| p align="left">· щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і одноразова молитви - намази. Перед намазом - ритуальне обмивання (водою або піском); · сплата податку (закят); у давньому ісламі - на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині - на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком - добровільним пожертвуванням; · дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сульськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих; · ходіння на молитви до Мекки (хадж) - покаяння у гріхах і прилучення до святих; · священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації [26; 46]. У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво. Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда повторюють багато чого з релігійних переказів інших релігій про їхніх пророків і посланців. Цікаво зазначити й те, що ранні мусульманські богослови дуже докладно розповідають про понеділок, коли народився Мухаммед, і про чудеса, пов'язані з цією подією, але замовчують або сперечаються між собою з приводу того, коли саме був той понеділок. З часом він був віднесений до 12 числа місяця рабі аль аваль. В ісламі, як і в інших монотеїстичних релігіях (іудаїзм, християнство), поряд з культом єдиного Бога збереглися у вигляді культу святих пережитки стародавніх вірувань. Засвоєння культів доісламських богів розпочалося ще в ранньому ісламі, яке зазнало впливу більш давніх іудейських і християнських учень про пророків. Приміром, функції старих богів-покровителів були перенесені на запозичених ісламом з іудаїзму і християнства пророків Сулеймана (Соломона), Дауда (Давида) та ін. Пізніше цей процес не обмежувався запозиченнями тільки з релігій стародавніх арабів, християнства та іудаїзму. В Центральній Азії і Казахстані ісламом було перейнято ряд старих богів-заступників. Наприклад, від божеств - заступників худоби в ісламі пішли культи Чупан-Ати (Отця-пастуха) і Зангі-Ати. З'явилися в ісламі й святі - заступники шовкоробства (шейх Мухтар у Хорезмі), рибальства (Токмак-Ата в гирлі Амудар'ї) та ін. Пов'язані з культом святих мусульманські мавзолеї навіть за зовнішнім виглядом часто нагадували доісламські храми. Так, у середньовічному Ірані найдавніші з таких мавзолеїв були збудовані на зразок старих вогнепоклонницьких храмів або будинків вогню. У Північному Туркменистані, в районі Куня-Ургенча, зберігся мавзолей, відомий під назвою Кари-Алау, тобто “місце старого вогню”. Про обожнювання ісламом влади експлуататорів свідчить те, що серед мусульманських святих багато султанів, халіфів, ханів, беків. Культ феодалів активно пропагувався духовенством і їхні могили виявлялися у різних місцях. Наприклад, святі могили халіфа Алі (656-661) вшановуються в Ен-Наджфарі (Ірак) і в Мазарі-Шарифі (північний Афганістан); до недавнього часу ще одна могила Алі була у Ферганській долині. В Чарджоу (Туркменістан) і на Памірі мала місце проща до місць, оголошених “слідом ступні” Алі. Отже, іслам - це не лише релігійні погляди, правила, рекомендації, але - це спосіб життя, частина ментальності арабо-мусульманського світу. Культурно-релігійні домінанти ісламу ґрунтуються на його п'яти основних обов'язках: намаз, закят, ритуальне обмивання, повторення формули віри (шахаду): “Немає Бога крім Аллаха, а Мухаммед - Пророк його”, вшанування п'ятниці як святого дня. Відносна простота мусульманських обов'язків відкривала прямий шлях спілкування з Богом. 2.4 Принципи ісламського віровчення як основа обрядових та символічних дій і правил
Іслам досить вимогливий щодо дотримання віруючими мусульманських ритаулів, обрядів і свят. Багато з них є обов'язковими для правовірного. За повір'ям, під час дивовижної подорожі Мухаммеда на небесах Аллах заповідав йому молитись 50 разів на день, але пізніше скоротив кількість молитов до п'яти. Мабуть, звичай п'ятиразової молитви прийшов до мусульман від зороастрійців. Не випадково на означення слова “молитва” вживають арабське - “салят” та іранське - “намаз”. Воно більш поширене саме в тому регіоні, де до ісламу панував зороастризм - у Середній Азії, Ірані, Афганістані. Іслам має особливу форму повідомлення віруючим про час намазу. Закликає до молитви служитель мечеті - муедзин. Виходячи на балкон