| ідставою для виникнення повноважень комерційного представництва є договір, що дозволяє віднести цей вид до добровільного представництва. Зокрема, це можуть бути договори доручення, агентські, брокерські угоди. Оскільки ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод.Комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Цей договір повинен визначати об'єм наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.Договори на комерційне представництво припускаються оплатними. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі мається вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і водночас договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа, що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру. Крім того представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються окремими законами.ь Представництво за довіреністюОскільки договір про представництво визначає права і обов'язки представника та особи, яку представляють, у випадку укладення його в письмовій формі, він також може слугувати документом, який підтверджує повноваження представника.Разом із тим більш зручною і поширеною формою підтвердження повноважень є довіреність -- письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами. З урахуванням цієї обставини ч. 1 ст. 244 ЦК спеціально підкреслює, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у кожному разі, оскільки повноваження, яке виникає у представника, не порушує його майнових або особистих немайнових прав.Представництво за довіреністю може ґрунтуватися не лише на договорі, але й на акті органу юридичної особи (розпорядженні, наказі директора, рішенні ради директорів тощо). У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином відповідно до загальних вимог діловодства (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).Довіреність як письмовий документ може видаватися особою, яку представляють, представнику для представництва перед третіми особами. Разом із тим, оскільки довіреність призначається для третіх осіб, котрі з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник, то вона може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють. РОЗДІЛ ІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА2.1 Поняття повноваження та межі для вчинення повноважень представникаПредставник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, тільки особисто мають здійснюватися договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо.Представник має право і зобов'язаний вчиняти правочини лише в інтересах того, кого представляє. Відтак, з метою захисту цивільних прав та інтересів представлюваного, законом встановлена заборона укладення правочину представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами (ч. 1 ст. 68 ЦК).Виняток з цього загального правила передбачений ч. З ст. 243 ЦК, згідно з якою допускається комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину. Це можливо за згодою сторін цього правочину та в інших випадках, встановлених законом.2.2 Права та обов'язки в представництвіРезультатом належного здійснення представником наданого йому повноваження є те, що вчинений ним від імені особи, яку він представляє, правочин створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки безпосередньо для представлюваної особи.Для того, щоб такі наслідки настали, представник не лише зобов'язаний діяти в межах наданих повноважень, але й має інформувати особу, з якою укладає правочин, про представницький характер своєї дії, а також надати їй докази наявності та змісту повноваження.Невиконання першої вимоги за певних умов може бути підставою покладення юридичних наслідків (наприклад, у разі визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки ст. 229 ЦК) дій представника безпосередньо на нього самого, невиконання другої вимоги -- може зумовити небажання третіх осіб мати справу з представником, і таким чином взагалі перешкодити реалізації повноваження.Крім того, вчинення правочину представником є підставою виникнення відповідних правовідносин між представлюваним і особою, з якою уклав правочин представник. Якщо, скажімо, представником був укладений договір купівлі-продажу майна, що належить тому, кого він представляє, то права і обов'язки продавця за таким договором виникають у представлюваного, а права і обов'язки покупця -- у особи, з якою уклав договір представник.При цьому відповідні цивільні права і обов'язки у особи, яку представляють, виникають автоматично і не потребують здійснення нею якихось додаткових дій на підтвердження того, що вона приймає виконане представником.ь ПередорученняЯк виняток із загального правила про вчинення представником правочину особисто, допускається передоручення його здійснення іншій особі у випадках, передбачених ч. 1 ст. 240 ЦК. Така можливість, по-перше, може бути передбачена договором між особою, яку представляють, і представником.Право на передоручення може бути застережене безпосередньо в договорі доручення, в довіреності тощо, або передоручення може бути санкціоноване представлюваним, якщо у представника є можливість отримати попередню згоду. При цьому згода не обов'язково має бути висловлена у вигляді додаткового двостороннього документа, але можлива і в іншій формі (у листі, в телеграмі тощо).Крім того, передоручення може ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Зокрема таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо був «вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє».Передоручення за своєю сутністю може мати місце лише при добровільному представництві, яке ґрунтується на договорі сторін.Оскільки представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ст. 244 ЦК) або безпосередньо на підставі договору (договору доручення, трудового договору тощо), то й передоручення можливе відповідно або шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику, або шляхом внесення змін у договір, який є підставою представництва.Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245).Строк, на який видається довіреність у порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.На представника, який здійснив передоручення, покладається додатковий «інформаційний» обов'язок: він повинен повідомити про це особу, яку представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, котрій передав повноваження (замісника).При передорученні відбувається заміна суб'єктів правовідносин представництва, але це не впливає на існування самих відносин представництва та можливість виникнення цивільних прав і обов'язків у представлюваного внаслідок дій іншої особи. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником первісного представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки представлюваного, як це було б, коли дії вчиняв первісний представник.ь Вчинення правочинів з перевищенням повноваженьЗагальним правилом належного функціонування відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені представлюваного в межах наданих повноважень.Разом із тим, досить поширеним випадком порушень у цій сфері є перевищення повноважень, тобто довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, визначеного вказівками особи, яку представляють, змістом довіреності або нормами права. При цьому перевищення може стосуватися кількісних (числа, ваги, міри речей; строку договору, який потрібно укласти; розміру плати або покупної ціни тощо) або якісних (предмета, контрагента, характеру правочину) аспектів повноваження. Перевищенням повноважень слід вважати також вчинення дій, які взагалі не передбачені довіреністю.Стаття 241 ЦК передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені з перевищенням повноважень.Схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.Правочин вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК.Однак, крім визнання правочину недійсним, можуть наставати й інші наслідки, характер яких залежить від суб'єктивного ставлення представника до своїх дій. З врахуванням цієї обставини варто розрізняти такі види перевищення повноважень: 1) навмисне перевищення повноважень у сподіванні отримати схвалення вчинених дій з боку представлюваної особи (ч. 1 ст. 1004 ЦК); 2) дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки представника щодо обсягу останніх; 3) навмисна діяльність з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе.У перших двох випадках перевищення повноважень після визнання правочину недійсним його сторони повертаються у первісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і особі, з якою було укладено правочин.Крім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і контрагента за договором про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також солідарний обов'язок такої особи) відшкодувати представлюваному збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.Особа, яку представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умови що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст. 240, 242, 215 ЦК). Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами гл. 82 ЦК.Положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу правочину не має.Право на звернення до особи, яку представляють, щодо схвалення укладеного правочину має не тільки представник, а й особа, що уклала правочин з представником, який перевищив повноваження.Як уже зазначалось, повноваження - це певні юридичні дії, які представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи;3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи;
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
