Новий період радянського видавничої справи після переможного завершення Великої Вітчизняної війни почався складних умовах. Заново требо було в найкоротший термін сформувати розграбовані або знищені фашистськими загарбниками книжкові фонди республік і областей, які зазнали тимчасової окупації, найшвидшим чином відновити всю матеріально-технічну базу видавничої справи.

Радянський Союз у 1940 році випустив 45 830 назв книг тиражем 462 млн примірників, у 1945 році ? 18353 назви тиражем 298 млн примірників. Щоб досягти довоєнного рівня, видавництвам потрібно було збільшити випуск книг в 2,5 рази за назвами і більш ніж у півтора рази за накладом. ЦК партії і Радянський уряд прийняли енергійні заходи по відновленню і подальшому піднесенню видавничої справи в країні. Не зайвим буде зазначити, що у липні 1945 ЦК партії прийняв рішення «О полиграфическом оформлении книг», яке мало важливе значення для піднесення загальної культури видавничої справи та поліграфічного виробництва. Воно потребувало від видавництв різкого поліпшення художньо-технічного оформлення книг і їх поліграфічного виконання і намітив ряд заходів, спрямованих на підняття видавничої та поліграфічної культури [6: 130].

У жовтні 1946 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «О работе ОГИЗа РСФСР», в якій були визначені заходи щодо збільшення випуску книжкової продукції та покращення її якості; ОГИЗ був перетворений в союзний орган.

  В кінці 1940 - 1950-х років ЦК партії прийняли низка важливих рішень, спрямованих на підвищення ідейного, наукового та художнього рівня, а також поліграфічного виконання літератури, що видавалась. Виходячи з необхідності вдосконалення діяльності видавництв, поліграфічних підприємств і книжкової торгівлі, ЦК КПРС у 1963 році прийняв постанову про поліпшення видавничої справи в країні. Був утворений Комітет з друку при Раді Міністрів СРСР, що свідчить про всю серйозність відношення до видавничої справи. У союзних республіках створені республіканські комітети союзних республік, в автономних республіках, краях і областях ? управління з друку при Радах Міністрів автономних республік, крайових і обласних виконкомах Рад [8: 152].

 У другій половині 1950-х років вступають в дію потужні на ті часи поліграфічні комбінати в Калініні, Ярославлі, Саратові, Мінську, Ташкенті, фабрика барвистою друку в Києві, що дозволило збільшити поліграфічні потужності до 1960 року в порівнянні з 1955 роком: за книжково-журнального друку ? з 14 до 18 млрд аркушів-відбитків, з друку барвисто-образотворчої продукції з 4 до 12 млрд фарбо-прогонів.

Нова хвиля збільшення кількості назв почалася після смерті Сталіна. У 1954 році зростання склало 22% і тривало далі аж до 1962 року, коли вийшло понад 79 тисяч назв. За десятиліття з 1950 по 1960 року відбулося збільшення кількості назв на 77%, загального тиражу ? на 51%, загального обсягу книжкової продукції ? на 37%.

У 1960-і роки були видані твори, які по-новому розкривали історичні події, відбивали деякі негативні сторони життя країни. Незабаром після смерті Сталіна читачі отримали видання творів А. Ахматової, М. Зощенко, І. Бабеля і інших.

Характерною рисою культури 1970-х років було підвищення попиту на твори звичного кола авторів. Протягом десяти років, що передували «перебудові», соціологи читання фіксували з року в рік практично один і той же набір найбільш читаних авторів: Ф. Абрамов, Ю. Бондарєв, М. Булгаков, В. Бєлов та ішні.

Демократизація життя суспільства в кінці 1980-х років зробила можливим видання творів авторів, раніше «неугодних» владі. Дослідження читання, проведені у 1988-1990 роках відбили інший склад найбільш популярних авторів: А. Бек, В. Гроссман, Ю. Домбровський, В. Дудинцев та інші. Великий інтерес викликали історичні праці, в яких по-іншому оцінювався пройдений країною шлях [8: 156-157].

