p align="left">Роль штатів (swing states), що «коливаються» Особливу роль в результатах виборів грають штати, в яких немає стійкого переважання республіканського або демократичного електорату. Наприклад, в штаті Нью-Йорк більшість вже десятки років постійно посилає демократичних вибірників. Таким чином, республіканські голоси в Нью-Йорку просто пропадають. Розуміючи це, деякі прибічники республіканського кандидата часто просто не витрачають свого часу на вибори і не голосують. Так само поступають і деякі демократи, знаючи, що штат і без них особисто проголосує за демократа. У традиційно республіканських штатах (наприклад, Техасі) відбувається те ж саме. До того ж в таких штатах, що визначилися, сторона, що свідомо програє, практично не веде пропаганду і не витрачає там грошові засоби. Так, наприклад, Джордж Буш-молодший в період передвиборної кампанії 2004 р. п'ять разів побував в маленькому штаті», що «коливався, і жодного разу в Нью-Йорку. Якби Буш зміг загітувати один-два мільйони виборців в свою користь, він все одно б програв. Нерівність виборців З точки зору Джеймі Раскина, сенатора від штату Меріленд, фахівця з конституційного права, промовця за реформу колегії вибірників, виборці з різних штатів знаходяться в нерівних умовах: Кожен голос має однакову вагу -- але лише не при дивній арифметиці колегії вибірників, де голос жителя Делавера або Північної Дакоти має математично набагато більшу вагу (вимірюється відношенням кількості виборців до вибірників від штату), чим голос в крупніших штатах -- таких, як Каліфорнія, Техас або Нью-Йорк. Проте якщо порівняти, з якою вірогідністю виборці можуть вплинути на те, хто буде призначений вибірником від штату, умови зміняться і невідповідності стануть ще більш вражаючими. Наприклад, в 2004 році вибори завершилися відривом в 365 голосів в штаті Нью-Мексіка і відривом в 312 043 голоси в штаті Юта, тобто у виборця в Нью-Мексиці була вірогідність вплинути на призначення вибірників в сотні разів більше, ніж у виборця в Юті. Цей феномен виникає саме в результаті принципу той, що «переміг забирає все», в результаті якого підсумок виборів визначають не найбільші стабільні штати, а штати, що «коливаються» (swing states). З точки зору сенатора Раскина дана система порушує рівність виборців і тим самим принцип демократії. 3.2 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в Білорусії «Ми побудуємо сильну Білорусь - країну для народу», ця цитата президента Білорусії є девізом і символом всього білоруського суспільства. Побудова сильної країни насправді багато в чому залежить дійсно від президента, оскільки Білорусія - сильна президентська республіка, державно-політична система якої майже повністю залежить від президента. Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади. Президент на основі і відповідно до Конституції видає укази і розпорядження, що мають обов'язкову силу на всій території Республіки Білорусь. У випадках, передбачених Конституцією, Президент видає декрети, що мають силу законів. Президент безпосередньо або через створювані їм органи забезпечує виконання декретів, указів і розпоряджень. Таким чином, Білорусія - це достатньо унікальна держава, яка повністю залежить від однієї особи, його власних здібностей тощо. Однак саме це і призводить до деяких негативних сторін в функціонуванні системи політичного устрою країни. Перш за все проблема політичного устрою Білорусії полягає в тому, що майже вся вертикаль влади в республіки Білорусія формується саме президентом. Таким чином і вся внутрішня й зовнішня політика в подальшому формується в залежності від поглядів та переконань президента республіки. Проблема внутрішнього управління республіки Білорусь полягає і в тому, що всі силові структури також формуються в залежності від інтересів президента, це створює передумови придушення демократії Згадаємо недавню ситуацію на виборах президента Білорусії, коли мітинги після виборів президента були суворо розігнані силовими структурами. Друга проблема полягає в тому, що президент Білорусії на сьогоднішній день знаходиться при владі третій строк поспіль, що створює передумови захоплення влади та перебування на пості президента надалі. Це може знайти своє відображення у подальшій позиції країн щодо сусідів та взагалі деяких проблем, наприклад, транзиту через територію країни. По-третє, недосконалість політичного устрою Білорусії полягає в процедурі обмеження влади президента в республіці. Президент Республіки Білорусь може бути достроково звільнений з посади при стійкій нездатності за станом здоров'я здійснювати обов'язки Президента. Рішення про дострокове звільнення Президента приймається більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Палати представників і більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Ради Республіки на підставі висновку спеціально створюваної палатами комісії. Президент може бути зміщений з посади у зв'язку з здійсненням державної зради або іншого тяжкого злочину. Рішення про висунення звинувачення і його розслідування в цьому випадку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від повного складу Палати представників по пропозиції не менше однієї третини її депутатів. Розслідування звинувачення організовується Радою Республіки. Президент вважається зміщеним з посади, якщо за це рішення проголосували не менше двох третин від повного складу Ради Республіки, а також не менше двох третин