Останній випадок, досить не простий. При наявності такої ситуації адвокат зобов'язаний оцінити міру суспільної небезпеки тієї інформації, власником якої він став, і діяти відповідно до цього. Тобто необхідно оцінити імовірність самого факту здійснення злочину. Таким чином, якщо адвокат переконався, що його бесіда з клієнтом відвернула його від злочинного наміру, він не повинен і не вправі повідомляти про це правоохоронним органам. Слід звернути увагу, що навіть у цій ситуації адвокати теж діють в інтересах клієнта, тому що перешкодивши йому вчинити злочин, вони, тим самим або звільняють його від кримінальної відповідальності, або зменшують її (покарання за підготовку, замах завжди легше, ніж за злочин, доведений до кінця).

Ситуація змінюється, якщо адвокату стало відомо про факт вчиненого злочину. Адвокат вже не вправі повідомляти будь-кому відомості ні про факт вчинення злочину, ні про того, хто його вчинив, словом, ні про що, що стало йому відомо в зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків. Тут вступає в дію табу - адвокат не може співробітничати з правоохоронними органами в розкритті вже вчиених злочинів, незважаючи на всю очевидність негативних наслідків нерозкриття будь-якого протиправного діяння.

Коли розголошення конфіденційної інформації потрібно відповідно до закону чи правомірної вимоги суду відповідної юрисдикції, адвокат завжди повинний піклуватися про те, щоб не надати більший обсяг інформації, ніж це необхідно.

Розголошення конфіденційної інформації також може бути виправдане метою стягнення гонорару з клієнта в судовому порядку, чи при виступі самого адвоката (партнерів адвоката, помічників, ассоціаторів чи допоміжного персоналу юридичної консультації, адвокатської фірми, бюро) у суді проти будь-якого необґрунтованого твердження клієнта чи його представників (родичів) чи інших осіб з приводу протизаконних дій чи провини адвоката, що виконував доручення клієнта, але тільки в тій мірі, у якій це необхідно в цілях найбільш ефективного представлення інтересів адвоката, об'єднання адвокатів, у якому він працює (працював). [28;133]

Правила адвокатської етики забороняють розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю (звичайно це положення застосовується з урахуванням вище зазначеного). Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу, а також забезпечити такі умови зберігання документів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб [22;6].

Хочу також відзначити ще одне важливе етичне правило: довірчі відносини між адвокатом і клієнтом не дозволяють адвокату використовувати яку б то не було конфіденційну інформацію, передбачену етичними нормами, для власної вигоди чи для вигоди третьої сторони, або на шкоду клієнту.

Таємниця вчинюваних нотаріальних дій.

Закон України від 2 вересня 1993 „Про нотаріат” (витяг)

Стаття 5. Обов'язки нотаріуса

Нотаріус зобов'язаний:

зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій.

Стаття 8. Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій.

Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Вказані в частинах першій і шостій цієї статті особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у поряд-ку, встановленому законодавством України.

Коло обставин, які входять до предмета професійної таємниці, законом не визначено. Це дозволяє нотаріусу, посилаючись на ч. 1 ст. 69 КПК, не давати жодних свід-чень щодо того, що відбувалося у нього в конторі. Це його професійна діяльність.

Слід враховувати, що така позиція можлива лише тоді, коли нотаріус не звільнений від обов'язку зберігати про-фесійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості. Додержання таємниці встановлено в інтересах конкрет-них осіб, щодо яких вчиняли нотаріальну дію. Але в їх же інтересах ця інформація може бути розголошена (наприклад, коли вона виправдовує).

Неоднозначним є порядок реалізації цієї норми і проце-суальне оформлення дозволу на розголошення таємниці. Дозвіл мав би оформлятися окремим процесуаль-ним документом, підписаним особою, в інтересах якої встановлено таємницю. Однак можливим є включення до протоколу допиту підозрюваного (обвинуваченого), свідка або потерпілого окремого питання про те, чи дозво-ляє він нотаріусу Такому-то дати свідчення про обставини вчинення такої-то нотаріальної дії. Якщо на це питання одержано позитивну відповідь, можна вважати, що дозвіл одержано.

У кожному випадку нотаріусу має бути пред'явлений документ, в якому зафіксовано дозвіл на розголошення таємниці.

Допит нотаріуса як свідка без дотримання зазначеного порядку є незаконним, і одержані відомості не можуть бути використані у кримінальній справі як докази. Гра-мотний захисник обов'язково цим скористається.

Проблема охорони таємниці вчинюваних нотаріальних дій.

Важливою практичною проблемою, з якою, мабуть, зустрічався кожен нотаріус, є співвідношення обов'язку надати інформацію, що має доказове значення, і обов'язку нотаріуса додержувати таємниці вчинюваних нотаріаль-них дій.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються лише громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, проку-ратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримі-нальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції ви-даються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.

Довідки про заповіти видаються лише після смерті за-повідача.

Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріаль-них дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Вказані в частинах 1 і 6 цієї статті особи, винні в пору-шенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть від-повідальність у порядку, встановленому законодавством України.

Нотаріус має право розголосити таємницю вчиненої нотаріальної дії з підстав і в порядку, передбаченому за-коном. В іншому разі його дії можуть бути підставою для відповідальності, насамперед дисциплінарної.

