Святкову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив - великі квіти з п'ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами - червоною, зеленою, синьою і прописані золотом.

Чудовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) - заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Майже кожне читання починається зі слів: “Во время оно” або “Руче Господь”. Тому в книзі багато ініціалів “В” та “Р”. Так, наприклад, ініціал “В” повторюється 135 разів, але кожний з них відрізняється від інших. Орнаментальні переплетення вміло поєднані із зображенням казкових птахів, фантастичних звірів, таємничих людських облич, всі вони різнобарвні і надзвичайно красиві.

Історія майже 1000-літнього Остромирового Євангелія має свої величні, сумні і повчальні сторінки. Перший її власник Остромир був невдовзі вбитий у військовому поході. Гадають, що потім Євангеліє було передане в новгородський Софійський собор, де зберігалось на протязі декількох століть. На початку ХVIII ст. Остромирове Євангеліє згадувалось в описі двірцевої Кремлівської церкви, можливо, його вивіз Іван Грозний, який у 1570 р. знищив і пограбував Новгород. В 1720 р. за наказом Петра І рукопис відправили в Петербург. Невдовзі після його смерті книга загубилась. Знайшлась вона через 85 років серед гардеробу покійної імператриці Катерини ІІ, після чого Олександр І звелів зберігати її в Імператорській публічній бібліотеці. Добре, що Остромирове Євангеліє опинилось у Петербурзі, - будь воно в Москві 1812 р., на нього б чекала доля знаменитого неосяжного зібрання А. Мусіна-Пушкіна - згоріти у полум'ї разом з іншими неоціненними старовинними рукописами (серед них було і «Слово о полку Ігоревім»). Ще одне випробування для книги трапилось у 1932 р., коли в залі, де зберігалось Остромирове Євангеліє ремонтували водопровід. Тоді грабіжники розбили вітрину, здерли і вкрали срібний оклад Євангелія, а сам безцінний рукопис закинули за шафу. Його реставрували, але вирішили більше не переплітати. Остромирове Євангеліє, зшите в зошити, зберігається в спеціальному футлярі із старого дуба в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

Остромирове Євангеліє і на сьогодні залишається неперевершеним твором давньоукраїнського книжкового мистецтва. На жаль, цей багатостраждальний і дорогий для нас рукопис, як і багато інших давніх пам'яток української писемності, знаходиться в Росії.

1.2 Пересопницьке Євангеліє 1561 р

Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на “просту мову” канонічного євангелія - є найважливішою пам`яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (Додаток №3)

Мова пам`ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої “простої мови”) і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: «На Україні пам`яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.»

На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц, О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на “просту мову” виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, бо спроби таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. (Четья-мінея 1489 р., «Ізмарагд» XV ст.). Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до створення самостійної книжної української мови в зв`язку з пробудженням національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах.

Найважливішими питаннями вивчення Пересопницького євангелія з цього погляду є:

1. Висвітлення неясних питань походження, створення і відкриття пам'ятки.

2. Всебічне, вичерпне дослідження мови пам`ятки.

3. Пересопницьке євангеліє в його зв`язку з канонічним церковнослов`янським оригіналом, з одного боку, і чеськими та польськими перекладами - з другого (на підставі свідчення мови пам`ятки).

4. Зв`язок Пересопницького євангелія з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову”.

5. Зв`язок Пересопницького євангелія з мовою інших українських пам`яток, зокрема мовою Учительських євангелій, писаних “простою мовою”.

6. Мова Пересопницького євангелія і мова пам'ятки - ровесниці його - Крехівського апостола.

7. Мова Пересопницького євангелія і мова українського ділового, актового письменства.

8. Видання пам'ятки, без чого не можливе дальше успішне вивчення її мови.

Датування пам`яткине викликає ніяких суперечок, бо творці євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської праці. У приписках до пам`ятки вони підкреслили: “Почалося есть писати сіє євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на десятого”; закінчено “в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа двадцать девятого дня”. Отже, праця над євангелієм тривала цілих п`ять років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам`ятки (960 сторінок рукопису) і високохудожнє оздоблення його заставками, мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю координувати її з працею митця-живописця (навряд писець євангелія був водночас і живописцем, причетним до ілюстрування Перпесопницького євангелія). Пересопницьке євангеліє являє собою наслідок творчої праці - перекладу з іншомовного оригіналу на так звану “просту мову”, надзвичайно зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.

Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам`ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.

Не менш важливо для вивчення всякої пам`ятки визначення її територіального походження, особливо тоді, коли мова її має помітне діалектне забарвлення, як у даному випадку. Точність визначення територіальної принадлежності дуже важлива для вченого, що займається історичною діалектологією певної мови. Вона дає можливість судити про рідну діалектну стихію автора пам`ятки, якщо він є уродженцем тієї ж території, звідки походить пам`ятка, або території, близької до неї (такими й були якраз творці Пересопницького євангелія - попович Михайло Васильєвич і архімандрит Пересопницького монастиря Григорій).

