Народні депутати об'єднуються у депутатські фракції добровільно за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 депутатів.

Особливістю формування цих фракцій є те, що до складу майже всіх фракцій входять депутати, які не є членами партій -- їх засновників. Біля 40 народних депутатів не входять до фракцій і деякі з них мали намір створити депутатську групу, але, як вже зазначалося, такої можливості тепер немає. Багато юристів розцінюють рішення Верховної Ради України про створення депутатських фракцій тільки на партійній основі як ущемлення прав позапартійних народних депутатів. Наголошується на тому, що депутатські фракції мають додаткові права, яких не мають позафракційні депутати. Зокрема, кандидатури для обрання голів комітетів Верховної Ради, а також їх членів висуваються на засіданнях відповідних депутатських фракцій згідно з квотами пропорційного представництва фракцій та з урахуванням згоди кандидатів. Позапартійні депутати не мають права висувати свої кандидатури на посади голів комітетів.

Народний депутат України при виконанні своїх повноважень потребує допомоги фахівців. Державні органи, посадові особи державних підприємств, установ та організацій зобов'язані на вимогу депутата забезпечити його консультаціями спеціалістів з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю. Депутат має право на безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у його депутатській діяльності, з боку Апарату Верховної Ради України, виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, посадових осіб державних підприємств, організацій, наукових, навчальних, юридичних установ і правоохоронних органів.

Постійну допомогу народному депутату надають помічники-консультанти, яких він може мати до десяти осіб. Вони перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій, виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, секретаріату Київської, Севастопольської міських рад, а тепер, за рішенням Верховної Ради України чотирнадцятого скликання -- і Апарату Верховної Ради України, у межах фонду, встановленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічників-консультантів. Не більш як на двох помічників-консультантів поширюється дія Закону України про державну службу в частині, що регулює питання службової кар'єри, матеріального і соціально-побутового забезпечення.

Депутат також може мати помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата у своїй роботі керуються чинним законодавством України і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України 13 жовтня 1995 р. Персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи, розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат.

Помічник-консультант народного депутата зобов'язаний за його дорученням вивчати питання, що входять до компетенції депутата, готувати до них необхідні матеріали, сприяти депутату у налагодженні зв'язків з виборцями, з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, допомагати депутату у проведенні зустрічей, під час прийому громадян, у розгляді звернень громадян, в організації вивчення громадської думки, потреб і запитів виборців, надавати йому організаційно-технічну та іншу допомогу при здійсненні ним депутатських повноважень.

Для того, щоб мати достатню інформацію про діяльність Верховної Ради народний депутат має право одержувати по одному примірнику офіційних видань Верховної Ради України, текстів виступів, що не підлягають опублікуванню, інформаційних матеріалів Верховної Ради та її органів, інформаційні і довідкові матеріали, які офіційно розповсюджуються урядовими та іншими державними органами і органами об'єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів у стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради та її органів до опублікування.11 Слива А.Я. Депутатский запрос (Пособие для слушателей народных университетов). - М.: “Знание”, 1998.

Маючи досить широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує доручення Верховної Ради. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення депутата про його роботу у Верховній Раді і про виконання доручень Ради та її органів.

Таким чином, діяльність народного депутата досить багатогранна і здійснюється у різних формах. Це участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях комітетів, підкомітетів, робочих груп;

діяльність у тимчасових спеціальних і слідчих комісіях;

робота у депутатських фракціях;

це зустрічі з виборцями, інформування про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми;

особистий прийом громадян;

розв'язання та сприяння своєчасному розгляду звернень громадян.

Для реалізації цих форм діяльності народний депутат наділений широкими правами, має значні обов'язки.

Як зазначено в Законі «Про статус народного депутата України», ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, за винятками, передбаченими Конституцією України та зазначеним Законом. Навіть при запровадженні надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України не обмежуються11 ст. 26 Закону "Про статус народного депутата України"..

Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхiдне, тимчасовi спецiальнi комiсiї для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектiв законiв та iнших актiв Верховної Ради, для вивчення чи дослiдження питань, вiднесених до її компетенцiї (крiм контрольних, ревiзiйних i слiдчих комiсiй, якi створюються i дiють вiдповiдно до iнших статей Регламенту).

