У сечовому міхурі розрізняють верхівку, тіло і дно з шийкою. Верхівка

міхура звернена догори і трохи вперед; при сильному наповненні міхура вона

піднімається над рівнем лобкового сполучення і прилягає до передньої

черевної стінки. Тіло міхура - середня більша його частина - має передню,

задню і дві бічні поверхні. Дно міхура звернене вниз і назад і, звужуючись,

переходить у шийку міхура. Під дном міхура у чоловіків знаходиться

простата, а у жінок - сечостатева діафрагма - закриває проміжок між гілками

лобкових і сідничних кісток. Її основу складають парний глибокий поперечний

м'яз промежини і м'яз сфінктер.

Стінка сечового міхура складається із внутрішньої - слизової оболонки

(вкрита перехідним епітелієм) з підслизовою основою, середньої - м'язевої і

зовнішньої - серозної (частково) і адвентиціальної оболонок. Слизова

оболонка утворює багаточисельні складки, які розрівнюються з наповненям

міхура.

На дні сечового міхура є ділянка трикутної форми - трикутник міхура, у

якої не виражена підслизова основа і слизова оболонка не утворює складок.

На вершинах трикутника розташовані отвори: правий і лівий - сечоводів,

внутрішній - отвір сечівника.

У стінці міхура є багато рецепторів, які сприймають

внутрішньоміхуровий тиск, забезпечуючи рефлекторне випорожнення міхура.

М'язева оболонка складається із гладеньких м'язів у 3 шари: 2

поздовжніх (зовнішній і внутрішній) і 1 спіральний (середній;

найпотужніший). У районі шийки навколо внутрішнього отвору сечівника

м'язеві волокна цього шару утворюють сфінктер (мимовільний). Другий

(вольовий) сфінктер належить до м'язів діафрагми таза.

Серозна оболонка - очеревина вкриває тіло і верхівку міхура лише

ззаду, решта міхура вкрита адвентиціальною (сполучнотканинною) оболонкою.

Сечівник (urethra) різний у жінок і чоловіків. Жіноча уретра має форму

трубки довжиною 3-3,5 см, розташована спереду від піхви. Канал

розпочинається своїм внутрішнім отвором у районі шийки сечового міхура,

проходить назад і вниз від лобкового симфізу і відкривається зовнішнім

отвором у присінку піхви. На своєму шляху канал пронизує сечостатеву

діафрагму, де він оточений м'язом - сфінктер сечівника (це довільний

сфінктер). Чоловіча уретра має форму зігнутої трубки довжиною 18-23 см і є

одночасно каналом виведення сечі і сім'яної рідини. Від міхура він

проходить: крізь простату, сечостатеву діафрагму і губчасте тіло статевого

члена, на голівці якого відкривається зовнішнім отвором. В зв'язку з цим у

каналі виділяють простатну, перетинчасту і губчасту частини. Простатна має

довжину близько 2,5 см. Це найширша частина каналу. Сюди відкриваються

протоки простати і сім'явиносні протоки. Перетинчаста частина найвужча, її

довжина близько 1 см, вона оточена сфінктером. Губчаста - найдовша (15-20

см).

Іннервація нирки: гілки ниркового і черевного сплетень. Сечовід: гілки

ниркового спелетення (черевна частина), сечовідного спелетення і

внутрішньоносні тазові нерви (тазова частина сечовода). Сечовий міхур:

гілки верхнього і нижнього підчеревних сплетень.

Кровопостачання: сечовід - гілки ниркових і яєчкових (яєчникових)

артерій. Сечовий міхур: гілки внутрішньої клубової артерії.

Залози внутрішньої секреції

Це залози, які не мають вивідних протоків, і виділяють свою

“продукцію” - гормони, безпосередньо в кров, яка омиває ці золози. Саме

через це їх називають залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози). У

людини до ендокринних залоз відносять: епіфіз, гіпофіз, щитоподібну,

загрудинну, паращитоподібні, наднирники, острівці Лангерганса підшлункової

залози та ендокринну частину статевих залоз. В зв'язку з цим підшлункову

залозу та статеві залози відносять до змішаних залоз за типом секреції.

