-- характер тих прав, про які йдеться в цивільному процесі, не допускає застосування слідчого принципу, оскільки це призвело б до втручання держави у приват-не і сімейне життя, що е неприпустимим;

-- слідчий процес змушує суд стати помічником однієї зі сторін і, таким чином, втратити відповідні його положен-ню холоднокровність, безсторонність та об'єктивність;

-- змагальний процес веде до розподілу праці, що завжди приносить кращі результати, ніж виконання всієї складної роботи однією особою; це дає сторонам можливість відшукати той доказовий матеріал, який свідчить на його користь, та скористатись допомогою фахівців-юристів;

-- принцип змагальності змушує сторони виявляти особисту ініціативу та енергію, дає можливість зняти з суду непосильний тягар роботи, оскільки побудова цивільного процесу на слідчому принципі збільшує ро-боту суду в десятки і сотні разів Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - с. 378-393; Малышев К.И. Вказ. праця. - с. 354-357.

Проголосивши в ст. 367 СЦС принцип змагальності, законодавець у той же час певною мірою зберіг дію слідчого принципу; суди мали право з власної ініціативи провадити огляд (ст. 507), призначати експертизу (ст. 5І5), вимагати пояснення від сторін у випадку неясності або невизначеності вимог та заперечень (ст. 335), нагадувати сторонах про відсутність доказів з істотних для справи обставин та призначати строки для з'ясування таких обставин (ст. 368).

Аналізуючи основні положення СЦС, теоретики-процесуалісти цілком справедливо відзначали, що роль суду в ньому не зводилась до пасивної ролі глядача процесуаль-ного змагання сторін. Суд був зорієнтований на активну участь у встановленні фактичних обставин, проте не як самостійний дослідник, а як помічник і радник сторін. Він не мав права сам збирати докази й довідки (ст. 367), проти повинен був дбати про належне з'ясуван-ня обставин справи. І з цією метою ставити сторонам пи-тання та вказувати на неповноту наданих доказів. Таке сприяння сторонам є не тільки правом суду, а й обов'яз-ком. Суд не може відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що вимоги позивача залишились для нього неяс-ними і незрозумілими, або задовольняти позов тому, що відповідач не надав доказі на підтвердження якої-небудь обставини, яку вважав такою, що не має істотного зна-чення, тоді як на думку суду вона була дуже важливою. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - с. 99-100.

За висловом Д.В. Туткевича, судді як представники держави не можуть і не повинні бути в процесі у ролі автоматів, оскільки в такому випадку вони були б не ор-ганами держави, й знаряддям сильнішої або більш обіз-наної сторони у процесі, що поставило би під сумнів існування самої ідеї державного правосуддя та потре-бу в ньому Туткевич Д.В. Вказана праця. - с. 47.

Суд не повинен мати й деспотичного, інквізиційно-го характеру, але в той же час він не може бути слабким і бездіяльним, оскільки слабкий суд став би покровите-лем різних зловживань у цивільному обороті Малышев К.И. Вказ. праця - с. 357..

Проект нової редакції російського СЦС, розробле-ний у 90-х роках XIX ст., передбачав розширити повно-важення суду, надавши йому право викликати сторони для допиту, вимагати надання документів, про існування яких суду стало відомо з пояснень сторін, призначати перевірку спірних письмових доказів тощо. І хоча цей проект не став законом, він характеризував тенденцію введення до цивільного процесу слідчих елементів.

Загалом вчені того часу однаково розуміли змагальність. К.Малишев розглядав її як принцип, згідно з яким різні дії суду в процесі залежать від вимог сторін, від їх ініціативи, і спірні відносини обговорюються на тих тільки фактах, які повідомлені суду М а л ы ш е в К. Курс гражданского судопроизводства. -- СПб., 1876. -- С. 357 . Т.Яблочков вважав, що правильно побудоване змагальне начало відображає матеріальну сторону процесу, тоді як формальна його сторона, як і питання правозастосування, повинна повністю знаходи-тись під контролем суду Я б л о ч к о в Т.М. Учебник гражданского судопроизводства. -- Ярославль, 1910. -- С. 23.. З точки зору Є. Васьковського, змагальний процес є самодіяльністю сторін при пасивному становищі суду, до функцій якого входить лише оцінка наданого сторонами фактичного матеріалу, а відповідальність за повноту та достовірність доказів несуть сторони Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. -- М., 1913. -- С. 379.. Разом з тим, юристи того часу розуміли, що реальна охорона прав не забезпечується тільки належною організацією суду. Потрібна така організація всього судочинства, яка р кривала б для сторін всі можливості своєю участю в процесі розкрити правду спірних правовідносин.

