| b>Висновки до розділу Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей мають неабияке значення в науці сімейного права. У науці довгий час, аж до б0-х років минулого століття, сім'ю вважали за первісну, найдавнішу форму стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава: В першу чергу сімейні правовідносини -- це особисті немайнові і лише в другу чергу вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих. Є родинність, є шлюб -- є майнові відносини. А в цивільному праві 99,9% взаємовідносин -- це майнові відносини. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються. Наприклад, право на одержання спадщини. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був перший прийнятий в нашій країні, прийняття проекту Сімейного кодексу України має також велике значення. Він значно конкретизував особисті немайнові відносини між батьками та дітьми. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від цивільних справ, та й виконання рішень також суттєво відрізняється. По справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання годинника.. Сімейно-шлюбні взаємовідносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки для сімейного права. Все це дає підстави розглядати особисті немайнові відносини батьків та дітей, як специфічну, самостійну ланку інститу сімейного права, яка виникає на грунті укладання шлюбу та народженні дитини. Розділ 3. Майнові права та обов'язки батьків та дітей3.1. Види майнових прав і обов`язків подружжя. Правовий режим майна подружжя. При регулюванні відносин подружжя із приводу приналежного їм майна можуть застосовуватися два правових режими: законний і договірний. Законний правовий режим регулювання відносин подружжя із приводу їхнього майна застосовується в тих випадках, коли він не змінений шлюбним контрактом, треба зазначити, що проект Сімейного кодексу України суттєво розширив аспект правового регулювання шлюбного контракту.Відповідно до законного правового режиму все майно подружжя можна розділити на загальне і роздільне.У відповідності зі ст.22 КпШС майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх загальною спільною власністю.У літературі немає єдиної точки зору про поняття загального майна подружжя. Одні автори вважають, що до складу загального майна чоловіків входять тільки речі. Подружжя мають на внесок іншого не право власності, а зобов'язальне право. Приведена точка зору також не відповідає змісту ч.2 п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. “Про застосування судами деяких норм КпШС України”, де роз'яснено, що до складу спільного майна подружжя можуть входити не тільки речі, але і права, право на внески в кредитні установи, паї нагромадження в ЖБК, ДСК, гаражно-будівельних кооперативах, право на страхові суми, страхові відшкодування, грошові суми і майно, що належить дружинам по іншим зобов'язальним правовідносинам. Крім того, дружинам можуть спільно належати права по акціях і інших цінних паперах.Для загального майна подружжя характерно також те, що не має значення на ім'я кого з подружжя придбано в період шлюбу майно. Тому що випливає зі змісту ч.З п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 р. “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок”, для виникнення права загальної власності подружжя на побудований житловий будинок не має значення, на ім'я кого з чоловіків оформлений житловий будинок. Відповідно до діючого законодавства дружинам на праві власності можуть належати не тільки предмети споживання, але і засобу виробництва (ст. 13 Закону України “Про власність”). У тих випадках, коли майно належить дружинам на праві спільної власності, виникає спільна сумісна власність подружжя.Як випливає зі ст.22 КпШС, для виникнення спільного майна подружжя необхідно, щоб воно було придбано під час шлюбу. Ця ж вимога випливає зі ст. 16 Закону України “Про власність”. В осіб, що не перебувають в зареєстрованому шлюбі, також може виникнути право спільної сумісної власності на деякі речі, наприклад, при спільному створенні речі (будинку). Однак у цьому випадку немає презумпції рівності часток, не враховується принцип взаємної матеріальної підтримки. У Постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. “Про застосування судами деяких норм КпШС України” (п. 12 ч.1) сказано, що правила ст ст.22, 28, 29 КпШС не застосовуються до спорів про розділ майна осіб, що живуть однією родиною, але не одружені. Як випливає з ч.2 ст.13 КпШС, права й обов'язки подружжя породжує тільки зареєстрований шлюб. Однак для виникнення спільності майна подружжя недостатньо, щоб майно було придбано в період зареєстрованого шлюбу. Потрібно також, щоб подружжя спільно проживали, господарювали, тобто наявність спільної праці подружжя. Необхідність спільної праці подружжя для виникнення спільності їхнього майна випливає з ч.2 ст.28 КпШС, що передбачає, що суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного проживання, при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. У даному випадку є один з елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільного майна подружжя -- зареєстрований шлюб, але відсутній інший факт -- спільна праця, тому що подружжя фактично припинило ведення спільного господарства. Таким чином, обов'язковими елементами юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, є придбання майна під час зареєстрованого шлюбу й у результаті спільної праці. Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає і початковий момент виникнення спільності їхнього майна. З огляду на, що до складу загального майна чоловіків входять не тільки право власності, але і зобов'язальні права; при цьому можливі три рішення цього питання:1) майно стає спільним, коли зароблено, тобто коли на нього виникло право;2) коли майно отримане;3) коли майно внесене одним з чоловіків у дім, у родину.Початковим моментом виникнення спільності майна подружжя варто вважати момент, коли в одного з подружжя виникло на нього право.Подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. При цьому подружжя користується рівними правами на майно й у тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми чи по інших поважних причинах не мав самостійного заробітку. Дане положення відповідає принципу рівноправності подружжя, закріпленому в ст.51 Конституції й у ст.4 КпШС. Це положення ст.22 КпШС охороняє інтереси жінки, найчастіше інтереси жінки-матері, а також непрацездатного чоловіка. До поважних причин, по яких інший з подружжя не мав самостійного заробітку, можуть бути також віднесена непрацездатність дружини, навчання й ін. Приведене положення відповідає принципу взаємної матеріальної підтримки подружжя.Подружжя, здійснюючи правомочності у відношенні приналежного їм спільного майна, можуть укладати угоди як один з одним, так і з третіми особами. Подружжя, як було сказано, мають рівні права на приналежне їм спільне майно. Тому ч.1 ст.23 КпШС установлює, що подружжя розпоряджаються спільним майном за спільною згодою. Подружжя в повсякденному житті укладають угоди по відношенню спільного майна майже щодня, наприклад, дрібні побутові угоди по придбанню предметів споживання. Вимога про надання одним з подружжя згоди іншого з подружжя на здійснення таких угод привело б до надзвичайного ускладнення цивільного обороту. Тому закон, виходячи з припущення про єдність інтересів подружжя, установлює презумпцію згоди одного з подружжя при здійсненні угод із спільним майном іншим з подружжя. Ця презумпція не поширюється на угоди по відчуженню спільного майна, що вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення. Для здійснення цих угод одним з подружжя необхідно прямо виражена згода іншого з подружжя в письмовій формі. Проект ЦК України передбачає, що для здійснення одним з подружжя будь-яких договорів, що повинні бути нотаріально оформлені, а також договорів щодо коштовного майна, згода іншого подружжя повинна бути письмовою (п.З ст. 1302 проекту ЦК України). Якщо угода з приводу спільного майна укладена одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, то вона за вимогою цього з подружжя може бути визнана недійсної. Для задоволення такого позову повинна бути доведена несумлінність іншої сторони по угоді. Якщо контрагент по угоді був сумлінним, тобто не знав і не повинний був знати про відсутність згоди на здійснення угоди іншим з подружжя, то така угода не може бути визнана недійсної, за винятком угод, для здійснення яких закон вимагає прямо вираженої згоди іншого з подружжя.Укладаючи шлюб, подружжя залишаються самостійними суб'єктами права, тому закон передбачає право кожного з подружжя укладати угоди як із третіми особами (див. коментар до ст.23 КпШС), так і між собою.Найчастіше подружжя між собою укладають договори дарування.Подружжя можуть також укладати договори про розділ спільного майна або про об'єднання їх роздільного майна в спільне.Особливим різновидом угод між подружжям є шлюбний контракт.Угоди між подружжям є різновидом цивільно-правових угод і повинні відповідати усім вимогам, пропонованим до угод. Положення ст.27 КпШС про недійсність угод між подружжям, спрямованих на обмеження майнових прав дружини, чи дітей, варто тлумачити обмежно в тому розумінні, що недійсними є угоди, спрямовані на обмеження майнових прав дружини чи чоловіка, або дітей, що випливають з факту перебування в шлюбі чи спорідненні. Недійсним, наприклад, є угода між подружжям, укладена під час перебування в шлюбі, відповідно до якого нажите ними в шлюбі майно не буде їхньою спільною власністю. Це положення можна передбачити в шлюбному контракті.3.2. Права батьків і дітей на майно одне одного.Згідно до статті 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права і майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, -- обов'язкова частки у спадщині).Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Роздільність майна батьків та дітей обумовлює їх особисту відповідальність по своїх боргах: батьки не відповідають по зобов'язаннях своїх дітей, незалежно від віку останніх, за винятком заподіяної шкоди неповнолітнім, коли його батьки зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.У неповнолітніх дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, а також створення його власною працею.Батьки є законними представниками інтересів своїх неповнолітніх дітей, і одною з функцій такого представництва є управління їх майном. У зв'язку з цим батьки самостійно вирішують всі питання, пов'язані з володінням та розпорядженням майном неповнолітніх дітей, тобто фактично виконують права та обов'язки власників майна, діючи в інтересах дітей.Однак вони не можуть передавати належне неповнолітнім дітям майно у дарунок іншим особам, навіть родичам дитини, заповідати майно дітей, відмовляючись від нього від імені дітей. Управління майном дітей здійснюється батьками без спеціального на те повноваження, але їх дії щодо володіння, користування та розпорядження майном дітей контролюються г органами опіки та піклування Ці ж органи розглядають спори між батьками щодо питань управління майном дітей.Батьки управляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.Крім роздільності власності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність, наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільна власність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини з приводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новим законодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї може виникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність (ст. 17 Закону України “Про власність).3.3. Аліментні зобов`язання батьків по утриманню неповнолітніх дітей (умови, розмір, порядок і підстави зміни розміру аліментів).У відповідності до закону батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (стаття 80 КпШС України).(2)Обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей здійснюється батьками у більшості випадків добровільно. Якщо ж батьки ухиляються від цього обов'язку та не надають коштів на утримання дітей добровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у вигляді аліментів.Обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, які виковуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. Якщо дитина проживає у інших осіб (діда, бабусі, дядька, тітки та ін.), ці особи можуть стягувати аліменти з обох батьків.У силу статті 92 КпШС України аліменти можуть виплачуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем її роботи, одержання нею пенсії, стипендії.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
