визначені пріоритетні цілі його формування і оптимізовані пропорції між

реальними і фінансовими інвестиціями.

При відборі у портфель, що формується, цінних паперів окремих їх видів

враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, що формується у відповідності

з його ціллю. В процесі типізації інвестиційних портфелів розглядаються три

основних їх типи: портфель росту; портфель доходу; консервативний портфель.

Виходячи з цілей формування портфелю на основі оцінки співвідношення

дохідності і ризику і диференційованих норм поточної дохідності

здійснюється відбір цінних паперів, що відповідають типу вибраного

портфелю.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів портфеля.

Така диверсифікація може носити галузевий і регіональний характер, а

також проводиться по різних емітентах однієї галузі.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Так у

багатьох випадках ціллю формування портфеля цінних паперів є забезпечення

захисту накопичених інвестиційних ресурсів від інфляції з ціллю наступного

їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти, забезпеченню ліквідності

цього портфеля наперед повинна бути приділена достатня увага.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними

компаніями. Хоча законодавством забезпечена можливість участі в прийнятті

рішень на акціонерних зборах будь-якого акціонера, більшість акціонерних

компаній обумовлюють таку участь володінням певного пакету акцій.

Підбираючи в портфель акції таких емітентів, слід формувати відповідний їх

пакет, що забезпечує ' участь в роботі акціонерних зборів і прийнятті

відповідних 1 управлінських рішень.

5. Розмір оплати комісійних послуг по придбанню і реалізації фондових

активів. В залежності від числа попередників,! рівня ліквідності, об'єму

фондових угод і ряду інших факторів може; суттєво коливатися розмір

комісійних послуг по операціях з окремими цінними паперами. Так як цей

показник впливає на рівень їх дохідності для інвестора, він повинен бути

врахований при формуванні портфелю.

Сформований з врахуванням викладених факторів портфель іонних паперів

повинен бути оцінений в сукупності по критеріях дохідності, ризику і

ліквідності, для того, щоб впевнитись в тому, що він по своїх параметрах

відповідає тому типу портфеля, який визначений цілями його формування. При

необхідності посилення ціленаправленості портфеля по окремих критеріях в

нього вносяться необхідні корективи.

Сформований портфель цінних паперів складається по формі, аналогічній

раніше приведеній в таблиці 2.

Кінцеві оціночні показники портфеля цінних паперів порівнюються по

показниках капіталоємкості, рівня дохідності, рівня ризику і рівня

ліквідності з раніше сформованим портфелем реальних інвестиційних проектів.

4. Управління інноваційними інвестиціями

Стратегія розвитку підприємства повинна передбачати ефективне

управління процесом впровадження сучасних наукових досягнень в практику

господарювання, яке реалізується шляхом його інноваційної діяльності. В

умовах ринкової економіки інноваційна діяльність перетворюється в один з

ключових факторів забезпечення високої конкурентоздатності підприємства і

росту кінцевих фінансових результатів його діяльності.

В найбільш загальному вигляді поняття інноваційної діяльності можна

'охарактеризувати як процес нового прикладення наукових, технічних і

технологічних знань в цілях досягнення комерційного успіху. Ефективність

цього процесу в значній мірі визначається об'ємом і видами інноваційних

інвестицій підприємства. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох

основних формах:

1) шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

2)шляхом розробки нової науково-технічної продукції.

1. Інноваційні інвестиції в формі придбання готової науково-технічної

продукції мають наступні види:

• придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки

і товарні знаки;

• придбання "ноу-хау". Воно представляє собою сукупність технічних,

технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної

документації, виробничого досвіду, необхідних для організації тої чи іншої

виробничої діяльності, але не запатентованих.

Придбання патентів і "ноу-хау" здійснюється на основі ліцензійних

угод.

2. Інноваційні інвестиції у формі розробки нової науково-технічної

продукції мають наступні види:

( розробка нової науково-технічної продукції в рамках самого

підприємства. В цьому випадку фінансові засоби інвестуються у відповідний

об'єкт інновацій (нематеріальних активів), що створюється на даному

підприємстві з можливою участю третіх осіб;

• розробка нової науково-технічної продукції сторонніми

організаціями на замовлення підприємства. В найбільш узагальненому вигляді

цей напрямок носить назву "інжиніринг". Він представляє собою комплекс

робіт по проведенню науково-дослідних і конструкторських робіт з ціллю

розробки рекомендацій по вдосконаленню організації виробництва і

управління, техніки і технології, форм реалізації готової продукції і

надання послуг.