Всі залози виникли в процесі еволюції в різний час, у різних місцях та

з різних джерел. В зв'язку з цим розташування, розміри, форма, будова і

функції цих органів дуже різноманітні.

Епіфіз (corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) -

конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий

придаток. У філогенезі виник із тім'яного органу зору (тім'яне око), який у

сучасних круглоротих ще зберіг окоподібну будову, а у безхвостих амфібій є

підшкірним рудиментом. У ссавців тім'яне око перетворюється у ендокринну

залозу. Епіфіз (8 х 4-6 мм) - сплюснутий у краніально-каудальному напрямку,

розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і

сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У

людини епіфіз важить 100-200 мг.

Трансдуктор - перетворює нервовий імпульс у гормон. Досліджена ця

залоза недостатньо.

Васкуляризація від гілок задньої артерії великого мозку та

безпосереднім контактом із спинномозковою рідиною (відтікає кров у

сплетення 3-го шлуночка. За кровопостачанням поступається ниркам.

Епіфіз складається із світлих, багатих на цитоплоазму клітин з великим

ядром (пінеалоцити) та дрібних - з темним ядром та вузькою смужкою

цитоплазми.

Гіпофункція у людини - передчасне статеве та фізичне дозрівання.

Гіперфункція - недорозвиток статевих залоз та вторинних статевих ознак.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від

зорового тракту.

Гіпофіз (hypophysis) - нижній мозковий придаток, у хребетних

утворюється із вип'ячування стінки глоткової кишені ротової бухти

(аденогіпофіз, передня частка; складає 70-80% маси всього гіпофіза) і

виросту (лійки) проміжного мозку (задня частка, нейрогіпофіз). У людини

невеликого розміру (10 х 15 х 5 мм, маса - 0,3 - 0,7 г) овальної форми тіло

рожевого кольору. Розташований у ямці турецького сідла клиноподібної кістки

основи черепа, діафрагмою сідла (частина твердої мозкової оболонки)

відділений від порожнини черепа. Гіпофіз зв'язаний невеличкою ніжкою

(вершина лійки 3-го шлуночка) з сірим горбом.

Аденогіпофіз - поліморфна ендокринна залоза. Більша частина гормонів

цієї частки виконує роль регуляторів інших залоз - тобто тропні або

гландотропні гормони.

Крім тропних гормонів у передній частці гіпофізу утворюються гормони,

які виконують самостійну функцію (тобто є ефекторними): пролактин - регулює

лактацію у ссавців, диференціацію різних тканин, ростові і обмінні процеси,

інстинкти вихожування нащадків; ліпотропін (альфа і бета) - регулятори

жирового обміну і прогормони факторів, які регулюють процеси, що

відбуваються у головному мозку.

Нейрогіпофіз (нейрогліальне походження) побудований в основному із

пітуіцитів - клітин, що нагадують собою клітини нейроглії. Нейрогіпофіз -

ендокринний орган, який акумулює і секретує гормони (окситоцин і АДГ),

синтезовані в нейросекреторних клітинах (супраоптичних та

паравентрикулярних) ядер гіпоталамуса. Терміналі аксонів нейросекреторних

клітин утворюють тісні контакти із капілярами гіпофіза, у які виділяються

гормони. Аксони - це гіпоталамо-гіпофізарний тракт лійки. Процес виділення

гормонів із аксонів нагадує такий виведення медіатора у синапсі у відповідь

на генерацію потенціалу.

Вузька проміжна частка утворена багатошаровим епітелієм, серед яких

часто виникають псевдофолікули. (Не всі погоджуються із виділенням цієї

частки). Ця частина залози продукує меланоцитостимулюючі гормони (МСГ;

інтермедіни альфа і бета). Вони регулюють пігментний обмін покривних

тканини. Є вказівки на участь цих гормонів у формуванні пам'яті.