У своєму “Описании Пересопницкой рукописи XVI ст.” П. Житецький вважає, що місцем написання пам`ятки була Пересопниця - “нині село вЛуцькому повіті Волинської губернії” [67, 71]. Пізніше О.С.Грузинський і інші, вчитавшись у приписку до пам`ятки, встановили, що створення її було почато не в Пересопниці, а в близькому від неї с. Двірці - маєтку князів Жеславських (Заславських), в місцевому Троїцькому монастирі. Але через деякий час з невдомої причини праця над пам`яткою була перенесена в Пересопницький монастир, де вона й була закінчена в 1561 р. тими ж особами, які почали її за п`ять років перед тим у с. Двірці. Коли саме написання пам`ятки було перервано в Двірці і перенесено в Пересопницю, як довго тривала неминуча при цьому перерва у праці творців пам`ятки - невідомо. За міркування О.С.Грузинського, маючи на увазі обидві частини пам`ятки (і писану в Двірці, і писану в Пересопниці), він твердить, що перерва під час написання рукопису на перший погляд не дуже помітно відбилася на характері почерку в обох частинах рукопису” [13, 29], хоч за його спостереженням, “починаючи з 155-го аркуша, характер почерку в другій частині Пересопницького рукопису відрізняється більшою стислістю і висотою”. Загальний же висновок дослідника полягає в тому, що “євангеліє писала одна й та ж рука тільки в різний час”.

Цей факт треба брати до уваги, розв`язуючи питання про авторство перекладу євангельського тексту на “просту мову” в Пересопницькому євангелії й питання про особу писця, що увічнив цей переклад на пергаменті власною рукою, “чистим і красивим письмом”, за відзивом П.Житецького.

О.С.Грузинський, не вагаючись, вважає, що автором перекладу був архімандрит Григорій, який володів, на його думку, слов`янською, сучасною йому українською літературною, польською, чеською, і, можливо, грецькою й німецькою мовами. Підставу для такого припущення дає нам свідчення самого поповича Васильєвича, який твердить, що “тыи книги чтыры эвангелистове суть устроены кротким, смиренным и боголюбивым иеромонахом Григорієм, архимандритом пересопницким” [67, 73]. Думка О.С.Грузинського про те, що архімандрит Григорій знав багато мов, мабуть, не далека від істини: тільки високоосвічений книжник, подібний архімандритові Григорію, міг так блискуче здійснити переклад євангельського тексту на “просту мову” (тексту, рясного багатством змісту і наявних у ньому думок та почуттів). Цілком впевнено можна сказати при цьому, що архімандрит Григорій не був переписувачем при створенні Пересопницького євангелія, бо все воно, як уже зазначалося, написане однією рукою, і очевидно, рукою поповича Васильєвича, зважаючи на його власні приписки до євангелія. Такий розподіл праці здається найімовірнішим.

На пересопницькому рукопису відбився так званий південно-слов`янський вплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання а замість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви ( з крапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто) і вживання значка “ над ы (ы), іноді над и (и).

На правописі пересопницького рукопису позначився також вплив білоруського письма: вживання (хоч і не часто) е на місці ь: “то для лепшего виразумленя” та ін.

Порівнюючи окремі місця з пересопницького рукопису і з чеської біблії, знаходимо прямий зв`язок його з чеською біблією 1506 р. і в написах усіх глав і в тексті.

В лексичному складі Пересопницького євангелія, при великій кількості у ньому елементів спільноруських і досить значній церковнослов`янських, є багато елементів специфічно українських. Особливо рясно просочується в рукописах українська лексика тоді, коли мова йде не про суто церковно-релігійні предмети і явища.

«Было пак всуботу второпръвую ишол через збожя (через пашню) и вытръгали ученицы его класы и шли выминаючи руками своими, и некоторыи з фарисеов мовили им. прошто тое гинять того ся не годить чинити всуботы…»

Деякі речення в пересопницькому рукопису просто здаються уривками з живої народної мови, наприклад: «давно би в плахтъ (або в рядннъ) а на попель сьдячи показаніе чинили»; «ги нехай еще и тот рок. ах околаю еи и осыплю гноем, а чей пак уродит плод …».

Цікаве явище в рукопису - наявність в ньому досить численних додаткових пояснень (у дужках) окремих слів. Наприклад: “Бил ти ж там и колодязь іаковль (студня або криниця)»; (тогды она то жена оставивши вьдро свое (або глек, або збан) и пошла до мьста”; « и рекл так учиню. размечу житницу мою. (клуню або стодолу)”; “ кто будет на кровь (на даху, або на стрьсь) а статки его в вдому, нехай не сходит взяти их …».

Поряд із словами давньоруськими, спільноруськими, словами церковнослов`янськими і словами живої народної української мови, в лексичному складі рукопису помітна і деяка домішка елементів з польської і чеської мов.

В окремих місцях Пересопницького євагелія відчувається свого роду осучаснення мови. Так, грецькі або церковнослов`янські слова тексту іноді передаються або пояснюються словами, що служили для означення специфічних явищ тогочасного суспільного життя Литви і Польщі, наприклад: “Воини пак увели его внутрь двора которій назівается преторь - (дом радецкий або ратушь)”, “которому то біло имя Иосиф, съвьтником будучи. (або паном радним) а был тот члк добрым”.

У фонетиці пам`ятки слід відзначити такі найголовніші явища:

1. В рукописі ь найчастіше вживається правильно, за традиціним церковнослов`янським письмом: “И разумьл то многим народ и за всьх мьст приходили к нему …” Але іноді за нормами білоруського письма, замість ь маємо е: при Августе, имел, разделися, часом замість ь знаходимо написання и, наприклад: “(ликарю) врачу изльчися сам”; “не ищьте и вы, што бы есте или, або што бы есте пили”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9