Особи, що навмисно заражають себе важкими хворобами, наприклад туберкульозом, а також особи, що займаються самолікуванням, не можуть розраховувати на звільнення від покарання через хворобу, тому що особи, що занедужали іншою важкою хворобою, звільняються достроково, тобто до остаточного досягнення цілей покарання, відповідне рішення повинно прийматися особливо обережно й обдумано. Не можна забувати й про те, що в місцях позбавлення волі є спеціальні лікувально-профілактичні установи, у деяких з яких можуть утримуватися важко хворі засуджені, що не втратили у зв'язку із захворюванням небезпеки для суспільства.

Очевидно, що звільненням від не відбутої частини строку покарання деякі засуджені, хворі важкою хворобою, можуть поставити себе у безвихідне положення, якщо в них, наприклад, немає постійного місця проживання, рідних або близьких. А серед осіб, позбавлених волі, таких чимало.

За даними 10-15-річної давності, у чоловічих колоніях загального режиму 4 % засуджених не мали постійного місця проживання, у в'язницях - 7,5 %, у колоніях строгого режиму - 11 %, у колоніях особливого режиму - 23 %. Ще гірше були справи в жіночих колоніях. У жіночих колоніях загального режиму - 15,5 % засуджених не мали постійного місця проживання, а в колоніях строгого режиму - 33,5 %.

Є всі підстави думати, що в цей час число бездомних, позбавлених волі, збільшилося. Одним з виродливих наслідків розвитку ринкових відносин у країні є збільшення числа бурлак, що не мають певного місця проживання - бомжів. У чималій мірі це явище викликане й розпадом СРСР, у результаті якого багато росіян були змушені покинути територію колишніх союзних республік. Багато хто з них стали біженцями, що не мають житла. Є й інші причини, що породжують це явище.

Необхідно звернути увагу на те, що в частині 2 статті 81 КК РФ мова йде про осіб, що занедужали після здійснення злочину «іншою важкою хворобою». Отже, якщо особа, що страждає важкою хворобою, вчинила злочин (хвороба не перешкодила цьому), то вона не може розраховувати на дострокове звільнення від покарання через хворобу.

Звільнення від покарання через хворобу здійснюється лише в тих випадках, коли є підстави думати, що звільнений не скоїть злочину знову.

Як визначено в частині 4 статті 81 КК РФ особи, звільнені від кримінальної відповідальності й покарання внаслідок захворювання, у випадку їхнього видужання можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню, якщо не минули строки давності залучення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або давності виконання Вироку (стаття 83 КК РФ). Отже, у частинах 1 і 2 статті 81 КК РФ встановлені два види звільнення від кримінальної відповідальності й покарання: безумовний при невиліковності хвороби й умовний при лікуванні особи від захворювання. Проте в ряді досліджень розглянутий вид звільнення від кримінальної відповідальності або покарання помилково визначається тільки як умовний. Необхідно підкреслити, що в численному числі випадків звільнення від покарання через хворобу застосовується до осіб, що страждають хронічними й в основному невиліковними хворобами. Тому найчастіше застосовується безумовне дострокове звільнення від покарання через хворобу [18, 414].

Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ, зазначені особи можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або покарання. Іншими словами, при вирішенні подібних питань стан здоров'я особи не визначає обов'язкове її звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Однак якими додатковими критеріями повинен керуватися суд, у Законі не зазначено. Це ускладнює реалізацію судом припису частини 4 статті 81 КК РФ. Нагадаємо, що КК РФ, регламентуючи всі види умовного осуду й умовного звільнення від покарання (статті 74, 79 і 82 КК РФ), встановлює певні вимоги протягом випробного терміну до поведінки осіб, до яких ці інститути застосовувалися. Недотримання даних вимог перерахованими особами є підставою для скасування умовного осуду й умовного звільнення від покарання.

Суду доцільно було б надати право накладати на осіб, перерахованих у частині 4 статті 81 КК РФ, такі, наприклад, обов'язки: не ухилятися від курсу лікування, не міняти без належного дозволу місця проживання.

Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ випробний термін розглянутих видів умовного звільнення від кримінальної відповідальності й покарання дорівнює строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або строкам давності відбування покарання (стаття 83 КК РФ).

