Батько виховував сина в церковному дусі, а потім віддав на навчання до Київської Академії, яку Кристалевський блискуче закінчує 1727 р. Пізніше він стає послушником Красногорського Покровського монастиря на Полтавщині, де три роки проводить подвиг послуху. 23 квітня 1730 р. Кристалевський приймає чернечий постриг з ім'ям Софроній. У житті святих про святителя Софронія розповідається, що після постригу чернець Софроній почув у Покровському храмі голос: «Коли будеш єпископом, побудуй храм Всіх Святих». Цей голос провіщав про його майбутнє святительське служіння.4

З 1732 р. в Києві у Софіївському соборі молодий чернець висвячується в сан ієродиякона, а згодом в ієромонаха.5 Про подальший період його життя говориться в формулярі самого Софронія: «Після посвячення два роки був я скарбником (у Золотоноському монастирі), а потім, за указом Преосвященнійшого Арсенія, єпископа Переяславського, призначений був у його Архієрейський дім».6

Виконуючи покладені на нього обов'язки правлячим архієреєм у Переяславлі, Ієромонах Софроній часто усамітнювався в своєму монастирі, проводив дні в повчальному спогляданні та праці, подаючи приклад чернечого подвигу своїм побратимам.7 К Синоді на нього звернули увагу, коли він був там за архієрейським дорученням. Згодом, 1742 р. Разом із 29 ченцями, запрошеними з різних монастирів країни, ієромонаха Софронія взяли в столичний Олександра-Невського монастир. Через рік його призначили скарбником монастиря, а 1 червня 1745 р. за розпорядженням архієпископа Феодосія (Янковського) -- виконуючим обов'язки намісника. І ще через рік ієромонаха Софронія затвердили на посаді намісника Олександра-Невського монастиря.8

Результатом великої праці тих років святителя Софронія було поліпшення викладання в тамтешній семінарії, укомплектування монастирської бібліотеки, а також будівництво двоповерхової церкви: верхня -- на честь святого Федора Ярославовича, старшого брата св. Олександра Невського, а нижня -- святого Івана Золотоустого.9 Отець Софроній побудував також філію Лаври, так звану «Троїцько-Сергіївську Пустинь», де й сам відпочивав духом, й інші ченці, котрі бажали молитовного подвигу в тиші, подалі від гамору столичного життя. У Лаврі отець намісник старався запровадити й підтримувати суворе життя чернецтва за церковним статутом і в богослужіннях, і в трапезі.10

У лютому 1753 р. Синод призначив намісника Софронія Кристалевського на Іркутську кафедру, яка по смерті єпископа Інокентія Неруновича вдовувала вже шість років. Сама імператриця власноручним підписом під своїм указом вказала Святійшому Синоду на благочестивого намісника Олександро-Невського монастиря Софронія, як на особу «не тільки гідну єпископського сану, але й яка повністю може виправдати бажання та надії государині й Синоду -- підняти тягар єпископського служіння на далекій окраїні й задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи й беззаконства людського».11

Факт висвяти ієромонаха Софронія, яка відбулася 18 квітня 1753 р., у Фомину неділю в московському великому Успенському соборі, цікавий тим, що всі ієрархи, котрі хіротонізували, були українцями. Це архієпископ Московський і Севський Платон (Малиновський) разом з єпископом Коломенським Гавриїлом (Кременецьким), єпископом Тверським Веніаміном (Пуцек-Григоровичем), єпископом В'ятським Антонієм (Ілляшевичем) і єпископом Костромським Генадієм (Андріївським).12 Росіян тут не було не тому, що їх не запросили, а з тієї причини, що єпископ-росіянин тоді був рідкістю. Тоді ще не мала Росія освічених гідних кандидатів на єпископство.

Святитель чудово знав куди він їде та які випробування на нього чекають. Бажання докладно підготуватися до свого нового служіння затримало святителя на певний час. Йому треба було зібрати команду однодумців, котрі також зреклися себе й узяли тяжкий хрест місіонерства на далекому Східному Сибіру. Задля цього він відвідав свою першу Красногорську обитель і побував у Києві, де молився про подання йому благословення на архіпастирську діяльність у Києво-Печерських угодників. Серед вибраних святителем для подорожі в далекий край були українці: ієромонах Сінесій, уродженець м. Прилуки, будівничий Новосергіївської пустині, товариш святителя Софронія, а також Київлянин Іоїль, з харківських учителів, який згодом, зведений у сан архімандрита, обійме забайкальську місію в Іркутській єпархії.13

Шлях єпископа Софронія пролягав через Тобольськ. Місцевий літописець сповіщає: «29 січня 1754 р. приїхав із столичного міста Москви Єпископ Іркутський і Нерчинський Софроній і на свято Стрітення Господнього в Тобольській Соборній церкві відправляв Божественну Літургію і 3 лютого від'їхав в Іркутськ».14 П'ять діб відпочивав святитель у свого земляка митрополита Тобольського Сільвестра (Гловацького) -- благочестивого й ревного просвітителя сибірських магометан і язичників.

