Умови реституції

а) протиправне (злочинне) відчуження майна, що знаходилось у володінні потерпілих осіб;

б) виявлення майна (об'єктів злочинного посягання) і прилучення його до кримінальної справи в якості речового доказу;

в) збереження названим майном свого первісного (до відчуження) стану;

г) володіння властивістю та перебування її в цивільному обороті.

Відсутність хоча б однієї з перерахованих умов складає перешкоду для захисту майнових прав потерпілих від злочину осіб за допомогою аналізованого способу.

Отже, захист майнових прав потерпілих осіб за допомогою реституції за загальним правилом здійснюється судом при вирішенні ним кримінальної справи. Проте кожна кримінальна справа про вчинений злочин закінчується винесенням вироку.

2. Компенсація.

Про існування ж добровільного відшкодування заподіяної злочином шкоди у кримінальному процесі як самостійної форми (способу) відшкодування заподіяної злочином шкоди неодноразово зазначалось в юридичній літературі .

Згідно з чинним кримінальним законодавством добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, безперечно, можуть підозрюваний, обвинувачений, підсудний, оскільки вони, будучи суб'єктами охоронних правовідносин, породжених злочином, від факту добровільного відшкодування шкоди, набувають певні правові інтереси. До кола зазначених суб'єктів належать також цивільний відповідач, хоча він і не є передбачуваним суб'єктом охоронюваного кримінально - правового відношення. Крім того, названим особам можуть надати допомогу в добровільному відшкодуванні шкоди їх родичі, друзі, спонсори тощо. Але, як слушно зазначає В. Понарін, останні не можуть бути самостійними суб'єктами права на таке відшкодування, оскільки вони жодних наслідків кримінально-правового характеру не набувають [7,с.116].

Тобто добровільне відшкодування шкоди, заподіяної злочином, в кримінально-правовому її розумінні буде мати місце тоді, коли відшкодування родичами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи іншими особами відбувалось за дорученням або на прохання останніх. На це вказують також і автори Науково практичного коментаря КК України[8,с.163]. У зв'язку з цим необхідно передбачити в чинному законодавстві з метою добровільного відшкодування шкоди, заподіяної злочином, право родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи інших осіб на прохання, останніх її відшкодувати. Рішення про відшкодування шкоди суб'єкт приймає за своєю доброю волею. У цьому аспекті виникає питання: чи може йтися про добровільне відшкодування, якщо ініциатива з роз'яснення суті вказаного відшкодування виходить від органів чи посадових осіб, які провадять процес? Окремі автори у юридичній літературі дають позитивну відповідь на нього. Підтримую наведену думку, адже підозрюваний чи обвинувачений вправі знати переваги добровільного відшкодування шкоди.

У зв'язку з цим вважаю, що право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на добровільне відшкодування повинен кореспондувати обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора, судді з його роз'яснення

Добровільне відшкодування заподіяної злочином шкоди полягає у відшкодуванні не тільки майнових збитків, а і моральної шкоди

Аналіз вивчених Я. Клименком 25 кримінальних справ , у яких мало місце добровільне відшкодування шкоди обвинувченим чи його родичами, показав, що в усіх випадках останні вирішували дане питання осбисто при зустрічі з потерпілим чи його законними представниками, при чому ця дія оформлювалася у подальшому відповідною розпискою , яку надає потерпілий чи його представник, про відшкодування шкоди . В усіх випадках вказана дія поводилася без присутнсті слідчого . З цим, на думку Я. Клименка, не можна погодитись.

У юридичній літературі висловлювалась думка про доцільність відшкодування шкоди на добровільних засадах в присутності слідчого, який повинен скласти про це відповідний протокол. Крім того, окремі вчені наголошують на необхідності проведення даної дії в присутності двох понятих.

Найбільшої уваги заслуговує форма добровільного відшкодування, описана В.Азаровим, яка мала місце в роботі слідчих органів внутрішніх справ МВС Карельської АРСР. Вона полягає в наступному: якщо обвинувачені чи за їх згодою родичі останніх виявили бажання добровільно відшкодувати заподіяну злочинними діями шкоду, слідчий направляє їх для внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду. При внесенні суми особі, яка це зробила, видається відповідна квитанція, що додається до матеріалів справи [9,с.9]. У подальшому при винесенні вироку та задоволенні цивільного позову на дану суму буде звернене стягнення.

