516 Приблизно такої ж думки на manus у плебеїв дотримується Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. -- Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. -- S. 94‚ 96, який визнає особливий jus соnnubii для плебеїв і тому припускаючий для них manus і зокрема соеmptio.

517 Livius T. Ibid. X, 7: deorum magis, quam nostra causa expetamus, ut, quos privatim colimus, publice colamus. Поp.: Буассье Г. Римская религия от времён Августа до Антонинов. Перевод М. Корсакова. -- М., 1878. -- С. 32.

518 Rossbach A., ibid. -- S. 296.

519 Цивільний характер цих форм визнає Bluntschli J. C., ibid. -- р. 264, 265, хоча він дивиться з іншої точки зору. Voigt M. XII Таfeln. -- s. 704, визнає соеmрtio одвічно плебейською формою, але без підстав. Esmein A., ibid -- s. 9, правильно стверджує, що соеmрtio лише з часом стало доступне плебеям, але не заради узаконення їх шлюбів, як думає він, оскільки шлюби їх були законними і раніше.

520 Bluntschli J. C., ibid. -- P. 264-266, і наведене ним посилання на Плінія, XVIII. 3, і Сервія, Ad. Verg. Aeneid. IV, 103. Esmein A., ibid. -- P. 6; Фюстель-де-Куланж. Гражданская община. -- С. 313.

521 Поp. : Karlova O., ibid. -- S. 69. Hase C.A. De Manu juris romani antiguioris. Hal. 1847. Hase C.A. Das Hutterrecht der Ehegatten nach rom. R., 1824. -- P. 37, і особливо Bernhoft F. Staat und Recht. -- S. 187.

522 Це засвідчив нам Лівій (IV, 4) і можна вивести із успіху ротації Канулея, в силу якої був допущений соnnubium з патриціями, але ні про які зміни в на-слідках плебейського шлюбу чи про пристосування форми цього шлюбу не згадується.

523 Лавр. летопись (изд. Археографической комиссии). -- СПБ., 1872. -- С.12 ряд-ки 14--17.

524 Там само‚ -- С. 12 рядки 17.

525 Там само‚ рядки 11-12.

526 Лавр. летопись. -- С.12.

527 Порівняння «шлюбного звичаю» полян с римською змовою чи, правильні-ше, договором (sponsaliа) підтверджує викладену вище думку про приведення нареченої в дім нареченого не батьками нареченої, а нареченим і його родича-ми. Якщо це так, то і слова літописьця: «а заутра приношаху по ней что вдаду-че», слід розуміти в розумінні дії з боку нареченого, а не нареченої, тобто в сми-слі вказівки на плату, чи, вірніше, на пережиток плати, а не на придане.

528 Устав Ярослава, ст. 1; Устав Всеволода, 244, 4; Уставная, грамота Рости-слава, 262, 9.

529 Устав Ярослава, ст. 21.

530 Устав Ярослава, 26. Порівняй: Владимирский--Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. -- Ярославль и К., 1890. -- С. 229, прим. 5. розуміння слова «смильное». Слово «смильное» зустрічається в наступних церковних, статутах: Устав Владимира; 229, 6; Устав Всеволода, 244, 4. Порівняй ще: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси до конца XVII века. -- Юрьев, 1907. с. 36.

531 Устав Ярослава, ст. 26.

532 Устав Ярослава, ст. 24 и 25. Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. -- Ярославль и К., 1890. -- С. 237. Пор.: Устав Владимира. -- С. 229, 7: «пошибение промежу мужем и женою о животе»; Устав Всеволода. -- С. 244. 5: «пошибалное промежы мужем и женою о животе»; в інших списках додано: «и о бездетном животе» (Владимирский-Буданов М.Ф., там само, -- С. 244).

533 Що слід розуміти окремо під словами: «свадебное и сговорное»‚ -- це пи-тання залишаємо відкритим.

534 Устав Владимира, -- С. 229, 10; справжність цієї постанови заперечувалась Карамзіним М.; проти --митроп. Евгений і Неволін К. див.: Владимирский-Буданов М.Ф.‚ там само‚ -- с. 229, прим. 6. Див.: ще: Устав Всеволода. -- С. 244, 8--9.

535 Ми підкреслюємо: «з точки зору права» ; інше, звичайно, могло бути в житті. Грубість нравів і взагалі дикість того часу могли служити невичерпним джерелом всяких бід і напастей для заміжньої жінки.

