Необхідно відзначити, що, хоча збереження тіла через муміфікацію стало загальноприйнятим, в Книзі Мертвих постійно згадується розчленовування: «Я не погнию, мій образ не зникне, моя голова не буде відокремлена від моєї шиї; мої кінцівки не будуть відокремлені від мого тулуба, і загибель не прийде до мене. Моє тіло буде міцне, воно не загине і не руйнуватиметься на цій землі» (Книга Мертвих. 154). Це явний натяк на нетлінність тіла Осиріса, але його розчленовування в міфі «примушує пригадати звичаї додинастичних єгиптян, які по якихось причинах розчленовували тіла своїх мерців перед похованням» .

Важко сказати, чому переконання жителів Єгипту щодо збереження тіла померлого двічі змінилися. Але ясне одне, переміг звичай зберігати його. Розвивалося мистецтво муміфікації, яке до середини Середнього царства досягає свого розквіту. У Книзі Мертвих того періоду збереження цілісності тіла пояснюється тим, що для воскресіння в світі іншому дух-«двійник» Но повинен дістатися те тіло, в якому жив і, що важливо, обличчя людини. Як єгиптяни прийшли до цього переконання, невідомо, але такі учені як Бредстед і Тураєв передбачають, що їх привели до нього виявлені в сухому піску трупи, що добре збереглися.

Вони також вважають, що муміфікація почала застосовуватися для того, щоб в кам'яних гробницях тіла царів також так само зберігалися. Але не можна упускати деталь, що перші спроби бальзамувати тіло з'явилися ще до будівництва перших гробниць. Так або інакше, до часу правління I-й династії єгипетських фараонів недосконалий спосіб муміфікації вже був поширений разом з уявленнями про безсмертя душі на загробному світі.

У результаті питання про те, як і чому виник звичай муміфікації тіл померлих в Давньому Єгипті, залишається спірним до цього дня. Але більшість учених схиляються до думки, що спочатку все ж виникли певні уявлення про загробний світ, а вже потім - про обов'язкове збереження тіла. Причому збереження тіла було одним з найважливіших кроків до воскресіння. Більш, ніж ймовірно, що в додинастичний період єгиптяни вірили в матеріальне воскресіння, тому в гробницях залишали їжу. Пізніше, не дивлячись на збереження цієї традиції, вже з'являється ідея про те, що матеріальне тіло залишається на землі, а душа знаходить спокій в світі іншому: «Ра отримує тебе душею на небі, тілом на землі» (Тексти Пірамід. 582).

На сьогоднішній день можна не сумніватися в одному, все наявні джерела свідчать, що в династичну епоху була прийнята муміфікація, оскільки єгиптяни вірили, що в матеріальному тілі «росте і розвивається духовне тіло, так зване Саху» . Воно мало форму того тіла, з якого народилося і було безсмертне, в нім жила душу людини.

В період Древнього Царства староєгипетський похоронний обряд отримує подальший розвиток. На початку, наскільки можна судити по розкопках, могили простих єгиптян були двох типів. Землеробів Нижнього Єгипту ховали в їх житлах, пізніше почали будувати для них «удома мертвих» на околиці селища. У Верхньому Єгипті утримувалася традиція якнайдавніших поховань в піщаних ямах. Гробницями привілейованих класів єгипетського суспільства сталі «мастаби - ями в піску з піщаним насипом, укріпленою кам'яною кладкою» .

Але Древнє царство, поза сумнівом, найцікавіше тим, що саме в цей період були побудовані знамениті єгипетські піраміди. Цей період нам особливо цікавий тим, що з'являються перше джерело по релігійних уявленнях в Єгипті - «Тексти пірамід».

Повернемося знову до культу Осиріса. Невідомо, яку форму мала його історія в ранніх династіях, і чи був він тоді богом воскресіння, але у дослідників є всі підстави вважати, що за часів IV династії він «займав положення бога і судді тих, хто з його допомогою повстав з мертвих» . І в подальші епохи він втілював в очах древніх єгиптян ідею істоти, що була одночасно і богом і людиною, випробувала страждання і смерть. Тому, на їх думку, він був здатний співчувати і допомагати людям в хворобі. Він був прикладом перемоги над смертю. Людській природі властиво вірити тому, хто дарил надії на краще. Жителі Давнього Єгипту не були виключенням. Цим, на мій погляд, і пояснюється подібна популярність у них культу Осиріса і інших, пов'язаних з ним вірувань.

Що стосується способів муміфікації, вони все більш удосконалювалися і досягли своєї найвищої точки до кінця Середнього царства. У цей період царські поховання почали робити вже не у величезних пірамідах, а в захованих в горах гробницях. Крім того, це час формування класичної «Книги Мертвих» і, отже, традицій, безпосередньо пов'язаних з нею. Ці традиції стали пануючими і в період Нового царства, яке по праву вважається за епоху повного розквіту староєгипетської цивілізації.