Перевагою цієї форми добровільного відшкодування шкоди, на мою думку, є те, що вона виключає зустріч обвинуваченого і потерпілого, адже в деяких випадках безпосереднє спілкування чи зустріч обвинуваченого, його родичів з потерпілою стороною може суперечити інтересам розслідування кримінальної справи, а інколи, навіть, ще одне побачення з обвинуваченим може бути для потерпілого небажаним, завдавати йому додаткові моральні страждання. Проте суттєвим недоліком є неможливість оперативного відшкодування шкоди, тому що провадження по справі може здійснватись досить довго а внаслідок інфляційних процесів внесена грошова сума може знецінитись, тому для попередження цього яваща вважаю за доцільне відкрити в установі державного комерційного банку спеціальний рахунок який би захищав грошові кошти від інфляційних процесів .

В основному можна погодитись із запропонованим порядком забезпечення добровільного відшкодування шкоди, зауваживши лише, що доцільно було б створити окремий фонд з власним розрахунковим рахунком, на який підозрюваний, обвинувачений, підсудний, його родичі чи інші особи могли б вносити грошові кошти з метою відшкодування на добровільних засадах, що попередило б можливість застосування грошових коштів, які надійшли на рахунок, не за призначенням. Крім того, оскільки зазначена дія має певне кримінально-правове значення і, відповідно, вчинення її в ході розслідування справи надає їй процесуальний характер, то, в таких випадках не можна обмежуватись лише залученням до матеріалів кримінальної справи квитанції про внесення коштів на розрахунковий рахунок фонду . У даному разі потрібно сладати протокол добровільного відшкодуваня шкоди , в якому слід зафіксувати виявлений підозрюваним чи обвинуваченим намір відшкодувати завдані ним збитки , а також , хто та за чиїм дорученням вносить гроші Проткол разом з квитанцією додається до матеріалів справи .

Підводячи підсумок, слід зазначити , що інститут добровільного відшкодування заподіяної злочином шкоди потребує кримінально - процесуального врегулювння. У зв'язку з цим Я. Клименко пропонує внести доповнення до чинного КПК , а саме :

,,Стаття 291. Роз'яснення права відшкодування шкоди у кримінальній справі на добровільних засадах .

За наявності достатніх даних про те , що злочином заподіяні майнові збитки чи моральна шкода потерпілому , орган дізнання , слідчий , прокурор і суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному положення статті 45,46,п.2ст.66 КК України щодо кримінально - правового значення добровільного відшкодуваня шкоди та порядок його здійснення.”

,, Стаття 29 2. Порядок добровільного відшкодування шкоди у кримінальній справі.

Виявивши намір добровільно відшкодувати шкоду, підозрюваний, обвинувачений , підсудний або інші особи за дорученням підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного повинні заявити про це особі , у провадженні якої знаходться кримінальна справа.

Отримавши таку заяву, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані вжити заходів із забезпечення добровільного відшкодування шкоди .

Про результати добровільного відшкодування складається протокол , до якого додаються доументи , що засвідчують цей факт.”

Крім того у відомчих нормативних актах слід зазначити , що роз'яснювати підозрюваному , обвинуваченому право на добровільне відшкодування заподіяної шкоди слід одночасно з роз'ясненням останнім їх процесуальних прав. У тих випадках коли до цього моменту не виявлено достатніх даних, що злочином заподіяно майнові збитки чи моральну шкоду потерпілому, роз'яснення права на добровільне відшкодування слід проводити відразу після їх встановлення. Одночасно з роз'ясненням права на добровільне відшкодування необхідно роз'яснювати його порядок, який полягає у поданні заяви про добровільне відшкодування шкоди та внесення суми на спеціально створений розрахунковий рахунок .

