набуло подальшого розвитку:

обґрунтування необхідності нової редакції статті 208 Цивільного процесуального кодексу під назвою «Судові акти в цивільному процесі», які, у свою чергу, поділялися б на рішення суду та ухвали суду;

теза про те, що процедура розгляду судом цивільних справ та ухвалення рішення мають відповідати міжнародним стандартам, визначеним, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практикою Європейського суду з прав людини. Це є ще одним кроком на шляху до універсалізації юридичних процедур;

теза про те, що прецедент все більше запроваджується в якості джерела українських судових рішень.

Практичне значення отриманих результатів полягає, насамперед, у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - при подальшій розробці теоретичних проблем вчення про рішення суду в цивільному процесі України;

сфері правотворчості - для усунення прогалин та удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України, зокрема його положень, які визначають спеціальну термінологію, встановлюють вимоги, та регулюють інші питання, які стосуються інституту рішення суду першої інстанції;

правозастосовчій діяльності - при усуненні недоліків у процесі ухвалення судами рішень, що має наслідком удосконалення судової практики та зменшення відсотка рішень, скасованих судами вищестоящих інстанцій;

навчальному процесі - при підготовці відповідних підручників з дисципліни «Цивільний процес» та науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного процесу Одеської національної юридичної академії, на якій проведено її обговорення по частинах і в цілому. Положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в семінарських заняттях, проведених дисертантом на факультеті цивільної та господарської юстиції та в Інституті прокуратури і слідства Одеської національної юридичної академії

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на 3-х науково-практичних конференціях, а саме: І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (лютий 2006 p., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА «Правове життя сучасної України» (квітень 2006 p., м. Одеса), II Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (березень 2007 р., м. Одеса).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, у тезах виступів на наукових конференціях та при написанні підручників та науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України.

Структура дисертації визначається метою, предметом і завданнями дослідження і складається зі вступу, 6 розділів, які охоплюють 16 підрозділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки. Список використаних джерел містить 173 найменування і розташований на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, дається характеристика об'єкта, предмета, методологічних засад дослідження, визначаються його мета та завдання, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюються практичне значення й апробація результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації

Розділ перший «Огляд літератури за темою та вибір напрямів дослідження» вміщує три підрозділи і присвячений питанню розвитку інституту рішення суду в цивільному процесі у його історичному розвитку, в якому наводиться аналіз наукової літератури за темою дослідження, а також розкриваються питання поняття рішення суду, його сутності та класифікації рішень суду в цивільному процесі.

У підрозділі 1.1. «Формування інституту рішення суду» розглядається питання історичного інституту рішення суду в цивільному процесі з часів стародавнього Риму до сьогоднішнього дня на підставі аналізу таких нормативно-правових джерел, як Статут цивільного судочинства Російської імперії 1864 року, Основи цивільного судочинства СРСР та союзних республік 1961 року, Цивільні процесуальні кодекси УРСР та сучасної України, вирішуються певні проблемні питання використання спеціальної термінології.

У підрозділі 1.2. «Огляд літератури за темою дисертаційного дослідження» здійснено аналіз літературних джерел, присвячених вирішенню питань, які входять до проблематики цієї роботи.

У підрозділі 1.3. «Поняття, сутність та види рішення суду в цивільному процесі України» робиться висновок про те, що рішення суду являє собою одночасно й акт підтвердження наявності чи відсутності між сторонами спору певних правовідносин, і наказ суду діяти відповідно до встановлених судом прав та обов'язків, і акт застосування норм права, і процесуальний документ установленої форми, і юридичний факт, який породжує, змінює чи припиняє правовідносини. Всі ці аспекти рішення суду органічно поєднані між собою і взаємообумовлені Таким чином, можна дійти висновку, що сутність рішення суду являє собою сукупність властивостей і проявів, які доповнюють один одного та відбивають сутність цього багатогранного акта правосуддя. Отже, рішення суду - це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин.

Класифікація рішень суду в цивільному процесі здійснюється за різними підставами. Однією з найбільш поширених підстав є класифікація за видом провадження, в якому ухвалюється рішення При цьому необхідно пам'ятати, що рішення суду як таке ухвалюється тільки в позовному та окремому провадженні, в наказному ж провадженні видається судовий наказ, який не можна відносити до видів рішень суду. Крім зазначеної підстави класифікації, рішення суду поділяють також за способом захисту, який використовується судом у позовному провадженні, за видами матеріально-правових відносин, які є предметом спору і, відповідно, предметом судового рішення, за критерієм суб'єкта ухвалення рішення та за змістом рішення суду. Запровадження в українському цивільному процесі заочного розгляду справи і, відповідно, заочного рішення, зумовило можливість поділу рішень суду за ступенем реалізації принципу змагальності процесу.

Розділ другий «Вимоги, яким має відповідати рішення суду» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу вимог, які пред'являються до будь-якого рішення суду в цивільному процесі, їх переліку та змісту

У підрозділі 2.1. «Законність та обґрунтованість рішення суду» здійснено аналіз основних, нормативно визначених та науково розроблених і обґрунтованих вимог, які пред'являються до рішення суду в цивільному процесі.

Зазначається, що законодавче визначення вимог законності та обґрунтованості рішення суду є недосконалим, оскільки не відображає повністю змісту цих вимог.

