| иходячи з характеру доказових якостей, Т.Ф. Одиночкіна вирізняє дві групи речових доказів: предмети, які використовуються в доказуванні за ознаками зовнішньої будови; об'єкти, роль яких у доказуванні визначається внутрішніми якостями. Разом з тим, значна частина речових доказів має доказові ознаки й однієї, й другої якості.Залежно від характеру причинного зв'язку з подією злочину Н.С. Алексєєв вирізняє: предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, предмети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якостей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки; які належать одночасно до двох вказаних вище груп предметів.Названі класифікації, безперечно, мають наукову та практичну цінність. Використовуючи їхні позитивні сторони, стає можливим здійснити загальну класифікацію речових доказів та уточнити окремі класифікації [7, с.12].Насамперед, усі речові докази за їх зв'язком з подією злочину можна поділити на дві групи: речові докази - сліди злочину та речові докази, які не є слідами злочину (інші речові джерела доказової інформації).До першої групи слід віднести всі матеріальні об'єкти, що були частиною того середовища, де відбулася подія злочину, або внесені в нього учасниками події, які свідчать про різні обставини розслідуваного злочину, втягнуті в процес доказування й отримали статус речових доказів.До самостійної групи можуть бути віднесені мікропредмети, тобто мікротіла, що являють собою ціле, мають стійку форму, пристосовані для здійснення певної діяльності, та предмети (певні мікротіла), що мають своє окреме призначення, розміром не більше 2 мм2. У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину, мають свого роду імунітет проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину. 2. Засоби отримання та процесуальний порядок оформлення речових доказівЗлочин завжди відбувається в конкретному матеріальному середовищі, - при взаємному впливі живої і неживої природи. У результаті поряд з ідеальними слідами, що збереглися в пам'яті людей, залишаються сліди матеріальні. Вони містять таку доказову інформацію, що може бути пізнана тільки через її носії - предмети (у самому широкому змісті цього поняття) [10, с.59]. Таким чином, подія минулого приводить до якоїсь зміни в матеріальному середовищі. На підставі цих змін необхідно зробити висновок про подію минулого. Така можливість виникає не тільки тому, що об'єкт матеріального середовища перетерпів зміни, але і тому, що ці зміни відображають подію і його учасників.Об'єкти можуть бути найрізноманітнішими. Значення речових доказів важко переоцінити, тому що вони вносять у процес доведення різноманітну і дуже важливу інформацію. З їхньою допомогою можуть бути встановлені будь-які обставини, що мають значення для справи. Тому приділяє їм багато уваги. Поряд із предметами, що зберегли сліди злочину і злочинця, речовими доказами є копії слідів у вигляді об'ємних матеріальних моделей і відбитків.З розвитком науки і техніки можливості одержання таких речових доказів постійно розширюються. При цьому ознаки відбиваного об'єкта (первісного речового доказу) передаються моделі і зберігаються в ній так само, як у похідному речовому доказі.Речовий доказ має свою форму (предмет) і свій зміст (доказову інформацію). Предмет відіграє роль джерела, тому що створює можливість для сприйняття і пізнання інформації.Таким чином, речовий доказ можна визначити як отриманий і зафіксований у процесуальному порядку предмет, що відображає розслідуваний злочин. Єдність форми (джерела) і змісту утворить речовий доказ.Збирання доказів - необхідний елемент процесу доказування. У процесуальній та криміналістичній літературі по-різному визначається сутність збирання доказів. А.І. Вінберг визначає зміст цих понять як "сукупність дій зі знаходження, фіксації, вилучення та збереження різних доказів".Хоч термін "збирання доказів" є процесуальним і прямо згадується в КПК (ст.66), процесуалісти ним користуються значно рідше, ніж криміналісти, загалом оперуючи значно ширшим поняттям процесу доказування. М.С. Строгович зазначав, що процес доказування складається з розшуку доказів, їх розгляду та процесуального закріплення, перевірки та оцінки [28, с.30].На мою думку, найбільш правильним є погляд М.С. Строговича. Збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає дії з розгляду, процесуального закріплення та оцінки.Виявлені докази передбачають їх оцінку. Ця оцінка має попередній характер, бо остаточно судити про доказове значення факту можна тільки після його дослідження.Речові докази - це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого (ст.78 КПК). Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій, їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.Отже, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання доказів (фактично - предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі та судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит підозрюваного (статті 106 і 107), допит свідка (статті 167, 168, 303, 304 і 307), потерпілого (статті 171 і 308), обвинуваченого і підсудного (статті 143, 300 і 438), експерта (статті 201 і 311), очна ставка (статті 172, 173 і 304), ексгумація трупа (ч.2 ст. 192), пред'явлення для впізнання (статті 174, 175 і 309), обшук, виїмка (статті 177-188), огляд (статті 190-192, 313-315), освідування (ст. 193), відтворення обстановки та обставин події (ст. 194), призначення експертизи (статті 196-203, 310 і 312) тощо [9, с.172].Фіксація доказів - це закріплення доказів в установленому законом порядку. Кримінально-процесуальний закон передбачає як форми процесуального закріплення доказів складання протоколу, безпосереднє залучення доказів до справ, фотографування, складання планів та схем, моделювання та виготовлення копій. Доказами можуть бути тільки ті фактичні дані, що зафіксовані одним із зазначених способів.КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, а в суді першої інстанції та апеляційному провадженні - протоколів судового засідання, винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото - і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів (статті 85, 851, 852, 114 КПК). Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису чи комп'ютера. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування (ч. б ст.114 КПК). Розшифрований і надрукований на машинці зміст стенограми є частиною протоколу. Сам стенографічний запис за чинним КПК України до протоколу не додається.Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій зі збирання і перевірки речових доказів.Окрім надання виявленим фактам доказової сили фіксація доказів має на меті зберегти їх зміст, ознаки; вона є засобом збереження доказів для наступного дослідження, оцінки та використання в доказуванні.Вилучення доказів має забезпечити можливість їх використання для доказування, приєднання їх до справи, а також служить засобом їх збереження для суду.Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч.1 ст.79 КПК). Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а якщо це неможливо - за місцем провадження в справі (ч.5 ст. 191 КПК) [18, с.76].На сьогодні дискусійним залишається питання про можливість формування судом доказів у різних стадіях кримінального процесу.Суд оцінює докази лише з точки зору їх допустимості, належності й достатності, але не вірогідності.Важливим є вирішення питання про те, чи має місце в стадії віддання до суду кримінально-процесуальне доказування та чи можливе поповнення системи доказів, наявних у справі.З огляду на обмеженість завдань цієї стадії та відсутність у ній безпосередності, вказується на те, що нові докази можуть бути прилучені шляхом провадження інших (крім слідчих), процесуальних дій, зокрема, шляхом задоволення клопотань учасників процесу про прилучення до справи документів, у яких містяться відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про віддання до суду.На думку С.А. Шейфера способом збирання доказів у цій стадії є також витребування їх з ініціативи суду. Це ж положення закріплено в п.5 ст.253 КПК України.Засобами формування (збирання) доказів у суді є дії, які законодавець також називає відповідними діями по проведенню органом дізнання, слідчим, прокурором у перебігу досудового розслідування. Це витребування і прийняття поданих доказів, провадження судових дій, як то: допити, огляди, експертизи, вимога про проведення ревізії і таке інше.3. Загальні умови зберігання речових доказівЩодо зберігання та вирішення подальшої долі речових доказів слід додержуватись таких правил, узгоджених МВС, СБУ, Прокуратурою та Верховним Судом України. При зберіганні та передачі речових доказів вживаються заходи, що забезпечують збереження у вилучених об'єктів ознак і властивостей, у силу яких вони мають значення речових доказів у кримінальних справах, та слідів, що є на них, а також збереження самих речових доказів, цінностей, документів та інших речей, майна.Для зберігання речових доказів в органах внутрішніх справ, органах Служби безпеки України, прокуратурах, судах обладнуються спеціальні приміщення з оббитими металом дверима, заґратованими вікнами, охоронною та пожежною сигналізацією. В разі відсутності такого приміщення влаштовують спеціальне сховище (сейф, металева шафа) [20, с.75].Відповідальними за збереження речових доказів, долучених (приєднаних) до справи, є особа, яка проводить дізнання або слідство, а в суді - суддя або голова суду. Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, що вилучені у зв'язку з кримінальною справою і зберігаються окремо від неї, є призначений спеціальним наказом прокурора, керівника органу внутрішніх справ, органу СБУ, голови суду працівник цієї установи. Підставою для поміщення речового доказу на зберігання є постанова слідчого, працівника органу дізнання, прокурора, ухвала суду.Доступ у приміщення для зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна (сховище) можливий тільки у присутності особи, відповідальної за їх збереження. У разі відсутності її або працівника, який її заміняє, доступ у приміщення (сховище) може бути наданий тільки з дозволу і тільки у присутності прокурора, начальника слідчого підрозділу органу прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, голови суду (судді), в яких має бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища). У такому разі складається акт, у якому зазначається, у зв'язку з чим і які предмети вилучено з приміщення (сховища) або поміщено туди. Акт передається особі, відповідальній за зберігання речових доказів, для внесення відповідних записів до книги обліку речових доказів.Вилучені в ході попереднього слідства, дізнання або судового розгляду вогнепальна та холодна зброя, боєприпаси зберігаються в органах внутрішніх справ та служби безпеки після їх перевірки в експертно-криміналістичних підрозділах [22, с.32].Речові докази у вигляді вибухових речовин передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних державних підприємств (організацій). Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади аптекоуправлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, за узгодженням і з відома їх керівництва.Зброя, боєприпаси, військове спорядження, що належать військовим частинам, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення слідства або судового розгляду.Водночас з перевіркою нарізної вогнепальної зброї у картотеці її перевіряють по оперативному обліку втраченої і виявленої зброї інформаційних центрів. У разі вилучення, а також при передачі на зберігання транспортного засобу за участю працівника Державної автоінспекції або спеціаліста, а якщо можливо - за участю його власника складається акт технічного стану цього транспортного засобу.Здавання та передавання вилучених у ході дізнання, слідства, судового розгляду наркотичних засобів здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок зберігання, здавання державі та знищення наркотичних речовин, вилучених з незаконного обігу. Для віднесення вилученої речовини до наркотичних засобів провадиться експертиза. Підставою для здавання державі або знищення наркотиків є постанова слідчого чи працівника органу дізнання про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи, рішення суду.
Страницы: 1, 2, 3
|
