органи від механічних зовнішніх впливів з боку передньої черевної стінки.
Стравохід (esophagus) - дещо сплющена у спинно-черевному напрямку
трубка довжиною 25-30 см. Починається на рівні середини між 6-м і 7-м
шийними хребцями, закінчується отвором у шлунок на рівні 11-го грудного
хребця. Розрізняють шийний, грудний (найдовший) і черевний найкоротший)
відділи стравоходу. Знаходиться у задньому середостінні. Стінка стравоходу
має адвентицію, м'язеву оболонку, слизову з підслизовим шаром. Черевний
відділ стравоходу має серозну оболонку. М'язева оболонка зверху 2/3
представлена смугастими м'язами, а нижня 1/3 має гладеньку м'язеву тканину.
Зовнішній шар м'язів має поздовжнє розташування м'язів, внутрішній -
кільцеве. Кільцевий м'яз в місці переходу стравоходу в шлунок утворює
сфінктер - кардіальний.
Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским епітелієм, має
волокнисту сполучну тканину з тонким шаром м'язевих клітин. Залози невеликі
за розмірами, але їх дуже багато у підслизовому шарі. Підслизовий шар
представлений рихлою сполучною тканиною, завдяки чому слизова і м'язева
оболонки зв'язані “м'яко”, рухливо. Слизова оболонка утворює глибокі
поздовжні складки, які вирівнюються при проходженні грудки їжі.
Стравохід має 3 звуження: перехід глотки у стравохід, перетин з лівим
бронхом (на рівні 4-5 грудних хребців) і при переході крізь діафрагму.
Кровопостачання: шийний відділ - від нижніх щитоподібних артерій (від
щитошийного стовбуру підключичної артерії); грудний - гілки грудної частини
аорти; черевний - гілки лівої шлункової артерії (велика нутряна - гілка
черевної аорти).
Іннервація: гілки блукаючого нерва і грудного відділу симпатичного
стовбура, які у стінці стравоходу утворюють нервове сплетення.
Шлунок (ventriculus, gaster) - розширений відділ травного каналу, який
виконує, перш за все, резервуарну функцію. Тут відбуваються початкові
процеси розщеплення їжі під впливом соку шлунка та слини. Шлунок
розташований у верхній частині черевної порожнини у лівому підребер'ї.
Кардіальний сфінктер розташований на рівні тіл 10-11-го грудних хребців.
Форма і розміри шлунка варіюють індивідуально і залежать від наповнення
їжею. Частіше форму шлунка порівнюють з перевернутою ретортою, або грушею.
Ємність шлунка коливається від 1 до кількох (4) літрів.
Місце, де починається шлунок, називається входом до шлунка. Поряд з
ним, піднімаючись вище за нього до самої діафрагми, лежить верхня частина
шлунка, що зветься його дном. Нижче від входу лежить найширша його частина
- тіло шлунка. Тіло переходить через серединну лінію організму і,
звужуючись, піднімається трохи догори, закінчуючись виходом з шлунка на
рівні першого поперекового хребця. Вихід із шлунка називається воротарем
(pylorus). Звужена частина шлунка перед воротарем називається пілоричною
його частиною. Шлунок має передню і задню стінки і дві кривизни, де ці
стінки переходять одна в одну. Верхня кривизна, увігнута і коротка,
називається малою кривизною шлунка (curvatura minor), нижня, опукла, -
великою кривизною (curvatura maior). Передня поверхня шлунка частково
прилягає до нижньої поверхні печінки, а більшою своєю частиною - до
передньої стінки живота.
Стінка шлунка складається з 4-х шарів. Слизова оболонка нерівна, вона
має характерну складчатість. В ділянці малої кривизни складки ідуть вздовж
неї (таке розташування складок властиве стравоходу) - це шлункова доріжка
або жолоб. В ділянці дна і тіла складки мають сітчастий характер, а у
воротарній частині - вони переважно поздовжні. На межі шлунка і 12-палої
кишки, в місці пілоричного сфінктера, слизова оболонка утворює колову
складку - заслінку воротаря. На слизовій оболонці шлунка розрізняють також
підвищення - шлункові поля, на яких є багаточисельні отвори невеликих
заглибин - шлункові ямки. Шлункові поля - багатокутні ділянки, відмежовані
борозенками. В кожну із шлункових ямок відкриваються 2-3 залози, які лежать
на власній пластинці слизової оболонки і секретуюють шлунковий сік.
