2.2 Характерні особливості Білорусії як президентської республіки

Республіка Білорусь -- унітарна демократична соціальна правова держава. Главою держави є президент. Державна влада в країні здійснюється на основі розділення її на законодавчу, виконавчу і судову. Форма правління характеризується як змішана республіка, президентська республіка або суперпрезидентська республіка. Президент Республіки Білорусь -- є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Він представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президентом може бути обраний громадянин Республіки Білорусь по народженню, не молодше 35 років, що володіє виборчим правом і що постійно проживає в Республіці Білорусь не менше десяти років безпосередньо перед виборами [18].

Перші вибори президента Білорусії відбулися 10 липня 1994 року, в них брали участь 6 кандидатів. У другому турі з результатом близько 80 відсотків переміг Олександр Лукашенко. 24 листопада 1996 в Білорусії був проведений референдум, на який були винесені поправки, що розширюють повноваження виконавчої влади і президента, і деякі інші питання. За прийняття поправок висловилося 70,45 % виборців. 9 вересня 2001 відбулися чергові вибори президента, переможцем в яких знов став Лукашенко, набравши 75,62 % голосів. 17 жовтня 2004 був проведений референдум про внесення поправок в Конституцію, що знімають обмеження на кількість президентських термінів. 77,3 % виборців підтримало ці зміни. Слід зазначити, що зміни в закон «Про президента Республіки Білорусь», що виключають обмеження в два терміни, були схвалені Радою республіки лише 5 жовтня 2006.

Таким чином, на момент проведення президентських виборів 2006 років в Білорусії діяли Конституція, що не містить обмежень на кількість президентських термінів, і закон про Президента, стаття 8 якого свідчила: Термін повноважень Президента -- п'ять років. Одна і та ж особа може бути Президентом не більше двох термінів. Проте, згідно із статтею 137 Конституцій в разі протиріч, вона має пріоритет перед законами, указами і так далі 19 березня 2006 відбулися чергові вибори Президента Республіки Білорусь. Перемогу на них отримав Олександр Лукашенко. Статус, права і обов'язки Президента визначаються Конституцією Білорусії.

Президент обирається на п'ять років безпосередньо народом Республіки Білорусь на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Кандидати на посаду Президента висуваються громадянами Республіки Білорусь за наявності не менше 100 тисяч підписів виборців. Вибори Президента призначаються Палатою представників не пізніше чим за п'ять місяців і проводяться не пізніше чим за два місяці до закінчення терміну повноважень попереднього Президента. Якщо посада Президента виявилася вакантною вибори проводяться не раніше чим через 30 днів і не пізніше чим через 70 днів з дня відкриття вакансії [21].

Вважається, що вибори відбулися, якщо в голосуванні взяла участь більше половини громадян Республіки Білорусь, включених в список виборців. Президент вважається вибраним, якщо за нього проголосувала більше половини громадян Республіки Білорусь, що взяли участь в голосуванні. Якщо жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то в двотижневий термін проводиться другий тур голосування по двох кандидатах, що отримали найбільшу кількість голосів виборців. Вибраним вважається кандидат в Президенти, що отримав при повторному голосуванні більше половини голосів виборців, що взяли участь в голосуванні. Порядок проведення виборів Президента визначається законом Республіки Білорусь.

