Слабка інтеграція освітньої і наукової діяльності в перспективі може привести до значного скорочення кадрового потенціалу наукової сфери. Відсутність повноцінних зв'язків професійної освіти з науково-дослідною і практичною діяльністю призводить до того, що зміст освіти і освітні технології стають все менш адекватними сучасним вимогам і задачам забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на світовому ринку освітніх послуг. Це негативним чином впливає на готовність України до інтеграції в світовий освітній і економічний простір.

Проблема негнучкості та інерційності системи освіти багато в чому пов'язана з проблемою дефіциту викладацьких і управлінських кадрів необхідної кваліфікації. Через низький рівень заробітної платні державна система освіти стає все менш привабливою сферою професійної діяльності. Низький рівень офіційної заробітної платні і нерозвиненість механізмів додаткового легального заробітку приводять до зростання обсягу тіньових фінансових потоків у системі освіти. Зниження престижу професії вчителя і викладача є основною причиною відпливу кваліфікованих кадрів в інші сфери діяльності. Система перепідготовки і підвищення кваліфікації, яка відстає від реальних потреб галузі, не дозволяє здійснювати розвиток кадрового потенціалу, здатного забезпечити сучасний зміст освітнього процесу і працювати, використовуючи сучасні освітні технології. Найпривабливіший для викладача варіант кар'єрного зростання пов'язаний з перспективою призначення на адміністративні посади, проте ефективні механізми ротації управлінських кадрів в системі освіти не розроблені. Низька кваліфікація значної частини адміністративно-управлінського персоналу не дозволяє здійснювати розвиток системи освіти на підставі упровадження ефективних форм і технологій організації і управління.

Слабка сприйнятливість традиційної системи освіти до зовнішніх запитів і дефіцит кваліфікованих кадрів є наслідком невідповідності діючих у цій сфері механізмів державного управління завданням створення сприятливих умов для розвитку системи освіти. В той же час недостатньо розвинені механізми залучення суспільних і професійних організацій до питань формування і реалізації освітньої політики. Відсутні умови для розвитку незалежних форм оцінки якості освіти, а також механізми визначення, підтримки і розповсюдження кращих зразків інноваційної освітньої діяльності.

Основною стратегічною метою соціального стандарту освіти є забезпечення умов для задоволення потреб громадян, суспільства і ринку праці в якісній освіті шляхом створення нових інституційних механізмів регулювання у сфері освіти, оновлення структури і змісту освіти, розвитку фундаментальності і практичної спрямованості освітніх програм, формування системи безперервної освіти.

Для досягнення вказаної мети повинні бути вирішені наступні стратегічні задачі: вдосконалення змісту і технологій освіти; розвиток системи забезпечення якості освітніх послуг; підвищення ефективності управління у сфері освіти; вдосконалення економічних механізмів у сфері освіти.

Розв'язання стратегічної задачі вдосконалення змісту і технологій освіти має забезпечуватися шляхом реалізації програмних заходів щодо наступних напрямів:

- забезпечення функціонування системи освіти дітей старшого дошкільного віку з метою забезпечення рівних стартових можливостей для подальшого навчання в початковій школі;

- оптимізація навантаження загальноосвітніх установ і розширення можливостей додаткової освіти дітей; введення профільного навчання в старшій школі з наданням можливості вибору індивідуального навчального плану;

- впровадження нових державних освітніх стандартів загальної освіти на основі компетентнісного підходу; розширення самостійності навчальних закладів, особливо в системі вищої освіти, наповнення варіативної частини освітньо-професійних програм підготовки (наприклад, сучасні програми магістерської підготовки за напрямом «Менеджмент» передбачають 55 % нормативної частини переліку дисципліни, 32% - за вибором ВНЗ, 13% - за вибором студентів, причому механізм останнього остаточно не вироблено);

- впровадження моделей безперервної професійної освіти, що забезпечує кожній людині можливість формування індивідуальної освітньої траєкторії для подальшого професійного, кар'єрного і особистісного зростання (за деякими оцінками, середньорічний темп приросту нових знань складає 4-6 %; це означає, що близько 50% професійних знань фахівець повинен одержати після закінчення навчального закладу; обсяг часу, необхідний для оновлення професійних знань для фахівців з вищою освітою, складає 28% загального обсягу часу, який працівник має протягом всього працездатного періоду);

- введення нового переліку напрямів підготовки (спеціальностей) професійної освіти і відповідних державних освітніх стандартів, розроблених на основі компетентнісного підходу, з метою формування освітніх програм, адекватних світовим тенденціям, потребам ринку праці і особи;

- упровадження нових освітніх технологій і принципів організації навчального процесу, що забезпечують ефективну реалізацію нових моделей і змісту безперервної освіти, зокрема з використанням сучасних інформаційних і комунікаційних технологій;

- реалізація системи заходів із забезпечення участі України в Болонському процесі з метою підвищення конкурентоспроможності професійної освіти на міжнародному ринку освітніх послуг і забезпечення можливості участі українських студентів і випускників освітніх установ в системі міжнародної безперервної освіти.

