|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Спадковий договір в цивільному праві України
|
|
|
| труктура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з них 15 сторінок займає список використаних джерел (172 найменування). ОСНОВНИЙ ЗМІСТУ першому розділі “Загальна характеристика спадкового договору” досліджується історія становлення інституту спадкового договору, поняття та ознаки спадкового договору. Даний розділ містить два підрозділи. Підрозділ 1.1 “Становлення інституту спадкового договору” містить аналіз виникнення та розвитку інституту спадкового договору. Спадковий договір виник та розвивався в рамках німецького національного права. Спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види договорів: договір про призначення спадкоємця, який в сучасному німецькому праві, власне і позначається терміном “спадковий договір”, договір про встановлення легату та договір про відмову від права спадкування. На даний час в німецькому спадковому праві договір про встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із розпоряджень, що складають зміст спадкового договору в сучасному його розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним видом договору в рамках спадкового права. Згідно доктрини німецького спадкового права спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором. Це означає, що такий спадковий договір є однією з підстав спадкування, а зроблене у ньому розпорядження на випадок смерті не підлягає односторонній зміні чи скасуванню. Спадковий договір був відомий і застосовувався на території України задовго до появи його законодавчого регулювання у Гл.90 ЦК України від 16 січня 2003 року, з поширенням у 1811 році на території західноукраїнських земель дії положень ЦК Австрії, які застосовувалися аж до 1933 року, коли почав діяти польський кодекс зобов'язань. Згідно тоді чинного законодавства спадковий договір був однією з підстав спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за умови укладення його між подружжям. Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії: спадковий договір є інститутом зобов'язального, а не спадкового права. У підрозділі 1.2 “Поняття та ознаки спадкового договору” досліджується питання сутності спадкового договору. Спадковий договір є інститутом договірного, а не спадкового права, незважаючи на його розміщення у Книзі шостій ЦК України - “Спадкове право”. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва. Такий висновок ґрунтується на тому, що:1) відчужувач не може розпорядитися майном, яке є предметом спадкового договору, на випадок смерті;2) майно, яке є предметом спадкового договору, не включається до складу спадщини;3) набувач може оформити право власності на майно, яке є предметом спадкового договору, негайно після смерті відчужувача, а не по спливу 6-місячного строку, встановленого для оформлення права на спадщину;4) майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом заповідального відказу;5) на таке майно після смерті відчужувача не можуть претендувати особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;6) майно, яке є предметом спадкового договору, на момент його укладення визначене конкретно і не може бути відчужене. Звертається увага на недоліки законодавчого формулювання поняття спадкового договору. Зокрема, некоректним є використання терміну "розпорядження відчужувача", який характеризує спадковий договір як договір, в якому зміст є невизначеним, неконкретним, а також словосполучення "і в разі його смерті", яке виражає лише ймовірність настання смерті, в той час, як смерть є подією, яка неминуче настане. Проведене дослідження дозволило зробити висновок про необхідність уточнення передбаченого у ст.1302 ЦК України визначення спадкового договору. Враховуючи необхідні уточнення, автор пропонує таким чином сформулювати визначення спадкового договору: "За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати передбачені договором дії на користь другої сторони (відчужувача) або визначеної ним особи, а після смерті відчужувача набуває право власності на його майно". Незалежно від того, коли відчужувач склав заповіт стосовно майна, визначеного спадковим договором, - до чи після його укладення, це майно в будь-якому випадку не включатиметься до складу спадщини. Тому пропонується виключити ч.2 ст.1307 ЦК України, оскільки вона втрачає своє правове значення. Автор притримується позиції, що спадковий договір є двостороннім, відплатним та консенсуальним договором. Другий розділ дисертації “Сторони, зміст та укладення спадкового договору” містить 3 підрозділи. Підрозділ 2.1 “Сторони спадкового договору” присвячений дослідженню питань суб'єктного складу спадкового договору. При визначенні кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі законодавець відходить від традиційного критерію, який кладеться в основу визначення сторін цивільно-правового договору, а саме - поділу осіб на фізичних та юридичних. При такому формулюванні поза увагою залишається питання про те, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа. В роботі обґрунтовується положення про те, що відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Автор також обґрунтовує позицію, що набувачем у спадковому договорі, якщо йдеться про фізичну особу, може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа. І відчужувачем, і набувачем у спадковому договорі можуть бути кілька фізичних осіб. Якщо набувачем у спадковому договорі є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності, а їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним. З метою уточнення кола осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у спадковому договорі, та визначення правового режиму майна, набутого на підставі спадкового договору кількома фізичними особами, пропонується викласти ст.1303 ЦК України в такій редакції: "Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі. 1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа. 2. Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. 3. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним". Спадковий договір може бути укладений не лише подружжям як на стороні відчужувача, так і набувача, а й між подружжям. При цьому, спадковий договір щодо частки у майні, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути укладений між ними без виділу частки кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя. Норма ч.2 ст.1306 ЦК України, яка визначає особливості спадкового договору за участю подружжя, зазначає про перехід спадщини від одного з подружжя до другого, що суперечить сутності відносин, які виникають на підставі укладення спадкового договору. Майно, яке є предметом спадкового договору, не включається до складу спадщини, а тому про перехід спадщини від одного з подружжя до другого в рамках спадкового договору йтися не може. З метою усунення суперечностей пропонується викласти ч.2 ст.1306 ЦК України в такій редакції: "Спадковим договором може бути встановлено, що після смерті одного з подружжя майно, визначене спадковим договором, переходить у власність другого, а після смерті другого з подружжя майно переходить у власність набувача за договором". У підрозділі 2.2 “Зміст спадкового договору” автор приходить до висновку, що істотними умовами спадкового договору є умови про:1) майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача (місцезнаходження майна, якщо йдеться про нерухомість; якісні характеристики майна; склад та вартість майна);2) дії, які зобов'язаний вчинити набувач відповідно до умов договору (характер та зміст цих дій);3) інші умови, на включенні яких до змісту договору наполягає хоча б одна зі сторін (це, зокрема можуть бути умови про обсяги, вартість та строки вчинення набувачем передбачених договором дій). Автор обґрунтовує позицію, що обов'язки набувача за спадковим договором можуть полягати у вчиненні будь-яких дій майнового чи немайнового характеру, визначених на розсуд сторін і погоджених ними, за винятком дій, які передбачають одноразову сплату набувачем грошової суми еквівалентної вартості майна, визначеного спадковим договором, а також передання у власність відчужувачеві майна в обмін на майно, яке є предметом спадкового договору. При цьому, немає підстав пов'язувати момент виконання набувачем обов'язків за спадковим договором з моментом відкриття спадщини, як це зазначається у ст.1305 ЦК України. У зв'язку з цим пропонується викласти ст.1305 ЦК України в такій редакції: "Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового чи немайнового характеру за життя відчужувача або після його смерті". Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності. Якщо йдеться про рухомі речі як предмет спадкового договору, то виникають певні проблеми практичного характеру щодо забезпечення збереження об'єктів рухомого майна, оскільки на сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би регулював дане питання. Для усунення вказаних проблем пропонується запровадити ведення єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна. Аби уникнути будь-яких непорозумінь щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору, пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13021 такого змісту: "Стаття 13021. Предмет спадкового договору1. Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності". Цивільне законодавство залишило нерегламентованим питання моменту набуття права власності на майно за спадковим договором. У зв'язку з цим пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13022 такого змісту: "Стаття 13022. Момент набуття права власності за спадковим договором1. Право власності на майно, визначене спадковим договором, виникає у набувача після смерті відчужувача. 2. Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації ". З метою захисту інтересів набувача як сторони спадкового договору пропонується передбачити в законі обов'язки відчужувача щодо збереження майна, визначеного спадковим договором, які полягають у тому, що відчужувач зобов'язаний належним чином утримувати майно, визначене спадковим договором, не допускаючи його погіршення, а також не передавати без згоди набувача майно, визначене спадковим договором, в користування іншим особам, якщо договором не встановлено інше. У разі невиконання чи порушення відчужувачем цих обов'язків набувач має право вимагати відповідного зменшення обсягу його обов'язків. Підрозділ 2.3 “Укладення спадкового договору” містить положення, які розкривають особливості укладення спадкового договору. Спадковий договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Враховуючи законодавчу вимогу про нотаріальне посвідчення спадкового договору, наявність пропозиції укласти спадковий договір з усіма визначеними законом необхідними для неї ознаками та повне і безумовне прийняття цієї пропозиції іншою стороною, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, не має наслідком укладення договору. Спадковий договір не буде вважатися укладеним, поки не відбудеться його нотаріальне посвідчення. Укладення спадкового договору обмежує можливість відчужувача розпоряджатися майном, яке є предметом спадкового договору. Однак, у цьому відношенні, спадковий договір порівняно з іншими договорами, на підставі яких здійснюється передання майна у власність, має свої переваги, оскільки за відчужувачем, хоч і з деякими обмеженнями, але зберігаються окремі правомочності щодо розпорядження майном, яке є предметом спадкового договору (за винятком відчуження). Третій розділ роботи “Зміна та припинення спадкового договору” містить три підрозділи. У підрозділі 3.1 “Зміна спадкового договору” визначаються підстави зміни спадкового договору, які встановлюються з огляду на його сутність. З'ясовано, що сторони спадкового договору можуть змінювати умови щодо майна, визначеного спадковим договором, характеру та змісту дій, які зобов'язаний вчинити набувач, обсягів, місця та строків вчинення передбачених договором дій. Однак після укладення спадкового договору сторони не можуть на підставі взаємної домовленості змінювати момент переходу до набувача права власності на майно, визначене спадковим договором, на момент, який передує смерті відчужувача; скасувати обов'язок відчужувача не відчужувати майно, визначене спадковим договором, а також скасувати обов'язок набувача вчинити зустрічне майнове задоволення. В протилежному випадку, йтиметься вже не про спадковий договір, а про інший договірний тип. Спадковий договір може бути змінений за домовленістю сторін як шляхом вчинення правочину про зміну спадкового договору, який є додатковим до основного договору, його невід'ємною частиною, так і шляхом укладення нового спадкового договору на інших, погоджених між сторонами, умовах. При цьому, в останньому випадку не відбувається заміна зобов'язання (новація), оскільки новий спадковий договір лише містить відмінні від первісного договору умови, а не трансформується у договір іншого виду.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|