536 Пор.: Устав Ярослава. -- С. 14, 8.

537 Не слід забувати, однак, протилежного впливу церкви.

538 Р. П. ст. 123 (цитуємо за виданням: Сергеевич В.И. Русская Правда. -- СПб., 1904; пор. про це видання у: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя Руси. Т.1. -- Юрьев, 1907. -- С.43: «...а задница ей мужня не надобь».

539 Дружина отримує лише частину майна на проживання, якщо вона залиша-ється після смерті чоловіка в його сім'ї (ст. 123 и 133). Доля цієї прожиткової частини точно визначається статтями Руської Правди: ця частина після смерті матері повинна залишитися в сім'ї її чоловіка; матері надається право розпо-рядитися цією частиною в рамках сім'ї чоловіка (ст. 134) або навіть поза ме-жами цієї сім'ї, але на заміщення витрат тому, хто прогодував її до смерті (ст. 138, ср. ст. 135); прожиткова частина не повинна, ймовірно, виноситися із сім'ї чоловіка у випадку виходу вдови заміж (ст. 131 пор. -- ст. 123). Див.: Владимирский--Буданов М.Ф. Там само. -- С. 496.

540 Р. П. ст. 132: «Не хотели ли начнут дети ей ни на дворе, а она начнет всяко хотети и седети, то творити всяко волю (ея), а детемъ не дати воли». Ст. 133: «но что ей дал муж, с тем же ей седети или, свою часть вземше, седети же».

541 Р.П. ст. 131 пор. ст. 129.

542 Р.П. ст.129.

543 П. С. Г., ст. 88: «а у котораго человека помроть жена, без рукописания, а оу ней останется отчина, ино мужу ея владети того отчиною до своего живота, только не оженится; а оженится, ино кормли ему нетъ».

544 П. С. Г., ст. 89: «а оу которой жены мужь помретъ. без рукописаниа, и оста-нется отчина или животъ, ино жене его кормится до своего живота, только не пойдетъ замужъ, а пойдетъ замужь, ино ей нетъ».

545 Слід, зазначити, що тут мова, скоріш за все, про бездітне майно.

546 П. С. Г., ст. 91 пор. ст. 90.

547 Див.: ст. 92. Судебники говорять власне про «людину», а не про чоловіка. Але не буде правильно, поширювати цю постанову судебників і на успадкування після заміжньої жінки.

548 Вплив французького кодексу позначився і на російському Х т.

549 Див.: про ці уложення: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. -- Казань, 1902. Вып. 2. -- С. 301, 327. -- У Шершеневича Г.Ф. див.: літературу.

550 Про ранковий дар говорить також австрійське уложення, § 1232.

551 Див. Коментар до § 207 Allgemeines Landrecht fur die Preussischen Staaten. Bd. 1-3. - Berlin: Guttentag, 1878-1879. (Далі - АLPS). Пор. §§ 269, 774 АLРS.

552 Там само. Пор. §§ 206, 207, 269.

553 Та самок винна сторона зобов'язана була повернути невинній стороні по-дарунки, отримані від неї під час шлюбу, як однаково повертались дружиною невиновному чоловіку дарунки, зроблені їй чоловіком в якості нареченого (§ 773). Пор. Коментар до §783 АLPS.

554 АLРS § 184. Див. коментар до цього параграфу.

555 Там само‚ § 679.

556 Там само‚ §§ 188, 189. Пор.: §§ 190, 191.

557 Там само‚ § 195.

558 Там само‚ § 198. Пор. § 196.

559 Там само‚ § 211.

560 Пор. АLРS § 682.

561 АLРS §§ 181--183.

562 Там само‚ §§ 185, 186.

563 Там само‚ §§ 256, 262.

564 Там само‚ §§ 192, 193, 194.

565 Деякі інші постанови ландрехту у сфері особистих відносин подружжя по-яснються також захистом особистості дружини. Цей захист проходив шляхом договору і охорони родичами особливо там, де могли бути зачеплені матері-альні інтереси дружини (пор. §§ 199, 200 і 201).

566 Див.: АLРS § 669.

567 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С.135.

568 АLРS §§ 221, 222, 318. За виключенням, чоловік може перешкодити дружині укласти договір з третьою особою через негосподарністі і марнотратство дружини (§§ 223--225). Пор. французький закон 1907 р. (с. 127).