Тільки 20 березня 1754 р. єпископ Софроній дістався Іркутська. Спочатку він відвідує Вознесенський монастир -- місце проживання своїх попередників, молиться на могилі першого єпископа Інокентія (Кульчицького), віддаючи йому належну шану, та просить у нього духовної допомоги на свої труди. Відслуживши разом з архімандритом Нафанаїлом подячний молебень за щасливу подорож, єпископ Софроній в Архієрейському облаченні пішов у місто.

«Приїзд єпископа Іркутського Софронія ознаменувався урочистою зустріччю біля церкви Устюзьких чудотворців Святого Прокопія та Івана з хоругвами та святими іконами, в супроводі міського духовенства в облаченні, на чолі з Пекінським Архімандритом Амвросієм, при звуках дзвонів усіх церков міста. Від цієї церкви Преосвященний, разом з хресним ходом, ішов у Богоявленський собор і служив там літургію».15

Зустріли в Іркутську святителя звичайні клопоти. Спочатку необхідно було ознайомитися зі станом справ в Єпархії. Почав він зі змін у Духовній Консисторії, у монастирях і парафіях. Передусім виявився великий брак священичих кадрів, через що святитель звернувся до Святійшого Синоду з проханням «прислати з внутрішніх єпархій зайвих людей, зокрема семінаристів і духовного чину достойних людей і придатних для зайняття священичих посад в Іркутській єпархії, де в таких особах відчувається крайня бідність і потреба невідкладна».16

З великою уважністю цікавився єпископ життям Іркутських монастирів, які вже мали майже столітню історію. Славилися вони подвигами ченців і були справжніми джерелами духовності. Серед настоятелів було чимало українців. Приміром, настоятелем Вознесенського монастиря був шановний старець архімандрит Нафанаїл (Калинницький), українець, чоловік великого службового досвіду, котрий успішно настоятельствував у Сибірських монастирях -- Нерчинському, Якутському, Селенгинському й Іркутському. Саме він був духівником святителя Інокентія (Кульчицького), з яким прибув на службу в Сибір. Владикою Софронієм архімандрит Нафанаїл призначається керівником Іркутської Духовної консисторії. Другим членом консисторії став освічений ієромонах Ілія (Вепритцький), який прибув разом з владикою Софронєм. До складу консисторії був введений ієромонах Віталій (Дотінов), духівник святителя Софронія.17

Ще один українець, котрого привіз з собою владика, ієромонах Веніамін (Юзефович) стає ігуменом Киренського монастиря замість малограмотного ієромонаха Інокентія. У великих муках, трудах і клопотах провів він там близько 6-ти років. Ієромонаха Гервасія (Леонтовича), викладача Харківського Колегіуму, котрий також прибув зі святителем, було призначено ігуменом Преображенського Посольського монастиря. Він також багато перетерпів, але успішно потрудився для утвердження віри Христової. Усі новопризначені ігумени були людьми енергійними й освіченими.18

«14 травня 1754 р. в день Вознесіння Господнього, преосвящений Софроній у Вознесенському монастирі звершував літургію, за якою посвятив на архімандрита цього монастиря ієромонаха Сінесія. Цей достопам'ятний настоятель Вознесенської обителі прослужив у цьому монастирі 33 роки до дня блаженної кончини своєї 10 травня 1787 р. у віці 89 років».19

Святитель Софроній дбав про клір своєї єпархії. Тяжке соціальне становище духовенства, коли воно несло всі тягарі військові й громадянські та ще й із застосуванням до нього тілесних кар, спонукало владику Софронія до настійливого клопотання в Петербурзі про звільнення духовенства від селянських повинностей та принижуючих тілесних покарань. У цьому проявилося батьківське піклування архієрея про своїх співслужителів. Цим також єпископ Софроній хотів полегшити життя духовенству, щоб воно більше часу присвячувало місіонерській діяльності. Клопотання мали успіх: від тих повинностей священнослужителів було звільнено, а кари тілесні замінено архієрейськими єпитиміями, або грошовими штрафами на користь благодійних заходів. Домігся владика й земельних наділів при церквах для користування духовенства.20

