Називаючи зазначені засади судочинства основними, законодавець тим самим визнає, що є й інші. Вони також передбачені Конституцією і зводяться до забезпечення прав і свобод людини. До них належать державна мова судочинства, повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, право людини на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таєм-ниця листування, телефонних розмов, телеграфної та ін-шої кореспонденції, свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів, встановлення об'єктивної істини. Конституція, визначаючи конкретні засади судочинства, разом з тим дає простір законодавцю у можливості визначення в законах інших засад судочин-ства в судах окремих судових юрисдикцій. Отже, вихо-дячи з логіки Конституції, засадами судочинства є ос-новні конституційні засади, інші конституційні засади, а також засади, передбачені окремими законами.

Зазначаючи, що законом можуть бути визнані й інші засади судочинства, законодавець таким чином закріпив норму про те, що засадами судочинства можуть бути лише ті, що передбачені законом. Усі інші ідеї, навіть високоморальні, надзвичайно важливі, але не закріплені в законі, не можуть бути керівними, обов'язковими для виконання.

Навівши в Конституції перелік основних засад судо-чинства, законодавець тим самим поклав край супереч-кам науковців на цю тему. Наступний етап -- закріпити і конкретизувати основні та інші конституційні засади судочинства в КПК та Законі України «Про судоустрій», передбачити в цих законах засади судочинства, прита-манні окремим судовим юрисдикціям. Вважаємо, що кожна засада судочинства має знайти своє місце і бути конкретизованою в окремій главі загальної частини КПК. При цьому необхідно, щоб у законі було абсолют-но точне визначення кожної засади судочинства як по-няття, оскільки без цього немає однакового їх розуміння, а у зв'язку з цим -- і однакового застосування. Так, у літературі є багато визначень поняття законності, але немає загальноприйнятого, передбаченого законом. У зв'язку з цим на практиці в це поняття вкладається різ-ний зміст. Аналогічно це відбувається і з іншими заса-дами судочинства такими, як змагальність сторін, рів-ність сторін перед законом і судом і т. ін.

У зв'язку з особливою значимістю судового розгляду (саме на цій стадії вирішується основне питання кожної кримінальної справи: винний чи не винний підсудний у вчиненні злочину, а якщо винний, то на яке покарання він заслуговує) та виходячи з того, що всі інші стадії кримінального процесу покликані «обслуговувати» су-довий розгляд, у Конституції основні засади, на яких має будуватися кримінальний процес, названі основними за-садами судочинства. Але це не означає, що вони повинні діяти лише в стадії судового розгляду. Просто в цій ста-дії вони найбільш повно, чітко і виразно виявляються.

Слід сказати, що не всі засади судочинства виявля-ються в усіх стадіях однаковою мірою. Так, законність, забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинува-ченому права на захист повинні діяти в кожній стадії кримінального процесу з його початку і до кінця. У той же час рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон-ливості, гласність судового процесу та його повне фіксу-вання технічними засобами, обов'язковість рішень суду в стадіях досудових виявляються значно меншою мірою, ніж при судовому розгляді. Що стосується підтримки державного обвинувачення в суді прокурором, забезпе-чення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, то ці засади судочинства властиві лише судовому розглядові справи. Разом з тим усі засади судочинства в рамках цілісної системи органічно й нерозривно пов'я-зані як з усією системою, так і з рештою засад, взаємо-діють між собою і порушення будь-якої з них призво-дить, як правило, до порушення інших засад і тим самим до порушення законності при провадженні у справі в цілому. Отже, недодержання хоч би однієї із засад кри-мінального судочинства тягне за собою скасування по-становлених у справі рішень. У літературі підкреслюєть-ся, що оскільки всі засади тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, то це не просто сукупність засад, а система засад кримінального процесу. Кожна із засад поряд з тим, що вона тісно стикається, взаємодіє з інши-ми засадами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст[9;103-104].

За обсягом змісту та сферою дії засади кримінально-го процесу різняться, але відмінність ця скоріше суто кількісна, ніж якісна. Перебуваючи у тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні засади сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні засади «підкоряються» іншим, що існують засади, які є тільки гарантіями здійснення інших, а тим більше такими, що випливають з інших. Необхідно забезпечити розумний компроміс між окре-мими засадами. Це зумовлює потребу передбачити в за-коні розумні винятки майже з кожної засади криміналь-ного процесу, крім законності і презумпції невинуватос-ті. Але це мають бути саме винятки, які не перекреслю-ють саму засаду, інакше вони можуть перетворитися на загальне правило, на протилежну, конкуруючу засаду.

Не можна недооцінювати значення засад судочин-ства. Саме вони є гарантією додержання прав і законних інтересів особи при провадженні у кримінальній справі; є юридичною базою для тлумачення конкретних кримі-нально-процесуальних норм, а також для вирішення всіх суперечностей, які виникають у ході кримінально-проце-суальної діяльності; створюють основу окремих інститу-тів процесуального права; служать основою для вдоско-налення окремих кримінально-процесуальних інститу-тів, розвитку процесуальної форми. Це вбачається не тільки в тому, що кожне рішення, прийняте з порушен-ням їх вимог, підлягає скасуванню, а й у тому, що засади судочинства вносять упорядкованість у разі застосуван-ня права за аналогією. Знання засад судочинства сприяє правильному розумінню змісту інших правових норм [7;26].