Судова реформа 1864 р. стала поштовхом до розвитку науки цивільного процесу. Значення праць вчених-процесуалістів XIX та початку XX ст. полягає в тому, що вони заклали основи науки цивільного процесуального права, деякі їх ідеї стали первинним матеріалом для опра-цювання окремих теоретичних засад науки в майбутньому.

Зі зміною в Росії політичної формації відбулися кардинальні зміни в законодавстві, яке діяло раніше, утому числі були переглянуті позиції щодо змісту принципу змагальності в цивільному процесуальному законодавстві. В основу побудови правової системи, і цивільного процесуального права зокрема, був покладений класовий підхід.

При цьому теоретики права, обґрунтовуючи своє бачення змісту принципу змагальності в радянському цивільному процесі та критикуючи цивільний процес капіталістичних країн виходили з того, що в буржуазному суспільстві існує тільки формальна рівність, як і формально вільна праця та її вільний продаж капіталу, а тому не може бути справжньої змагальності в цивільному процесі.

На обгрунтування цього положення, як правило, робилися посилання на роботу В.І. Леніна “Економічний зміст народництва», в якій він писав, що той «прогрес» і та «культура», котрі принесла з собою пореформена Росія, безперечно, пов'язані з «інститутом приватної власності» -- він був проведений вперше з усією повнотою створенням нового «змагального» цивільного процесу, що забезпечив таку ж «рівність» на суді, яка втілювалася в житті «вільною працею» та її продажем капіталові Ленін В.І. Повне зібрання творів - Київ, 1969. - Т. 1. - с. 422-423..

Аналізуючи розвиток цивільного процесу в історич-ному плані та підкреслюючи прогресивність його побу-дови на засадах змагальності, деякі відомі радянські юристи в той же час безапеляційно відкидали все те позитивне в цивільному судочинстві, що століттями на-працьовувалось юристами, вважаючи, що основні прин-ципи процесу (в тому числі змагальний) повинні забез-печувати побудову процесу відповідно до класових завдань суду і правосуддя Абрамов С.Н. Вказана праця. - с. 20.

Цей самий автор стверджував, що “змагальність у буржуазному процесі - не справжня змагальність, це боротьба нерівних сторін, вона вузько формалізована і перетворюється в засіб встановлення формальної істини, у засіб перемоги не правого, а сильного”..

Перші кодифіковані акти Росії в галузі цивільного судочинства після 1917 р., а згодом і акти всіх республік колишнього СРСР, дають підстави стверджувати, що слідчі засади, які були властиві цивільному процесу епо-хи феодалізму, почали поступово превалювати над зма-гальними: на суд практично покладався обов'язок збира-ти докази та оцінювати їх, Така переорієнтація позицій законодавця стала для окремих теоретиків права приво-дом стверджувати про наявність у процесі такого прин-ципу, як процесуальна активність суду Советское гражданское процессуальное право. - М., 1965. - с. 51-52; Курс советсткого гражданского права. - М., 1981. - Т. 1. - с. 168-170; Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1982. - с. 125.

У зв'язку з цим в юридичній літературі виникла дис-кусія щодо наявності чи відсутності у радянському цивільному процесі принципу змагальності.

Література того часу дає можливість ознайомитись
із методами проведення дискусій, коли певним поглядам
на проблему давалось і певне політичне забарвлення: «Зловмисники, які орудували в радянській юстиції та теорії радянського права, заперечували змагальний ха-рактер радянського процесу. Вони стверджували, що
змагальність є характерною для буржуазного суду і про-цесу, що це є віддзеркаленням у суді ринкових відносин.

Заперечення змагального характеру радянського процесу є нічим іншим, як спробою штовхати радянський суд на шлях слідчого процесу, тобто на відмову від соціалістичного демократизму, на шлях насадження в радянському суді бюрократизму і свавілля». Абрамов С.Н. Вказ. праця. - с. 49

Після перших років повного заперечення нормативного значення права, переваги політичної точки зору над юридичною у період НЕПу вже по поставати завдання для нових теоретичних розробок. Для цього періоду характерні відмова від буржуазного принципу формальної істини, теорія спрощення -- мінімуму форми -- максимуму класового змісту.