Дуже важливо відзначити, що похоронні обряди, які остаточно оформилися в епоху Середнього царства, проіснували аж до виникнення християнства. Зі всіх цих уявлень і вірувань можна зробити вивід, що саме страшним злом для древнього єгиптянина було зникнути зовсім, тому вони прагнули зберегти тіло померлого як застава отримання нового життя.

Отже, як вже відмічалося, все земне життя єгиптянина було підготовкою до життя замогильного. Але після смерті воскресало не фізичне тіло, а душа людини. Таким чином, можна повною мірою погодитися з Геродотом, що писав, що «єгиптяни перші навчили людей тому, що душа людини безсмертна» (Геродот. II. 123).

Але для того, щоб душа потрапила в Поля Іалу (своєрідний єгипетський рай), як сама людина, так і його родичі, повинні були зробити дуже багато що: побудувати гробницю, замовити ушебти (зображення слуг, які на тому світі виконуватимуть всю роботу за померлого), належним чином набальзамувати тіло покійного, належним чином виконати всі обряди, точніше покликати для цього жерців. Але для того, щоб людина напевно знайшла нове життя, було необхідно покласти в саркофаг сувій Книги Мертвих. Основне її призначення - відкрити шлях до вічної і життя, допомогти здолати перешкоди, попередити про загрожуючу небезпеку душу померлого.

Отже, друзі і родичі покійного прагнули в найдрібніших подробицях відтворити похоронні обряди, які, згідно традиції, були проведені над тілом Осиріса, оскільки вірили, що тільки так можуть забезпечити померлому вічне життя.

Але, не дивлячись на те, що не завжди всі церемонії могли бути виконані, будь-яка душа опинялася в Царстві Мертвих, але далеко не кожною удавалося потрапити на Замогильний суд, оскільки а шляхи до нього її чекали страшні випробування і важкі перешкоди. Про це нам і свідчить Книга Мертвих.

Для того, щоб потрапити на суд Осиріса, душа повинна пройти через три етапи. Перший - сходження в підземний світ, де живуть демони. Необхідно пройти через дев'ять дверей, що охороняються ними, для цього необхідно знати спеціальні заклинання-ключі, вони були написані в Книзі Мертвих. Заклинання-ключ - це молитва-вихваляння великих богів.

Часто в цій якості виступали гімни богам. Але демони, які охороняють двері, - це «ні що інше, як ті зв'язки, які ще існують біля душі із земним життям» . Найбільше випробування - проходження через дев'яті двері, де відбувалася зустріч із змієм, кільця якої - прихильність до самого світу жвавих. Другий етап - перебування в серці підземного миру, де людина зустрічалася зі своєю власною тінню. Демони тьми - це віддзеркалення його недоліків. Вони краяли душу, і було необхідно, щоб сила світла виявилася сильнішою за свою тінь. Третій етап - перетворення. За образом і подобою Ра душі необхідно пройти через дванадцять годинників дня (звідси і єгипетська назва Книги Мертвих - «Книга виходу душі при світлі дня»). Якщо душа минала ці випробування, вона опинялася в чертозі Два Маат (істини), тобто на Суді Осиріса. На мій погляд, його можна назвати фільтром праведних душ, оскільки праведність є «показник чистоти серця» . На Замогильному суді померлого чекає сам повелитель Царства мертвих Осиріс, до якого звернені такі слова: «Преклоняюся перед тобою, про ти, великий Бог, ти - повелитель двох богинь Маат! Я прийшов до тебе, об мій Владика, і я змусив себе прийти сюди і споглядати твою красу. Я знаю тебе, і я знаю твоє ім'я, і я знаю імена соку двох богів, що живуть з тобою в цьому чертозі як варта грішників і що п'ють їх кров, коли вирішується доля їх перед особою Твоїм. Я прийшов до тебе і приніс Маат, і я знищив зло» (Книга Мертвих. CXXV). Потім померлий читає так звану «Сповідь заперечень», яка вважається за єгипетський еталон моральних норм. Ось її невеликий уривок:

Я не чинив зла.

Я не чинив поганого.

Я не кощунствував.

Я не піднімав руку на слабкого.

Я не був причиною недуги.

Я не був причиною зліз.

Я не вбивав.

Я не наказував вбивати.

Я нікому не заподіював страждань.

Я не здійснював перелюбства.

Я не лихословив.

Я не віднімав молока від вуст дітей

Я не чинив перешкод богові при виході.

Я чистий, я чистий, я чистий, я чистий! (Книга Мертвих. 125)

Після того, як померлий вимовляв ці слова, відбувалося зважування серця. На одну чашу вагів клалося перо, а на іншу - серце померле. Якщо серце не важче за перо, то душа людини виправдовувалася, якщо ж ні, його серце пожирало чудовисько Амма.

