Формування екологічно сталих агроландшафтів на території Слобідської сільської ради Кагарлицького району, Київської област

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра охорони земельних ресурсів

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

На тему:

“Формування екологічносталих агроланшафтів на території Слобідської сільської ради, Кагарлицького району, Київської області”

Виконали: СТ.V-Зев-2 Єськов В.А.

Леоненко С.М.

Трегуб К.В.

Перевірив: професор Булигін С.Ю.

КИЇВ - 2009

Зміст

1. Формування екологічно сталих агроландшафтів - глобальний стратегічний напрям сучасного землевпорядкування 3

2. Природно-кліматичні умови 6

3. Проектні пропозиції 8

3.1 Виділення земельних масивів, блоків і робочих ділянок 9

3.2 Формалізація ділянок 12

3.3 Ерозійна гідрологічна оцінка протиерозійного впорядкування 13

3.4 Обґрунтування технологічного навантаження у напрямку аграрного використання визначеного масиву 14

3.5 Еколого-економічна оцінка 17

Висновок 19

Перелік інформаційних джерел 21

1. Формування екологічно сталих агроландшафтів - глобальний стратегічний напрям сучасного землевпорядкування

Стан земельного фонду України викликає велику тривогу, так як спостерігається постійне пониження родючості ґрунтів, вмісту гумусу, посилення процесів водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, заболочення та інших деструктивних процесів, які відбуваються не тільки в ґрунті а й в ландшафтній зоні України в цілому.

В природних ландшафтах ніколи не буває одноманіття на великому просторі. Це пов'язане в основному з різноманіття рельєфу, ґрунтового покриву і розподілом на ньому рослинності яка в свою чергу створює мікроклімат і нано, і мікрорельєфу і діє на основні режими ґрунтів.

Необхідно вивчити кожний конкретний елемент, кожну ділянку (ландшафт) з всіма її особливостями і виділити на них ділянки, які мають бути обов'язково виведені з ріллі, які можна використовувати як ґрунтозахисіні сівозміни з максимальним насиченням багаторічних трав і т.д.

Це чітко дозволяє встановити площі ділянок і контури земель, які повністю, або частково виводяться з ріллі і співвідношення угідь в цілому.

Агроландшафт - це ландшафт, перетворений під впливом сільськогосподарського виробництва для його цілей при збереженні функцій само відтворення і середовища його стабілізації.

Про стабільність ландшафтів можна говорити в тому випадку, коли в них в них постійно і в зростаючих об'ємах вкладається енергія.

Таким чином, ґрунтозахисно створений агроландшафт є не чисто протиерозійною системою, створеною лише для пониження дії ерозійних процесів до необхідного оптимуму, а глобальним стратегічним напрямком, здатним в собі поєднати всі знання і управління всіма складовими елементами ландшафтного середовища існування.

Агроландшафт - це інженерна споруда, яка повинна проектуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Тому в системі робіт по конструюванню агроландшафту передбачається етап перед проектного обстеження території, що облаштовується. На цьому етапі одержується вся необхідна інформація і параметри території щоб даний проект можна було скласти переважно інженерними методами.

За останні роки землевпорядне проектування на еколого-ландшафтній основі розвивалося досить інтенсивно.

Еколого-ландшафтний підхід варто застосовувати разом з агроекологічним. При цьому еколого-ландшафтний обумовлює загальну конструкцію агроландшафту, а агроекологічний - наповнює його змістом.

У практиці землевпорядної діяльності склалися наступні поняття і визначення, що до організації території ; ландшафт, агроландшафт, урочище частина агролондшафта, що має чіткі границі і пердставляє собою відособлену систему з характерними ознаками ( басейни великих і малих рік і їх притоки), підурочище - це частини урочища, що у собі водозбори другого і третього порядків, фація - це найменша, більш неподільна частина ландшафту (дрібні балки, замкнуті пониження).

Всякий агроландшафт характеризується відносною територіальною замкнутістю і наявності в ньому трьох зон:

зв'язування і трансформація енергії і речовини (рілля, ліс, луки);

транзиту (тимчасове і постійне водне джерело);

концентрації й акумуляції (заплава, озеро, болото);

Ступінь “перекриття” і взаємодії цих зон визначається структурою і конструкцією агроландшафту.