Теорія спрощення процесуальної форми, відмова від правил, передбачених Кодексом підхід до процесуальних правил як суто технічних мала за своє джерело думку про тимчасовість дії права, яка панувала в науці в 1920--1930 рр. Однак, вже після 1930 р. вчені все рідше повертаються до того, що від процесуальної форми слід відмовитись. Одним з проявів цієї теорії стала відмова від принципу змагальності, обмеження принципу дислозитивності, які, на жаль, запанували в законодавстві і науці на багато років. Стверджувалась ідея, що суд мас право і, навіть, зобов'язаний самостійно відшуковувати докази, не обмежуючись ніякими межами при розгляді цивільних справ.

В 1924 р. прийнято Цивільний процесуальний кодекс УРСР. В ньому суд наділений правом активно втручатись в доказову діяльність, хоча формально було закріплено головне правило змагальності -- кожна сторона доводить ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 118).

Але у ст. 5 було закріплено, що суд зобов'язаний всебічно намагатися з'ясувати дійсні права та обов'язки, взаємовідносини сторін, не обмежуючись поданими доказами, сприяти з'ясуванню істотних для вирішення справи обставин і підтвердити їх доказами, активно сприяти сторонам, охороняти їхні права та законні інтереси, щоб юридичну необізнаність, малограмот-ність тощо не можна було використати на їхню шкоду ЦК УРСР. - 1924. - № 16. - Ст. 156. Таке дивне поєднання змагального та слідчого начал на практиці робило процес чисто слідчим.

Принцип змагальності в цивільному процесі формально був проголошений у ч, 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу УРСР, відповідно до якої кожна її сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
Проте фактично він був повністю нейтралізований іншими принципами -- активною роллю суду в з'ясуванні обставин справи й об'єктивної істини, закріпленими в інших статтях, в силу яких:

- суд зобов'язаний, не обмежуючись поданими матеріалами та поясненнями, вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ч. 1 ст. 15);

- якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази або збирає їх за своєю ініціативою (ч. 2 ст. 30);

- оцінку доказів суд зобов'язаний проводити на ос-
нові всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судо-
вому засіданні всіх обставин справи (ч, 1 ст. 62), тобто |
не тільки повідомлених сторонами, а й тих, котрі суд зобов'язаний зібрати сам.

Внаслідок цього тягар збирання доказів було перекладено на суд, який мав здійснювати невластиві йому функції слідчого в цивільних справах і одночасно адвоката обох сторін, а сторони могли нічого не робити та нести при цьому ніякої відповідальності за свою бездіяльність, е також за іншу недобросовісну поведінку.

Зрозуміло, що з наданням вирішальної ролі в доказовій діяльності суду, принцип змага-льності фактично нівелювався, що знайшло відображення і в теоретичних розробках вчених-процесуалістів. На думку С. Абрамова, принцип змагальності означав поєднання ініціативи та самодіяльності сторін з ініціативою та активністю суду у виявленні всіх обставин справи і в підтвердженні її доказами, що сприяють встановленню матеріальної істини Абрамов С.Н. Гражданский процесе. -- М., 1948. --- С. 48..

А.Клейнман визначав принцип змагальності як право сторін посилатися на фактичні обставини справи і розпоряджатися доказами в поєднанні з правом прокурора доводити обставини справи і з правом суду досліджувати факти, які мають значення для справи, та збирати докази Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесе, -- М., 1954. -- С. 71..

Таку ж думку поділяв К. Юдельсон, котрий вважав змагальність правом сторін розпоряд-жатися доказами, свободу сторін посилатися на ті чи інші фактичні обставини перед судом, які лежать в основі вимог та заперечень, свободу суду, його право не обмежуватися юридичними фактами, що висунули сторони, а ставити на своє вирішення й інші, суттєві для справи, право суду вимагати від сторін додаткових доказів та самому збирати їх Юдельсон К.С. Советский гражданский процесе. -- М., 1956. -- С. 49..

Таким чином, вся змагальність полягала в повідомленні сторонами суду фактів. То ж не дивно, що виникла думка про відсутність принципу змагальності взагалі. Зокрема, В.Семенов дійшов висновку, що специфічно галузевими принципами цивільного процесу є рівність сторін при змагальній формі судочинства, диспозитивність, активність суду при розгляді цивільних справ, доступність судового захисту цивільних прав. Принцип змагальності та рівності сторін у процесі він об'єднує в один Семенов В.М. Конституционньїе принципьі гражданского судопроизводства. -- М., 1982. -- С. 124..

Страницы: 1, 2, 3