Після того, як людину визнавали праведною, він отримував безсмертя і ототожнювався з верховними богами - Ра і Осирісом: « Я володар тих, хто воскресив з мертвих, Повелитель тих, що виходять з тьми, чиї обличчя - з дому мертвих. Повелитель святилища, що стоїть в центрі Землі. ВІН - ЦЕ Я, А Я - ЦЕ ВІН. ( Книга Мертвих. LXIV). Таким чином, кінцева мета всього людського життя - з'єднатися з Богом і існувати з тієї миті в цьому єднанні цілу вічність, будучи нею самою: «Я є День Вчорашній, День Сьогоднішній і День Завтрашній, і я здатний відродитися до нового життя» (Книга Мертвих. LXIV).

Сюжет Замогильного суду, представлений нам в Книзі Мертвих, - це кінцевий результат багатовікового формування релігійних представлень древніх єгиптян про добро і зло, враховуючи, що земне життя для них - це лише підготовка до життя вічного. Поважно відмітити, що в цілому, подорож душі в Царстві Мертвих - це ні що інше як боротьба людини з самим собою, точніше з тим злом, яке є в кожному. Тому я наважуся зробити вивід, що в єгипетських релігійних уявленнях

Добро і Зло неподільні, а лише є невід'ємною часткою людської суті. Отже, життя людини - це боротьба із злом усередині себе, що і знайшло своє віддзеркалення в староєгипетських уявленнях про загробний світ.

Потрібно сказати, що ці уявлення по суті своїй дуже нагадують християнські вірування. Тому у нас є всі підстави вважати, що між релігією Давнього Єгипту і християнством існує тісний зв'язок. Доказом цьому служить той факт, що ніде в світі «християнство не знайшло людей, чия свідомість було настільки добре підготовлено до сприйняття його учення, як в Єгипті» . Образ Осиріса як вмираючого і воскресаючого бога вливається в образ Ісуса Хріста. Навіть після ухвалення християнства вони продовжували муміфікувати померлих і впродовж довгого часу поєднували атрибути Христа з атрибутами древніх богів. Тим більше що тільки сліпим не побачить зв'язку єгипетської «Сповіді заперечень» і біблейських заповідей.

До кінця 4-го тисячоліття до н.е. Єгипет склався як централізована держава. Він став центром високорозвиненої цивілізації, де процвітали філософія і література, архітектура і мистецтво, наука і медицина, сформувалися системи управління і організації суспільства. Завдяки вигідному географічному положенню і виходу до Середземного моря, у єгиптян з якнайдавніших часів існували зв'язки з жилим світом, які постійно розширювалися, а досягнення цивілізації Давнього Єгипту збагатили всю світову цивілізацію. Релігійно-міфологічна система цієї країни залишила помітний відбиток в сучасних релігіях і, відповідно, в багатьох релігійних традиціях сучасного суспільства. Поважно звернути увагу на той факт, що єгипетська «Сповідь заперечень», своєрідний показник моралі староєгипетського суспільства, який датується початком 3-го тисячоліття до н.е., з мінімальними змінами збереглася у наш час в найрізноманітніших релігійних течіях. На мій погляд, це указує на той факт, що «Сповідь заперечень» є найбільш універсальною збіркою моральних норм і до цього дня.

Для нас знання уявлень древніх єгиптян про життя на загробному світі необхідні, оскільки самі вони були переконані, що земне життя - це лише коротка мить, як би переддень «життя вічною», а, отже, її жалюгідна подібність. Тому, маючи уявлення про ідеал, легко передбачити, що була реальністю. А укупі з іншими письмовими джерелами і археологічними даними у учених з'являється можливість якнайповніше відтворити картину життя Давнього Єгипту.

Не можна також не відзначити, що єгиптяни провели грань між добром і злом і відразу ж її стерли. Своїми уявленнями про загробний світ і Суд Осиріса вони довели нерозривність і взаємозв'язок добра і зла, що, втім, легко пояснити природними умовами країни: вічний контраст безплідної пустелі і животворящого Нила.

Не дивлячись на те, що все життя єгиптяни готувалися до смерті, вони залишалися самими життєлюбними і життєрадісними людьми. Таким підходом до життя цивілізація Давнього Єгипту подає нам, новому поколінню, приклад того, як прагнути до добра і світла, не дивлячись на тяготи повсякденного життя.

1. Геродот. История: В 9-ти книгах. / Пер. и прим. Г. А. Стратановского. - М., 1993.

2. Древнеегипетская Книга Мертвых. Слово устремленного к Свету. Пер. и комм. А. К. Шапошникова. - М., 2002.

3. Древнеегипетские религиозные тексты. Пер. и комм. О. И. Павловой. - М., 1999.

4. Плутарх. Об Осирисе и Исиде. / Пер. Н. Н. Трухиной; Под ред. А. И. Козаржевского // ВДИ. 1977. №3 - 4.

5. Уоллис Бадж Е. А. Путешествие души в Царстве Мертвых. Египетская Книга Мертвых. - М., 1997.

Страницы: 1, 2