в) суб'єкти промислового шпигунства (ст. 231 "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" Кримінального кодексу України).

Очевидно, що коли йдеться про працівників підприємства, то в більшості випадків ми маємо на увазі потенційних суб'єктів посягання, яких віднесено до другої групи.

Умови, за яких працівник буде вважатися таким, якому комерційна таємниця відома на законних підставах, полягають у наступному:

а) працівник є керівником підприємства або виконуючим обов'язки керівника підприємства. В такому разі йому на підставі статуту належить бути обізнаним в інформації з обмеженим доступом,

б) працівник створив на підставі трудового договору інформацію, яка є комерційною таємницею підприємства;

в) виконання трудових обов'язків працівника вимагає його обізнаності в інформації з обмеженим доступом (з певного питання, в частині або в цілому), виходячи з чого його допущено до комерційної таємниці, про що є розпорядження керівника підприємства, а від працівника отримано зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці.

Поряд з цим не потрібно забувати, що працівник може стати потенційним конкурентом або вже бути таким в силу володіння корпоративними правами конкуруючого підприємства. Можлива також і ситуація, коли працівник не має допуску до комерційної таємниці, але є зацікавленим в тому, щоб отримати в будь-який спосіб інформацію, яка її становить.

У будь-якому випадку система захисту комерційної таємниці в трудових правовідносинах повинна бути спрямована на наступне:

щоб працівники, яким довірено комерційну таємницю, не розголошували її третім особам;

щоб працівники, яким не довірено комерційну таємницю, але відомо про її існування, не збирали її з метою неправомірного використання.

На підставі чинного трудового (ч. З ст. 21 "Трудовий договір" та 142 "Правила внутрішнього трудового розпорядку, статути і положення про дисципліну" КЗпП України) та цивільного (п. З ст. З "Засади цивільного законодавства" (свобода договору) ЦК України) законодавства підприємство може розробити рорматив-но-правові документи щодо оформлення обов'язків працівників не розголошувати комерційну таємницю підприємства. В них, як зазначалося, зокрема, може бути передбачено:

внесення відповідних умов до контракту, правил внутрішнього трудового розпорядку;

отримання від працівника письмового зобов'язання щодо дотримання в таємниці відомостей підприємства, які мають обмежений доступ;

письмове попередження про те, що недотримання режиму комерційної таємниці може мати наслідком звільнення працівника;

отримання від працівника зобов'язання про дотримання в таємниці відомостей підприємства, що мають обмежений доступ після його звільнення з роботи;

5) надання працівнику пам'ятки про дотримання режиму інформації з обмеженим доступом.

Крім того, при укладенні з працівником особливої форми трудового договору -- контракту -- можна передбачити обов'язок працівника дотримуватись режиму обмеженого доступу до комерційної таємниці, а головне -- його відповідальність за порушення цього обов'язку. Така відповідальність може носити матеріальний характер і виражатись у дисциплінарних стягненнях, наприклад, звільнення з посади.

5. Поняття та зміст банківської таємниці

Питання лекції:

Правова природа банківської таємниці. Поняття та зміст банківської таємниці.

Особливості розкриття банківської таємниці.

Особливості юридичної відповідальності у сфері обігу банківської таємниці.

Стаття ЗО Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії

конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Інститут банківської таємниці в українському праві з'явився порівняно недавно, а його поява, як, свого часу, і у більшості розвинутих країн світу, була зумовлена, в першу чергу, стрімким розвитком економічних відносин у суспільстві, природними процесами становлення і розвитку банківської системи України, які тривають з початку 90-х років по сьогоднішній день.

Правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи будь-якої економічно розвинутої країни. Наявність його є не тільки обов'язковою державною гарантією для забезпечення свободи та недоторканості особистого життя громадян, проголошеної як конституціями більшості демократичних країн світу, так і міжнародними договорами. Забезпечення інформації режимом банківської таємниці в країні є одним із необхідних атрибутів для збереження захисту колективних економічних інтересів осіб, що провадять діяльність у сфері бізнесу через правовий інститут юридичних осіб.