Кровопостачання: нижні (внутрішні сонні артерії) і верхні (судини

артеріального кола мозку) гіпофізарні артерії, Верхні артерії ідуть до

сірого горба і лійки, тут вони анастомозують між собою і розпадаються на

капіляри (первинна сітка гемокапілярів). На капілярах закінчуються

розгалуження аксонів нейросекреторних клітин гіпоталамуса (синапси). Тут

нейросекрети виділяються в кров. Із петель цієї сітки формуються воротні

венули, які ідуть до передньої частки гіпофіза і переходять у широкі

синусоїдні капіляри утворюючи вторинну гемокапілярну сітку. Капіляри

вторинної сітки обплітають групи секреторних клітин. Капіляри вторинної

сітки зливаючись утворюють виносні вени, відтікає кров звідси у велику вену

мозку.

Задня частка гіпофізу васкуляризується переважно за рахунок нижніх

гіпофізарних артерій (від внутр. сонної). Відтікає кров у пещеристі синуси.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) розташована на передньо-

латеральній поверхні верхніх відділів трахеї і низу гортані. У ній

виділяють дві частки (праву і ліву) і перешийок, який лежить на рівні дуги

перстнеподібного хряща. Приблизно у 30 % випадків від перешийка догори

відходить відросток (пірамідальна частка залози). Ця залоза ніби охоплює

гортань спереду і з боків. Маса - 20-30 г.

Багато васкуляризована (крові надходить в 3-7 разів більше ніж маса

залози) і має багато лімфатичних судин.

Залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, яка досить міцно зростається

з гортанню. Від капсули всередину залози відходять слабо виражені

перегородки - трабекули. Паренхіма залози складається з міхурців -

фолікулів, які є структрною і функціональною одиницею залози. Стінка

фолікулів побудована одним шаром тиреоцитів, які лежать на базальній

мембрані. Кожний фолікул обплетений густою сіткою кровоносних і лімфатичних

капілярів.

Гормони залози - тиреоглобуліни (стимуляція окислювальних реакцій, а

звідси обмін речовин, рост, розвиток, диференціювання тканин) та

тиреокальцитонін (обмін кальцію і фосфору) - впливають на енергетичний

обмін, прискорюють розвиток організму, активують ц.н.с.

Кровопостачання: праві і ліві верхні (гілка зовнішньої сонної артерії)

і нижні (гілка щитошийного стовбуру, а вона - гілка підключичної артерії)

щитоподібні артерії.

Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних симпатичних вузлів.

Паращитоподібні залози (glandula parathyroidea) (дві верхні і дві

нижні) - невеликі (6 х 4 х 2 мм) тільця овальної або округлої форми, масою

кожна до 0,09 г. Розташовані вони біля полюсів задньої поверхні правої і

лівої часток щитоподібної залози і вкриті спільною з нею капсулою. Від

капсули всередину проходять перетинки, між прошарками яких розташовані

залозисті клітини - паратиреоцити.

Гормон залози - паратгормон - регулює обмін кальцію і фосфору в

організмі.

Кровопостачання і іннервація як і у щитоподібної залози.

Вилочкова залоза (thymus) (Тімус, Зобна залоза, Загрудинна залоза) -

непарний лімфоїдно-залозистий орган - складається із правої і лівої часток,

сполучених між собою рихлою сполучною тканиною. Розташована у верхній

частині переднього середостіння позад рукоятки грудини. Нижній кінець може

досягати перикарду, а верхній - виходити за межі грудної клітки. У

новонародженого вона важить близько 12 г, швидко росте в перші 2 роки життя

дитини. Найбільшої маси (40 г) досягає у віці 11-15 років. З 25-річного

віку починається вікова інволюція залози з поступовим заміщенням її жировою

клітковиною.

Вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять відростки, які

поділяють залозу на часточки. В кожній часточці є коркова і мозкова

речовина. Коркова речовина містить більше ніж мозкова лімфоцитів і темніша

за забарвленням.