Вирішення стратегічного завдання забезпечення якості освіти досягається шляхом реалізації програмних заходів щодо наступних напрямів:

- вдосконалення державної системи оцінки діяльності освітніх установ і організацій з метою гармонізації показників сучасної системи освіти і нормативно-методичного і інформаційного забезпечення процедур ліцензування, атестації і державної акредитації освітніх установ (зокрема за кількістю та затребуваністю випускників, обсягами господарської наукової роботи, кількістю публікацій тощо, здатністю реально забезпечити матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні умови проживання та навчання і т.ін.);

- розвиток нових форм і механізмів оцінки і контролю якості діяльності освітніх установ з реалізації освітніх програм, зокрема із залученням громадськості і професійних об'єднань для забезпечення об'єктивності, достовірності і прозорості процедур оцінки діяльності освітніх установ;

- завершення експерименту і перехід до поетапного введення в практику єдиного державного іспиту, що дозволить підвищити доступність професійної освіти, об'єктивність вступних іспитів, забезпечити спадкоємність загальної і професійної освіти, а також державний контроль і управління якістю освіти на основі незалежної оцінки рівня підготовки випускників;

- створення загальнонаціональної системи оцінки якості освіти, спрямованої на створення механізмів об'єктивної оцінки якості освіти на всіх рівнях і ступенях освіти, що, в кінцевому підсумку, дозволить забезпечити якість і доступність освіти;

- вдосконалення системи державної атестації наукових і науково-педагогічних кадрів з метою підвищення якості і результативності системи підготовки кадрів вищої кваліфікації і забезпечення відтворення і розвитку кадрового потенціалу освіти і науки, а також приведення у відповідність з міжнародною практикою вітчизняних процедур атестації наукових і науково-педагогічних кадрів.

Вирішення стратегічного завдання підвищення ефективності управління у сфері освіти забезпечується шляхом реалізації заходів щодо наступних напрямів:

- впровадження моделей інтегрованих освітніх установ, що реалізовують освітні програми різних рівнів освіти, а також університетських, навчально-науково-дослідницьких і навчально-виробничих комплексів для забезпечення адекватної реакції системи освіти на потреби особи, що динамічно змінюються, суспільства, економіки;

- впровадження механізмів взаємодії установ професійної освіти і працедавців, що забезпечують залучення в сферу освіти додаткових матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів;

- впровадження моделей суспільно-державного управління в освітніх установах, що сприяють розвитку інститутів суспільної участі в освітній діяльності як важливої умови відкритості й інвестиційної привабливості сфери освіти;

- підвищення ефективності інституційного управління в умовах зміни організаційно-правових форм діяльності навчальних закладів і, відповідно до пріоритетів розвитку сфери освіти, яка забезпечить умови для зростання економічної самостійності освітніх установ, посилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності, підвищить результативність і прозорість фінансування сфери освіти;

- організація сітьової взаємодії освітніх установ для розвитку мобільності у сфері освіти, вдосконалення інформаційного обміну і розповсюдження ефективних рішень;

- вдосконалення системи управління освітою.

Розв'язання стратегічного завдання вдосконалення економічних механізмів у сфері освіти має забезпечуватися шляхом реалізації програмних заходів щодо наступних напрямів:

- впровадження моделі фінансування освітніх організацій всіх рівнів освіти, яка б забезпечувала багатоканальне надходження коштів і розширення самостійності їх використовування;

- впровадження механізмів, які сприятимуть розвитку економічної самостійності освітніх організацій (установ) для підвищення ефективності використання ресурсів, що виділяються на освіту;

- реалізація комплексу заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості освіти, які сприяють припливу інвестицій, фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів у систему освіти і послідовному переведенню її розвитку на принципи розробки і реалізації інвестиційних проектів.