Постанова Верховної Ради про створення тимчасової спецiальної комiсiї повинна визначати:

1) назву комiсiї; 2) завдання комiсiї; 3) кiлькiсний склад комiсiї; 4) обраного Верховною Радою голову (спiвголiв) комiсiї; 5) персональний склад членiв комiсiї; 6) термiн дiяльностi комiсiї (на заздалегiдь визначений час або на час виконання певної роботи); 7) додатковi права (якщо це необхiдно), наданi Верховною Радою цiй комiсiї; 8) обсяг коштiв (та їх джерела), попередньо видiлених у розпорядження комiсiї для оплати робiт чи послуг, виконаних або наданих юридичними i фiзичними особами, залученими комiсiєю для виконання завдання; 9) заходи щодо кадрового, матерiально-технiчного, iнформацiйного, органiзацiйного забезпечення роботи комiсiї.

Рiшення про створення тимчасової спецiальної комiсiї приймається Верховною Радою шляхом голосування проекту вiдповiдної постанови по частинах i в цiлому.

Тимчасова спецiальна комiсiя обирається з числа народних депутатiв України, якi дали на це згоду. Мiнiмальний кiлькiсний склад комiсiї повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату вiд кожної зареєстрованої депутатської групи (фракцiї). Голова постiйної комiсiї Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спецiальної комiсiї.

Пропозицiї щодо персонального складу тимчасової спецiальної комiсiї подаються депутатськими групами (фракцiями) не пiзнiш як у дводенний термiн пiсля прийняття рiшення про необхiднiсть створення такої комiсiї; це не виключає завчасної пiдготовки вiдповiдних пропозицiй.

На пiдставi заяви депутата, який входить до складу тимчасової спецiальної комiсiї, вiн звiльняється Головою Верховної Ради вiд обов'язку бути присутнiм на засiданнях постiйної комiсiї Верховної Ради, членом якої вiн є, i його вiдсутнiсть з цiєї причини не впливає на кворум у постiйнiй комiсiї.

Тимчасова спецiальна комiсiя у визначений Верховною Радою термiн, але не пiзнiш як через 6 мiсяцiв пiсля її створення, подає Верховнiй Радi письмовий звiт про виконану роботу, а також пiдготовленi нею вiдповiднi проекти актiв Верховної Ради та iншi матерiали, якi поширюються серед депутатiв. Пiсля обговорення результатiв роботи тимчасової спецiальної комiсiї в постiйних комiсiях Верховної Ради та на пленарному засiданнi Верховна Рада приймає остаточне рiшення щодо них або доручає комiсiї продовжити роботу i визначає для цього новий термiн.

Повноваження тимчасової спецiальної комiсiї автоматично припиняються з прийняттям Верховною Радою остаточного рiшення щодо результатiв роботи цiєї комiсiї або з прийняттям Верховною Радою та офiцiйним опублiкуванням акта, для пiдготовки проекту якого створювалася вiдповiдна тимчасова спецiальна комiсiя, а також у разi припинення повноважень Верховної Ради, яка створила цю комiсiю.

Тимчасові слідчі комісії створюються у тому випадку, якщо за це проголосувало не менше як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Така норма дозволяє гарантувати права народних депутатів, які не становлять більшості у парламенті. Повноваження народних депутатів, які обрані до комітетів, регулюються Законом про постійні комісії (попередня назва комітетів) Верховної Ради України. Такими повноваженнями наділені і депутати, обрані до тимчасових спеціальних комісій, створених для підготовки і попереднього розгляду питань. У разі необхідності Верховна Рада може надати таким комісіям додаткові права.11 Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. - К.: “Вентурі”, 1995. - 238 с.

Повноваження тимчасових слідчих комісій визначаються у постанові Верховної Ради про їх створення, але деякі з них закріплені Регламентом Верховної Ради України і Законом про статус народного депутата. Так, народний депутат має право брати участь у депутатському розслідуванні, яке призначається за рішенням Верховної Ради, вимагати надання необхідних для розслідування відомостей, пояснень, документів всіма державними органами і посадовими особами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Якщо народний депутат не бере участі у роботі комітету чи тимчасової комісії, не виконує їх доручень, порушує порядок їх роботи, він може бути виведений зі складу такого органу.

Страницы: 1, 2, 3, 4