Конституція України 1996 р. збільшила перелік засад судочинства, значно поглибила і збагатила їх демокра-тичний зміст, розширила сферу застосування, вдоскона-лила формулювання деяких з них. Вона закріпила лише ті засади кримінального судочинства, які мають особли-ве значення. Те, що в Конституції 1996 р. названо більше засад, ніж у будь-якій попередній Конституції, поясню-ється значним зростанням ролі судової влади в Україні, яка прагне стати правовою державою.

Проведення судової реформи в Україні включає по-дальше вдосконалення нормативного закріплення засад судочинства і визначення механізму їх реалізації, зокре-ма забезпечення права потерпілого на судовий захист, гарантій прав обвинуваченого, підозрюваного на захист, змагальності сторін та інше.

Характеристика окремих принципів кримінального процесу.

Загальноправові (конституційні) принципи кримінального процесу України.

У системі принципів кримінального процесу доцільно розглянути деякі конституційні принципи, бо вони мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється їх значенням для сфери основних громадянських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна з упевненістю констатувати, що політичне та юридичне значення конституційних принципів в Україні останнім часом значно зросло.

Загальноправові принципи закріплено не лише в Конституції ,а й у кримінально-процесуальному законодавстві. Розглянемо деякі з них.

Принцип законності в кримінальному процесі -- це вимога нормативного характеру, що зобов'язує особу, яка проводить дізнання, орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю(суд), а також осіб, які беруть участь у справі, неухильно і точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Ніщо не може виправдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й за жодних підстав не повинні порушуватися.

У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади створюються і функціонують на підставі закону. Законність - це правовий режим неухильного і точного додержання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності. Принцип законності полягає в єдиному порядку провадження по всім кримінальним справам, неухильному виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури, забезпеченні застосування закону.

Принцип законності в кримінальному процесі має свою специфіку. По-перше, кримінальний процес, як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, докладніше регламентований законом, ніж будь-яка інша державна діяльність, без чого неможливе розкриття злочинів, викриття винних та їх справедливе покарання. По-друге, в кримінальному процесі на органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру та суд покладено обов'язки з порушення, розслідування та вирішення кримінальних справ, для чого ці органи наділяються владними повноваженнями та правом застосування примусових заходів у випадках та порядку, прямо передбачених у законі. По-третє на органи дізнання, слідства, прокуратури та суду покладено обов'язок з роз'яснення та забезпечення прав та законних інтересів усіх громадян, які беруть участь у судочинстві, а також із правильного здійснення ними своїх процесуальних обов'язків, що передбачено законом[11;56-57].

Принцип законності вимагає виконання всіх інших принципів кримінального процесу загального характеру, але він цим не обмежується, а потребує також застосуван-ня та виконання всіх норм кримінального та криміналь-но-процесуального закону, що застосовуються в криміналь-ному судочинстві, а також у необхідних випадках вико-нання норм інших галузей права (цивільного, адміністра-тивного тощо).

Точне та неухильне виконання закону забезпечується контролем держави, що здійснюється у формі прокурорсь-кого нагляду, а також відомчим контролем (процесуаль-ним, що здійснюється керівниками слідчих підрозділів, та організаційним -- з боку керівників органів внутрішніх справ). Істотне порушення принципу законності ставить під сумнів результати процесуальної діяльності, а також тягне за собою відміну вироку та повернення криміналь-ної справи на додаткове розслідування.

Принцип державної мови судочинства. Згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Саме цією мовою провадиться судочин-ство і лише як виняток -- мовою більшості населення да-ної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послу-гами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатися обвинуваченому в перекладі його рідною мо-вою, або іншою мовою, якою він володіє (частини 2, З ст. 19 КПК).

Принцип державної мови судочинства без будь-яких обмежень застосовується на всіх стадіях кримінального процесу. На органи дізнання, слідчого, прокурора та суд законом покладено обов'язок роз'яснити учасникам про-цесу, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, їх права користуватися рідною мовою. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою проводиться судочинство, якщо вона не може добре розумі-ти цю мову і вільно розмовляти нею. Перекладач, який надається такій особі, повинен володіти мовою судочинства і мовою, якою говорить особа, що бере участь у справі, або якою складено документ. Він повинен перекладати всі по-казання, пояснення, думки, заяви, клопотання, запитання і відповіді, промови, репліки, рішення повністю і точно.

Принцип державної мови судочинства забезпечує ви-ховний вплив кримінального процесу, рівність усіх гро-мадян перед законом та судом незалежно від їх національ-ної приналежності, робить судочинство зрозумілим та до-ступним для місцевого населення, дозволяє широко залу-чати громадськість та ставити діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду під контроль народу[12;66].

Принцип рівності всіх учасників кримінального процесу пе-ред законом і судом полягає в тому, що відповідно до Кон-ституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед зако-ном, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або інши-ми ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України). Цей прин-цип також закріплений у ст. 16 КПК.

Рівність і свобода -- невіддільні умови життя людини, що в своїй єдності створюють справедливість. Справедли-во лише те, що зберігає свободу і застосовується до всіх людей однаковою мірою.

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані забезпечити рівну можливість здійснення про-цесуальних прав будь-якому громадянину, рівну мож-ливість використання громадянами їх процесуальних мож-ливостей у захисті своїх прав і законних інтересів.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється судами в єдиному процесуальному порядку. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених зако-ном процесуальних обов'язків або навпаки, бути наділе-ним будь-якими додатковими процесуальними правами. Винятки з цього положення передбачаються для осіб, які мають статус недоторканності -- Президента України, суддів, депутатів Верховної Ради [13;42].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6