат
реферат

Меню

реферат
реферат реферат реферат
реферат

Християнське вчення про людину

реферат
вятий Никодим Святогорец говорить: «Дух, як одна з трьох складових частин людської природи (духу, душі і тіла), має своє призначення -- влаштовувати тимчасове життя людини, підкоряючись Божественній Істині, Нею освячує всі області свого панування», тобто душу трьохчастинну і тіло.

Душа повинна стати як би вищою чуттєвою, вище за тілесне, похмуре єство і проникнути собою -- чистим взором серця -- в світ духовний.

Благодать, що приходить в серці, змінює енергію духу, викликає вищі прагнення, звільнення від земних уподобань.

Душа людини, в кому приборкані подумки і серце очищено від них, -стає благовидовою, приймаючи всі свої чудові якості, вкладені в неї Богом при створенні. І така душа може стати житлом Божим. Але для цього вона повинна повністю підкорятися Духу Божому.

Призначення душі не тільки самій зберегти одержану від Бога святість, але донести цю істину всім людям. Будучи тісно пов'язаною зі всіма органами тіла, душа своєю життєвою силою поліпшує відчуття, направляє свою діяльність на окремі органи людини.

Розумну і добродійну душу легко знайти навіть в зовнішності людини, в її погляді, ході, голосі, усмішці, розмові і поводженні з іншими особами.

Але душа наша, хоча вона і розумна, уявна сила, повинна бути керуючою і підтримувана у всіх добрих справах благодаттю Святого Духа. І як тісно сполучена душа зі всіма частинами нашого тіла, так і благодать Святого Духа своєю Божественною силою повинна поєднуватися з душею і животворити її, будучи як би душею душі. Благодать повинна допомагати душі думками і помислами з”єднатися з волею Бога.

«Між Богом і людиною існує спорідненість... Немає іншої такої близькості, як душі з Богом і у Бога з душею» (преподобний Макарій Єгипетський). «Душі неможливо існувати, не знаючи Творця; бо невідання Бога -- смерть для душі» (святий Василь Великий).

Душа -- це творіння Боже. А все створене Богом чудове. Вже по своєму творінню душа є особливо тонкою, піднесеною, розумною, і призначена для перебування в ній Бога. І в цьому її висока гідність. У цьому її особлива честь, призначена їй Богом. Навіть Ангелам чистим і безгрішним не дано цієї честі. Не про них сказано, що вони є храмом Духу Святаго, а про людську душу.

Душа -- безцінний дар Божий, одержаний від Бога винятково по любові Його до людей. Адже для повернення людині втраченого райського блаженства постраждав Син Божий, що втілився. Господь Спаситель приходив на землю і зазнав страждання для порятунку наших безцінних душ. Душа призначена до вічного блаженства. Душа найцінніша із всіх створень Божих, вона -- найвище створення після Ангелів. Всі багатства світу -- ніщо порівняно з душею.

Душа розумна, дивна подібність і образ Жівоначальной Тріїці, дорожче за весь всесвіт, за словами преподобного Сімеона Нового Богослова, «краще і вище за весь світ».

2.3 Дух -- вища частина людської душі

«Не плоть, а дух робить людину людиною» (Людвіг Фейєрбах)

Дух даний Богом, як животворне начало, для того, щоб управляти душею і тілом. Інакше сказати, дух є життєва сила людини як безсмертної істоти; учені так її і називають: сила віталізму (життєва).

У тварин душа разом з тілом була створена землею: “ І сказав Бог: “ Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її.”(Буд. 1:20-34).

І лише про людину сказано, що після створення тіла її з праху земного Господь Бог вдихнув в ніздрі її дихання життя, і перетворилася людина в душу живу (Бут. 2: 7).

