У підрозділі 2.1. “Система заходів безпеки в країнах англосаксонської системи права (США, Велика Британія)” здійснюється аналіз кримінального законодавства США та Великої Британії в аспекті врегулювання на нормативному рівні та дослідження на теоретичному рівні заходів безпеки.

Аналіз кримінального законодавства країн англосаксонської системи права, для якого є характерною велика сукупність кримінально-правових норм, що міститься в найрізноманітніших нормативних актах, свідчить про розмитість існуючих у США та Великій Британії правил призначення кримінально-правових заходів безпеки. Це обумовлюється відсутністю чітко формалізованих санкцій та суб'єктивним тлумаченням судом „небезпечного стану особи”. На законодавчому рівні закріплюються принципи визнання особи, що знаходиться у „небезпечному стані”, при визначенні підстав для призначення лише окремих видів заходів безпеки (наприклад, „правило третьої помилки” - як одна з підстав застосування продовжених вироків тюремного ув'язнення, примусових заходів медичного характеру, постпенітенціарного нагляду). Втім, заходи безпеки в США та Великій Британії визнаються ефективним засобом захисту суспільства від небезпечних посягань і застосовуються з метою превентивного, виховного, а в деяких випадках - лікувального впливу до осіб, небезпечних для суспільства через свою систематичну злочинну поведінку. Такі заходи можуть застосовуватися до особи як поряд з покаранням, так і замість нього, навіть за відсутності вини особи (божевільні, неповнолітні). В загальному вигляді до таких заходів безпеки, що притаманні і британській, і американській системі засобів протидії злочинності, можна віднести, у першу чергу, заходи, спрямовані на ізоляцію від суспільства певних категорій осіб: продовжене (або превентивне) тюремне ув'язнення звичних, наполегливих, професійних злочинців - найсуворіший захід безпеки; превентивна ізоляція від суспільства „дефективних правопорушників” (осіб з психічними аномаліями, або тих, що мають схильність до вчинення злочинів); примусова ізоляція і лікування злочинців-наркоманів або алкоголіків. Другу групу складають заходи, не пов'язані з ізоляцією особи від суспільства: різного роду заборони перебування у певній місцевості, позбавлення певних прав, електронний моніторинг (США), заборони протиправної поведінки (ASBO - Велика Британія), заборони насильства в сім'ї.

У підрозділі 2.2. “Багатоколійність” системи кримінально-правових заходів країн Західної Європи (Іспанія, Франція, Швейцарія, Німеччина, Данія, Голландія, Швеція, Італія, Республіка Сан-Марино, Республіка Польща)” здійснюється аналіз кримінального законодавства країн континентальної Європи в аспекті врегулювання та практики застосування широкого кола кримінально-правових заходів протидії злочинності.

За законодавством країн Західної Європи застосовується крім власне покарання низка додаткових кримінально-правових засобів впливу на потенційні ситуації вчинення злочинного діяння та винну особу, у тому числі заходів безпеки, заходів примирення, компенсаційних заходів.

Держави Західної і Центральної Європи, виходячи з мети ресоціалізації винної особи як основної мети кримінального закону, у своїй кримінально-виправній політиці дотримуються щонайменше дуалізму кримінально-правових засобів впливу - у поєднанні покарання і заходів без-пеки, і крім того - заходів відновлення, примирення та інших кримінально-правових заходів. Зазначений підхід широко застосовується в криміналь-ному законодавстві Іспанії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Данії, Голландії, Швеції, Італії, Республіки Сан-Марино, Республіки Польща. Віднесення певних обмежувальних заходів до кримінального покарання або до заходів безпеки окремими державами сприймається по-різному. Крім того, в кримінальному законодавстві різних країн схожі або однакові за своєю сутністю заходи безпеки називаються по-різному, враховуючи специфіку термінології кримінального законодавства, що викликано культурою суспільства та правовими ідеологіями, які домінують у певному суспільстві. Слід зазначити, що сутність та підстави їх призначення здебільшого визнаються однаково всіма країнами. Підставами призначення заходів безпеки визнаються: „суспільно небезпечний стан” особи, що виявляється у вчиненні нею суспільно небезпечного діяння та схильністю до його вчинення, злочинною діяльністю; підвищена криміногенність елементів конкретних життєвих ситуацій (пов'язані з оборотом зброї чи інших предметів, вилучених з цивільного обороту), а їх основною метою - захист суспільства від антисоціальної активності таких осіб, криміногенність ситуації.

