РД у порівнянні з кримінальним процесом містить набагато більший арсенал обмежень конституційних прав громадян. При цьому права порушуються (обмежуються) таємно. Громадянин про це нічого не знає й не може протидіяти беззаконню, якщо таке було допущено. Отже, одним з обмежень права на таємницю телефонних переговорів, закріпленого в ст.31 Конституції, як вже зазначалось, є реалізація суб'єктами оперативно-розшукової діяльності повноважень, передбачених п.9 ч.1 ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Не викликає сумнівів та обставина, що визнання прав підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на проведення заходів, що мають інтрузивний, проникаючий характер щодо приватного життя громадян, вимагає обґрунтування необхідності такої практики правоохоронних органів у сучасній демократичній державі Еськов С.В. Проблемы ограничения прав граждан на тайну телефонных переговоров в современном правовом государстве // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спеціальний випуск. - 2004г. - Частина 5. - С. 156.. Контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень у кримінальному процесі досягається завдяки арешту, огляду й вилученню відправлень, а в ОРД це оперативний захід, здійснюваний поза процесуальними формами. У цьому випадку потрібне судове рішення, що дозволяє такого роду дії, саме це й передбачає нині чинне законодавство України. У відповідності зі ст.5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", оперативно-розшукові заходи щодо негласного вивчення поштових відправлень, прослуховування телефонних переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв'язку можуть проводити тільки спеціальні підрозділи кримінальної й податкової міліції, Служби безпеки України й прикордонних військ, інші органи оперативно-розшукової юрисдикції. Статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України передбачається проведення слідчим у ході розслідування кримінальної справи накладення арешту на кореспонденцію й зняття інформації з каналів зв'язку. Ну а коли не всім дане право на одержання й дослідження інформації приватного характеру, то чи всі джерела й носії відомостей про особисте життя відносяться до кореспонденції й будь-якої іншої інформації такого роду, передбаченої законодавством України Козьяков И.Н. Правовая охрана тайны частной жизни // Юрист-правовед. - № 2 (9). - 2004г. - С. 38.. Враховуючи, що нормами статті 31 Конституції України охороняється конфіденційність інформації, що передається відправником одержувачеві не прямо, а за допомогою технічних засобів зв'язку. Сюди відносяться письмові й усні повідомлення, а також системи знаків іншого роду, якщо вони мають інформативну значимість для одержувача: передача інформації посильним, поштою, по телефону, телефаксу, телеграфу, радіо, по електронному зв'язку (Інтернет). Під захистом перебуває не тільки зміст, але й процес передачі. Конфіденційність має місце тоді, коли передача інформації з волі й бажання учасників комунікаційного процесу повинна здійснюватися винятково між ними Женіс М., Кей Р. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Пер.з англ. - К.: Артек, 1997. . Забезпечувалася ця таємниця в різні часи по-різному: від сургучевих печаток на сувоях і пакетах з листами за старих часів до сучасних електронних способів кодування e-mail і захисту інформації в електронних мережах. Закон України "Про поштовий зв'язок", даючи тлумачення терміна "поштова кореспонденція", зараховує до нього прості й рекомендовані листи, поштові листівки, бандеролі й пакети. Далеко не всі види електронних повідомлень і комунікацій підпадають під правову охорону. Наприклад, не підлягає захисту використання технічних способів передачі інформації, якщо передані з їхньою допомогою відомості призначаються широкому й невизначеному колу одержувачів, скажемо, під час виступу в телевізійній передачі, у випадку участі в Інтернет-форумі або спілкування в різних чатах Козьяков І.М. Проблеми теорії і практики застосування ст. 187 КПК України // Право України. - 2003. - № 4. - С. 57-62.. Поза захистом перебуває також інформація, якщо вона одержала розголос відповідно до волі одного з учасників комунікаційного процесу. Тому не потрібно судового дозволу на ознайомлення зі змістом листів, якщо їх надає адресат. У такому ж ступені припустима й правомірна фіксація змісту телефонної розмови одним з абонентів Лейбо Ю.И., Толстопятенко Г.П., Экштайн К.