У статті 81 КК РФ не вирішене питання про те, які наслідки повинні наступити при скоєнні звільненими через хворобу особами нових злочинів.

Представляється, що до покарання за новий злочин необхідно в подібних випадках приєднувати невідбуту частину строку покарання, від відбування якої особа була звільнена через хворобу.

Отже, в основу звільнення від покарання осіб, що занедужали іншою важкою хворобою, покладено три критерії:

а) медичний (наявність важкої хвороби);

б) кримінально-правовий (враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного засудженим злочину, вага призначеного судом покарання, наявність колишніх судимостей);

в) кримінально-виконавчий (враховується частина строку покарання, відбута засудженим, і його поведінка протягом цього періоду).

Факультативним критерієм є облік соціально-побутових умов, у яких виявиться засуджений після звільнення від покарання через хворобу, наприклад, такі обставини, як відсутність у нього постійного місця проживання або інших близьких йому осіб, які можуть за ним доглядати.

У частині 3 статті 81 КК РФ визначено, що військовослужбовці, що відбувають арешт або утримання у дисциплінарній військовій частині, звільняються від відбування покарання у випадку захворювання, що робить їх негідними до військової служби. Це єдина підстава для звільнення військовослужбовців від подальшого відбування названих покарань. Не відбута частина покарання може бути замінена їм більш м'яким видом покарання.

Розглянуте звільнення військовослужбовців від покарання безумовно. Тому їхнє видужання не може привести до скасування звільнення від виконання покарання, про що свідчить частина 3 статті 81 КК РФ. Захворювання засуджених даної категорії може бути й нетяжким. Важливо інше - воно перешкоджає несенню військової служби. Таким захворюванням, наприклад, може бути перелом ноги, який призвів до кульгавості.

Разом з тим у частині 1 статті 51 Федерального Закону від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що звільненню з військової служби підлягають у тому числі військовослужбовці, що проходять військову службу за контрактом на військовій посаді, для якої штатом передбачене військове звання до старшого прапорщика або старшого мічмана включно, або ті, що проходять військову службу за призову, у зв'язку з визнанням їх військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби. Отже, як непридатність до несення військової служби, так і обмежена придатність до неї й сполучене із цим звільнення з військової служби є підставами для звільнення особи, що відбуває арешт на гауптвахті або перебуває в дисциплінарній військовій частині, від покарання або заміну цього покарання іншим, більш м'яким. Особа, що не є військовослужбовцем, позбавлена можливості відбувати ці покарання. Таким чином, існує колізія між приписами частини 1 статті 1 і частини 3 статті 81 КК РФ. Нагадаємо, що відповідно до частини 1 статті 1 КК РФ кримінальна відповідальність, а отже, і звільнення від неї або її складових частин, наприклад, покарання, регламентується тільки КК РФ.

Частиною 3 статті 81 КК РФ передбачена можливість як звільнення від покарання у вигляді арешту або утримання в дисциплінарній військовій частині розглянутої категорії осіб, так і заміна невідбутої частини цих покарань іншим, більш м'яким, покаранням. У яких випадках варто застосовувати звільнення від невідбутої частини строку покарання, а в яких - заміну, Закон не визначає, що ускладнює рішення цього питання на практиці. Імовірно, при цьому необхідно враховувати термін військової служби, якість цієї служби, характер захворювання [19, 522].

Військовослужбовець може відбувати покарання у вигляді обмеження по військовій службі (статті 51 КК РФ). Однак у частині 3 статті 81 КК РФ про можливості звільнення військовослужбовця, що відбуває це покарання, або про заміну невідбутої частини строку іншим, більш м'яким, покаранням внаслідок визнання засудженого негідним (або обмежено придатним) до військової служби, не згадується.

Цей пробіл у Законі можна заповнити розширювальним тлумаченням частини 3 статті 81 КК РФ. Якщо можна звільнити від покарання хворого військовослужбовця, що відбуває покарання в дисциплінарній військовій частині, то тим більш припустиме таке звільнення при відбуванні менш тяжкого покарання - обмеження по військовій службі. Саме тому в частині 1 статті 148 КВК РФ передбачена можливість звільнення від покарання у вигляді обмеження по військовій службі або його заміні військовослужбовцеві, що звільняється з військової служби внаслідок захворювання. Ця норма кримінально-правового характеру необґрунтовано включена в КВК РФ, тоді як її місце - у КК РФ.