Слизова оболонка вкрита одношаровим простим стовпчастим циліндричним
залозистим епітелієм, який продукує слиз.
Шлункові залози прості, трубчасті, нерозгалужені. Виділяють їх 3
групи: залози дна і тіла - біля 35 млн.; воротарні (біля 3,5 млн.) і
кардіальні. Залози залягають у власній пластинці слизової оболонки.
Залози мають 4 типи клітин: головні - продукують пепсиноген і реннін;
паріетальні (обкладові) - продукують соляну кислоту і внутрішній
антианемічний фактор; слизові - мукоцити - виробляють слиз; шлункові -
продукують серотонін, ендорфін, гістамін та інші біологічно активні
речовини.
Залози дна і тіла мають всі типи клітин. Залози воротарної частини не
мають обкладових клітин (не виділяють соляної кислоти). У них дуже багато
додаткових клітин (продукують слиз). У кардіальних залоз обкладових клітин
менше, ніж у дні і тілі.
Сукупність секретів усіх клітин шлунка називають шлунковим соком.
Шлунковий сік діє на . . . . . . .
Підслизова основа у шлунку виражена добре і має пухку сполучну
тканину.
М'язева оболонка має 3 шари м'язів (не посмуговані): зовнішній
поздовжній, середній циркулярний (найкраще розвинений у пілоричному відділі
і утворює пілоричний сфінктер), внутрішній - косий. Перші два є
продовженням із стравоходу. Косий шар добре розвинений у ділянці дна і
тіла. Волокна цього шару йдуть від входу до тіла косо і вниз, не доходячи
до великої кривизни і до воротаря. При скороченні косих м'язів від
загальної порожнини шлунка може відділятися канал вздовж шлункової доріжки
(малої кривизни) для проходження рідкої їжі.
Зовнішня оболонка шлунка - очеревина - вкриває шлунок з усіх боків і
переходить з нього на сусідні органи.
Кровопостачання: Ліва (від нутряної) і права (гілка загальної
печінкової) шлункові артерії, права (від загальної печінкової, гілки
великої нутряної) і ліва (гілка селезінкової артерії, яка є гілкою великої
нутряної) шлунково-сальникові артерії і короткі шлункові артерії.
Іннервація: гілки блукаючого нерва і симпатичного стовбура.
Тонка кишка поділяється на 3 відділи: 12-пала кишка (25 - 30 см);
порожня (2 - 2,5 метри) і клубова (2,5 - 3,5 метри). Діаметр тонкої кишки
не перевищує 3 - 5 см. Стінка тонкої кишки побудована за стандартною
схемою. Від інших частин трубки відрізняється напрямком складок слизової
оболонки - тут вони циркулярні. Густина складок і їх висота найбільші у
початкових відділах тонкої кишки. З наближенням до кінця клубової кишки
кількість складок та їх висота зменшуються. Слизова оболонка тонкої кишки
вкрита особливими виростами - ворсинками. Вони густо лежать одна біля
одної.
Ворсинки - це орган всмоктування перетравленої їжі. Кожна ворсинка
складається із пухкої сполучнотканинної основи, в якій розгалужені
кровоносні капіляри (у них всмоктуються амінокислоти і вуглеводи) і
початковий лімфатичний капіляр (у нього всмоктуються жири). У ворсинці є
гладенькі м'язи, які допомагають відтіканню продуктів всмоктування.
Поверхня слизової та ворсинок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм з
бокалоподібними клітинами. Поміж ворсинками вся слизова оболонка має
численні трубчасті залози, які виробляють кишковий сік.
Крім того, в слизовій оболонці кишки є захисні пристосування, це
поодинокі лімфоїдні вузли, розкидані по всій тонкій кишці, - невеличкі
скупчення лімфоїдної тканини, в яких виробляються лімфоцити, що знищують
бактерії. Існують і довгасті скупчення цих вузлів (1-3 см довжиною). Їхня
довжина збігається з віссю кишки. Їх є всього 30-40 штук, і розташовані
вони переважно в клубовій кишці, часом у невеликій кількості в порожній і
ніколи не бувають у 12-палій. Ці скупчення називають пейєровими бляшками.
У м'язевій оболонці: зовнішній шар - поздовжній, внутрішній -
циркулярний.
Серозною оболонкою тонка кишка вкрита з усіх боків, за винятком 12-
палої кишки, яка вкрита серозною оболонкою лише зпереду.
