До ознак східноєвропейської традиції вчені зачисляють такі: пріоритет колективних (общинних) інтересів над індивідуальними, нерозвиненість інституту приватної власності, панування регламентаційної соціальної етики й християнської релігії. Західну правову традицію вирізняють такі характерні риси: розвинений інститут власності, індивідуалістична соціальна етика та світський характер влади; вона укорінена в римському приватному праві, відчуває його вплив, як і вплив канонічного права; вона позначена високим рівнем правової культури, заснованої на принципах легалізму й пуританізму; дотримується загального поняття правової держави, що сформувалося під впливом філософії природного права [7, 20].

Кожен етнос має свою історію зародження, взаємодії, трансформації й виникнення нових форм. В основі етнокультурної ідентичності лежать - спільне походження, мова, традиції, психологія. Вони слугують істоками загальної культури етносу, трансформованими в праві. Таким чином, за допомогою так званого правового почуття відбувається усвідомлене оформлення й систематизація правових норм, які адекватно відображають рівень правової культури й правосвідомості етносу. У змісті правових норм можуть відбиватися уявлення про соціальну справедливість, бажання діяти згідно з релігійними, моральними, ідеологічними й іншими цінностями, ідеалами, переконаннями.

Правовий менталітет певної етнокультурної спільноти потребує втілення в праві. А право, щоб бути затребуваним, має втілювати правовий менталітет етнокультурної спільноти. Таким чином, правовий менталітет породжує самобутнє право, етнокультурний зміст права.

Ціннісно-нормативна сутність права забезпечує реалізацію етнокультурних особливостей суспільства. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленою свідомою й вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності, що утвердилася в правовій культурі даної етнічної спільноти.

2.2 Історичні передумови виникнення існуючого законодавства України

Для того щоб зрозуміти державно-правовий стан сьогодення доречним буде звернутися до історичного минулого українського народу, тому що сучасне українське державне відродження розпочалося в умовах, які не завжди сприяли змінам на краще.

Відомий український діяч Михайло Драгоманов визначав причини виникнення держави як такої, насамперед, як результат розвитку суспільства, розширення громад, що ставало історичною подією у житті різних народів. Ті чи інші держави формувалися під впливом особливостей географічних та демографічних умов тощо. Він відмічав вплив на цей процес класового розшарування населення, але вважав це лише одним з факторів державотворення, вага якого у різних країнах залежить від конкретних умов розвитку конкретної держави. У зв'язку з цим, цікавим буде звернутися до Конституції України 1996 року, де у розділі XI Місцеве самоврядування знаходять прямий відбиток ідеї М. Драгоманова щодо ролі територіальних громад [4, 52-55].

Найсуттєвішою ознакою держави М. Драгоманов вважав її служіння народу. Суть держави, на його думку, полягає в правах, якими володіють її громадяни: у свободі слова, забезпеченні працею, свободі організації союзів і товариств, національній свободі тощо.

У роботах Драгоманова ми бачимо надзвичайно сучасну ідею про те, що правова держава спрямована, зокрема, на забезпечення і захист природних і невідчужуваних прав і свобод людини.

Варте уваги й те, що саме правовий статус людини, тобто систему прав, свобод, характер обов'язків, покладених на людину в державі, Драгоманов вважав найважливішою ознакою, за якою поділяються держави на демократичні та недемократичні. Всі ці демократичні ідеї правової держави знайшли своє відбиття у конституційному проекті, що був розроблений Драгомановим у 1884 році і мав назву "Проект основаній Устава Українського общества "Вольний союз" - "Вільна спілка". Слід відмітити, що ще й досі багато настанов, закріплених у цьому проекті, не втратили свого значення, зокрема щодо визначення прав і обов'язків людини і громадянина.

Також пам'ятаючи про те, що державне й національне творення - це нерозривні процеси, можна зазначити, що реальна цінність права завжди пов'язана з цінностями держави. При цьому цінність права витікає не із його зв'язку з державою, взятою самою по собі, а з його зв'язку з особою. Вимірюється вона тим, чи забезпечує право, і якою мірою, гармонічний та прогресивний розвиток особи, розширення її свободи.