У підрозділі 2.2. «Інші вимоги, які пред'являються до рішення суду» пропонується перелік вимог (окрім законності та обґрунтованості), яким має відповідати рішення суду в цивільному процесі. Сюди відносяться вимоги:

1) процесуальної форми рішення суду. Однією з важливіших вимог, які пред'являються до рішення суду, є чітко визначена законом процесуальна форма рішення суду.

До змісту вимоги про форму рішення суду належить відносити таке:

а) рішення має бути ухвалене в певному процесуальному порядку;

б) рішення має бути оформлене у вигляді письмового документа, який відповідає всім вимогам ст.ст. 214, 215 ЦПК України;

2) повноти рішення суду. У самому загальному вигляді ця вимога випливає із сутності рішення як відповіді на позов, відповіді на питання про існування спірного правовідношення, права позивача й обов'язку відповідача. Рішення суду має всебічно, вичерпно вирішити питання по кожній вимозі. Воно має не тільки відповісти на питання про існування спірного права, але й точно вказати зміст цього права. Ця вимога випливає з правила, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, відповідно до якого суд, вирішивши питання про право, зобов'язаний зазначити точну суму грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії», які необхідно виконати. При цьому рішення суду має вирішувати всі вимоги, які містяться у позові, одним актом. Вимога повноти стосується також обов'язку суду зазначати у рішенні порядок розподілу судових витрат, строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження, а також, у встановлених законом випадках - про звернення рішення до негайного виконання,

3) визначеності рішення суду. Рішення суду має дати цілком визначену відповідь на спірну вимогу, тобто відповідати вимозі визначеності. Будь-які сумніви повинні бути усунуті, в правовідносини між сторонами має бути внесено цілковиту визначеність, ясність. Рішення не повинне залишати місця для будь-яких хитрощів, підґрунтя для нових спорів та скарг;

4) безумовності рішення суду. Ця вимога полягає в тому, що до рішення суду не дозволяється включати умови, від яких залежить реалізація рішення. Умовне рішення є недопустимим як таке, що не усуває спору між сторонами, як таке, що залишає неясність у їх відносинах;

5) виховної ролі рішення суду. Здійснюючи правосуддя, суд здійснює вплив на виховання громадян у дусі дотримання законів. Саме тому виховна роль рішення суду - це також одна з важливих вимог, які пред'являються до даного акта правосуддя,

6) публічності рішення суду Ця вимога випливає з принципу гласності правосудця і тісно взаємопов'язана з попередньою вимогою, оскільки для виховної ролі судового рішення необхідне належне за своєю широтою доведення рішення до загального відома. Відповідно до змісту цієї вимоги рішення суду має проголошуватися публічно і бути відкритим для ознайомлення як для учасників судового процесу в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, так і для всіх інших осіб через засоби масової інформації та мережу Інтернет;

7) легітимності рішення суду Судове рішення має бути легітимним, що означає, перш за все, його відповідність юрисдикційним повноваженням органів судової влади, оскільки юрисдикція судів на практиці не може ні розширюватися, ні звужуватися. Особливе значення легітимності судових рішень проявляється у зв'язку з їх оцінкою на відповідність Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод й особливо прецедентам Європейського суду з прав людини;

8) своєчасності рішення суду. Рішення суду має бути своєчасним, оскільки своєчасним має бути захист порушених або оспорюваних суб'єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Тільки при дотриманні всіх зазначених вище вимог рішення суду може вважатися правосудним.

У розділі третьому «Структурні елементи рішення суду», який складається з трьох підрозділів, розкривається поняття предмета рішення суду, його юридичних та фактичних підстав, а також змісту рішення суду При цьому в роботі досліджується зміст рішення суду як акта правосуддя, і як процесуального документа, який відповідно до вимог статті 215 ЦПК України складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У підрозділі 3.1. «Предмет рішення суду» надається визначення предмета рішення суду. Предмет рішення суду - це те спірне цивільне правовідношення, або те питання в порядку окремого провадження, яке вирішив суд.

Особливості предмета рішення суду в залежності від того, з яким саме видом позову суд має справу, або яке саме провадження - позовне чи окреме, - проходить перед судом, відбиваються на характері судового рішення і його предметі. Тому природно, що аналіз цього питання повинен проводитися з урахуванням всіх особливостей окремих категорій справ.

У підрозділі 3.2. «Підстави рішення суду» зазначається, що підстави рішення суду вказують на причини задоволення або відхилення заявлених до суду вимог. Тим самим вони служать необхідною умовою здійснення права сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, на оскарження рішення.

Підставою рішення суду служить встановлена судом в результаті оцінки доказів сукупність юридичних фактів, з яких суд, застосовуючи норму права, робить висновок стосовно спірного правовідношення.

Серед підстав рішення виділяють такі два види:

а) фактичні підстави (юридичні факти);

б) правові підстави, які полягають у застосовуваній судом правовій нормі.

У підрозділі 3.3. «Зміст рішення суду» зазначається, що слід розрізняти зміст рішення суду як акта правосуддя, з одного боку, і зміст рішення суду як процесуального документа, з іншого. Ці два аспекти тісно взаємопов'язані між собою.

Страницы: 1, 2, 3, 4