Утримуючі географічні зазначення позначення товарів, що дійшли до нас з рабовласницького чи феодального суспільства, лише умовно можна назвати найменуваннями місць походження товарів.

Заміна дрібного кустарного виробництва великим, виникнення капіталістичного способу виробництва, формування світового ринку поряд з національним, підвищення попиту на товари - усі ці фактори обумовили необхідність маркірування товарів.

У результаті розвитку продуктивних сил і технічного прогресу на базі конкретних природних умов виникали специфічні технології і виробничі традиції, що зберігалися і передавалися з покоління в покоління. З часом у деяких районах виділялися окремі чи особливі групи виготовлювачів, що спеціалізувалися в області виробництва визначених виробів, що поступово здобували репутацію товару високої якості з особливими властивостями, притаманними тільки даному товару. З розширенням ринку всі ці товари стали користатися великим попитом, що спонукувало виготовлювачів дбайливо зберігати оригінальність і характерні риси товарів, а також секрети виробництва і сформовані традиції.

Під відповідною географічною назвою товари випускали на ринок для того, щоб їх можна було відрізнити від однорідних товарів, що виготовлені (чи виникли) в інших місцях і не володіють подібними властивостями чи особливостями. У цьому були зацікавлені і споживачі, і виробники. З метою захисту таких назв від неправомірного використання іншими виготовлювачами їх прагнули поставити під захист закону, вносячи в спеціальні державні реєстри. Так поступово виникло правове поняття "найменування місця походження товару".

Таким чином, масовий випуск однорідної продукції, розвиток торгівлі і жорсткість конкуренції привели до посилення ролі позначення, що супроводжує товар, як засіб індивідуалізації і реклами, що вказує на його особливі властивості.

З часом стали з'являтися, а потім збільшуватися випадки підробки таких позначень, у зв'язку з чим на початку XIX століття виникла необхідність правової регламентації суспільних відносин у зв'язку з подібними позначеннями. Перші кроки в цьому напрямку не носили комплексного характеру і скоріше стосувалися товарних знаків, ніж найменувань місць походження товарів[92].

Термін «географічне зазначення» є відносно новим і вперше був легалізованим у міжнародно-правових документах як результат проведення міжнародних переговорів. Паризька конвенція про охорону промислової власності не містить терміна «географічне зазначення»[29]. У ст. 1 цієї конвенції у переліку об'єктів права промислової власності наведено терміни «вказівка походження або найменування місця походження». Ці терміни продовжують використовуватись окремими країнами-членами Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі - ВОІВ), а також все те традиційно вживаються в деяких конвенціях та угодах, адміністративні функції щодо яких здійснює ВОІВ. Водночас у правових документах ВОІВ використовується і термін «географічне зазначення» як ширший за змістом, що охоплює правову охорону назв та зазначень, незалежно від того, чи якість даного товару визначається місцем його географічного походженням (найменуванням місця походження), чи просто вказує на місце його походження (зазначення походження).

Законодавче врегулювання відносин стосовно вказаних об'єктів інтелектуальної власності як на міжнародному, так і на національному рівнях окремих країн виникло на рубежі XIX -XX століть [67, с.394]. Фактично певні товари почали позначатися відповідним чином досить давно. Звичайно, першими з'явились «зазначення походження», що вказували на походження товарів з тієї чи іншої місцевості, країни. Спочатку вони могли застосовуватись шляхом усних сповіщень, а потім почали використовуватись письмові позначення. їх поява пов'язана з періодом початкового розвитку торгівлі. Такі зазначення могли застосовуватись для вказівки на походження з певного регіону, місцевості, країни як продуктів природи, так і продуктів землеробства, скотарства чи мисливства - зерно, оливи, мед, хутро, пахощі і таке інше.

Подальший розвиток суспільства та продуктивних сил, зосереджених у певних регіонах, спричинив до створення нових товарів, їх видів з притаманними лише їм властивостями.

Показовим щодо цього є виникнення «найменувань походження» товарів. Як правило, серед низки товарів одного виду чи роду виділялись певні товари зі специфічними характеристиками або особливими якостями, що тим чи іншим чином залежали від місця розташування їх обробки або виробництва. При цьому розташування такої обробки чи виробництва було тісно пов'язане з конкретним географічним регіоном, місцевістю. Для виготовлення таких товарів застосовувались певна сировина, вирощена чи видобута у зазначеному місці, і певна технологія, що її традиційно додержувалися виробники.

Зазначені товари вирізнялися з-поміж інших саме за їх географічним походженням, а не за виробниками. У певному географічному місці могла знаходитись певна кількість виробників, які виготовляли (видобували, обробляли) відповідні товари.

