|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
Розвиток адміністративного законодавства
|
|
|
ак зусиллями основоположників наука поліцейського права довела своє право на існування. В новому університетському статуті 1835 р. було передбачено наявність у кожному російському університеті юридичного факультету в складі семи кафедр, серед них кафедри законів благоустрою і благочинства та окремо кафедри законів поліцейських і кримінальних. Заснування окремої кафедри законів благоустрою і благочинства поставило на порядок денний питання про структуру і зміст відповідних лекційних курсів. І перші такі лекційні курси було розроблено саме в Київському університеті зусиллями професорів С.О. Богородського (1804-1857) та М.Д. Іванишева (1811-1874).Невдовзі, однак, почався новий етап у розвитку науки поліцейського права, пов'язаний з поширенням у Росії поглядів відомого представника німецького лібералізму Р. фон Моля, викладених, зокрема, у його праці "Наука про поліцію, заснована на принципах правової держави" (1832-1834). Якщо досі термін "поліція" ототожнювався насамперед з державним порядком і безпекою (благоустроєм і благочинством), то тепер під поліцією стали розуміти не стільки забезпечення блага держави, скільки захист особи й усунення державою перешкод для її розвитку.Для владних кіл Росії такі погляди загалом були надто радикальними, до того ж у контексті вчення про правову державу. Тому цю працю вдалося перекласти й опублікувати в Росії, хоча й у скороченому вигляді, лише в 1866 р.Помітний внесок у подальший розвиток вітчизняної науки поліцейського права зробила ґрунтовна монографія професора Харківського університету І.В. Платонова (1803-1890) "Вступні поняття до вчення про благоустрій і благочинство державне" (1856). Ця праця була написана під відчутним впливом Р. фон Моля, подекуди містила компілятивний виклад думок німецького вченого. Проте вона не була позбавлена певної самостійності, особливо в критичному аналізі фахової літератури.Справжньою вершиною дореформеної науки поліцейського права стала творчість професора кафедри державного благоустрою Московського університету, українця за походженням В.М. Лешкова (1810-1881). Розмірковуючи надновими підходами до змісту поняття "поліція", вчений сліпо не пішов за західними зразками, а став основоположником своєрідного "суспільного" напряму у вітчизняному поліцейському праві. Згідно з його поглядами, висловленими у праці "Російський народ і держава. Історія російського суспільного права до XVIII ст." (1858), саме суспільна необхідність пояснює перехід від принципу індивідуальної свободи до державного примусу. Відповідно поліцейське право він називав "суспільним правом".Невдовзі, в епоху великих буржуазних реформ, з'явився університетський статут 1863 р., який закріпив поділ юридичних факультетів на 13 кафедр, серед яких запроваджувалася кафедра поліцейського права. Така назва кафедри відображала нові віяння у розвитку поліцейсько-правової науки. Водночас даниною традиції було те, що безпосередньо у статуті передбачався поділ цієї навчальної дисципліни на два курси: вчення про безпеку (закони "благочинства") і вчення про добробут (закони "благоустрою"). При цьому на перше місце було поставлено саме вчення про безпеку.У 60-70-і роки оригінальністю змісту і методів викладу поліцейського права вирізнялися праці професора юридичного факультету і ректора Київського університету, а згодом міністра фінансів і голови Комітету міністрів Росії М.X. Бунге (1823-1895). У його доробку монографія "Поліцейське право. Вступ до державного благоустрою" (1869) та двотомний курс лекцій "Поліцейське право" (Т 1. Благочинство. - К., 1873; Т.2. Благоустрій. - К., 1877). Поліцейське право вчений розглядав з позицій економіста, детально зупиняв на економічному і соціальному законодавстві.Іншим визнаним науковим авторитетом у поліцеїстиці того часу був видатний російський правознавець українського походження І.Є. Андреєвський (1831 - 1891). Його курс поліцейського права, вперше опублікований 1872 р., теж складався з двох томів, присвячених відповідно вченням про безпеку і добробут. Основною ідеєю праці було відстоювання приватної ініціативи та необхідності сприяння з боку суспільства і держави в тих випадках, коли зусиль приватної особи виявиться недостатньо для всебічного розвитку особи.Свій внесок в утвердження суспільного розуміння поліцейського права зробив і професор Новоросійського університету в Одесі М.М. Шпилевський (1837-1883). Його докторська дисертація "Поліцейське право як самостійна галузь правознавства" (1875) стала логічним продовженням ідей В.