Результати розробки нової науково-технічної продукції як при першій,

так і при другій формі цього виду інноваційних інвестицій оформляються

звітами про науково-дослідну роботу, комплектами технологічної і

конструкторської документації, методичними рекомендаціями, описами

комп'ютерних програм і т.п.

Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах і

формах охоплює наступні основні напрямки:

1. Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в плановому

періоді виходить з необхідності використання окремих їх видів у

відповідності з вибраною інноваційною стратегією підприємства.

Розрізняють наступні чотири типи інноваційної стратегії

підприємства, які визначають об'єм і види інноваційних інвестицій: і

• "Все нове - сам". Цей тип інноваційної стратегії пов'язаний з

діяльністю підприємств, які самі розробляють і першими впроваджують

інновації.

• "Швидкий другий". Суть цього типу інноваційної стратегії

заключається в тому, що підприємство, не претендуючи на і самостійну

розробку або пріоритет у впровадженні інновацій, І тим не менш уважно

спостерігає за інноваційною діяльністю своїх конкурентів і швидко

підхоплює та реалізує здійснені ними інновації, "прив'язуючи" їх до

специфіки своєї виробничої І діяльності.

• "Відставання з мінімальними витратами". Цей тип

інноваційної стратегії також заключається в тому, що підприємство

свідомо не здійснює розробку власними силами нової науково-технічної

продукції, а чекає її появи на ринку. Однак у випадку успіху

інноваційної діяльності якогось "ризикового" підприємства, старається

використати основні види цієї продукції і технології в своїй

діяльності. На відміну від стратегії другого типу, де головним

принципом є швидкість впровадження інновації, що появилася, цей тип

стратегії і побудований на принципі впровадження інновації з

найменшою сумою інвестованого капіталу.

• "Заповнення прогалин". В основі цього типу інноваційної

стратегії лежить реалізація не кардинальних інновацій, що вимагають

суттєвої перебудови виробничо-технологічного або господарського

процесу, а тільки окремих їх елементів, що не вимагають ні значного

об'єму інвестицій, ні швидкої їх реалізації. Цей тип інноваційної

стратегії є найменш ефективним, але самим дешевим з позиції об'єму

інвестованого капіталу. На практиці рідко зустрічаються випадки, коли

підприємство на протязі тривалого періоду незмінне притримується

одної й тої ж інноваційної стратегії. Зміна стадії життєвого циклу

підприємства або кон'юнктури ринку можуть призвести до зміни

інноваційної стратегії або її диверсифікації по окремих напрямках

діяльності або видах продукції.

2. Вибір і оцінка вартості об'єктів інноваційних інвестицій

здійснюється у два етапи.

На першому етапі в розрізі видів інноваційних інвестицій, передбачених

до реалізації у відповідності з вибраною стратегією, вивчається пропозиція

і формуються конкретні об'єкти інвестування, що вимагають фінансування в

плановому періоді.

На другому етапі проводиться оцінка вартості окремих об'єктів

інноваційного інвестування. Така оцінка базується на наступних принципах:

• по науково-технічній продукції, ринкова вартість якої визначена і

зафіксована продавцем, оцінка здійснюється на основі цін пропозиції;

• по науково-технічній продукції, яка купляється і не має аналогів,

оцінка здійснюється на основі договірних цін, що формуються за згодою

сторін з врахуванням корисного ефекту від її використання;

• по науково-технічній продукції, що розробляється

підприємством самостійно, оцінка здійснюється по об'єму відповідного

бюджету на її розробку.

3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення

інноваційної діяльності основується на оцінці вартості об'єктів інвестицій

і життєвому циклі інновацій. Життєвий цикл інновацій представляє собою

період часу з моменту зародження інноваційного рішення до його заміни іншою

інновацією і охоплює наступні стадії:

• розробка інноваційного рішення,

• первинне впровадження в сферу експлуатації,

• розширене впровадження інновацій,

• вдосконалення інновації,

• припинення інновації.