Таким чином кримінально-процесуальне врегулювання добровільного відшкодування заподіяної злочином шкоди спрямовано на вирішення завдань кримінального судочинства, а також сприятиме більш ефективному застосуванню цієї форми відшкодування. А, отже, і потерпілі від злочину особи отримують додаткові можливості для реального поновлення свого майнового становища та відшкодування моральної шкоди, що сприятиме посиленню кримінально-процесуальної охорони інтересів потерпілих від злочину осіб.

3. Циільний позов.

Серед передбачених кримінально-процесуальним законом способів захисту порушених злочином майнових прав юридичних осіб і громадян основним є цивільний позов у кримінальній справі (процесі). Згідно зі ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Цей спосіб захисту характеризується тим , що його реалізація в кримінальному процесі здійснюється при активній участі сторін цивільного позовову , а це , у свою чергу, сприяє більш глибинному дослідженню всіх обставин справи, що стосуються характера і розміру заподіянної матеріальної шкоди, і правильному вирішенні питання про її відшкодування.

Діючий кримінально - процесуальний закон не містить визначення поняття цивільного позову в кримінальній справі. Дати таке поняття - одна з задач теорії кримінального процесу. Наукова цінність і практичний зміст полягають насамперед у з'ясуванні меж використання позовної форми захисту майнових прав потерпілих осіб, і у відмінності цієї форми (способу) захисту від інших, непозовних способів, передбачених кримінально - процесуальним правом .

У кримінально - процесуальній літературі поки немає єдності в поглядах авторів, що досліджували або торкалися проблеми цивільного позову в кримінальному процесі.

Дане поняття визначається саме як вимога позивача до відповідача, що по своїй суті має матеріально - правовий характер.

По-іншому визначає цивільний позов В. Г. Даев : „ Цивільний позов у кримінальному процесі є предметом розгляду в процесі кримінального судочинства звернення юридичнозацікавленої або іншої уповноваженої особи до суду з заявою про відшкодування обвинувачуваним або особами, які несуть матеріальну відповідальність за його дії , майнового збитку, заподіяного злочином." [10,с.22]

Як видно з наведеного визначення, його автор, не заперечуючи матеріально правового змісту позову, сутність останнього вбачає в звертанні до суду з проханням про розгляд цивільної суперечки і захисту права. Він, зокрема, відзначає: „Позов - це прояв діяльності, спрямованої на виникнення процесуальних відносин із дотриманням завжди процессуальної форми. Визначаючим для позовної форми захисту права є не характер вимоги, а саме звернення до суду у визначеній процесуальній формі."

Виходячи з того, що цивільний позов - це не одноактна дія позивача, зміст якої зводиться до вимоги про відшкодуванні збитку, а постійно діючий фактор у процесі провадження по кримінальній справі, З.З. Зинатуллін визначає цивільний позов як : „ Всю сукупність процесуальних дій і відносин уповноважених законом суб'єктів, що виникають при пред'явленні, забезпеченні та вирішенні позову.”[6,с.46]

При визначенні сутності і поняття цивільного позову необхідно виходити з єдності його матеріально - правового змісту і процесуально-правової форми.

Цивільний позов у кримінальному процесі - це вимога особи, якій заподіяна матеріальна шкода злочином, її уповноваженого представника або в його інтересах прокурора до обвинуваченого або до осіб , що несуть матеріальну відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, заявленого ведучим кримінальний процес органам і вирішуємого судом разом із кримінальними справами .

Основні риси позовної форми захисту права , реалізованої шляхом цивільного провадженя (порядок розгляду і вирішення цивільних справ) точно встановлений законом, право сторін особисто або через своїх представників приймати участь у розгляді цивільної справи; надання учасникам у справі рівних процесуальних прав;) мають важливе значення .

Заслуговує підтримка висловлена в літературі думка про необхідність доповнити діюче карно - процесуальне законодавство нормою, закріпляючою загальне правило про допустимість застосування у кримінальному процесі відповідних норм цивільно-процесуального закону [11,с79; 12,с80-81].

На думку В.Т. Нора діючі норми КПК варто було б доповнити наступним: “Відповідні норми Цивільного процесуального кодексу з питань, що стосується цивільного позову, підлягають застосуванню в тій мірі, у якій вони залишилися неурегульованими діючим КПК і за умови, що вони не суперечать його нормам"[13,с.123]

Страницы: 1, 2, 3, 4