2.2 Механізм протиборства

Протягом ряду років зусилля Усесвітнього Альянсу проти торгівлі жінками направлені на те, щоб зібрати воєдино всі правові документи, які б чітко визначили права осіб, постраждалих від торгівлі людьми. Ідея створення подібного єдиного документа народилася в ході дискусій під час Міжнародного семінару з міграції і торгівлі жінками, який був організований Фондом для жінок в Таїланді в жовтні 1994 р.

Представники неурядових організацій і правозахисники з різних частин земної кулі, присутні на семінарі, прийшли до висновку, що якщо буде підготовлений всеосяжний документ, в якому б розглядалися всі аспекти даної проблеми, то було б простіше включити його в міжнародне і національне законодавство. Згодом фахівці з інших країн світу також підтримали цю ідею, завдяки чому з'явився «Стандартний мінімум правил поводження з людьми, постраждалими від торгівлі людьми». У листопаді 1998 р. цей документ був переглянутий і перейменований в «Стандартні правозахисні принципи поводження з особами, що постраждали від торгівлі людьми».

Вони включають всеосяжне визначення торгівлі людьми і детально розглядають відповідальність держави по захисту постраждалих і дотриманню їх прав відповідно до законодавства про права людини. Ця відповідальність включає надання доступу до органів правосуддя, можливість подачі цивільного позову і вимоги відшкодування заподіяної шкоди, право на клопотання про надання притулку, надання медичних і інших послуг, а також допомога в поверненні на батьківщину, реінтеграції і реабілітації.

Мета цього всеосяжного документа - просування прав осіб, постраждалих від торгівлі людьми, включаючи тих, хто стримувався в примусовій праці і умовах, подібних до рабства. «Стандартні правозахисні принципи поводження з особами, що постраждали від торгівлі людьми» можуть бути використані як керівництво по наданню допомоги постраждалих і по притягненню торгівців людьми до відповідальності.

Дослідження ООН свідчать, що найкритичніша ситуація в таких державах як Непал, Судан, Об'єднані Арабські Емірати, Індія, Габон, Гаїті, Мьянма. Основна маса осіб залучених в торгівлю людьми в основному потрапляє на ринок сексуальних послуг. Проституція давно стала одним з основних елементів діяльності злочинних організацій не лише на національному, але і на міжнародному рівні. Більшість жертв такої торгівлі складають жінки і діти.

Міжнародно-правові документи, що діють, рекомендують заборонити подібного роду діяння і встановити за них відповідальність в кожній державі, що підписала документ.

Принцип свободи і недоторканості особи закріплений в основоположних нормативних актах міжнародного співтовариства. Так, стаття 3 Загальної декларації прав людини, проголошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних націй 10 грудня 1948 року, закріплює, що «кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканість. Ніхто не може бути позбавлений свободи інакше як у випадках і в порядку, встановленому законом».

Виходячи із цих критеріїв країни світу розділені на три категорії: у першу входять країни, які повністю дотримують їх (з пострадянських держав до неї увійшла Латвія), в другу категорію - дотримують не повністю, але прагнуть дотримувати (у цій групі виявилися більшість пострадянських держав), в третю - ті країни, уряди яких не повністю дотримують мінімальні стандарти і не роблять значних зусиль (Киргизстан, Вірменія, Таджикистан, Білорусь, Росія є сусідами в цій групі з Афганістаном, Іраном, Саудівською Аравією, Грецією, Індонезією). Передбачається, що відносно держав, що відносяться до третьої категорії, можуть вводитися санкції.

Успішна протидія торгівлі людьми залежить від правового забезпечення вирішення цієї проблеми як на рівні міжнародного, так і внутрідержавного права.

Наявність досліджень кримінологій і великої кількості ратифікованих міжнародних документів в області боротьби з торгівлею людьми обумовлює закріплення кримінальної відповідальності за дані діяння в чинному національному кримінальному законодавстві.

Існуючі міжнародно-правові документи, що забороняють торгівлю людьми, надали позитивну дію на формування зарубіжного кримінального законодавства, направленого на боротьбу з названими злочинами.