Соціальні ефекти, одержувані в процесі і за наслідками реалізації програми, можуть бути оцінені в таких напрямках:

1) підвищення якості шкільної освіти:

- вирівнювання можливостей вчитися (збільшення кількості дітей віком 5 - 6 років, які одержують дошкільну освіту відповідно до практики розвинених країн, зменшення кількості неуспішних і другорічників у початковій школі);

- підвищення функціональної письменності випускників загальноосвітньої школи (зростання рівня письменності читання, математичної письменності, природно-наукової письменності учнів);

2) поліпшення соціальної орієнтації учнів і досягнення рівності в отриманні освіти:

- профілізація шкільної освіти (збільшення кількості учнів, які навчаються за профільованими програмами);

- збільшення кількості учнів з передпрофільною підготовкою;

- зниження відмінностей між міською і сільською освітою (за наслідками єдиного державного іспиту);

- розширення можливості отримання професійної освіти дітьми з малозабезпечених сімей (збільшення кількості дітей вказаної категорії, що навчаються за програмами професійної освіти);

- розширення можливості отримання освіти дітьми з обмеженими можливостями (збільшення кількості дітей вказаної категорії, що здобули загальну середню або професійну освіту);

- розширення можливості отримання освіти дітьми-сиротами, дітьми, що залишилися без піклування батьків, і дітьми, що опинилися в складній життєвій ситуації (збільшення кількості дітей вказаних категорій, що здобули загальну середню або професійну освіту);

- розширення можливості отримання додаткової освіти відповідно до запитів населення (збільшення кількості учнів віком до 15 років, що навчаються за програмами додаткової освіти);

- збільшення кількості молоді, зайнятої у сфері економіки (збільшення кількості працевлаштованих або тих, що перейшли на наступний ступінь освіти випускників учбових закладів із спеціальними освітніми програмами);

- забезпечення доступності освіти (зменшення кількості неповнолітніх віком 8-15 років, що не навчаються в освітніх установах, збільшення кількості молоді віком до 22 років, що здобула середню освіту, збільшення кількості учнів і студентів, які одержують стипендії за адресним принципом);

3) підвищення конкурентоспроможності професійної освіти:

- підвищення ролі працедавців у підготовці професійних кадрів (збільшення кількості установ початкової, середньої і вищої професійної освіти, що пройшли експертизу освітніх програм, яка проводиться працедавцями, а також установ професійної освіти, що перейшли на освітні стандарти нового покоління, розроблені за участю працедавців, громадських і професійних об'єднань);

- збільшення кількості молоді, зайнятої в різних сферах економіки (зменшення кількості безробітних віком 16-29 років і серед випускників установ початкової, середньої і вищої професійної освіти, зменшення кількості випускників установ середньої професійної освіти і вузів, що не одержали роботу протягом 6 місяців після закінчення навчання);

- збільшення кількості молоді, що навчається на першому ступені вищої професійної освіти, включилася в активну трудову діяльність;

- збільшення кількості людей, які одержують додаткову освіту, беруть участь у програмах перепідготовки і підвищення кваліфікації;

- відповідність структури підготовки фахівців з рівнів професійної освіти потребам держави і вимогам ринку праці (порівняння з аналогічними показниками індустріально розвинених країн і регіональних ринків праці);

4) оновлення і якісне вдосконалення кадрового складу системи освіти:

- зміна вікового цензу викладацького складу (зменшення кількості працівників пенсійного віку серед учителів середньої школи, збільшення кількості викладачів віком до 30 років в установах початкової, середньої і вищої професійної освіти);

- зниження плинності кадрів у сфері освіти;

- підвищення рівня кваліфікації викладацького складу (збільшення кількості професорсько-викладацького персоналу, що має вчені ступені і звання, публікації у фахових вітчизняних та закордонних виданнях, бере участь у виконанні господарсько-договірних тем, збільшення кількості вчителів (викладачів), що пройшли підвищення кваліфікації і перепідготовку);

5) інтеграція в європейський освітній простір, підвищення мобільності професійної освіти, зростання експорту освітніх послуг:

- розширення співпраці з європейськими країнами у галузі забезпечення якості освіти (збільшення кількості вузів, що пройшли інституційну і спеціалізовану акредитацію і впровадили системи управління якістю на основі міжнародного стандарту);

- збільшення кількості вузів, які пройшли валідізацію за міжнародними вимогами;

- зростання академічної мобільності студентів, академічного і адміністративного персоналу (збільшення кількості виданих позик і грантів для фінансового забезпечення академічної мобільності студентів і викладачів, збільшення числа громадян України віком до 30 років, що беруть участь у міжнародних обмінах);

- зростання експорту освітніх послуг (збільшення числа громадян інших держав, що навчаються в закладах освіти Російської Федерації);

6) підвищення ефективності фінансування освіти:

скорочення числа учбових закладів, учбово-матеріальна база яких вимагає капітального ремонту або які знаходяться в аварійному стані;

зростання інвестицій, що направляються на модернізацію основних фондів і приріст нефінансових активів у галузі освіти (зростання частки недержавних фондів у фінансуванні освіти, збільшення витрат на освіту за рахунок коштів всіх джерел (у відсотках від внутрішнього валового продукту), зростання питомої ваги фінансування освіти за рахунок коштів недержавних джерел в загальному обсягу фінансування, зростання числа великих інвестиційних проектів, питома вага витрат по яких за рахунок коштів недержавних джерел вища 10 відсотків);

- оновлення учбово-матеріальної бази установ освіти (збільшення питомої ваги навчальних витрат у загальному обсягу фінансування освіти, збільшення числа освітніх установ, що мають учбово-лабораторну, комп'ютерну і технологічну базу відповідно до сучасних вимог і норм);

- підвищення рівня оплати педагогічної праці (зростання середньої заробітної платні по галузі);

- розширення системи програмно-цільового фінансування освіти (зростання числа регіонів, що фінансують освіту на основі середньострокових і довгострокових цільових програм, зростання питомої ваги державних освітніх установ, що фінансуються на основі середньострокових і довгострокових цільових програм);

7) розширення соціального партнерства і використання наступних принципів в управлінні освітою:

- забезпечення відвертості вичерпної фінансової звітності і інформації про діяльність усіх освітніх установ (організацій);

- розвиток суспільно-цивільних форм управління в системі загальної освіти (збільшення питомої ваги освітніх установ, що мають опікунські й керуючі громадські ради);

- розвиток суспільно-цивільних форм управління в системі професійної освіти (збільшення частки установ професійної освіти, що мають інститути суспільно-цивільної участі в управлінні освітою);

- зростання участі молоді в управлінні освітою (питома вага некомерційних молодіжних організацій і дитячих об'єднань, що беруть участь в управлінні освітою);

- розвиток системи суспільної експертизи, державно-суспільних консультацій, суспільного моніторингу стану і розвитку освіти.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що основними елементами соціального стандарту освіти виступають доступність, безоплатність та якість навчання. Разом з тим інституційне забезпечення соціального стандарту освіти (нормативно-правова база, засади державної освітньої політики) не відповідає об'єктивним вимогам ринку праці в частині його реалізації та адекватності вимогам роботодавців та економіки в цілому. На основі аналізу стану складових соціального стандарту освіти пропонується низка цільових орієнтирів, а саме: вдосконалення змісту і технологій освіти; розвиток системи забезпечення якості освітніх послуг; підвищення ефективності управління у сфері освіти; вдосконалення економічних механізмів у сфері освіти. Їх досягнення можливе за рахунок оптимізації кількості та організаційних форм навчальних закладів з розширенням можливостей освітньої, наукової та простійної реалізації.

Література

1. Данилишин Б. Інноваційна модель економічного розвитку: роль вищої освіти // Вісник Національної академії наук України. - 2005. - №9. - С. 26-35.

2. Дзоз В. Освітня справа як складник гуманітарної політики держави // Вища освіта України. - 2004. - №4.- С. 36-39.

3. Терещенко Ю. Відправні засади філософії політики у сфері освіти // Вища освіта України. - 2005. - №3. - С. 27-31.

4. Ніколаєв В.П., Буткевич Я.М. Економiчнi роздуми про освіту // www.oko.com. ua/okorus/publications/articles/aboutedu.html

5. Ющенко В. Я буду тим президентом, який щорічно збільшуватиме фінансування вищої школи: виступ Президента України В. Ющенка на колегії МОН України, 24.03.05 // Освіта України. - №24. - № 24. - С. 2-4.

6. Кінах А. Освіта - основа стабільності соціально-економічного життя: виступ прем'єр-міністра, голови Федерації роботодавців України А. Кінаха на форумі „Професійний розвиток трудового потенціалу України” // Освіта України. - 2005. - №34-35. - С. 14.

7. Болюбаш Я. Чинники оптимізації освіти // Урядовий кур'єр. - 2004. - № 196.- С. 6.

8. Жовта І. Колегія МОН уперше зібралася разом з громадською колегією // Освіта України. - 2005. - №73. - С. 2.

9. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні // Економіка України. - 2006. - №1. - С. 71-79.

10. Закон України „Про освіту”.

11. Рішення Конституційного суду України № 5-рп від 04.03.2004 р.

12. Конституція України.

13. Закон України „Про дошкільну освіту”.

Страницы: 1, 2