А. Научно-практический комментарий к главе 2 Конституции РФ «Права и свободы человека и гражданина». - М.: Эком, 2000.. Власники інформаційних служб технічно не можуть обійтися без того, щоб не фіксувати процеси передачі інформації, з огляду на інтенсивність, тимчасовий і територіальний її характер. Так, наприклад, пошта може в силу чисто технічних причин збирати інформацію про періодичність і сортування по адресатах переданих їй відправлень; телефонні оператори з метою визначення вартості послуг телефонного зв'язку можуть записувати, скільки телефонних розмов і якої тривалості велося абонентом певного номера Куинн Ф. Права человека и ты. Основные документы. Варшава: Изд-во ОБСЕ, 1997.. Але при дослідженні теми роботи також варто звернутися до вивчення тенденцій, що характеризують сучасний стан злочинного миру. Однією з таких тенденцій, що роблять істотний вплив на правоохоронну діяльність, є використання злочинцями конспіративних форм і методів, високий рівень їхньої технічної оснащеності, тактична витонченість у застосуванні різних способів і прийомів, що використовуються при здійсненні злочинів і прихованні слідів протиправної діяльності. Саме дана обставина вимагає нарощування розвідувального потенціалу оперативних підрозділів. В іншому випадку правоохоронна практика неминуче трансформується в пасивне очікування корисної інформації. У цих умовах важко заперечувати проти використання суб'єктами оперативно-розшукової діяльності адекватних методів протидії зазначеним негативним явищам, у тому числі й методів, що обмежують конституційне право громадян, пов'язані з таємницею телефонних переговорів. Більше того, заходи, пов'язані із проникненням у сферу приватного життя громадян, дозволяють у більшості випадків якомога раніше вмішатися в розвиток подій, що передують здійсненню злочину й запобігти суспільно-небезпечним наслідкам Див.: Еськов С.В. Проблемы ограничения прав граждан на тайну телефонных переговоров в современном правовом государстве // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спеціальний випуск. - 2004г. - Частина 5. - С. 157.. Враховуючи вищевикладене, виглядають щонайменше нераціональними пропозиції представників правозахисного руху про заборону прослуховування телефонних переговорів з метою боротьби зі злочинністю Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. - М.: Дело, 2000. - С. 400-401.. Позбавлення можливості суб'єктів оперативно-розшукової діяльності одержувати таким способом оперативну інформацію, на думку Ю.Ф. Кваши, "поставило б їх апріорі в нерівні умови стосовно злочинців" Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под ред. В.Б. Рушайло. - СПб: Лань, 2000. - С. 356.. Як аргумент на користь існування оперативно-розшукових заходів інтрузивного характеру може послужити також та обставина, що Європейський Суд по правах людини при виробництві в справі "Класс та ін. проти ФРН" визнав прослуховування телефонних переговорів необхідним у сучасній демократичній державі: "держава повинна мати право захищатися від погроз і встановлювати секретне спостереження за підривними елементами, що діють у межах його юрисдикції... існування певного законодавства, що регулює схований нагляд за поштою й зв'язком, є, через виняткові умови, необхідним у демократичному суспільстві" Прослушивание телефонов в международном праве и законодательстве одиннадцати европейских стран / Сост. Е.Е. Захаров. - Х.: Фолио, 1999. - С. 7.. Також й у суспільстві поширюється думка, що з метою більш ефективної боротьби зі злочинністю необхідно обмежити право на недоторканність приватного життя громадян. Природно, виникає питання про масштаби вторгнення держави в приватне життя громадян і допустимості ганебних, примусових дій влади при її прагненні розкрити злочин. Тут ми виходимо на рівень широких узагальнень. Часом лунають голоси: ми не боїмося прослуховування телефонів, входження в житло, спостереження за особистим життям, тому що нічого дурного не зробили. Нехай слухають, приходять, спостерігають - для чесної людини це не страшно. Побоюватися повинні тільки злочинці. Типово обивательською виглядає думка про те, що заради боротьби зі злочинністю можна зневажити правами й свободами громадян. Позначається рабська ідеологія, що нам вселяли з дитинства. Адже всі розуміють: 100 млн. телефонів не прослухаєш. Виходить, будуть вибирати для прослуховування телефони тих, хто не подобається владі, хто з ними не згодний. Звідси прослуховування в політичних цілях, а далі стеження, арешти, розправа. Поки цього немає, але вже налагоджений і відпрацьований механізм, здатний служити поліцейському терору. Зміниться режим - і механізм буде запущений. Прослуховування особистих телефонів спокусливо й тим, що таким шляхом можна вибірково визначити умонастрої людей різних соціальних верстов, їхнє відношення до влади й проведеним нею заходам. Прослуховування допомагає зібрати компромат, використовуваний, як правило, при вербуванні агентів і інформаторів. Дійсні злочинці, добре знаючи можливості сучасної техніки, не стануть обговорювати по телефону свої злочинні задуми. Нарешті, є настільки інтимні теми (не пов'язані зі злочинністю й компроматом), що абонентам просто не хотілося б, щоб їхню телефонну розмова хтось чув, будь то співробітник служби безпеки, МВС або іншої подібної організації. Сказане вище відноситься й до поштово-телеграфної кореспонденції, грошовим внескам, грошовим переказам і т.