від повного складу Палати представників. Неприйняття Радою Республіки і Палатою представників вирішення про зняття Президента з посади протягом місяця з дня висунення звинувачення означає відхилення звинувачення. Пропозиція про зняття Президента з посади не може ініціюватися в період розгляду відповідно до Конституції питання про дострокове припинення повноважень Парламенту. Процедура імпічменту не передбачена в Конституції, таким чином майже не можливо обмежити владу президента в країні демократичними механізмами, однак при наявності сильного президента, можливо що такий механізм не потрібен, тому що він створює передумови лише зловживання ним з боку політичних сил, ідеологія яких не збігається з лінією президента. ВИСНОВКИ Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, з'єднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичною республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розділення двох властей: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчою -- в руках парламенту. Відмінні риси президентської республіки: позапарламентський метод обрання президента (або населенням -- Росія, або колегією вибірників -- США), позапарламентський метод формування уряду, тобто його формує президент. Президент є і формально і юридично главою уряду, або він призначає главу уряду. Уряд несе відповідальність лише перед президентом, а не перед парламентом, оскільки лише президент може відправити його у відставку, в цілому, при такій формі правління президент володіє набагато великими повноваженнями в порівнянні з парламентарною республікою, але в президентській республіці президент позбавлений права розпуску парламенту, а парламент позбавлений права виразити недовір'я уряду, але може змістити президента (процедура імпічменту). Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. У основі Конституції США лежить принцип розділення влад. Згідно даної конституції, законодавча влада належить Конгресу, виконавча -- президентові, судова -- Верховному Суду. Ця форма правління існує в Республіці Білорусь. Правда, часом влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки, і, зокрема вона неодноразово характеризувалися дослідниками як суперпрезидентські. Презідент США -- глава держави США, глава виконавчої влади (Федерального уряду США) і головнокомандуючий Армії і Флоту за Конституцією США. Має право вето на законопроекти (біллі), прийняті Конгресом США. Посада введена Конституцією США, прийнятою в 1787 році. Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади. Ці країни дуже схожі в плані здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, тому що і в США і в Білорусії президенти фактично є головним елементом виконавчої влади, однак а відміну від США в Білорусії практично відсутній механізм контролю за діяльністю президента з боку інших гілок влади. Мова йде про механізм імпічменту. Крім того відмінність полягає в тому, що в США фактично відсутня посада прем'єр-міністра, в той час я к в Білорусії вона є. Також дуже сильно відрізняються виборчі системи в цих країнах. В США фактично трирівнева виборча система: праймерізм, вибори виборців, вибори фактично президента. В Білорусії процес виборів дуже схожий на вибори в інших європейських країнах, що правда організація самого процесу дещо де-демократизована, тобто механізми відкритості цієї процедури дещо недопрацьовані, через що дійсний президент має великий вплив на цей процес. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Хутинаев И.Д. Институт президентства и проблемы формы государства. - М.: Юридическая Литература, 1994. 2. Чибридзе Б.Н., Елисеев Б.П. Конституционное право современной России. - М.: БЕК, 2001. 3. Дербишайр Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2 т. - М., 2004. 4. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. - Под ред. Б.А. Страшун. - М.: БЕК, 1996. 5. Давид Р.К. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. В.А. Туманов. - М.: Международные отношения, 1998. 6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141. 7. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина, М.А. Штатиной. - М.: Спарк, 2003. 8. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. - Л.: Слово, 2003. 9. Венгеров Н.Б. Теория государства и права. - М.: Зерцало, 2005. 10. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. - Х.: Право,2007. 11. Конституционное право зарубежных стран. / За ред. А.Н. Васильева. - М.: Юрист, 2002. 12. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. А.З. Георгіца. - К.: Юрінком інтер, 2003. 13. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. О.В. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2002. 14. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К. Юінком Інтер, 2003. 15. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Юінком Інтер, 2001. 16. Лазарев В.В. Теория государства и права. - М.: Юрист, 1999. 17. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. Академ. курс в 2-х т. - М.: Юрист, 2001. 18. Матузов Н.И. Теория государства и права. - М.: Юрист, 2000. 19. Машков А.Н. Теория государства и права. - М.: Юрист, 2007. 20. Позняков В.А. Государственные институты управления в зарубежных странах. - М.: Ника, 2007. 21. Русанов О.Г. Теория государства и права. - С.-Пб.: Пилигрим, 2004. 22. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. вузів. - К.: Артек, 2007.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|