М. Лешкова про тотожність поліцейського і суспільного права. Водночас вона відобразила деякі нові тенденції у розвитку наукових засад адміністративного права. Йдеться про те, що саме в цей час у Росії набули популярності праці професора Віденського університету Л. фон Штейна, і насамперед основна з них - "Вчення про управління і право управління, з порівнянням літератури і законодавства Франції, Англії і Німеччини" (1865-1868), російський переклад якої за редакцією І. Є. Андреєвського побачив світ 1874 р.Згідно з новою доктриною виконавча влада включає державне господарство, судове управління і внутрішнє управління. Поліція не ототожнювалася з управлінням, а визнавалася лише частиною останнього, діяльністю щодо захисту особи. Відповідно, крім широкого розуміння поліцейського права як синоніма адміністративного права, з'являється і вузьке тлумачення терміна "поліція" як суто правоохоронної діяльності.Для найменування галузі юридичної науки і відповідної навчальної дисципліни в Німеччині почала вживатися дефініція "управлінське право", а у Франції - "адміністративне право".Загалом вітчизняні вчені швидко реагували на всі зміни, що відбувалися у світовій науці й практиці. Так, наприкінці XIX ст. у Франції сформувалася система адміністративних судів, і вже 1879 р. приват-доцент Харківського університету М.О. Куплеваський (1847-після 1918) випустив монографію (магістерську дисертацію)"Адміністративна юстиція в Західній Європі. - Вип.1. Адміністративна юстиція у Франції". Йому ж належить цікава праця "Про надзвичайні розпорядження уряду чи тимчасові закони" (1882).Слід було також сподіватися, що в дусі часу викладання поліцейського права у російських університетах поступиться викладанню адміністративного права. Але новітні теорії стикнулися з російським консерватизмом. Прийнятий у період контрреформ університетський статут 1884 р. зберіг кафедру поліцейського права, хоча вже не фіксував поділ відповідної галузі на дві традиційні частини (відповідно поняття благоустрою і благочинства почали стрімко виходити з наукового вжитку). Цей статут залишався чинним аж до повалення самодержавства.Упродовж наступних двадцяти років у науковій літературі спостерігалося широке розмаїття поглядів щодо предмета адміністративного, поліцейського права і його основних інститутів. Частина авторів, як і на початку століття, розглядала адміністративне право переважно з економічних позицій. У такому дусі були написані праці професорів Київського університету А.Я. Антоновича (1848-після 1917)"Поліцейське право і політична економія" (1883), "Курс державного благоустрою (поліцейське право)" в 2 частинах (1889-1890) та М.М. Цитовича (1861 - 1919)"Лекції з поліцейського права" (1894). Більше економістом, ніж юристом, був і майбутній академік Всеукраїнської Академії наук, професор Харківського університету В.Ф. Левинський (1855-1939). Його перу належить методологічна праця "Предмет, завдання і метод науки поліцейського права" (1894) та курс лекцій з поліцейського права (1896).Визнаним авторитетом у цій галузі науки вважався професор Новоросійського університету П.М. Шеймін (1856 - після 1917). Йому належать фундаментальні дослідження "Завдання, зміст та історія науки поліцейського права" (1887), "Поліцейське право" (1887-1888), "Поліцейська боротьба з порушниками суспільної безпеки за німецьким правом" (1889), "Підручник права внутрішнього управління (поліцейського права)" (Вип. І-IX.1891 - 1897).В Україні, у Київському університеті, розпочалася творча діяльність іншого відомого поліцеїста, професора /.Т. Тарасова (1849 - після 1917). Ще 1874 р. в "Университетских известиях" він опублікував працю "Основні положення Лоренца Штейна з поліцейського права у зв'язку з його вченням про управління", присвячену новому погляду на поліцейське право. Наступного року він захистив магістерську дисертацію за монографією "Особисте затримання як поліцейський захід безпеки" (1875).Серед інших праць з поліцейського та адміністративного права, підготовлених в Україні у ці роки, відзначимо магістерську дисертацію науковця з Одеси О.Ф. Федорова "Фабричне законодавство у цивілізованих державах" (1884), докторську дисертацію М.О. Куплеваського, присвячену проблемам державної служби (1888), посмертно видані курси лекцій з поліцейського права професора Харківського університету К.К. Гаттенбергера (1844-1893) та професора Новоросійського університету О.Є. Назимова (1851-1902).6. Українська адміністративно-правова наука і практика на початку XX ст.Після першої російської революції з розвитком конституціоналізму, проголошенням верховенства права і підпорядкування управління закону стало можливим вивчення внутрішнього управління із суто правничої, а не лише економічної або соціологічної точки зору. На порядку денному постало питання про формування в Росії системи адміністративної юстиції. У цих умовах виокремлюється адміністративне право, що розглядається як частина державного (конституційного) права. Цей новий погляд, проповідником якого на Заході був німецький учений Отто Майер, одним з перших відобразив відомий російський конституціоналіст українського походження М.