Більшість заходів кримінально-правового впливу за своїм змістом збігається з тими правовими наслідками протиправного діяння, які в інших кри-мінальних кодексах іменуються додатковими покараннями або заходами безпеки. До них належать, зокрема: превентивний на-гляд (КК Італії, Республіки Сан-Марино, Данії), охоронний нагляд (КК Швей-царії) і профілактичне спостереження (КК Швеції); спеціальна конфіскація, конфіскація майна або майнових вигод, одержаних внаслідок вчинення злочинного діяння або як винагорода за його вчинення (КК Іспанії, КК Швейцарії, КК ФРН та ін.); компенсація потерпілому (КК Швейцарії); оприлюднення вироку (КК Швейцарії, Франції, Республіки Сан-Марино, Республіки Польща); заборона користуватися певними правами або обмеження певних прав, пониження у військовому званні; вислання іноземців (кримінальні кодекси Іспанії, Франції, Італії, Республіки Сан-Марино), встановлення правової характеристики небезпечного стану особи (КК Іспанії, КК Республіки Сан-Марино). Застосування найбільш суворого виду заходу безпеки - превентивного ув'язнення, в країнах Західної Європи зустрічається в кримінальному законодавстві Швейцарії, ФРН (інтернування „звичних” злочинців) та Данії (утримання під вартою, що забезпечує ізоляцію й безпеку).

Видворення за межі країни (як захід безпеки за КК Іспанії, Італії, Республіки Сан-Марино) - досить перспективний захід, однак він залишається невідомим кримінальному праву України, і широко застосовується вітчизняним адміністративним правом щодо іноземних громадян та осіб без громадянства, хоча за суттю наближається до покарання (у справах Engel v Netherlands (1976), Benham v United Kingdom (1996) Європейський Суд з прав людини висловив позицію про можливість у деяких випадках зближення адміністративних санкцій із заходами покарання).

Дослідженням встановлено, що перевага „багатоколійної” системи кримінально-правових наслідків суспільно-небезпечного проти-правного діяння полягає в тому, що завдяки їй уявляється можливим призначення необхідних заходів безпеки (спеціальної конфіскації, обмеження певних прав, заборони знаходитися в певній місцевості тощо) або інших заходів до криміногенних ситуацій чи осіб, які перебувають у стані, небезпечному для суспільства, та до яких в силу певних причин (неосудність, звільнення від покарання) не застосовуються заходи кримінального пока-рання. Крім того, це дозволяє створити більш гуманну систему заходів кримінально-правового впливу на злочинність за ра-хунок застосування заходів безпеки, відновлення, примирення, замість покарання або поряд із м'яким покаранням.

У підрозділі 2.3. “Заходи безпеки та виправлення в кримінальному праві східноєвропейських країн” аналізується чинне кримінальне законодавство країн пострадянських правових систем.

Аналізуючи кримінальне законодавство республік Болгарія, Молдова, Білорусь, Російської Федерації, Естонської, Латвійської та Литовської республік, робиться висновок, що в кримінальному законодавстві означених країн останніми роками спостерігається розширення системи елементів кримінально-правового впливу на злочинне діяння, у тому числі і за рахунок застосування заходів безпеки. Ряд країн - республіки Болгарія, Молдова, Російська Федерація, Литовська Республіка - формально не визнаючи відповідні заходи як заходи безпеки, передбачають останні як „інші кримінально-правові заходи”, або наслідки злочинного діяння: Наприклад, 27.07.2006 р. до Загальної частини діючого КК Російської Федерації 1996 р. було внесено зміни, відповідно до яких окремим розділом виділяються „інші заходи кримінально-правового характеру”, до яких відносяться примусові заходи медичного характеру та конфіскація. В цілому колишні союзні республіки провели широкі правові реформи в галузі кримінального права, внаслідок чого нові кримінальні кодекси країн пострадянського простору вочевидь відійшли від класичних уявлень про кримінально-правовий примус, з яким ототожнювалося покарання. І сьогодні, незважаючи на те, що ці країни є наступниками принципів, засад та понять кримінального законодавства СРСР, республік Молдова, Естонія, Болгарія, Білорусія, Російська Федерація, Литовська республіка передбачають розгалужену систему кримінально-правових наслідків, серед яких виділяють і заходи безпеки, здебільшого запозичені з кримінальних кодексів європейських країн.