Якщо цінність права все-таки пов'язана з державою і пояснюється державою, то це припустимо лише тою мірою, якою вищою цінністю для держави є людина.

Питання, пов'язані з концепцією української правової держави, слід, мабуть, розглядати через призму української національної ідеї, суть якої на сьогодні полягає у тому, що саме право, як узагальнюючий вимір свободи, рівності і справедливості у суспільстві, повинно сприяти здійсненню людських ідеалів, пов'язаних з трактуванням людини, особистості, як найважливіших соціальних цінностей, не тільки з точки зору національних, а й світових реалій.

Саме така ідея права, правової держави органічно вплітається в українську національну ідею, про що переконливо свідчить уся історія розвитку вітчизняного права. Небагато існує народів, у яких з давніх часів повага до права, врегулювання суспільних відносин за допомогою правових норм стали нормою громадського життя, організації та здійснення державної влади. Достатньо згадати договори, які укладали князі між собою, а також з народом ще за часів Київської Русі, де визначалися права та обов'язки кожної із сторін, особливо у вирішенні основних питань внутрішньої та зовнішньої політики. Показовими у цьому відношенні є також договори Київської Русі з Візантією, які забезпечували саме на основі права відповідне правове регулювання міждержавних стосунків.

Великий вплив на розвиток правового світогляду в Україні справив Литовський статут, норми якого, особливо ті, що були присвячені регулюванню майнових відносин, сприяли розвиткові торгівлі, правовому розвитку суспільства в цілому. На розширення досвіду у розвитку правового статусу міст, застосуванні принципів міського самоврядування зіграло свого часу використання в Україні позитивних тоді положень магдебургського права, яке юридичне закріплювало права і свободи жителів міст, особливо торговельних і ремісничих центрів.

Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку країни як свого національного, так і досвіду інших країн, сталося так, що саме в Україні у тяжку годину відстоювання нею своєї національної незалежності з явився правовий документ безперечної значимості - Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 року.

Тим самим було закладено ідею національного конституційного розвитку, яка була продовжена вже в інші часи, в конституційних проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' - "Вільна спілка ", проекті "Основний закон Самостійної України", створеному групою членів Української Народної Партії, та інших. Лише після прийнятих у 1917 році універсалів Центральної Ради, а потім і Конституції 1918 конституційний процес в Україні набув загальнонаціонального значення.

Саме з цих позицій слід оцінювати історичну значимість таких актів Верховної Ради України, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Зазначені акти виконали найголовнішу установчу правову функцію - заклали необхідні правові підвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, здійснення на практиці докорінного реформування чинної в Україні правової системи з тим, щоб вона повністю відповідала відправним засадам побудови демократичної соціальної правової держави.

Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. І сучасне усвідомлення українським народом некласичності свого менталітету, позитивних і негативних його рис створює грунт для збереження й розвитку тих правових принципів і правил, що вкоренилися й стали частиною його буття, а також для запозичення досвіду сусідніх народів, який відповідає духові свого народу й часу, і водночас не допускає експансії будь-якої цивілізації. Сутність культури така, що вона стверджує себе через контакти з іншими культурами й через своє буття в інших культурах. Однак теза про несхожість цінностей різних культур має націлювати на ретельний добір цінностей інших правових культур та їх використання в умовах власної правової культури.

Розділ ІІІ

СУЧАСНІ АКСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА УКРАЇНИ

3.1 Роль соціальних цінностей у формуванні правосвідомості українців

Сучасні процеси суспільної трансформації, в тому числі систем державного права в світі, серед них і в Україні, пов'язані передусім з обумовленим утвердженням в суспільній свідомості та в загальній ієрархії соціальних цінностей ідей людяності, правового статусу особистості. Наприклад, в Україні лише нині конституційно закріплена (ч. 1 ст. 3) норма, відповідно до якої «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [4, 3]. При цьому, як зазначається у ч. 1 ст. 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань» [4, 11].