Преподобний Серафім Саровській вчив, що слова вдуну в особу її дихання життя означають, що «Бог не одну плоть Адаму створив із землі, але з нею разом і душу, і дух дав людині». «Тело и душа человека созданы одновременно, вместе, -- ив сие самое мгновение вдунут (как вдунут -- это необъяснимо) богоподобный дух, так что человек сразу явился во всем своем величии и совершен по душе и телу» (святий Іоан Дамаскин).

Всі частини єства людського були створені від персті землі, і Адам був створений діючою тваринною істотою, подібно іншим одушевленим Божіїм створенням, що живуть на землі. «Но вот в чем сила, что если бы Господь Бог не вдунул потом в лице его сего дыхания жизни, т. е. благодати Господа Бога Духа Святаго, возводящего его в богоподобное достоинство, то был бы он подобен всем прочим созданиям, хотя и имеющим плоть и душу, принадлежащие по роду его, но Духа Святаго внутри себя не имущим. Когда же вдунул Господь Бог в лице Адамово дыхание жизни, тогда-то, по выражению Моисееву, и бысть Адам в душу живу, т. е. совершенно во всем Богу подобную и такую, как и Он, на веки веков бессмертную» (преподобний Серафим Саровский).

Це дихання життя і є вищий початок в людині, тобто його дух, яким вона безмірно підноситься над всіма іншими живими істотами. Тому, хоча душа людська багато в чому схожа з душею тварин, але у вищій своїй частині вона незрівнянно перевершувати душу тварин, саме завдяки поєднанню її з духом, який від Бога. Дух людини є як би зв'язуючою ланкою між тілом і душею.

Значить, тіло і душа -- це ще не вся людина, вірніше сказати, -- не повна людина. Над тілом і душею стоїть ще щось вище, а саме дух, який часто виступає в ролі судії і душі і тіла і дає всьому оцінку з особливої, вищої точки зору.

У писаннях апостола Павла є два вислови, в яких разом з душею людською згадується ще і про дух. Перше -- знаходиться в Посланні до євреїв: “ Бо Боже слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити дімки та наміри серця.” (Евр. 4: 12). Тут під духом розуміється окрема і незалежна від душі субстанція, внутрішня, сама сокровенна сторона душі.

“ Отношение души и духа ставится в параллель с отношением к телу составов (членов) и мозгов; но как последние составляют внутреннюю часть того же телесного существа или содержимое по отношению к содержащему, так, очевидно, и дух мыслится апостолом как сокровенная часть душевного существа человека. У апостола под духом разумеется тот особенный высокий строй сокровенной части души, который созидается под влиянием благодати Духа Святого, -- тот дух, о котором в других местах апостол говорит: Духа не угашайте (1 Фес. 5:, 19), духом горяще (Рим. 12: 11).”

Апостол має на увазі не всіх взагалі людей, а одних тільки християн, або віруючих. У цьому значенні зустрічаємо у Апостола зіставлення людини «духовної» людині «душевній», або тілесній (1 Кор. 2: 14-- 15). Духовна людина володіє душею, але, будучи відродженим, вирощуючи в собі насіння благодаті, зростає і Приносить плоди духу. Через нехтування ж до свого духовного життя може і духовна людина зійти на ступінь людини тілесної, або душевної: “Чи ж ви аж такі не розумні? Духом почавши, кінчете тепер тілом?” (Гал. З: 3).

Духовність -- головна і основна властивість душі; вона є вище надбання людської душі, бо дух людини має свій початок у дусі Божієм.

Отже, в людині слід розрізняти душу і дух. Дух -- вища частина людської душі. Дух містить в собі відчуття Божества -- совість. Він є та сила, яка вдихнута в ніздрі людини при створенні. «Дух», в розумінні преподобного Марка, не стільки якась складова частина людської істоти, скільки благодатний дар Святого Духа.

Душа ж -- нижча, тваринна, частина, або частина тієї ж сили, призначена на ведення справ земного життя. Від такого ж чину, як і душа тварин, але піднесена в людині ради поєднання з нею духу. Ось значення духовної частини у складі людини. «Душа, -- говорить свт. Феофан Затворник, -- робить нас вищими за тварин, а дух виявляє нас меншими від Ангелів».