2.3 Механізм допомоги потерпілим від торгівлі людьми і підготовка спеціалістів, що працюють з ними

Влітку, а саме 23 серпня, в світі відзначали Міжнародний день відміни рабства. Цьому дню надавали особливе значення, оскільки ООН оголосила 2004 рік Роком пам'яті жертв работоргівлі. Україна приєдналася до усесвітнього проведення цього року у зв'язку з ратифікацією у Верховній Раді в лютому протоколу Палермо ООН про запобігання, припинення торгівлі людьми і покаранні торговців. Але принаймні до кінця року наша держава не може стояти в стороні від прийняття важливих міжнародних документів і зобов'язань, які переслідують мету зробити ефективнішою глобальну боротьбу з сучасною формою рабства -- торгівлею людьми. Ця форма стає найприбутковішим нелегальним бізнесом, тоді як недостатність механізмів захисту потерпілих від вказаного беззаконня викликає серйозну стурбованість.

Оскільки у жертв торговців людьми відсутній достатній захист, боротьба з торгівлею людьми в Східній Європі втрачає свою ефективність. Таким був один з виводів недавнього звіту, над яким працювали ЮНІСЕФ і ОБСЄ, вивчаючи ситуацію з торгівлею людьми в Центральній і Східній Європі.

Хоча країни Європи і Центральної Азії не увійшли до числа держав з найбільш важким положенням відносно торгівлі людьми, в щорічній доповіді Державного департаменту США «Про торгівлю людьми» за 2009 рік виражається серйозна заклопотаність з приводу 28 країн регіону. Дев'ять з них включені в “контрольний список 2-го рівня” - або зважаючи на багаточисельні жертви, або тому, що ці країни не в змозі довести, що приймають заходи по боротьбі з найтяжчими формами торгівлі людьми.

Дуже важливим є забезпечення прав жертв, щоб вони самі брали участь у притягненні злочинців до відповідальності. Потерпілим слід гарантувати права на компенсацію матеріальної і моральної шкоди, на надання безпечного проживання і на психомедичну допомогу, що є вкрай необхідним не лише для жертв сексуальної, а й трудової експлуатації.

У вересні 2008 року центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді започатковано облік жертв торгівлі людьми для надання їм комплексної допомоги. Спільно з Міністерством освіти і науки України підготовлено методичні рекомендації для вчителів шкіл щодо проведення уроків з протидії торгівлі людьми - з 1 вересня вони будуть обов'язковими у навчальних закладах.

Увага громадськості -- ключ до успіху руху проти торгівлі людьми. Її жертви незрідка тримають в ізоляції, і часто їх звільнення залежить від «добрих самаритян» які повідомляють про випадки торгівлі людьми органи правопорядку. Такі соціально незахищені особи, як бідняки, що шукають роботу за кордоном, також повинні знати про систему торгівлі людьми, щоб не стати її жертвами.

Залежно від масштабів заподіяних потерпілим страждань, їх реабілітація може розтягнутися на роки; тому, окрім термінової допомоги, необхідно розробляти і здійснювати довгострокові плани реабілітації. Часто насущні потреби задовольняються місцевими некомерційними громадськими організаціями по місцю мешкання постраждалих, які полегшують реінтеграцію жертв торгівлі людьми в суспільство. Їм забезпечується професійне вчення, вивчення мови країни перебування або початкове вчення, якщо йдеться про підлітків, що не закінчили школу. Часто їм потрібна юридична допомога в сферах законодавства про імміграцію, родинного права або цивільних прав. Оскільки часто вони не в змозі сплатити юридичні послуги, обслуговуючі їх організації запрошують юристів для безкоштовної для потерпілих або дешевої консультації; згодом ці юристи виступають як законні представники потерпілих в державних установах і судах, забезпечуючи повноцінний захист їх прав.

Неурядові організації грають життєво важливу роль в боротьбі проти торгівлі людьми: вони володіють автономією і досвідом по залученню уваги громадськості до цього питання, вони добиваються змін в політиці властей і турботи з їх боку про жертви торгівлі людьми. Не дивлячись на відмінності в стратегії і ідеології, у всіх НВО одна мета: покласти край торгівлі людьми. Лише шляхом співпраці в сферах політики, законодавства і безпосередньої допомоги потерпілим можна комплексно і стабільно вирішити проблему цього кричущого порушення прав людини.