У 1973 р. за рішенням Держкомвидаву СРСР для поповнення фондів масових бібліотек почався випуск «Бібліотечної серії», книжки якої призначалися для реалізації тільки бібліотекам. З метою отримання сировини для виробництва паперу був задуманий і реалізований експеримент з продажу дефіцитних видань на талони, що свідчили про здачу певної кількості макулатури, з якої повинен був вироблятися папір.

В другій половині 1980-х років зліт популярності переживала і публіцистика. Видання навчальної літератури завжди знаходилася під пильною увагою партійно-урядових органів. За роки радянської влади країна досягла великих успіхів в освіті громадян. Вважалося, що до 1982 року СРСР займав перше місце у світі з випуску перекладних видань, проте більшість перекладів було з мов народів СРСР і соціалістичних країн.

Також можна відмітити, що розвитку зазнало й мистецтво оформлення видавничої продукції; зростає випуск книг з ілюстраціями.

У 1987 році вперше в радянській видавничій практиці був проведений експеримент з формування видавничого репертуару в прямій відповідності з попитом. Найбільший видавничий проект ? випуск 200-томної «Библиотеки всемирной литературы» (видавництво «Художественная литература» у 1967-1977 роках).

У першій половині 1990-х років, здебільшого період розпаду СРСР та налагодження самостійної економіки нових незалежних держав, вітчизняна книжкова справа пережила докорінні зміни. На зміну ідеологічного диктату, державному монополізму, командно-адміністративної системи управління прийшла свобода підприємництва, конкуренція. Розвиток ринкових відносин стимулював підприємців до пошуку нових форм і методів роботи на книжковому ринку, вдосконалення вивчення попиту покупців книг і ретельного обліку його в діяльності підприємств. Разом з тим у книжковій справі виникають і загострюються нові проблеми, викликані складнощами переходу до ринкової економіки: скорочується випуск книжкової продукції, спостерігаються диспропорції в тематичному складі асортименту книг, ростуть ціни, що з урахуванням зниження доходів основної маси населення призводить до скорочення кола покупців.

РОЗДІЛ 2

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

2.1 Ідеологічне значення художньої літератури в СРСР

Перед тим, як детально розглянути здебільшого технічне видання безпосередньо художньої літератури на території СРСР, на мій погляд, буде доцільно визначити ідеологічне значення художніх творів в радянські часи - часи тотального контролю та «зомбування» мас.

У своїй книзі «Редакторская подготовка литературно-художественных изданий» М. М. Козлова дає дуже чітке визначення цьому явищу: «У радянський період нашої історії справедливо вважали, що художня література надає сильний, багатогранний вплив на людину, вона здатна відображати його внутрішній світ, фіксувати систему цінностей суспільства і активно впливати на формування ідейних переконань, моральних норм особистості. Цим і визначалося її важливе місце поряд з іншими видами мистецтва в системі виховання не тільки дітей та підлітків, але і цілком дорослих людей» [4: 6]. 

Не дивно, що особливе виховне значення художня література набула, як вважали партійні «функціонери», в роки «холодної війни» ? війни між СРСР та США (1946-1985), ідеологічного протистояння двох систем. Тому вважалося, що література в яскраво-художній формі «покликана відображати історію Радянського держави, соціалістичний спосіб життя, велике братерство народів СРСР, досягнення в економічній, соціальній і духовній життя нашого суспільства, показувати у всій складності і повноті образ радянської людини. Вона повинна вести пропаганду марксистсько-ленінської ідеології, викривати антикомуністичну суть буржуазних ідеологів, повніше виявляти себе у вирішенні завдань комуністичного будівництва, в задоволенні культурних запитів народу» [4: 8]. 

У часи перебудови література теж розцінювалася як найважливіший інструмент впливу на свідомість людей. Наприклад, Генеральний секретар ЦК КПРС
М. С. Горбачов на зустрічі з письменниками підкреслював, що художня література повинна зіграти значну роль у здійсненні психологічної, моральної перебудови, у боротьбі за новий якісний стан радянського суспільства [4: 9-12].

І повторюючи слова авторки, цілком справедливо вважати, що художня література в радянські часи створювалась авторами з бажанням з одного боку розкривати очі народу, з іншого ? розширювати сприяння світу працюючих мас. Але через тоталітарний контроль її використовували як зброю масового «розумового поневолення» і без того не вільних людей.