Людина володіє духом, якого істинне життя є життя в Бозі. «Дух, -- говорить святий Феофан, -- як сила, від Бога сходяча, і знає Бога, шукає Бога, і в Ньому Одному знаходить спокій. Упевнявшися в своєму походженні від Бога, він відчуває свою повну залежність від Нього і усвідомлює себе зобов'язаним всіляко догоджати Йому і жити тільки для Нього і Ним».

Дух людини, по святому Феофану, є «орган богоспілкування, Богопізнання, Богошукання і Божою силою, що живе. Істотні риси його -- свідомість і свобода, рушійні його начала, суть віра в Бога, відчуття всесторонньої залежності від Нього і упевненість в Ньому. Прояви життя його і суть - це страх Божий, дії совісті і жадання спілкування з Богом. Це і є те дихання життя богоподібного, яке вдихнув Бог при створенні перществореного Адама».

Дух в людині виявляється в трьох видах: Страх Божий; Совість; Жадання Бога.

- Страх Божий --- це благоговійний трепет перед величчю Божою, нерозривно пов'язаний з незмінною вірою в істину буття Бога, в дійсність існування Бога, як нашого Творця, Срасителя.

- Друге, чим проявляє себе дух в людині, це -- совість. Совість вказує людині, що правильно і що не правильно, що завгодно Богу і що неугодне, що повинна і чого не повинна робити людина. Але і не тільки вказує, а і примушує людину виконувати вказане, причому за виконання нагороджує утіхою, а за невиконання карає розкаянням. Совість є наш внутрішній судія -- охоронець закону Божого. Недаремно совість називають «голосом Божим» в душі людини.

Совість - це чудове відображення Божества в людині. Бог накреслив в душі люди вимоги Своєї святості, правди і добрості, доручив їй самій спостерігати за виконанням їх і судити себе в справності або несправності. У Святому Писанні совість іменується «суперником», оскільки вона завжди чинить опір нашій злій волі.

Совість є природний закон, що освічує розум і показує йому, що добро і що зло. Бог, творить душу людську, надавши їй насіння всіх чеснот. Для їх правильного зростання необхідна дія з боку Бога, Але за наявності вільної волі людина може сама вирішувати: приймати чи ні ці благодатні дії. Ось тут і повинна проявити себе наша совість.

Авза Дорофій міркує про те, що слід завжди зберігати свою совість до Бога і не нехтувати Його заповідями навіть в глибині душі, таємно. Також і до ближніх потрібно зберігати совість, тобто не робити того що ображає або спокушає їх справою, словом, виглядом, поглядом. Навіть з речами добра совість навчає звертатися дбайливо, зберігати їх і не псувати.

Усвідомлюючи себе зобов'язаним догоджати Богу, дух не знав би як задовольнити цьому обов'язку, якби не керувала в ньому совість.

Спочатку відчуття сорому, потім явний голос Божий -- совість, потім страх Божий зводять до абсолютного шукання досконалості, бо Отець наш Небесний Сущий, і людина може бути житлом Духа Святаго.

- Жадання Бога -- третій прояв духу в людині. Нічим тварним і земним наш дух задовольнятися не може, поки не знайде повного задоволення в Бозі, до живого спілкування з яким дух людський завжди свідомо або несвідомо прагне.

Такі прояви духу в людині, які і повинні бути керівним початком в житті кожної людини, тобто жити в спілкуванні з Богом, по волі Божій і перебувати в любові Божій, а це значить виконувати своє призначення на землі і успадковувати життя вічне.

Тіло, душа і дух людини знаходяться у відомому взаємовідношенні і характер цього взаємовідношення визначається етичним станом людини.

При поєднанні духу з душею тварини в людині відбулося піднесення душі, перетворення її в душу людську. Цим обумовлена в людині різносторонність життєвих станів, як «тілесність», «душевність», «духовність» і проміжних між ними. Тим же пояснюється і подвійність спонук людини в умовах земного існування.