Тим самим зростає роль оціночних суджень щодо певних об'єктивних явищ і процесів, реальних фактів, істинності, правдивості людських поглядів і переконань. Особливо це стосується юридичної, зокрема, судової практики, де на основі експертних оцінок дуже часто вирішують справи що зачіпають долі людей. Мабуть, тут буде доречною думка судді Апеляційного суду Харківської області Д. Луспеника, що юридичний факт - це синонім таких понять, як подія, результат, то щодо істини як синоніма факту, то тут не все так просто, як вважається, тут виникає багато запитань. Хоча б - у чиїх інтересах оцінюється той чи той факт? [6, 59]

Останнім часом більшість населення незалежної України сприймає сучасні демократичні цивілізаційні цінності лише як ідеї, пов'язані, головним чином з матеріальним добробутом, а не з порядком, заснованим на реальному визнанні державною владою суспільної свободи, природних і невідчужуваних прав і свобод людини. Йдеться про суспільний порядок, де кожна окрема людина має певну сферу свободи стосовно народу як колективного цілого, де кожний громадянин є вільним відповідно до більшості, яка формує політичну волю, і має певну автономію відповідно до держави, що виражає цю волю [5, 90]. Тому, як зазначає М. Цимбалюк, видається що провідні гуманітарні цінності здебільшого тлумачаться частиною населення України з точки зору їх безпосередньої користі в реальному житті, очікування автоматичного підвищення життєвого рівня, а право і державне управління - як необхідні і достатні умови забезпечення підвищення матеріального добробуту населення [10, 90].

Сьогодні необхідні не просто зміни соціальних цінностей, а передусім пошук самих соціальних цінностей, зокрема, ідей справедливості, свободи, демократії, права, державності, закону, управління, самоуправління тощо. Суспільне життя в котрий раз доводить, що через пізнання істини соціальних цінностей останні можуть стати ефективними спонукальними мотивами індивідуальної поведінки, в тому числі і в процесах суспільної трансформації. Це обумовлено насамперед тим, що соціальні цінності ґрунтуються на моральних закономірностях певного суспільства, що вони об'єктивно необхідні для існування будь-якої соціальної структури, його культурно-історичних традицій, що становлять нормоутворюючий фактор будь-якої системи регулювання, серед неї правової, як індивідуальної, так і колективної поведінки.

Реальна правова свідомість індивіда обумовлена не тільки і не стільки існуючими правовими теоріями, засобами їх передачі і механізмами інтеріорізації, скільки соціальними закономірностями та активністю особи в інтерсуб'єктних відносинах.

Склалася соціальна ситуація, що включає тиск економіки, соціальні, психологічні і інші суперечності, наявні засоби реалізації діючих законів, відношення громадян до правових заборон і розпоряджень.

Найгостріше питання про дисонанс між соціально бажаною і реальною правосвідомістю стоїть в суспільстві, яке знаходиться в стані переходу від однієї соціально-економічної моделі розвитку до іншої.

Сучасне українське суспільство, - пише у своїй статті О. Скакун, слабке в економічних і соціальних відносинах, не привчене розвитком приватної власності до напруженої праці і свідомій дисципліні, за великим рахунком виявилося неготовим восприняти демократичні перетворення, зокрема, в правовій сфері [7, 22].

Всі ці явища, безумовно, знаходять своє віддзеркалення як в масових процесах, так і в індивідуальній свідомості людей. Вони, безумовно, і є головними детермінантами формування правосвідомості.

3.2 Соціальна аномія

Наявний стан правосвідомості в умовах перехідного періоду пояснюється не тільки сукупністю реальних соціально-економічних причин і станом правової дійсності, не тільки психологічними особливостями вікової чи групової приналежності людей, але і історичними особливостями розвитку суспільства, масовою психологією його членів. Як доводить Е. Дюркгейм, засвоєння культури створює у членів певного угруповання почуття спільності, належності до однієї нації, одного народу, релігії. Водночас, згуртовуючи одних на основі якоїсь субкультури, вона протиставляє їх іншим, роз'єднуючи ці спільності, тому можуть виникати культурні конфлікти. Тут буде доречно сказати про соціальну аномію, яка має місто в сучасному українському суспільстві.

Страницы: 1, 2, 3