Тімус, як і кістковий мозок, є центральним організатором імуногенезу,

в якому із стовбурових клітин (надходять із кісткового мозку) дозрівають і

діференціюються Т-лімфоцити - відповідальні за клітинний і гуморальний

імунітет клітини.

Кровопостачання: внутрішні грудні гілки аорти та нижніх щитоподібних

артерій (гілка підключичної).

Іннервація: вузли шийного симпатичного стовбуру, гілки блукаючого

нерва і шийних спинномозкових нервів.

Підшлункова залоза (pancreas) належить за типом секреції до

змішаних залоз. Ендокринну діяльність у ній здійснюють острівці Лангерганса

- клітинні скупченя з густою сіткою кровоносних капілярів. У залозі

налічується 1-2 млн острівців діаметром - 100-300 мкм. У острівцях

переважають бета клітини (60-80 %; продукують інсулін). Є ще альфа (10-30

%; продукують глюкагон) та дельта (продукують соматостатин) клітини.

Наднирники (glandula suprarenalis) - це власне дві самостійні

ендокринні залози: кора і мозковий шар. Розташовані наднирники в

заочеревинному просторі прилягаючи до верхнх полюсів нирок в товщі

навколониркового жирового тіла. Маса наднирнирка - 20 г.

На передній поверхні наднирників є ворота, крізь які виходить їх

центральна вена. Наднирніки вкриті сполучнотканинною капсулою, від якої в

середину залози відходять тонкі прошарки, які ділять коркову речовину на

тяжі з густою сіткою кровоносних капілярів.

Коркова речовина (кора) утворена із мезодерми і розвивається із тих же

елементів, що і статеві залози. Кора складається із 3-х зон, не зв'язаних

із симп.н.с.: поверхнева (клубочкова; мінералокортикоїди), середня

(найширша, пучкова; глюкокортикоїди) і внутрішня (сітчаста; статеві).

Кортикоїдні гормони регулюють обмін вуглеводів і білків, які приймають

участь в інтеграції процесів неспецифічної адаптації організму.

Мозкова речовина має ектодермальне походження. Вона розвивається із

елементів вузлів симпатичного стовбуру, які мігрують на периферію і

перетворюються в хромафінобласти. Виробляють катехоламіни - адреналін і

норадреналін. Контролюють вуглеводний і жировий обмін, регулюють діяльність

с.с.с., функції гладенької мускулатури, зсідання крові, відіграють важливу

роль в мобілізації “гострих” адаптивних реакцій

організму.

Хромафінна тканина є і в деяких симпатичних гангліях (парагангліях).

Кровопостачання: від гілок нажньої діафрагмальної і ниркової артерії

та від черевної ділянки аорти.

Іннервація: гілки блукаючого і великого нутряного нервів.

Статеві залози, як і підшлункова, відносяться до залоз змішаної

секреції. В яєчниках продукуються естроген і прогестрон. Естроген

продукується у зернистому шарі фолікулів, які дозрівають. Прогестрон -

жовте тіло яєчника, яке формується на місці фолікула, з якого виділилася

яйцеклітина після дозрівання (рубцева тканина) при настанні вагітності.

В ділянці воріт яєчника є клітини, які виробляють невелику кількість

чоловічих статевих гормонів.

В яєчках продукуються чоловічі статеві гормони - андрогени. Ендокринні

клітини яєчок розташовані між петлями звивистих сім'яних канальців.

В яєчках виробляється і невелика кількість жіночих статевих гормонів -

естрогенів.

Список тем по лекциям:

|Лекция|Тема лекции |

| | |

|№ | |

|1. |Тканини |

|2. |Скелет |

|3. |Нервова система |

|4. |Анализатори |

|5. |Кровоносна система |

|6. |Дихальна система |

|7. |Органи травлення |

|8. |Органи выдилення |

|9. |Залози внутришньй секреции |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17