Фахівці гарячої лінії Програми «Ла Страда» надають консультації по питаннях безпечного виїзду за рубіж, а також надають екстрену консультаційну допомогу постраждалим від торгівлі людьми. Фінансова підтримка, що надається проектом, забезпечить безперебійну роботу гарячої лінії, а також буде направлена на розширення консультування через Інтернет.

В рамках проекту фахівцям гарячої лінії буде надана можливість підвищити свій професійний рівень, ознайомиться з сучасною практикою консультаційної і профілактичної роботи, пройти вчення на спеціалізованих тренінгах і семінарах. Участь фахівців гарячої лінії в тренінгах і семінарах проекту дозволить не лише підвищити їх професійні знання у сфері профілактики торгівлі людьми і надання соціальної допомоги і реінтеграційних послуг постраждалим, але також сприятиме зміцненню професійних зв'язків і партнерських стосунків з фахівцями зацікавлених громадських, державних і міжнародних організацій з метою підвищення оперативності і достовірності консультацій, що надаються. Для обміну досвідом і розвитку співпраці до участі в семінарах запрошуватимуться фахівці, що працюють у сфері запобігання, боротьби і мінімізації соціальних наслідків в області торгівлі людьми, зокрема, представники МВС, соціальних служб, юристи, психологи.

За підтримки проекту для фахівців гарячої лінії і реабілітаційного притулку будуть організовані повчальні поїздки за рубіж з метою вивчення сучасних методів роботи за поданням реабілітаційної і реінтеграційної допомоги постраждалих від торгівлі людьми [39].

У Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності говориться, що «торгівля людьми» це здійснювані в цілях експлуатації вербування, перевезення, передача, приховування або здобуття людей шляхом загрози силоміць або її вживання або інших форм примусу, викрадання, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для здобуття згоди особи, контролюючої іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, схожі з рабством, підневільний стан або витягання органів. Тут в наявності, що обман не є кваліфікуючою ознакою, тому при наданні послуг і допомоги жертвам слід приділяти увагу тим, хто випробовує особливі потреби, обумовлені характером заподіяного збитку.

3. Торгівля людьми і допомога постраждалим в Україні

3.1 Причини, умови та наслідки

Для України проблема торгівлі людьми в її сучасному вимірі постала після падіння Берлінського муру та дезінтеграції СРСР. Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до глобального ринку обміну товарів та послуг - усе це створило умови для поширення цього виду злочину і в Україні. До того ж, специфіка географічного положення країни, «прозорість» українських кордонів певною мірою сприяли тому, що Україна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування «живого товару» і почала використовуватися злочинними міжнародними угрупованнями як країна-транзит і країна-донор одночасно.

Основною і першочерговою причиною работоргівлі є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми стають причиною того, що більшість громадян цих країн стають потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони насамперед стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції і, тим самим, збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними, близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них - жінки. Слід відзначити і низьку правову освіту українців, їх пасивність у захисті своїх прав як фактори, що сприяють злочинності у цій сфері.

Безперечним є й той факт, що для України такий злочин, як торгівля людьми не є новим. Дослідники відзначають: іще впродовж XV - XVII ст. українці були вагомим джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму. Звідти їх розвозили по країнах Середземномор'я. Найдорожчим людським товаром у татар уважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем у долі жінок-українок.

Форми торгівлі людьми є різноманітними. Не всіх жінок примушують до заняття проституцією, чимала кількість розраховують на роботу, наприклад, домогосподарок, і вірять, що таке працевлаштування може бути законним. Насправді, сам вид діяльності може бути легітимним (на відміну від проституції, яка у більшості країн заборонена), але умови, на які погоджуються жінки, залишаються поза законом. У деяких випадках у жінок відбирають паспорти, що практично унеможливлює їхні контакти з навколишнім світом, зарплатня є, як правило, нижчою за мінімально встановлений рівень, звісно, жодні податки не сплачуються, жодного медичного страхування не надається, тривалість робочого дня перевищує міжнародні норми [42, С. 194]. Загостренню криміногенної ситуації сприяє також те, що сьогодні Україна стала центром міграційних потоків, своєрідною буферною зоною між Західною Європою і державами третього світу. Останнім часом проблема нелегального переправлення осіб, які є громадянами багатьох країн Азії та Африки, через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Це зумовлює підвищену увагу до цієї проблеми як з боку України, так і ЄС.

Страницы: 1, 2, 3, 4