У частині 2 статті 174 КВК РФ визначено, що засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання під час проходження військової служби, у випадку виникнення передбачених законодавством Російської Федерації підстав для звільнення з військової служби можуть бути у встановленому порядку достроково звільнені судом від покарання із заміною невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання або без такої. Відповідно до частини 1 цієї статті мова йде про обмеження по військовій службі, арешт й утримання в дисциплінарній військовій частині. Таке звільнення з військової служби, наприклад, може бути здійснене відповідно до пункту «е» частини 1 статті 51 Закону РФ «Про військовий обов'язок і військову службу». У зазначеній нормі визначено, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у зв'язку з набуттям законної сили Вироку суду про призначення військовослужбовцеві покарання у вигляді позбавлення волі.

Складовою частиною виконання обов'язкових робіт (стаття 49 КК РФ), виправних робіт (стаття 50 КК РФ) і обмеження волі є участь засуджених у трудовому процесі. Внаслідок цього виникає проблема звільнення осіб, що відбувають ці покарання, не тільки при їхньому захворюванні психічним розладом або іншою важкою хворобою, але й при втраті ними працездатності або при досягненні ними пенсійного віку, а також при наявності вагітності в жінок.

Звернемося насамперед до пункту 7 статті 175 КВК РФ, у якому визначено, що у випадку визнання осіб, що відбувають перераховані покарання, інвалідами І або ІІ групи, орган, що виконує покарання, начальник установи або органа, що виконує покарання, вносять подання до суду про дострокове припинення виконання покарання.

Якщо ж у жінки, що відбуває розглянуті покарання, наступає вагітність, то, відповідно до припису частини 8 статті 175 КВК РФ, у суд вноситься подання про відстрочку відбування нею покарання від дня надання їй відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Треба звернути увагу на те, що розглянуті приписи статті 175 КВК РФ носять кримінально-правовий характер і їх варто було б помістити в КК РФ.

А як вирішує цю проблему КК РФ? У відповідності зі статтею 49 КК РФ обов'язкові роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І і ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей у віці до восьми років, чоловікам і жінкам пенсійного віку.

Розширювальне тлумачення цієї норми приводить до висновку про те, що особи, які стали інвалідами в процесі відбування такого покарання, які досягли пенсійного віку, а також зазначені категорії жінок відповідно до частини 4 статті 49 і частини 2 статті 81 КК РФ підлягають достроковому звільненню від відбування покарання.

Приписи частини 8 статті 175 КВК РФ про відстрочку виконання обов'язкових робіт для вагітних жінок від дня надання їм відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами суперечать частині 4 статті 49 КК РФ. До них необхідно застосовувати не відстрочку, а звільнення від відбування обов'язкових робіт [20, 360].

Як визначено в статті 50 КК РФ, виправні роботи складаються з обов'язкового виконання засудженим протягом строку, певного у Вироку суду, трудових функцій і утримання із заробітку засудженого в дохід держави сум у розмірі, встановленому Вироком суду в межах від 5 до 20 %. У частині 4 тієї ж статті зазначено, що у випадку важкої хвороби засудженого, перешкоджаючої відбуванню покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє в суд подання про звільнення його від відбування покарання. Разом з тим у Законі обійдене увагою питання про звільнення від відбування виправних робіт осіб, що стали інвалідами І і ІІ групи. А вони не можуть в обов'язковому порядку залучатися до праці.

У частині 2 статті 81 КК РФ говориться про можливості звільнення від покарання осіб, що занедужали важкою хворобою, яка перешкоджає відбуванню покарання. Перешкоджає відбуванню покарання, наприклад, інвалідність І й ІІ групи. Тому це й визначено в частині 7 статті 175 КВК РФ. Більше того, на думку автора курсової роботи, до причин, що перешкоджають виконанню виправних робіт, відноситься також досягнення засудженим пенсійного віку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6