І. Лазаревський (1834-1920). Другий том його курсу конституційного права, який побачив світ 1910 р. у Петербурзі, було повністю присвячено догматичному аналізу російського законодавства про внутрішнє управління. Зокрема, детально розглядалися питання державної служби.Адміністративному праву присвятив низку своїх праць інший відомий конституціоналіст, вихованець Новоросійського університету В.М. Гессен (1868-1919). Серед них "Лекції з адміністративного права" (1903), "Лекції з поліцейського права" (1907-1908), "Виняткове положення" (1908) та інші. В Україні вперше побачила світ цікава праця А.А. Алєксєєва "Міністерська влада в конституційній державі" (1910). Відомий правознавець, академік Української Академії наук Ф.В. Тарановський (1875-1936) досліджував взаємозв'язок теорії права, історії права та конституційного права. Його праці безпосередньо стосувалися історії адміністративного права. Це насамперед "Державна практика і канцелярська наука у XVIII ст. у Німеччині" (1902), "Юридичний метод у державній науці. Начерк розвитку його в Німеччині" (1904), "Догматика позитивного державного права у Франції" (1911). А в його відомому підручнику з енциклопедії права (1917) міститься стислий, але глибокий аналіз історичного розвитку управління як одного з проявів державної влади, а також теорій поліцейської і правової держави, взаємозв'язку управління із судовою і законодавчою діяльністю.Протягом наступних років адміністративне право дедалі більше набувало рис завершеної галузі науки і юридичної дисципліни. З'являються й нові імена в науці. Провідне місце серед них посідав професор Московського університету, а у пореволюційні роки професор і перший декан юридичного факультету новоствореного Таврійського університету А.І. Елістратов (1872-1955). Саме в його працях остаточно відбулася трансформація старого поліцейського права в адміністративне право, було окреслено основні контури загальної частини цієї галузі права.Серед відомих адміністративістів поряд з російськими дослідниками (М.М. Белявським, В.Ф. Дерюжинським, В.В. Івановським) можна назвати і представника харківської юридичної школи О.Ф. Євтихієва (1879-після 1935), який захистив магістерську дисертацію за монографією "Законна сила актів адміністрації" (1911).Проте через консерватизм казенної юридичної науки до повалення самодержавства остаточного загального визнання адміністративне право так і не набуло. Більше того, в очах студентів, радикальної та ліберальної професури вчені-адміністративісти виглядали насамперед апологетами поліцейської держави, противниками суспільного прогресу тощо.З падінням російської, а згодом і австрійської монархій українська юридична наука дістала потужний імпульс для подальшого розвитку. Склалися можливості й для практичної реалізації багатьох наукових ідей. Водночас протягом 1917-1920 рр. внаслідок постійної зміни політичних режимів досить важко було вести неквапливий науковий пошук, а практичні державотворчі кроки нерідко вже через кілька місяців перекреслювалися заради нових експериментів. Проте як би там не було, в цей період української революції були запропоновані нові моделі організації державного управління в центрі й на місцях, що сприяло демократизації державної адміністрації і розвитку засад самоврядування.Одним з найбільших здобутків у галузі адміністративно-правової практики була поява в Україні адміністративної юстиції. Так, утворений в Українській Народній Республіці відповідно до закону Центральної Ради від 17 грудня 1917 р. Генеральний Суд мав у своєму складі Адміністративний відділ. Згодом, за правління П.П. Скоропадського Генеральний Суд було перетворено на Державний Сенат Української Держави, у складі якого функціонував Генеральний Адміністративний Суд. А в часи Директорії була відновлена діяльність Адміністративного відділу Генерального Суду.Як навчальна дисципліна, адміністративне (поліцейське) право продовжувало посідати важливе місце у навчальному процесі університетів, так і нових навчальних закладів - Українського народного (згодом державного) університету в Києві, Українського державного університету в Кам'янці-Подільському, Київського юридичного інституту, Катеринославського і Таврійського університетів. З утвердженням радянської влади викладання й дослідження поліцейського права як своєрідного юридичного символу старого режиму повсюдно припинилося. Проте питання адміністративного права (зокрема, адміністративної юстиції) у тому чи іншому вигляді залишалися в навчальних планах ряду закладів освіти.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|