д. Навряд чи кому-небудь буде байдуже, що його квартиру тайкома оглядають, його листи й щоденники читають, розмови із дружиною, дітьми, гостями прослуховують. Тотальний контроль за приватним життям громадян один з основних атрибутів поліцейської держави. Байдужне відношення до стеження за людьми характерно лише для тих, чиї потреби - працювати від і до, їсти й спати. Більше високі соціальні потреби - свобода, гласність, інтелектуальна праця - несумісні з поліцейським контролем. Обійтися взагалі без соціального контролю суспільство не може. Виходить, треба знайти оптимальну міру контролю в демократичному суспільстві й законодавчо закріпити її. Це завдання полегшується наявністю міжнародних декларацій, конвенцій і пактів, що захищають права людини. Особливої уваги заслуговує той факт що, закріплення у Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” прав підрозділів, пов'язаних з обмеженням таємниці телефонних переговорів, все-таки містить ряд проблем, сполучених з невідповідністю національного законодавства стандартам Європейського Суду по правах людини. Відповідно до зазначених стандартів, для того, щоб прослуховування телефонних переговорів не вважалося порушенням ст.8 Конвенції Ради Європи по захисту прав людини й основних свобод, повинне здійснюватися:1) на підставі закону, відповідаючого вимогам доступності, передбачуваності (можливість особою передбачати прослуховування), якості (наявність ефективного механізму захисту від зловживань);2) у виняткових, визначених у законі, випадках;3) відносно чітко встановленого кола осіб, а також відповідно до інших вимог. У даному відношенні, на думку експертів, Європейський Суд визнає українське законодавство "недостатньо доступним через відсутність опису процедури одержання санкції на прослуховування... воно не містить досить ефективних гарантій проти зловживань. По-перше, відсутні які-небудь вказівки про тривалість прослуховування, по-друге, майже нічого не сказано про передачу зібраних матеріалів по інстанціях" Прослушивание телефонов в международном праве и законодательстве одиннадцати европейских стран / Сост. Е.Е. Захаров. - Х.: Фолио, 1999. - С. 73.. Очевидно, варто погодиться з наведеною думкою, оскільки в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" не закріплена процедура судового санкціонування, а лише вказується на необхідність одержання санкції. У даному контексті доречно привести висновки Європейського Суду по правах людини в справі "Мэлоун проти Великобританії" від 2 серпня 1984 р.: "Положення закону повинні бути сформульовані досить чітко, для того щоб дати громадянам належну вказівку щодо обставин і умов, при яких публічні органи вправі вдатися до схованого й потенційно небезпечного втручання в здійснення права на повагу приватного життя й кореспонденції". Подібної точки зору дотримується й І.А. Покровський: "Одна з перших і самих істотних вимог, які пред'являються до права людської особистості, є вимога визначеності правових норм... Індивід, поставлений віч-на-віч із суспільством, державою, має право вимагати, щоб йому було цим останнім точно зазначене, чого від нього хочуть і які рамки йому ставлять. Логічно це право на визначеність правових норм є одним із самих невід'ємних прав людської особистості, яке тільки собі можна представити; без нього, по суті, взагалі ні про яке "право" не може бути мови" Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1998. - С. 89. . Підбиваючи підсумок вищевикладеного, слід зазначити, що законодавець, вирішуючи питання про обмеження конституційного права на таємницю телефонних переговорів в оперативно-розшуковій діяльності, повинен прийти до компромісу між вільним здійсненням даного права й реалізацією державних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю. Так, важливим зрушенням у даному напрямку, з метою забезпечення конституційних прав громадян на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя під час проведення оперативно-технічних заходів, можна вважати прийняття 7 листопада 2005 року президентом України Указу “Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів”. Пунтом 4 якого є наступне розпорядження: Міністерству юстиції України, Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Службі зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державній податковій адміністрації України, Державному департаменту України з питань виконання покарань забезпечити безумовне додержання конституційних вимог щодо застосування негласного проникнення до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, інших технічних засобів одержання інформації. А також, пунктом першим: Кабінету Міністрів України подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів; ужити заходів щодо утворення Служби спеціального зв'язку та захисту інформації України як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, визначивши основними її завданнями реалізацію державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, забезпечення функціонування державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, криптографічного та технічного захисту інформації; затвердити за погодженням із Верховним Судом України і Генеральною прокуратурою України єдину інструкцію про порядок отримання підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дозволів на проведення відповідних заходів та використання одержаних при цьому матеріалів; привести свої рішення у відповідність із цим Указом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
|