Еколого-лондшафтний підхід припускає встановлення оптимального співвідношення площ ріллі, пасовищ, сіножатей, заповідників, лісонасаджень, населених пунктів та інших антропогенних і середовище стабілізуючих складових, що сприяють саморегуляції агроландшафту.

Найбільш складним є питання про встановлення порогу розораності території. Стійкий агроландшафт може бути сформований у тому випадку, якщо співвідношення стабілізуючих угідь (ріллі) до стабілізуючих угідь (пасовищ, сіножатей, лісів) становить 40-42% до 60-58%.

Співвідношення угідь у кожному конкретному випадку індивідуальне, і залежить від рельєфу, гідрографічних, ґрунтових, і інших природних і антропогенних умов місцевості і досягнення в процесі проектування.

В умовах степової зони це співвідношення може бути зрушенне у бік збільшення площі з компенсацією цього зрушення за рахунок введення стабілізуючих культур і угідь (перелогових ділянок, полосних посівів багаторічних трав і т.д.)

2. Природно-кліматичні умови

Територія господарства розміщена в межах Правобережної височини в зоні Лісостепу. Ця місцевість представляє собою густо розчленоване балками і ярами хвилясте плато. Широкі водорозділи займають невелику площу, схили балок круті і короткі, балки і яри глибокі, місцями їх вершини наближаються до водорозділів. Міжбалкові і міжярові ділянки мають складну конфігурацію, що ускладнює механізований обробіток цих земель.

Гідрографія господарства представлена порівняно невеликими за площею озерами та мілководними річками, що часто обмежені болотами.

В грунтовому покриві господарства переважають чорноземи типові малогумусні. Механічний склад ґрунтів і грунтотворних порід легкосуглинковий.

Кілімат району помірно континентальний. Середньорічна температура повітря +7С. Абсолютний мінімум температури повітря становить - 30С, максимум +40С. Самі високі температури бувають у липні, серпні, самі низькі - в січні, лютому.

Вегетаційний період триває 200 - 205 днів. Сума активних температур за період з середньо добовою температурою вище 10С становить 2600 - 2660С. Середня протяжність безморозного періоду - 165 днів. Ранні осінні заморозки спостерігаються у вересні, останні весняні - до половини травня.

Кількість опадів за місяцями розподіляється нерівномірно. Основна кількість опадів випадає в теплий період року (310 - 320 мм.). В літній період, особливо в червні - липні, опади випадають у вигляді злив, іноді з градом, що обумовлює інтенсивну ерозію ґрунтів, а також вилягання і загибель посівів.

Зими, як правило, теплі, але в окремі роки бувають і холодними. Стійкий сніговий покрив зберігається протягом 90 днів. Середня глибина промерзання грунту 57 см., максимальна - 150см. Середня товщина снігового покриву рівна 12 - 16 см.

Пануючі вітри району зимою західні і північно-західні, весною - східні і південно-східні. Днів з сильними вітрами (більше 15м/с) - в середньому 20 за рік. Частіше всьго такі вітри спостерігаються в холодний період року. Середня кількість днів з атмосферною засухою і суховіями за теплий період рокум - 35, в тому числі днів з слабкою засухою - 26, з середньою і інтенсивною - 9.

Кліматичні умови сприятливі для вирощування с/г культур та багаторічних насаджень.

3. Проектні пропозиції

Основними принципами ландшафтного проектування мають бути:

а) однорідність ґрунтів (при цьому враховується бонітет грунту, умови вирощування с/г культур, ступінь еродованості);

б) однорідність морфології поверхні (рельєф), в тому числі крутість, експозиція, форма схилу;

в) однорідність геологічної побудови (тип та потужність грунтоутворюючих порід, глибини залягання водних горизонтів);

г) однорідність умов зволоження, яка залежить від ґрунтів, рельєфу та облаштування території;

д) однорідність мікрокліматичної зональності та вплив оточуючого середовища (лісів, водних просторів та інших угідь);

е) однорідність фіто- та зооценозів.

Перераховані умови в значній мірі враховуються в картограмах агрогруп ґрунтів, картограмах крутості схилів та потенційного змиву ґрунтів.

Крім того формування агрофацій (природно-територіальних комплексів) залежить від:

лісомеліоративних заходів (створення лісових територій, чагарників і т.д.);

можливостей місцезнаходження необхідних для цього птахів, комах та тварин;

дотримання ландшафтної екології та недопущення створення агроландшафту (оптимальне співвідношення угідь);

умов для використання с/г техніки та забезпечення для їх вільного пересування.