Президент Республіки Білорусь: призначає республіканські референдуми; призначає чергові і позачергові вибори в Палату представників, Раду Республіки і місцеві органи; розпускає палати у випадках і в порядку, передбачених Конституцією; призначає шість членів Центральної комісії Республіки Білорусь по виборах і проведенні республіканських референдумів; утворює, скасовує і реорганізує Адміністрацію Президента Республіки Білорусь, інші органи державного управління, а також консультативно-дорадчі і інші органи при Президентові; з відома Палати представників призначає на посаду Прем'єр-міністра; визначає структуру Уряду Республіки Білорусь, призначає на посаду і звільняє з посади заступників Прем'єр-міністра, міністрів і інших членів Уряду, приймає рішення про відставку Уряду або його членів; з відома Ради Республіки призначає на посаду Голову Конституційного Суду, Голови Верховного Суду, Голови Вищого Господарського Суду з числа суддів цих судів; з відома Ради Республіки призначає на посаду суддів Верховного Суду, суддів Вищого Господарського Суду, Голови Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів, Генерального прокурора, Голови і членів Правління Національного банку; призначає шість суддів Конституційного Суду, інших суддів Республіки Білорусь; звільняє з посади Голову і суддів Конституційного Суду, Голови і суддів Верховного Суду, Голови і суддів Вищого Господарського Суду, Голови і членів Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів, Генерального прокурора, Голови і членів Правління Національного банку по підставах, передбаченим законом, з повідомленням Ради Республіки; призначає на посаду і звільняє з посади Голову Комітету державного контролю; поводиться з посланнями до народу Республіки Білорусь про положення в державі і про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики; поводиться з щорічними посланнями до Парламенту, які заслуховують без обговорення на засіданнях Палати представників і Ради Республіки; має право брати участь в роботі Парламенту і його органів, виступати перед ними у будь-який час з мовою або повідомленням; має право головувати на засіданнях Уряду Республіки Білорусь; призначає керівників республіканських органів державного управління і визначає їх статус; призначає представників Президента в Парламенті і інших посадових осіб, посади яких визначені відповідно до законодавством, якщо інше не передбачене Конституцією; вирішує питання про прийом в громадянство Республіки Білорусь, його припинення і надання притулку; встановлює державні свята і святкові дні, нагороджує державними винагородами, привласнює класні чини і звання; здійснює помилування засуджених; веде переговори і підписує міжнародні договори, призначає і відгукує дипломатичних представників Республіки Білорусь в іноземних державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відзивні грамоти акредитованих при нім дипломатичних представників іноземних держав; в разі стихійного лиха, катастрофи, а також безладів, що супроводяться насильством або загрозою насильства з боку групи осіб і організацій, в результаті яких виникає небезпека життя і здоров'ю людей, територіальній цілісності і існуванню держави, вводить на території Республіки Білорусь або в окремих її місцевостях надзвичайний стан з внесенням до триденного терміну прийнятого рішення на затвердження Ради Республіки; у випадках, передбачених законодавством, має право відкласти проведення страйку або припинити її, але не більше ніж на тримісячний термін; підписує закони; має право в порядку, встановленому Конституцією, повернути закон або окремі його положення зі своїми запереченнями в Палату представників; має право відміняти акти Уряду; безпосередньо або через створювані їм органи здійснює контроль за дотриманням законодавства місцевими органами управління і самоврядності; має право припиняти вирішення місцевих Рад депутатів і відміняти вирішення місцевих виконавських і розпорядливих органів в разі невідповідності їх законодавству; формує і очолює Раду Безпеки Республіки Білорусь; призначає на посаду і звільняє з посади Державного секретаря Ради Безпеки; є Головнокомандуючим Збройними Силами Республіки Білорусь; призначає на посаді і звільняє від посад вище командування Озброєних Сил; вводить на території Республіки Білорусь в разі військової загрози або нападу військове положення, оголошує повну або часткову мобілізацію з внесенням до триденного терміну прийнятого рішення на затвердження Ради Республіки; здійснює інші повноваження, покладені на нього Конституцією і законами.

Розділ 3. Негативні сторони та можливості вдосконалення організації державного правління в президентських республіках

3.1 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в США

Найбільші негативні сторони в системі політичного устрою США, на мою думку, знаходяться саме в системі виборів. Перш за все необхідно розглянути «праймеріз», оскільки він є достатньо витратним, з точки зору навантаження на бюджетну систему.

«Праймериз» (англ. primaries -- первинні), попередні вибори -- тип голосування, в якому вибирається один кандидат від партії. Між вибраними кандидатами потім проходіт звичайне голосування. Сенс «праймеріз» полягає в тому, щоб кандидати від однієї партії не «відбирали» один у одного голосу в основних виборах, оскільки їх електорат зазвичай близький. Програвші в «праймеріз» інколи все ж беруть участь в основних виборах, але як незалежні кандидати, без підтримки своєї партії.

«Праймеріз» бувають відкритими, коли голосувати може будь-хто, і закритими, коли право голосу мають лише члени партії, провідної попередні вибори. Крім того, існує безліч проміжних варіантів. Інколи між двома кандидатами, що набрали найбільшу кількість голосів, влаштовується другий тур.