Коли людина в своєму чині тримається, то вона живе духом, тобто страхом Божим керується, і совісті слухається, і високого шукає. А коли вона піддається спокусами душі, то виходить з свого чину, і те, чого хоче дух, думає дістати серед істот. Тому йому не вдається, і він тужить і крушиться. Дух тут, як полонений в узах, знаходиться в служінні у варварів -- пристрастей тілесних. Сам він не задовольняється і пристрасті робить незадоволеними. Тваринні потреби у тварин всі в своїй мірі, а у людини, коли вона вдається до чуттів тілесних потреби межі не мають. Цю безмірність повідомляє їм дух, що потрапив в полон до них, і дух цією безмірністю бажає загасити своє жадання нескінченного, по образу Якого створений і в Якому єдиному благо його.

Людина, що живе по бажанням тілесної плоті і тваринної своєї сили іноді нічим не відрізняється від безсловесних тварин, але навіть робиться гірше за них. Такі люди називаються плотськими, душевними. Що живуть же по вабленнях богоподібного духу називаються духовними.

Дух прославляє людину над іншими земними тварюками, і в дусі -- її «відмінна риса», -- саме духу в людині дане переважаюче положення над душею і тілом. Нормальне життя людини повинне проходити так, щоб дух був в Бозі, душа -- під управлінням духу і тіло -- в підпорядкуванні тому і іншому (і духу, і душі). Дух повинен проникати в душевні і тілесні сторони життя, і їм же належить керуватися людині в свойому зовнішньому, тобто сімейному і суспільному житті. Душевна і тілесна сторони життя людини самі по собі безгрішні, тому що природні; але вони стають гріховними і неприродними як етичні ступені життя, тому що людина в переважаючому стані душевності або, ще гірше, тілесності, дає запанувати в собі тому, що повинне бути в підпорядкуванні.

Духовність, тобто переважання духу, може і повинна бути пануючим станом людини, тому що духовність - норма людського життя, і лише тоді вона стоїть в рівні з людською гідністю. Якщо навіть душевна частина її не має значного розвитку, тобто людина не володіє широкими науковими пізнаннями, не займається мистецтвом і т, п., все ж таки при підпорядкуванні духу душі і тіла вона - справжня повна людина.

Отже, розумний духовний стан, по вчаннях отців, -- це коли душа і тіло у всьому підлеглі духу, а розум підкорився Богу і Його волі.

Розділ ІІІ. Образ в подоба Божа в людині

3.1 Реформаторська точка зору

Бог створив людину по Своєму образу і подобі (Бут 1:26-27). Писання посилається на цей найважливіший факт і в інших місцях: образ Божий переходить від Адама до його нащадків (Бут 5:1-3); Бог згадує про створення людини по образу Божому, встановлюючи покарання за вбивство (Бут.9:6); про це сказано в (1 Кор 11:7) у зв'язку з вченням про верховенство людини; у Кіл 3:10 у зв'язку із закликом вдягнутися в нову людину; у (Як 3:9) у зв'язку із закликом не грішити. Пс 8:6-7 також говорить про велич людини: "...славою й величчю Ти коронуєш нього [тобто людини]; учинив Ти нього володарем творева рук Своїх..."; проте самих слів "образ Божий" в цьому псалмі немає.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10


реферат реферат реферат
реферат

НОВОСТИ

реферат
реферат реферат реферат
реферат
Вход
реферат
реферат
© 2000-2013
Рефераты, доклады, курсовые работы, рефераты релиния, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты бесплатно, реферат, рефераты скачать, научные работы, рефераты литература, рефераты кулинария, рефераты медицина, рефераты биология, рефераты социология, большая бибилиотека рефератов, реферат бесплатно, рефераты право, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, рефераты логистика, дипломы, рефераты менеджемент и многое другое.
Все права защищены.