Відомо, що стабілізуюча функція ландшафту підсилюється системою землеробства і її головною ланкою - сівозмінами.

Для цього вони повинні відповідати наступним вимогам:

давати нетоварну рослинну масу, здатну компенсувати втрати органічної речовини з грунту;

мати у своєму складі культури, що володіють фітомеліоративними властивостями, здатними в поєднанні з технологічними прийомами поліпшити фізичні властивості грунту;

бути в максимально - доцільній мірі насиченими рослинами-водофіксаторами.

Такі сівозміни сприяють зниженню доз внесення мінеральних добрив, а органічні добрива будуть направлені на роширене відтворення органічної речовини грунту і підвищення його родючості.

Розміщенню сівозмін передує аналіз грунтово-екологічного стану будь-якого підурочища. Виходячи з властивостей ґрунтів, рельєфу, міри і характеру деградаційних процесів, виділяються контури земель по категоріях з урахуванням інтенсивності їхнього використання.

3.1 Виділення земельних масивів, блоків і робочих ділянок

Ділянки землі, що вимагають однакової інтенсивності використання, однакової агротехніки і придатні для обробки визначеного набору с/г культур, поєднуються в агроландшафтні виділи. Однорідні по генетичним, геоморфологічним, гідрологічним ознакам, мікрокліматичним умовам виділи утворюють агроландшафтний масив. До будь-якого виділу допрацьовується адаптивна сівозміна, пристосована до даних умов. Таким чином, в межах будь-якого підурочища розміщується своя сівозміна, адаптована до грунтово-екологічних умов даного ландшафтного виділу. Можливе розміщення сівозмін двох суміжних підурочищах з ідентичними природними умовами.

Технологічний блок є важливою складовою частиною екологічно збалансованого агроландшафту. Його завдання - максимальне використання переваг агроландшафтного впорядкування с/г угідь для одержання конкретного продукту, без будь-якого погіршення стану грунтового покриву і довкілля. Тому для інженерного проектування конструкції екологічно-збалансованого агроландшафту необхідно мати алгоритм кількісних оцінок грунтоохоронної ефективності протиерозійних грунтоохоронних заходів.

Конфігурація полів і робочих ділянок визначається викладеними вище вимогами. При проектуванні агроландшафту необхідно прагнути, щоб кожна робоча ділянка на орних землях займала найбільш однорідне місцерозташування, тобто один, або найбільш однорідні типи умов вирощування. Те ж стосується і площ залуження і заліснення, на яких для кожного місцерозташування підбираються оптимальні травосуміші або склад деревних і чагарникових порід, а для орних земель - оптимальний склад культур і сортів для кожного типу умов вирощування. Звідси слідує, що виділення робочих ділянок і ділянок залуження (заліснення) необхідно проводити, дотримуючись таких критеріїв:

Межі ландшафтних смуг (ділянок) проходять по лініям згинів схилів так, щоб в межах однієї ділянки схил мав просту форму (випукло-увігнуту або увігнуто-випуклу). Якщо межа ґрунтів або порід зони аерації (підстеляючих порід) з різними коефіцієнтами фільтрації неспівпадає з лініями перегину схилу, то вона також є межею ландшафтної смуги.

В межах ландшафтної смуги крутизна схилу повинна бути майже однаковою. Відхилення допускаються в межах від 0,5 до 3 в залежності від середнього ухилу.

В межах ділянки ступінь змитості ґрунтів повинна бути однаковою.

В межах ділянки ґрунти відносяться до однієї агровиробничої групи.

Тип і потужність грунтоутворюючих і підстеляючих порід, глибина залягання водоупорних горизонтів, величина коефіцієнту фільтрації поверхневих відкладів повинні бути однорідними в межах ділянки.

У всих частинах ландшафтної смуги повинен бути однаковий характер мікрорельєфу, особливо ерозійного генезису.

Кожна виділена ділянка повинна розміщуватися переважно на схилі однієї експозиції, а якщо це ускладнено, то на двох суміжних (північ і північний захід, південь і південний схід і т.д.) в зв'язку з різною інтенсивністю сонячної радіації на схилах різної експозиції, а значить і умовами росту й розвитку рослин, інтенсивності випаровування вологи з грунту, мікробіологічних процесів, грунтоутворення і т.д..

Страницы: 1, 2