«Праймеріз» особливо часто використовуються в США, рідше в інших країнах.

У США перші праймеріз були проведені в 1842 році. Першим штатом, що ухвалив закон «Про обов'язкове проведення праймеріз», став Вісконсін у 1903 році. До 1927 року такі закони мали вже всі штати. Праймеріз стали загальноприйнятою процедурою відбору партійних кандидатів (до того кандидати відбиралися на нарадах і з'їздах партій, часто в результаті кулуарних переговорів). Проте згодом ряд штатів відмовилися від обов'язкового проведення праймеріз. При підрахунку голосів використовуються всілякі системи голосування і багатоступінчасті схеми. У ряді північних штатів існує традиція подавати підтримку тому кандидатові, який набере арифметичну більшість голосів. У південних штатах оцінюють розрив набраних голосів між переможцем і його найближчими конкурентами. У 11 штатах США проводяться не праймеріз, а партійні конференції або референдуми -- кокуси.

Також необхідно звернути уваги на такий на нашу думку недосконалий елемент в політичній системі США як колегія виборців.

У сучасному американському суспільстві система колегії вибірників неодноразово обговорюється з точки зору її справедливості і сучасності, піднімається питання про її реформу або відміну. Неодноразово висувалися як аргументи «за», так і аргументи «проти».

Аргументи «за»

Федералізм

Прибічники збереження колегії вибірників затверджують, що, при всій своїй нелогічності, що здається, система вибірників відображає принципи федералізму в державному пристрої: кожен суб'єкт (штат) однозначним чином визначає «свого» президента із загального числа кандидатів.

Для перемоги потрібна широка народна підтримка

Організація перемоги на виборах вимагає залучення інтересів багатьох штатів, а не лише місць концентрації еліт в найбільших містах. Виключена перемога кандидата, якого підтримують лише декілька штатів. Переважання столиць і деяких ключових областей стало причиною загибелі багатьох крупних держав і імперій. Є приклади і зворотного, наприклад, Аврам Лінкольн переміг в 1860 році, програвши у всіх південних штатах. Правда, незабаром почалася Громадянська війна в США.

Права меншин

Затверджується, що принцип той, що «переміг забирає все» заставляє кандидата звертати особливу увагу на інтереси меншин, які можуть подати йому вирішальну підтримку.

Надзвичайні ситуації

Колегія вибірників -- не автоматична система; вона складається з людей, і хоча зазвичай вони голосують по стандартному розпорядженню закону, вони мають право приймати рішення в складних випадках. Наприклад, якщо вибраний президент помре до голосування Колегії вибірників, вона може вибрати іншу особу від тієї ж партії. При прямих виборах немає такої можливості і потрібні ще одні вибори. На виборах 1872 роки демократичний кандидат в президенти Хорас Грилі дійсно помер до голосування в колегії вибірників. Проблем це не склало, оскільки він і так був програвшим кандидатом. Республіканці-вибірники проголосували за Улісса Гранта, що переміг, тоді як демократи символічно розподілили голоси між різними діячами партії (за деякими даними, троє проголосували за покійного). На виборах 1912 роки перед всенародним голосуванням помер кандидат у віце-президенти при Уїльямс Тафт (і діючий віце-президент) Шерман; його ім'я залишилося в бюлетені. Тафт також програв вибори, був вибраний демократ Вудро Вільсон.

Боротьба з фальсифікаціями

Завдяки системі масове «вкидання» голосів в одному штаті може вплинути на розподіл вибірників лише в цьому штаті і легше доступний найретельнішому розслідуванню. Перерахунок голосів відбувається лише по штатах, а не на федеральному рівні.

Аргументи «проти»

Переможець всенародного голосування може програти голосування в Колегії

Три рази (не рахуючи вже згаданого казусу Адамса, вибраного Палатою представників) президентом обирався кандидат, що набрав менше голосів виборців (але не вибірників), чим його противник: Р. Хейз в 1876, Б. Гаррісон в 1888, Дж. Буш-молодший в 2000. Після всіх цих виборів критики системи стверджували, що думка більшості народу не враховано. Вибори 1876 і 2000 рр. супроводилися звинуваченнями у фальсифікаціях (причому взаємними), і перемога в ключових штатах, що «коливалися», була досягнута дуже невеликою перевагою голосів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5