Розділ третій “Інститут заходів безпеки в сучасному кримінальному праві України” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу кримінального законодавства України в аспекті врегулювання інших заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, та теоретичному обґрунтуванню доцільності передбачення інституту заходів безпеки в кримінальному праві України.

У підрозділі 3.1. “Заходи безпеки в системі кримінально-правових наслідків злочинного діяння за кримінальним законодавством України” стверджується, що вимоги сучасних реалій у кримінально-правовій протидії злочинності не зводяться лише до покарання (кари, відплати). Стан та структура злочинності сьогодення, надмірна криміналізація суспільства (В.М. Дрьомін, О.М. Литвак, М.І. Хавронюк), першочерговість захисту прав та свобод людини вимагають застосування більш ефективних заходів, спрямованих на попередження злочинів та відновлення соціальної справедливості.

Виникнувши в Україні ще за дореволюційних часів в рамках поліцейського права, в післяреволюційний період заходи безпеки трансформувалися в „заходи соціального захисту” - як інститут кримінального права. Однак свавільне застосування тоталітарним режимом „заходів захисту” та оперування конструкцією „небезпечний стан особи” без визначення конкретних критеріїв та підстав визначення „небезпечності стану” особи, поширеності застосування заходів позасудової репресії, у подальшому призвели до повної відмови від такої термінології та власне від застосування заходів зі схожими термінологічними визначеннями у сучасному кримінальному праві. І сьогодні відгуком політики тоталітарного режиму в деяких країнах - колишніх республіках Радянського Союзу - стало накладення негласного „табу” на використання терміна „заходи безпеки” та „небезпечний стан особи” у нормотворчій практиці та правозастосовній діяльності.

Незважаючи на те, що український законодавець відмовляється від певних термінологічних конструкцій, пов'язаних із введенням в кримінальне законодавство інституту заходів безпеки, відхід від абсолютної теорії покарання в чинному кримінальному законодавстві все ж таки спостерігається. На відміну від Кримінального кодексу УРСР 1960 року, у ч. 2 ст. 3 Кримінального кодексу України зазначається: „Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки дійсним Кодексом”. Це дає можливість розпочати діяльність з доктринального оформлення інституту кримінально-правових наслідків суспільно небезпечного діяння, у тому числі і заходів безпеки (М.І. Хавронюк, А.В. Савченко).

Сучасному кримінальному праву України відомі такі заходи, що не є покаранням за змістом ст. 51 КК України, як: спеціальна конфіскація, вилучення товарів, знищення вилучених товарів, примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру, встановлення певних обмежень при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням. Причому застосування тільки останніх чотирьох заходів врегульовано нормами Загальної частини КК України.

Аналізуючи кінцеву мету та характер обмежень вищезазначених заходів, зроблено висновок, що всі вони спрямовані на нейтралізацію криміногенних ситуацій, попередження вчинення нових суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, як особами, до яких вони застосовуються, так і іншими особами, а також захист прав та інтересів особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань з боку такої особи у майбутньому, що є характерним саме для заходів безпеки.

У підрозділі 3.2. “Перспективи розвитку інституту заходів безпеки в кримінальному праві України” робиться висновок про необхідність переосмислення по-новому сутності інституту кримінальної відповідальності (не ототожнюючи її тільки з покаранням (В.О. Меркулова) та видами звільнення від покарання), відмежування покарання від кримінальної відповідальності, „інших кримінально-правових наслідків”, перегляду ставлення українського законодавця до заходів безпеки в кримінальному праві.

На сучасному етапі розвитку кримінального права України виникли щонайменше три передумови врегулювання інституту заходів безпеки як заходів кримінально-правового впливу: вимоги виконання міжнародно-правових обов'язків держави, усунення прогалин у діючому кримінальному законодавстві (як системно-правова передумова) та ефективність цих заходів у протидії злочинності, про що свідчить досвід використання заходів безпеки в зарубіжних країнах. В кримінальному праві України пропонується виділити таку систему заходів безпеки: примусові заходи медичного характеру, визначені розділом ХІV Кримінального кодексу України; примусове лікування, визначене статтею 96 КК України; примусові заходи виховного характеру (крім заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), спеціальну конфіскацію; вилучення та знищення предметів; встановлення нагляду; позбавлення права на керування транспортними засобами; опублікування вироку.

Страницы: 1, 2, 3, 4