12-пала кишка має, крім циркулярних складок, ще одну поздовжню
складку, утворену проходженням тут під слизовою оболонкою двох проток -
печінки і підшлункової залози. Складка закінчується сосочком, на поверхні
якого і відкриваються ці протоки спільним отвором.
Кровопостачання: 12-пала - гілками шлунково-дванадцятипалої (гілка
загальної печінкової, яка є гілкою великої нутряної) і верхньої брижової
артерій (вісцеральна гілка черевної аорти). Порожня і клубова - верхня
брижова артерія (непарна гілка черевної аорти).
Іннервація: Гілки черевного, печінкового (12-палої кишки) і верхнього
брижового сплетень.
Товста кишка поділяється на сліпу з червеподібним відростком, висхідну
ободову, поперечну ободову, низхідну ободову, сигмоподібну і пряму. Довжина
усієї товстої кишки коливається від 1,5 до 2 м. Ширина сліпої досягає 7 см,
поступово зменшується до 4 см у низхідної ободової кишки. Очеревиною різні
частини товстої кишки вкриті неоднаково. Сліпа, поперечна і сигмоподібна
вкриті нею з усіх боків (поперечна і сигмоподібна мають власні брижі).
Висхідна і низхідна вкриті очеревиною лише з трьох боків; ззаду вони вкриті
тонким шаром адвентиції.
Ободова товста кишка оточує всі петлі тонких кишок з боків і згори,
наче якимось обідком, тому і називається ободовою кишкою (colon).
Починається вона в межах заглибини крила правої клубової кістки і йде вгору
до самої печінки. В клубовій заглибині в неї впадає кінець тонкої кишки,
утворюючи клубово-ободову заслінку (або ілеоцекальний сфінктер).
Особливість такого утвору забезпечує вільне проходження хімусу до товстої
кишки і запобігає прониканню вмісту товстої кишки до тонкої.
Частина ободової кишки, що лежить нижче від місця з'єднання тонкої
кишки з товстою, називається сліпою кишкою (coecum). Сліпа кишка має
довжину у середньому 7 см. З медіального боку її дна від неї відходить
тоненький червеподібний виросток, або апендикс (8 - 9 см довжиною, а
діаметром не більше 1 см).
Та частина ободової кишки, що піднімається догори, називається
висхідною ободовою кишкою (colon ascendens). Дійшовши до печінки, вона
робить вигин і йде впоперек з правого боку до лівого, оточуючи петлі тонких
кишок згори. Це поперечна ободова (colon transversum). Дійшовши до
селезінки і торкаючись її, поперечна ободова кишка робить новий вигин і йде
донизу. Це низхідна ободова кишка (colon descendes). Вона доходить до лівої
клубової заглибини і переходить безпосередньо в s-подібну сигмоподібну
кишку (colon sigmoideum; має власну брижу, якою підвішена до лівої клубової
ями), вигин якої нагадує часом вигин літери s. Вона займає всю клубову
заглибину і частково розміщується в малому тазі. На рівні 3-го крижового
хребця s-подібна кишка переходить у пряму (rectum), яка закінчується
відхідником (anus).
Стінка товстої кишки складається з таких самих оболонок, як і стінка
тонкої, але має важливі особливості, що відрізняють її від тонкої кишки як
ззовні, так і з внутрішнього боку.
Три особливості має товста кишка ззовні. По-перше, поздовжній шар
її м'язової оболонки нерівномірний по всій стінці кишки, а зібраний у три
пасма (taenia coli), що проходять на певній відстані одне від одного.
Переходячи на пряму кишку, ці стрічки ширшають, зближуються між собою і
знову вкривають пряму кишку суцільним шаром. По-друге, оскільки стрічки
коротші за товсту кишку, вони збирають її на зразок кисета, і тому на
поверхні кишки утворюються випини (haustra). Випини розділені між собою
поперечними борознами, яким на слизовій оболонці відповідають півмісяцеві
складки. По-третє, наявність жирових відростків. Це часом досить довгі
випини серозної оболонки, в яких міститься жир. На тонких кишках таких
відростків не буває.
Слизова оболонка товстої кишки відрізняється насамперед відсутністю
ворсинок. Тому вона має гладенький вигляд. Крім того впадають в очі
заглибини, що відповідають випинам на зовнішній поверхні кишки, розділені
півмісяцевими складками, які йдуть не циркулярно, як складки тонкої кишки,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
|