Попри на складне становище єпархії та несприятливі часи для монастирів 1764 р., коли в них відібрали землі, селян і угіддя, при єпископі Софронії в Іркутській єпархії вони розцвіли й не відчували матеріальної скрути. Святитель навіть розсилав інструкції, як краще вести господарство монастиря.21

Під особливим контролем святителя перебувала школа. У ній навчалося від 30 до 60 учнів. Називалася вона вже тоді Семінарією. У ній викладали слов'янську, російську, монгольську, латинську мови й риторику. Єпископ Софроній переніс її з Заріччя (з Вознесенського монастиря, що за Ангарою) у саме місто, в новий архієрейський дім. Як і його попередники, Інокентій І та Інокентій II, святитель Софроній також викладав у ній. При школі була велика, як на ті часи, бібліотека -- книги й рукописи з багатьох предметів, що викладалися в Київській і Московській академіях і в Харківському колегіумі. Писані вони переважно єпископами Інокентієм (Кульчицьким), Інокентієм (Неруновичем) і Софронієм (Кисталевським), котрі залишили для школи свої власні бібліотеки. Іркутська семінарія була важливим центром просвіти для всього Східного Сибіру.22

Не забарився єпископ Софроній з оглядинами своєї єпархії. Почалися вони з першого року прибуття святителя (1754) на кафедру. Поїздки ці мали й місіонерський характер. У січні 1756 р. він вирушає за Байкал, у другій половині травня -- у Киренськ і Якутськ. 9 серпня того ж року він знову відвідав Киренськ. 13 січня 1758 р. святитель знову від'їжджає за Байкал, у Нерчинськ, де з часу заснування єпархії не бачили архієрея. 28 січня його урочисто зустрічає духовенство й жителі Нерчинська, а наступного дня православні Нерчинська вперше були присутні на архієрейському Богослужінні у Воскресенському соборі.23

Характер владики Софронія багато в чому був подібний до характеру митрополита Тобольського Павла (Конюшкевича). До речі, вони практично водночас навчались у Київській академії, та й час їхнього архіпастирського служіння збігався і їхні єпархії межували.** Святитель Павло: Рік народження 1705, обіймав кафедру в 1758--1768, упокоївся 1770. Святитель Софроній: Рік народження 1703, обіймав кафедру в 1753--1771 рр. до своєї кончини. Як і святитель Павло, єпископ Софроній до всякого порушення церковної дисципліни ставився суворо, але караючи й милував. Однаково особливу увагу звертали вони на благоговійне та правильне звершення богослужінь і таїнств священнослужителями, а також пильнували моральну чистоту мирян. Обоє стали святими церкви Христової.

Іркутський літопис розповідає нам, як святитель Софроній дбав про будівництво храмів:

1754 р. -- 12 червня закладено камінну церкву Тихвенської Божої Матері; 27 листопада в Прокопівській церкві на верхньому поверсі освячено престіл на ім'я Святої Параскеви-П'ятнитці;

1755 р. -- початок будівництва біля соборної церкви камінної огорожі; 9 січня 1755 р. завершено будівництво дерев'яної Семінарії та консисторії;

1755р. -- 9 вересня освячено збудовану в архієрейському домі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці;

1757 р. -- 30 червня в Знаменському монастирі замість дерев'яної закладено камінну з дзвіницею церкву на честь Знамення Божої Матері з приділом Святителя Миколая Чудотворця;

1758 р. --при Спаській церкві побудовано камінну дзвіницю, де влаштовано приділ Святителя Дмитрія, митрополита Ростовського, Чудотворця;

1759 р. -- 11 жовтня освячено пристіл Воздвиження Хреста Господнього в кам'яній церкві Іркутська, названої за цим престолом Хрестовоздвиженською;

1761 р. -- у Богоявленському соборі освячено приділ на честь Казанської Божої Матері, збудований боголюбцями, у котрому і знайшов собі місце упокоєння вікопомний святитель;

1762 р. -- 26 листопада освячено храм Знамення Пресвятої Богородиці в жіночому монастирі;

1763 р. -- 17 липня освячено приділ у Тихвенській церкві на честь святого Ілії Пророка;

І766 р. -- 1 вересня освячено храм на ім'я Воскресіння Христового, що при Тихвенській церкві;

1767 р. -- стараннями святителя Софронія закладено кам'яну будівлю архієрейського дому, закінченого 1770 р., і тоді ж 31 жовтня архіпастир переселився в нього;

1767 р. -- 17 квітня освячено збудовану церкву Вознесіння Господнього у Вознесенському монастирі;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19