мінарету, він співучим голосом кілька разів зачитує вірші: “Аллах великий! Свідчу, що немає Бога, крім Аллаха. Свідчу, що Мухаммед - посланець Аллаха. Підіймайтеся на молитву, йдіть до спасіння. Молитва корисніша від сну”. Останнє речення вимовляється тільки перед ранковим намазом [33; 51]. Перед намазом обов'язкове омивання обличчя та рук до ліктів, голови та ніг до щиколоток. Іслам сакралізує воду, ставиться до неї як до чудодійної сили. Вважається, що вода очищає не тільки від фізичної, а й від моральної нечисті. Омивання, наприклад, обов'язкове після спілкування з іновірцями (гяурами). Намаз здійснюють у будь-якому місці, де застав віруючого азан - заклик до молитви: у полі, біля верстата, у кабінеті. Потрібно, щоб місце було чисте, а той, хто молиться, стояв обличчям до Мекки. Під час намазу промовляють славослов'я Аллаху, сури Корану. Конкретних прохань, звернених до Аллаха, молитва не містить. Намаз супроводжують колінопреклоніння, низькі поклони. Це дало привід мусульманським богословам стверджувати корисність намазу як своєрідної гімнастики. Здійснювати його слід на особливому молитовному килимку. Араби називають його - саджада, турки - намазлик. У мечеті підлога вкрита великим килимом, перед входом взуття знімають. Голова мусульманина під час намазу повинна бути вкрита - тюбетейкою, фескою, чалмою, беретом. У великих містах Туреччини, Єгипту, Сирії, Тунісу мало хто молиться стільки разів. Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів до двох - ранкового та вечірнього. Однак у селах цей звичай зберігся. Суворо дотримуються його і в країнах, де іслам є державною релігією: Саудівській Аравії, Ірані, Лівії, державах Перської затоки. В Алжирі на фабриках, в установає є так звані “зелені куточки”, в яких мусульмани творять намаз [29; 43]. Існують й інші види спілкування мусульманина з Богом: дуа - молитва, що містить конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна або поминальна молитва; нічні политви під час посту. Полуденну молитву в п'ятницю слід здійснювати у мечеті; їй передує проповідь - хутба, яка трактує релігійні, моральні питання, проблеми політики. Дотримуватися посту (ураза) потрібно дев'ятого місяця за мусульманським місячним календарем. В арабських країнах його називають рамадан, у Туреччині, Ірані, Афганістані, Пакистані - рамазан. Шаріат описує умови посту до найдрібніших подробиць. У цей період весь день не можна їсти, пити, палити, нюхати що-небудь з їжі або приємне на запах, навіть приймати ліки. Потрібно також утримуватися від усього, що може приносити задоволення. Заборонено й процедури, пов'язані з уведенням в організм лікувальних препаратів. Шаріат стверджує, що піст буде порушено, якщо злизнути хоча б краплину дощу, що випадково впала на губу, або занурити голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження, дотик до жінки теж роблять піст недійсним. Вимог щодо посту слід дотримуватися лише вдень. З настанням вечора до світанку піст тимчасово припиняється. Невипадково назва його в багатьох країнах походить від перського слова “руз” (день): “рузе” - в іранських мовах; “роза” - в урду; “ураза” - у мовах народів Середньої Азії.. Шаріат перелічує поважні причини, які дозволяють відійти від дотримання посту. Його не обов'язково виконувати хворим, старим, неповнолітнім, тим, хто подорожує, учасникам бойових дій. Від посту звільняються вагітні й матері-годувальниці. Усі, хто не постив, за винятком дітей, людей похилого віку та невиліковно хворих, зобов'язані компенсувати його, коли відпадуть поважні причини: відпостити в будь-який інший місяць чи сплатити певну суму грошей або роздати милостиню жебракам. Відшкодування належить і тим, хто порушив піст. Це спокутується подвійним постом (каффара), тобто аналогічним утриманням протягом 60 діб. Спокутувальний піст можна замінити добрими вчинками: годувати цілий день жебраків або 60 діб - одного жебрака. В давнину такою дією вважалося звільнення раба [39; 60]. Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: неможна сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів - блюзнірство, осуд Мухаммеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсним і вимагають подвійного відшкодування. Піст передусім служить посиленню віри в Аллаха, у релігійні норми ісламу. На це спрямована уся культова обрядовість посту. Щодня перед світанком мусульманин повинен промовити сакраментальну формулу (нійа), заявивши про намір постити й благати Аллаха благословити його в цьому. Без цього піст недійсний. У вільний час потрібно читати Коран. У мечетях вдень та увечері мулли проголошують проповіді. Колективною нічною молитвою відзначається ніч з 26 на 27 рамадана - коли, згідно з віровченням, з неба Мухаммеду зійшов Коран. У провінційних містах посту дотримуються багато людей, у селах - фактично всі. Вдень більшість закладів громадського харчування зачинено. В Саудівській Аравії, Пакистані, Ірані, Марокко, Судані, Лівії дотримання посту контролює поліція, яка здійснює рейди підприємствами громадського харчування, відправляючи порушників на декілька діб за ґрати. Увечері про закінчення денного стримування оповіщають радіо, телебачення, іноді постріл з гармати. Влітку приблизно о восьмій, а взимку о п'ятій вечора починається. Принципи ісламського віровчення стали основою обрядових дій в основних мусульманських святах. Перш за все це курбан-байрам. Курбан-байрам - свято жертвоприношения, справляється через 70 днів після завершення урази. Провідним ритуальним дійством курбан-байраму є принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). У цей самий час здійснюється паломництво (хадж) до Мекки (Аравія). Курбан-байрам пов'язаний з релігіями стародавньої Аравії. Ще задовго до виникнення ісламу це свято та приурочене до нього свято паломництво до Мекки були у звичаї арабських племен. У календарі давніх арабів це свято припадало, певне, на осінь. У торговельному центрі міста Мекки, найбільшому у Західній Аравії, знаходилося святилище Кааба, культ якого помітно посилився у зв'язку з об'єднувальними процессами арабських племен. До Кааби постійним ставало паломництво арабів різних племен і родів, які політично й економічно залежали від пануючої тоді в Мецці родової та племінної курейшитської знаті. Прибуваючи до Мекки й здійснюючи в її околицях, а також біля Кааби криваві жертвопринесення та інші обряди, віруючі благали богів, щоб ті подбали про добрий приплід отарам, багатий урожай злаків і фініків тощо. Ці звичаї збереглися в ісламі, хоча їм було дане нове тлумачення. Для цього мусульманське духовенство використало біблійний міф про спробу принесення праотцем Авраамом (Ібрагімом) у жертву Богові свого сина (в ісламі - Ісмаїла). В мусульманському переказі, подібно до біблійного, символізується перехід від людських жертвопринесень до принесення в жертву богам тварин. Пізніше Мекка та її храм Кааба стали релігійним центром не лише мекканців-курейшитів, а й новонавернених мусульман, які мешкали в різних областях Аравії й далеко за її межами. Внаслідок цього курбан-байрам, який спершу був місцевим релігійним святом, отримав значення загального свята мусульман, більшість з яких не є арабами. Пов'язане зі святом жертвопринесення паломництво втратило первісний характер. Уже Коран говорить про необов'язковість здійснення паломництва до Мекки всіма мусульманами (Коран, 3: 91). Натомість в ісламі були встановлені жертвопринесення не лише у Мецці, а й у інших місцях, де мешкають мусульмани [33; 42]. У дні курбан-байраму для жертвопринесень добирали найкращу худобу. В це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути забиті за “гріхи” однієї людини, корова та бик - за сім чоловік, а верблюд - за десятьох. Жертвопринесення необхідне, за ісламом, для того, щоб потрапити до раю. За мусульманським ученням, потрапити туди можна лише проминувши Сират-міст, перекинутий над пеклом; він тонший за жіночу волосину, гостре лезо меча та гаряче полум'я. Біля входу на Сират пастимуться верблюди, корови, барани, забиті віруючими на курбан-байрам. На них віруючі і перейдуть через Сират. Хто ж не приносив жертв, не зможе втриматися на мосту і впаде у пекло. Це сказання запозичене з давньої релігії зороастризму. Ще за правління іранської династії Сасанідів (ІІІ-VII ст.), до виникнення ісламу, легенда про міст Сират, який називався тоді “Чинват”, була викладена в зороастрійській священній книзі й використовувалася жерцями.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
|