При плануванні потреби в інвестиційних ресурсах з врахуванням окремих

стадій життєвого циклу інновацій слід мати на увазі, що інноваційні

інвестиції на "ризикових" підприємствах найбільш активно здійснюються на

першій і другій стадіях (на цих стадіях ними) витрачається до 90%

передбачуваних у відповідності з проведеною оцінкою інвестиційних

ресурсів). Невеликий об'єм інвестиційних ресурсів (до 10 /о загального

розміру) їм може бути потрібно на четвертій стадії. Третя і п'ята стадії

життєвого циклу інновацій на 1 таких підприємствах не плануються і

відповідно не інвестуються.

На інших підприємствах основний об'єм інноваційного інвестування (до

80% загального розміру інвестиційних ресурсів) здійснюється на третій

стадії життєвого циклу інновацій і лише] незначний об'єм (до 20% загальної

суми інвестиційних ресурсів) - на четвертій стадії. Перша, друга і п'ята

стадії життєвого циклу інновацій на таких підприємствах інвестиційних

ресурсів не потребують.

В процесі планування потреби в інвестиційних ресурсах необхідно також

враховувати, що їх об'єм пов'язаний з окремими ' етапами придбання

(розробки) науково-технічної продукції.

4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій основано на

використанні тих самих показників, що і по реальних інвестиціях. Воно

базується на співставленні показників витрат інвестиційних ресурсів і

очікуваного чистого грошового потоку, приведених до теперішньої вартості.

Прибуток від впровадження інновацій розраховується методом прямого рахунку

або методом різниць (різниця між сумою прибутку після і до впровадження

інновацій).

Кінцеві показники оцінки ефективності інноваційних інвестицій (по всій

їх сукупності) порівнюються з аналогічними показниками реальних і

фінансових інвестицій. За результатами такого порівняння інвестиційні

ресурси можуть бути перерозподілені між цими видами інвестицій для більш

ефективної реалізації цілей інвестиційної діяльності підприємства.

висновки

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних

цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в

результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної І фінансової

стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації

найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення

основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства

передбачає: 1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності

підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища

і кон'юнктури інвестиційного ринку.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності

напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій.

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з

інвестиційною діяльністю.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій.

7. Визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і оптимізація

структури їх джерел.

8. Формування і оцінку інвестиційного портфелю підприємства.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.

В процесі формування інвестиційної політики підприємства виділяють три

основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2)фінансові інвестиції;

3)шоваційні інвестиції.

Реальні інвестиції представляють собою вкладення засобів в реальні

матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів

підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові

інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають

вкладення засобів у цінні папери.

Іноваційні інвестиції представляють собою вкладення засобів в

нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових

досягнень в практику діяльності підприємства, і реальні вклади підприємства

здійснюються в наступних основних формах:

1) придбання цілісних майнових комплексів;

2)нове будівництво;

З ) реконструкція;

4) модернізація;

5) придбання окремих матеріальних активів. Управління реальними

інвестиціями передбачає:

1. Оцінку і порівняння відібраних інвестиційних проектів по

критерію ефективності.

2. Оцінку і порівняння відібраних інвестиційних проектів по

критерію фінансових ризиків.

3. Оцінку і порівняння відібраних інвестиційних проектів по

критерію ліквідності.

Фінансові інвестиції підприємства здійснюються в наступних основних

формах:

1) вклади в статутні фонди спільних підприємств;

2) вклади в доходні інструменти грошового ринку;

3) вклади в доходні інструменти фондового ринку. При відборі у

портфель, що формується, цінних паперів окремих їх видів

враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, що формується у відповідності

з його ціллю.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів .

портфеля.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними

компаніями.

5. Розмір оплати комісійних послуг по придбанню і реалізації

фондових активів. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних

формах:

1) шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

2)шляхом розробки нової науково-технічної продукції. Процес

управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах і формах охоплює

наступні основні напрямки:

І. Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в

плановому періоді.

2. Вибір і оцінка вартості об'єктів інноваційних інвестицій.

3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах

здійснення інноваційної діяльності.

4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бланк И.А. Стратегия й тактика управлення финансами Киев: МП "ИТЕМ лтд",

СП "АДЕФ-Украина", 1996.

2.Джей К.Шим, Джозл Г.Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. дом

"Филинь", 1996.

3. Нікбахт Е., Гропнелі А. Фінанси.- К.: Основи, 1993.

Страницы: 1, 2, 3, 4