2.2 Поняття «художня література»

Щоб якнайкраще зрозуміти всю тонкість видання художньої літератури у часи нещадної цензури, розглянемо спочатку саме поняття «художня література».

За визначенням літературного словника-довідника літературно-художнє видання ? це видання творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань, віршів, поем, драматичних творів, казок, легенд, художніх нарисів, есе [13: 238]. Це досить вузьке визначення такого масштабного явища, воно дає дуже посереднє уявлення про нього.

А от Ю. М. Лотман визначає «художню літературу» дещо інакше. У праці «О содержании и структуре понятия “художественная література„» він вказує, що розмежування творів художньої літератури і маси інших текстів, що функціонують у складі якоїсь культури, може здійснюватися за двох точок зору. Перша точка ? функціональна. Згідно з нею, художньою літературою буде всякий словесний текст, який здатний реалізувати естетичну функцію. «Оскільки в принципі можливо (а історично дуже нерідко) положення, при якому для обслуговування естетичної функції в період створення тексту і в епоху його вивчення необхідні різні умови, текст, який не входить для автора у сферу мистецтва, може належати мистецтву, з точки зору дослідника, і навпаки» [5: 10]. Друга точка ? організація тексту. Текст повинен бути певним способом побудований: відправник інформації багаторазово і різними кодами його зашифровує (хоча в окремих випадках можливо, що відправник створює текст як нехудожньої, тобто зашифрований одноразово, а одержувач приписує йому художню функцію та більш пізні кодування і додаткову концентрацію сенсу). Крім того, одержувач повинен знати, що текст, до якого він звертається, слід розглядати як художній.  «Отже, текст повинен бути певним чином семантично організований і містити сигнали, що звертають увагу на таку організацію. Це дозволяє описувати художній текст не тільки як певним чином, який функціонує в загальній системі текстів даної культури, але і як деяким чином влаштований. Якщо в першому випадку мова піде про структурі культури, то в другому ? про структуру тексту» [5: 12-14].

Г. В. Кожевников , в свою чергу, визначає поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності, ? словесну художню діяльність.

Він зазначає, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів ? результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури ? забезпечення процесу передачі, звернення в суспільстві системи словесних художніх образів, обмін словесної художньої інформації. Читацька адреса ? спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні» [3: 203-207]. 

Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.

І як висновок: художня література опосередковується у книжковій справі в літературно-художню книгу [3: 203-216], яку видають у поліграфічних підприємствах, про що далі й піде мова.

2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР

Після ознайомлення з поняттям «художня література» можна розглядати це явище в процесі його розвитку в історії СРСР. Центральний комітет партії у своїй постанові про видавничу роботі приділяв цьому особливу увагу. 

У постанові ЦК йшлося: «Художня література, яка грає величезну виховну роль, повинна набагато більш глибоко і повно відобразити героїзм соціалістичного будівництва і класової боротьби, переробку суспільних відносин і зростання нових людей ? героїв соціалістичного будівництва.Видання художньої літератури має бути спеціалізовано в ГІХЛ за окремими секторами» [1: 76]. 

Щоб своєчасно враховувати потребу в книжці з боку різних верств робітників, колгоспників, інтелігенції та учнів різних спеціальностей і кваліфікацій і диференційованого обслуговувати їх, ЦК партії ухвалив виділити із системи ОГИЗ ряд спеціалізованих видавництв (Масспартгіз, Партвидат, Держтехвидат). Поряд з цим ЦК ухвалив також перебудувати справу видання літератури на національних мовах. Для обслуговування національних меншин, які не мають своїх національних видавництв, організовуються у всіх видавництвах національні сектори. З постанови ЦК партії 1931 року: «Вся издательская работа должна вестись под углом всесторонней помощи социалистическому строительству, подъема теории на высшую ступень и сочетания ее с практикой организации и мобилизации масс на построение социализма, разоблачения буржуазных и мелкобуржуазных идеологий, борьбы с ними и с уклонами от ленинской линии. Издательская работа должна исходить также из задач интернационального воспитания масc» [12: 450- 472].

Страницы: 1, 2, 3