Особливості проведення бюджетної реформи в Україн

33

ВСТУП

На сьогоднішній день питання бюджетної реформи та бюджетної політики є надзвичайно актуальними, оскільки економіка в країні під час фінансової кризи є нестабільною та слабкою, тому потрібно розробити нові концептуальні підходи до напрямів та механізмів реалізації бюджетної системи реформи та бюджетної політик та перетворити їх на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави. Держава використовує бюджет для концентрації та цілеспрямованого розподілу фінансових ресурсів для надання суспільних послуг та реалізації загальнодержавних програм. Завдяки цьому уряд може впливати на розвиток суспільного виробництва та створювати стимули для ефективного використання наявних ресурсів.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей проведення бюджетної реформи в Україні; аналіз цілей та завдань бюджетної політики, визначення перспектив її розвитку.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

- визначити основні напрямки бюджетної реформи в Україні, проблеми її проведення та можливі шляхи підвищення її ефективності;

- проаналізувати основні напрямки бюджетної політики України та перспективи її розвитку.

Об'єктом дослідження курсової роботи є бюджетна реформа та бюджетна політика України.

Предметом дослідження - процес реалізації бюджетної реформи та здійснення бюджетної політики як інструменту соціально-економічного розвитку держави.

У роботі застосовано сукупність методів та підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Системний та структурний методи використано при розкритті сутності бюджетного устрою та бюджетної системи в якості інструменту регулювання економічного розвитку. Дослідження процесу проведення бюджетної реформи в Україні базувалось на єдності історичного та логічного підходів.

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти з питань бюджетної реформи та бюджетної політики. При написанні курсової роботи проаналізовано монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів з питань бюджетного регулювання.

В цілому науковий доробок українських вчених, які багато в чому сприяли вирішенню проблем розробки ефективної бюджетної реформи та політики, є досить значним. Варто насамперед, відмітити таких вчених, як: Бабич Л.М., Бескид Й.М., Буковинський С.А., Булгакова С.О., Василик О.Д., Гальчинський А.С., Єрмошенко М.М., Кириленко О.П., Кравченко В.І., Луніна І.О., Міщенко В.І., Науменкова С.В., Опарін В.Н., Павлюк К.В., Пасічник Ю.В., Полозенко Д.В., Радіонова І.Ф., Соколовська А.М., Юрій С.І. В їх роботах запропоновано вирішення багатьох проблем удосконалення бюджетного процесу і бюджетної системи в Україні.

Однак вирішення проблеми здійснення ефективної бюджетної реформи та формування ефективної державної бюджетної політики залишається не комплексним. Це стосується, наприклад, довгострокового планування і прогнозування державної бюджетної політики, методів визначення пріоритетів, узгодження бюджетної та грошово-кредитної політики держави.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. БЮДЖЕТНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність та особливості бюджетної реформи

Вже багато років в Україні триває реформа бюджетної системи. Реформа, яка має на меті сформувати оптимальну систему міжбюджетних відносин, привести у відповідність делеговані місцевим органам повноваження і виділені для їх виконання фінансові ресурси, ввести в дію оптимальний механізм розподілу бюджетних трансфертів між регіонами, укоренити нову філософію бюджетних відносин між центром і регіонами, надати бюджетному процесу більшої відкритості та публічності, забезпечити умови для економії місцевих бюджетних видатків і створення стимулів для перевиконання місцевих бюджетів та розвитку територій.

Останнім часом ми спостерігаємо входження бюджетної реформи в фазу активізації. Так, у 2001 році був прийнятий Бюджетний кодекс України, який процедурно врегульовує провадження бюджетного процесу та встановлює загальні для всіх правила гри. Уперше було гармонізовано та взаємопов'язано державний бюджет і програму соціально-економічного розвитку країни. Було запропоновано бюджет розвитку, в якому передбачаються кошти на капітальні вкладення та інші державні інноваційні програми. Розпочато роботу із запровадження програмно-цільового методу фінансування видатків державного бюджету. Відбулося збільшення фінансової незалежності місцевих бюджетів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року:

- запроваджувався формульний розрахунок видатків за нормативами бюджетної забезпеченості окремо для міст обласного значення, районів та обласних бюджетів - близько 700 суб'єктів;

- формульний розрахунок доходів за індексами податкоспроможності мав яскраво стимулюючий характер, надаючи переваги бюджетам, які демонстрували нарощування ресурсів;

- надходження дотації здійснювалось на регулярній основі за рахунок коштів державного бюджету, що акумулюються на відповідній території;

- місцеве керівництво ставало зацікавленим у збільшенні надходжень також і до державного бюджету, оскільки діяв механізм додаткової дотації за рахунок перевиконання прогнозних показників;

- частина ресурсів(так званий другий кошик) та, відповідно, видатків на благоустрій території не бралися до уваги Міністерством фінансів, що закладало фінансові основи для здійснення місцевої політики.

Отже, бюджетна реформа частково делегувала право здійснювати бюджетні видатки на місцевий рівень. Проте реформа на сьогоднішній день не є завершеною, оскільки не відбулося чіткого розподілу повноважень і відповідальностей між центральною та місцевими владами.

1.2 Основні напрями та пропозиції щодо реформування міжбюджетних відносин в Україні

Останніми роками фіскальні тенденції в Україні засвідчують існування фундаментальних вад у роботі субнаціонального сектора держави. Деякі з цих проблем пов'язані із скороченням контролю цього сектора над коштами і викликають занепокоєння в зв'язку з погіршенням якості послуг, які він надає, особливо в соціально важливих сферах, таких як охорона здоров'я, освіта та соціальний захист.

Існуюча система субнаціональних державних фінансів має дві небажані риси. Перша з них - брак добре визначеної системи видаткових повноважень. Не існує, наприклад, консенсусу з питання про те, який рівень місцевої влади має відповідати за надання та фінансування комунальних послуг. У деяких областях ця стаття видатків передбачена в обласному бюджеті; в інших областях це покладено на райони, а в окремих випадках, порядок змінюється з року на рік, видаткові повноваження переходять з області до районів і навпаки.

Дискусія щодо подальших шляхів розвитку міжбюджетних стосунків в Україні набула особливої гостроти в зв'язку з активізацією розробки та обговорення проекту Бюджетного Кодексу України.

У світлі відчутної слабкості загальних реформ міжбюджетних фінансових стосунків нижче пропонується альтернативний підхід до програми реформ, що може посилити існуючий проект Кодексу і позбавити його помилок. Розробка нової системи міжбюджетних стосунків багато в чому подібна розробці й прокладанню нового шляху. Найважливіше вирішити, де має проходити шлях, а тоді - як включити до проекту певні заходи безпеки, такі як обмеження швидкості, щоб забезпечити, що транспорт досягне мети свого призначення.

Кінцевою метою реформи міжбюджетних відносин, яку переслідує також і проект Бюджетного кодексу, є забезпечення стабільного та передбачуваного фінансування субнаціональних органів влади в рамках загальної структури державних фінансів, яке сприяло б ефективності видаткових рішень та успішності зусиль місцевих органів влади щодо наповнення доходної частини бюджетів. Осереддям концепції щодо того, як досягти цієї мети є система формульних трансфертів, що передаються згори донизу, яка забезпечує дотримання макроекономічного контролю, сприяє стабілізації фінансування місцевих органів влади та усуває як горизонтальний, так і вертикальний дисбаланс, що виникає внаслідок нашого вибору щодо доходних та видаткових повноважень, наданих місцевим органам влади.

Видаткові повноваження органів місцевого самоврядування міст районного підпорядкування слід якнайбільше уніфікувати. Без такої уніфікації видаткових повноважень неможливо встановити мінімальний бюджет місцевого самоврядування. Перегляд видаткових функцій торкнеться насамперед сфери освіти та охорони здоров'я. На сьогодні частина територіальних громад утримує установи освіти та медичні заклади, а інші - ні. Міста районного підпорядкування та села мають утримувати дошкільні заклади, передавши утримання загальноосвітніх шкіл, поліклінік та лікарень районному бюджету. Міста районного підпорядкування та села повинні фінансувати із своїх бюджетів лише технічне обслуговування цих закладів. Ця передача повноважень сприятиме гармонізації мережі місцевих бюджетів і раціоналізації обрахунків місцевих бюджетів.