569 Див. коментар до § 276 АLРS.

570 Див.: §§ 287, 290, 307.

571 АLРS § 314. Пор.: § 206 і 256, 262.

572 АLРS §§ 215, 251. Таким чином, якщо в сфері особистих відносин подруж-жя договір поступився місцем виробленим ним же самим «обыкновениям», то у сфері майнових відносин подружжя договір зберігає ще своє значення. За допомогою його можливо було змінювати, за бажанням сторін, майнові відносини подружжя.

573 «Не подумайте, -- говорив він, -- ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов‚ - Я не руйнувати прийшов‚ але виконати--. (Матв. V, 17).

574 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. --С. 29.

575 Ламех мав одночасно двох жінок -- Аду і Селлу.

576 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.29.

577 Повторення Закону‚ XXIV, 1--4.

578 Див.: Надеждин А. Права и значение женщины в христианстве -- С. 175. (Цитуємо за: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 32).

579 Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 88.

580 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 349.

581 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.33

582 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 370; Тissot. Le mагiаgе, lа seраrаtijn еt le divоrсе. -- Раris:Aine, 1868. Р. 44; Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 84.

583 Кожен‚ хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. (Матв. V, 32), Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою, той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

584 Кожен, хто дружину свою відпускає‚ і бере собі іншу‚ той чинить пере-люб. І хто побереться з тією‚ яку хто відпустив‚ той чинить перелюб. -- Друга половина цього вірша, хоча і відсутня у св. Марка, але вона очевидна сама собою: раз розлучення немає, то зв'язок з відпущеною є зв'язок з чужою дружиною, тобто перелюбство.

585 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 36.

586 Renan Е. Les Evangiles et la seconda generation chretienne. -- Рaris: Levy, 1877. -- P. 77, 78.

587 Згідно з текстом Біблії, творінню чоловіка і дружини передували слова Все-вишнього в такій формі: «Створімо людину за образом Нашим‚ за подобою Нашою» . (Буття. 1, 26).

588 Таким був і погляд Христа на закон Мойсеїв, який говорив, що «спочатку ж так не було» (Матв. XIX, 8), тобто «так», як проголошує цей закон, а було так, як проголошує закон, за яким двоє складали єдине тіло. Під «початком» розумів Христос первісне життя, час, коли ще не наступила порча моральна серед іудеїв, що змушувала Творця розкаятися у своїм творінні (Буття. V, 1, 6).

589 Архимандрит Михаил. О евангелиях и евангельской истории. 2-е Изд. -- М., 1870. -- С. 164, 165.

590 Категоричне положення: «Тож‚ що Бог спарував‚ -- людина нехай не розлучує» повторюється і у Марка (X, 9). Воно не повторюється у Луки, очевидно, лише тому, що у євангеліста цього все вчення про розлучення викладене в одному тільки вірші.

591 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 40.

592 А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою‚ той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

593 Хто дружину відпустить свою‚ та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка‚ і вийде заміж за іншого‚ то чинить перелюб вона (Марко. X, 11, 12).

594 Пор.: Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 161--190, 206.

595 І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною» А Він відказав йому: «Чоловіче‚ хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» (Лука. XII, 13, 14).

596 Матв. XIX, II--12.

597 Розмежування досить східне за духом з цитованими вище словами пророка Малахії.

598 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 45.

599 Загоровский А. По доводу предстоящей кодификации гражданских законов. // Наблюдатель. -- 1883. -- № 2. -- С. 69.

600 Бо хочу‚ щоб усі чоловіки були, як і я. (1 Кор. VII, 7). Цікаво, що біографічні чи, вірніше, автобіографічні відомості про цього апостола змальовують його, як людину слабку фізично, хворобливу, не стражджаючу чуттєвими покликами і, як здається, такою, що не брав у шлюб. Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 171, 172.

601 Прочим же я говорю, а не Господь (1 Кор. П, 12).

602 Hefele C. J. von. Соnсiliеngeschichte. Nach den Quellen bearb. Von C.J. von Hefele. Bd. 1--9. -- Freiburg im Breisgau: Herder, 1855--1890. Bd. 1. -- S. 131, 132, 179. Bd. 3. -- S. 93.

603 Архим. Иоанн. Опыт курса церковного Законоведения. -- СПБ., 1905. -- Т. ІІ. -- С. 390.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63