Зазвичай такі товари користувалися попитом, і виробники для вирізнення їх з-поміж інших однорідних товарів позначали їх певним чином, указуючи на ознаку відмінності - їх географічне походження. Найчастіше на таких товарах використовувались відповідні географічні назви. Звичайно, вони відносились до конкретного місця, такого як певний регіон, область, місцевість, місто чи село.

Саме такі назви й давали найменування відповідним товарам, наприклад, «Roquefort» (назва села у Франції) для сиру, «Bordeaux» (назва французького міста і відповідного регіону) та «Chianti» (назва регіону поблизу однойменних гір, розташованого в італійській Тоскані) для вина, «Havana» (столиця Куби) для тютюну чи «Meissen» (назва міста в німецькій Саксонії) для порцеляни [67, с.395]. Застосовані при цьому географічні назви і є «найменуваннями походження» товарів.

Отже, відповідні назви, що вказували на певний географічний регіон, традиційно застосовувались для товарів, які з нього походили і які порівняно з товарами такого ж виду (роду) мали специфічні характеристики та якість. Водночас як зазначені характеристики та якість товарів були зумовлені саме характерними для даного географічного регіону природними умовами та людським фактором.

Іншими словами, відповідні географічні назви виконували функцію визначення джерела географічного походження таких товарів. Звичайно, специфічні характеристики та якість їх були результатом природних умов та специфіки промислу, характерних для даної території.

Зовсім іншу правову природу має такий об'єкт інтелектуальної власності як географічне зазначення: «Swiss», «Swiss made» для швейцарських годинників, хронометрів, їх частин та механізмів. Дане позначення засвідчує походження годинникових виробів з території Швейцарії. При цьому визнана якість годинників, вироблених у Швейцарії, заснована виключно на людському факторі - високій професійності годинникарів Швейцарії, що базується на встановлених вимогах до професійності та суворого дотримання традиційних технологій [71, с.397].

У Швейцарії позначення «Swiss», «Swiss made» для годинників є географічним зазначенням й охороняється низкою державних декретів, що встановлюють умови використання такого зазначення та контроль за його використанням.

Водночас є такі географічні зазначення, якість, певні характеристики, репутація яких виникли виключно завдяки природним факторам, будь то кліматичні умови та/ або особливості складу земної кори або ґрунту. До таких продуктів звичайно належать мінерали, корисні копалини, природні води. До них можна віднести, зокрема, південноафриканські алмази, уральський малахіт, донецьке вугілля.

Наведений огляд відповідних об'єктів інтелектуальної власності, що ідентифікують географічне походження товарів, призводить до такого висновку:

«географічні зазначення» походження загалом вказують на географічне походження товарів з притаманними їм певною якістю, характеристиками чи репутацією залежними від впливу природних умов чи людського фактора, або їх поєднання [71, с.398]. При цьому природні умови становлять собою, звичайно, кліматичні умови або особливості складу земної кори чи ґрунту. Людський же фактор полягає, звичайно, в майстерності виробників, дотриманні ними певного технологічного процесу або методів обробки продуктів.

Зазвичай специфічні природні умови визначають географічне походження продуктів природи, а людський фактор - продуктів промислового виробництва. При цьому окремий вплив природних умов або людського фактора сприяє появі товарів, на яких застосовуються «географічні зазначення». Поєднання ж обох факторів - товарів, на яких застосовуються «найменування походження».

Поняття «географічне зазначення» є новелою законодавства України. Джерелом цього поняття є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, прийнята Світовою організацією торгівлі. Відповідно до статті 22 цієї Угоди географічне зазначення - це зазначення, що вказує на походження товару з території певної держави або регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристика товару, по суті, зумовлені цим географічним походженням.

Право на використання географічного зазначення виникає з моменту його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить усім суб'єктам господарювання, які в обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію. Використання географічного зазначення іншими суб'єктами неприпустиме, оскільки в протилежному випадку споживачі будуть введені в оману, вважаючи, що купують істинний товар з особливими якостями і властивостями, в той час як фактично це буде імітація, що не має ніякої цінності. При цьому законним виробникам будуть завдані збитки, викликані відчуженням від них цінного бізнесу та приниженням репутації їх продукції.

Окрім основних факторів, які впливають на якісні характеристики вироблення товару, значну роль можуть відігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори -- вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географічного району -- вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості [13].

Механізм охорони географічних зазначень істотно відрізняється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояснюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території [6, 435].

На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК [6]. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. [15] під зазначенням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Географічне місце -- це будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

При визначенні, яке позначення може бути географічним зазначенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами інтелектуальної власності.

Видова назва товару - це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо) [69,с.436]. У цьому випадку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце - товар», а натомість виник зв'язок «товар - якість».

Просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару [48,с.241]. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова такого позначення. Наприклад, словесне позначення «Виготовлено в Україні», графічне зображення Ейфелевої вежі, що асоціюється з Парижем, пірамід - із Єгиптом, Золотих Воріт - із Києвом тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16