Наприкінці треба відзначити, що реформа міжбюджетних відносин в Україні тільки тоді буде доцільною, коли її безпосередньою метою буде одночасне досягнення таких фундаментальних цілей:

- підвищення стабільності та передбачуваності потоку доходів місцевих бюджетів з метою поліпшення бюджетного планування та уникнення бюджетної заборгованості ;

- чітке розмежування видаткових повноважень, з одного боку, між Державним та місцевими бюджетами, а з другого - між різними типами місцевих бюджетів;

- місцеві органи влади повинні мати істотну свободу у визначенні того, як їм використовувати загальні наявні в них кошти для виконання своїх видаткових зобов'язань;

- заохочення місцевих органів влади до розвитку своїх економічних можливостей та розширення власних баз оподаткування, причому вони повинні мати гарантії, що центр у них не відбере одержані від цього додаткові доходи;

- справедливий розподіл соціальних послуг у різних регіоних країни; місцеві органи влади всіх рівнів повинні мати приблизно однаковий рівень доходів для надання соціальних послуг, за які вони відповідають;

- досягнення консенсусу щодо ролі в бюджетному процесі району і особливо області, якого дуже важко досягти з політичних причин;

- простота політики трансфертів з тим, щоб міжбюджетні фіскальні потоки були прозорими, відносно захищеними від маніпулювання та достатньо простими для адміністрування; при цьому необхідно створити новий інституційний механізм, який забезпечував би повне й вчасне виконання всіх зобов'язань, щодо трансфертів.

Переслідуючи ці цілі, пропозиції щодо реформи міжбюджетних відносин мають відповідати важливим конституційним та законодавчим положенням, які, зокрема, передбачають, що обласним бюджетам має бути відведена роль у забезпеченні спільних проектів територіальних громад і функція передачі трансфертів від Державного бюджету до бюджетів нижчих рівнів.

Продовження бюджетної реформи вимагає проведення адміністративно-територіальної і податкової реформи, модернізації закону «Про місцеве самоврядування», реалізації перехідних положень Бюджетного кодексу стосовно врегулювання міжбюджетних відносин на рівні села, селища, міста, району. Чи стане вирішення цих проблем складовою передвиборчих програм політичних партій та блоків на наступних виборах, залежить від нас з вам!

Розділ 2. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

2.1 Сутність, поняття та основні завдання реалізації бюджетної політики

Політика (від грец. politika) - це управління державою чи суспільна діяльність, спрямована на захист соціальних або групових інтересів, завоювання та укріплення державної влади; завдання держави та засоби, шляхи їх досягнення [8, c.159]. Якщо переформулювати це визначення щодо бюджету, то державна бюджетна політика - це діяльність у сфері управління бюджетом, що спрямовується на досягнення державних цілей. Цілі держави залежать від великої кількості чинників. Важливим чинником є те, що цілі бюджетної політики визначаються цілями держави.

Розглянемо існуючі альтернативні варіанти визначення терміна «бюджетна політика».

Бюджетна політика (або фіскальна політика - fiscal policy) звичайно означає використання оподаткування і державних видатків для регулювання сукупного рівня економічної діяльності [18, c.41].

Згідно з визначенням Н.П. Граціонової, «бюджетна політика - це сукупність рішень, що приймаються органами законодавчої (представницької) та виконавчої влади, пов'язаних з визначенням основних напрямків розвитку бюджетних відносин і виробленням конкретних шляхів їх використання в інтересах громадян, суспільства та держави» [12, c.48].

Т.М. Ковальова та С.В. Барулін вважають, що бюджетна політика як організаційно-фінансова категорія «… являє собою систему заходів і дій органів влади в сфері управління бюджетним процесом на основі розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої на реалізацію всіх функцій бюджету з метою досягнення певного на даному етапі економічного і соціального ефекту [13, c.91-92].

Страницы: 1, 2, 3, 4