Таємниця вчиненої нотаріальної дії охоплює інфор-мацію:

§ про осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії,

§ про осіб, щодо яких вчинено нотаріальну дію;

§ про зміст нотаріальної дії;

§ про розмір плати за вчинену нотаріальну дію;

§ про усні та письмові консультації з приводу нотарі-альних дій;

§ про факт звернення з проханням про вчинення но-таріальної дії.

Ця інформація може бути розголошена за таких умов:

1) додержання письмової форми звернення. Інформа-ція може бути надана лише на письмову вимогу. Письмова вимога - це офіційне письмове звернення особи з вимо-гою надати інформацію або документи про вчинені нота-ріальні дії. Звернення викладається на бланку установи і підписується уповноваженою особою, як правило, керів-ником. Вимога має стосуватися конкретної справи. Загаль-ні вимоги типу "подати копії усіх доручень, що вчиня-лися за 2003 р. на транспортні засоби..." задовольнятися не повинні. Звернення реєструється в реєстрі вхідної кореспонденції;

У літературі висловлена думка, що вимога про надання документів має оформлятися відповідним актом: поста-новою слідчого, ухвалою суду [34;100].

2) надходження вимоги від органу, передбаченого законом. Така вимога може бути заявлена судом, гос-подарським судом, прокуратурою, органом дізнання і слідства. Інші органи та особи (адвокати, родичі, друзі, депутати, комісії, комітети тощо) не мають права ви-магати надання інформації, що становить нотаріальну таємницю.

Державна податкова інспекція вправі вимагати довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення пра-вильності стягнення державного мита та цілей оподатку-вання. Оскільки приватні нотаріуси не стягують держав-ного мита, то щодо них вимоги Державної податкової інспекції можуть стосуватися надання інформації для цілей оподаткування. На перший погляд, незрозуміло, про чиє оподаткування йдеться - нотаріуса чи осіб, які вчиняли нотаріальні дії. Однак логічний аналіз назви статті і цієї норми приводить до думки, що йдеться

про опо-даткування осіб, які зверталися до нотаріуса.

Враховуючи тенденції розвитку податкового законодав-ства, можна сподіватися, що у недалекому майбутньому кількість таких запитів зросте. Обсяг інформації, необхід-ної для цілей оподаткування, законом не визначено. Це має бути конкретизовано у запиті. Державній податковій інспекції видаються довідки, документи і копії з них. Цей перелік є вичерпним.

Довідка про вчинені нотаріальні дії -- це письмове по-відомлення нотаріуса про час вчинення нотаріальної дії, особу, що звернулася, особу, щодо якої вчинено нотаріаль-ну дію, зміст нотаріальної дії, реєстраційний номер дії.

Що стосується документів, то маються на увазі ті до-кументи, які нотаріус залишає в своїх справах у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії. Деякі з них залишаються в оригіналі, деякі - в копіях. Оригінали доку-ментів за запитом видавати не можна, слід обмежитися довідкою про вчинену нотаріальну дію, а якщо в запиті йдеться про надання документів - надавати копії.

Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої на-казом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, із реєстру нотаріуси вправі видавати лише виписки, зокрема на вимогу правоохоронних органів та суду. Сам реєстр видавати не можна.

Вимогу про додержання таємниці потрібно врахову-вати при виконанні запитів компетентних органів: документація має передаватися в такий спосіб, щоб виключити ознайомлення з нею сторонніх осіб;

3) наявність кримінальної, цивільної або господарської справи, що знаходиться у провадженні заявника. Із дотри-манням цієї вимоги проблеми виникають найчастіше. Кри-мінальна справа вважається порушеною після винесення постанови про її порушення. Кримінальна справа вважа-ється прийнятою до провадження з моменту винесення постанови про це. Коли ж справа приймається до про-вадження особою, яка її порушила, окрема постанова не складається. До цього часу кримінальної справи немає як такої, і немає підстав вимагати надання інформації, що становить зміст нотаріальної таємниці.

Звичайно, нотаріус не може вимагати надання для ознайомлення постанови про порушення кримінальної справи. Достатнім доказом її наявності може бути поси-лання у запиті на її номер.

Буває, що працівники міліції, переважно оперуповноважені, посилаючись на закони України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" та від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність", незважаючи на ст. 8 Закону України "Про нотаріат", погрожують відповідальністю за ненадання інформації і протидію розслідуванню справи. Співвідношення законів "Про міліцію" і "Про нотаріат" відбувається, безумовно, на користь останнього, оскільки він є спеціальним законом, а тому саме він застосову-ється у цій ситуації. [52;50]

Окремі нотаріуси погоджуються і видають документи, інші - виконують вимоги закону. Саме через відсутність єдиного підходу до проблеми нотаріальної таємниці виникає самоправство з боку право-охоронних органів. Тому доцільно було б домовитися про єдині стандарти поведінки нотаріусів у таких ситуаціях.

Законом не передбачено, протягом якого строку нота-ріус має відповісти. Зазвичай ніхто з цим не зволікає, тому питання строку начебто не актуальне. Але принципове. Якщо строк спеціально не визначено, то повинні діяти загальні правила. Однак і загальної норми немає. Норми Закону України від 2 вересня 1996 р. "Про звер-нення громадян" тут застосовуватися не можуть. Тому науковці вважають, що відповідати потрібно протягом розумного строку, з урахуванням об'єктивної потреби у часі, необ-хідному для підготовки відповіді.

Особливі вимоги стосовно додержання таємниці нота-ріальних дій діють щодо заповітів. Особливості дві:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6