Незважаючи на те, що положення щодо правового захисту банківської таємниці містяться, за деякими виключеннями, в правових системах кожної країни, зміст правового інституту, різниться у кожній державі.

У одних державах (наприклад Сполучені Штати Америки) правовий захист банківської таємниці носить здебільшого декларативний характер, в інших (Швейцарська конфедерація) - являє собою сукупність взаємопов'язаних правових механізмів, які з одного боку, дозволяють забезпечити запобігання розголошенню та неправомірному використанню банківської таємниці, а з іншого надають достатні можливості працівникам правоохоронних органів для виявлення, попередження та присікання злочинних діянь, пов'язаних з відмиванням "брудних" грошей. Таку ситуацію зумовлюють по-перше, особливості економічної доктрини держави, а по-друге, історія формування нормативної бази, що стосується правового захисту інформації з обмеженим доступом.

Історія формування правового інституту банківської таємниці (у сучасному її розумінні) в Україні є порівняно короткою і розпочинає свій відлік від прийняття першої редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Правовий режим банківської таємниці детально регламентується у Цивільному кодексі України і Законі України "Про банки і банківську діяльність".

У даній лекції розглянуто саме правовий статус банківської таємниці та організаційно-правові основи її захисту.

1. Правова природа банківської таємниці. Поняття та зміст банківської таємниці

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року у ст. 1076 визначає, що "банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди".

Глава 10 Закону України "Про банки і банківську діяльність" має назву "Банківська таємниця та конфіденційність інформації".

Стаття 60 даного Закону визначає, що "Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

фінансово-економічний стан клієнтів;

системи охорони банку та клієнтів;

інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи -- клієнта, її керівників, напрями діяльності;

відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час про- ведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Положення зазначеної статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

Стаття 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає зобов'язання щодо збереження банківської таємниці.

Так, банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

обмеження кола осіб, що мають, доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Поняття "банківська таємниця" має вивчатись і практично реалізовуватись саме через категорію інформації, яка, на думку багатьох науковців, є об'єктом цивільних прав (законодавцем інформація прямо віднесена до об'єктів цивільних прав в Цивільному кодексі України). Тобто, сама банківська таємниця являє собою особливий вид банківської інформації, яка в процесі співпраці між суб'єктами певних правовідносин набуває матеріальної (задокументованої) форми та трансформується в банківську таємницю, власником якої є клієнт, а володільцем - кредитна установа.

На сучасному етапі, банківська таємниця в Росії регулюється практично так само, як і в Україні, а існуючі певні відмінності вказують на більш досконале встановлення цього режиму саме в нашій країні. Правовій охороні банківської таємниці в країнах із розвиненою банківською системою приділяється значно більша увага порівняно з Україною. Так, наприклад, в Швейцарії, Австрії, Люксембурзі захист банківської інформації є найбільш важливим завданням правового регулювання банківської сфери. Особливий інтерес викликає і спосіб регулювання банківської таємниці в СІЛА, країні, в якій існує спеціальний закон про банківську таємницю. Однак, при наявності конкуренції норм інституту банківської таємниці із нормами законів про відмивання капіталів, боротьбу з тероризмом, незаконним обігом наркотиків тощо, пріоритет надається використанню саме останніх норм, адже фінансовим органам США законодавством надані широкі повноваження у поєднанні з жорстокими механізмами боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом.

2. Особливості розкриття банківської таємниці

Режим захисту банківської таємниці насамперед можна визначати через можливість розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю, перед сторонніми суб'єктами - не власниками такої інформації.

Законодавство переважної більшості країн світу декларує певну гарантію захисту інформації, що містить банківську таємницю. Однак велике значення мають не декларативні гарантії, а конкретні правові механізми їх застосування.

Так, в більшості країн світу підставою для розкриття інформації віднесеної до банківської таємниці, є відповідний запит судового органу. В США прийнятий в 1970 році Закон про банківську таємницю передбачає надання допомоги в кримінальному, податковому і адміністративному розслідуванні і процесах у формі витребування бухгалтерських книг і надання інформації про деякі банківські угоди. Аналогічні процедури встановлені законодавством Англії, Німеччини, Франції і більшості інших країн світу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21