4) погодження пропозицій Міністерства закордонних справ України щодо шляхів забезпечення імунітету України в справах, порушених за позовами до неї в закордонних юрисдикційних органах, а також щодо визначення відповідального органу за захист прав та інтересів України в закордонних юрисдикційних органах, коли відповідальним органом не є Міністерство юстиції України;

5) залучення юридичних радників, у тому числі іноземних, у випадках, коли відповідальним органом за здійснення захисту прав та інтересів України в закордонних юрисдикційних органах не є Міністерство юстиції України;

6) узагальнення інформації про пред'явлення в закордонних юрисдикційних органах позовів до України та про хід розгляду в закордонних юрисдикційних органах позовів до України;

7) підготовка разом із Міністерством закордонних справ України спільного висновку про наявність порушень міжнародного права в ухвалених судовими або арбітражними органами іноземної держави рішеннях проти України;

8) участь у розробленні відповідних заходів до іноземної держави, її майна в разі тривалого порушення норм і принципів міжнародного права щодо України тощо.

Організацію виконання функцій Міністерства юстиції України в сфері представництва інтересів держави в Європейському Суді з прав людини здійснює Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Положення про Уповноваженого в справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини затверджує Кабінет Міністрів України.

До компетенції органів юстиції в сфері діяльності нотаріату належать:

- організація роботи нотаріату, забезпечення державного контролю за здійсненням нотаріальної діяльності;

- прийняття рішень про відкриття, ліквідацію та організацію матеріально-технічного забезпечення державних нотаріальних контор і державних нотаріальних архівів, перевірка їх діяльності та її вдосконалення;

- забезпечення контролю за законністю вчинення нотаріальних дій нотаріусами;

- видання та анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, організація реєстрації приватної нотаріальної діяльності;

- затвердження зразків і описів спеціальних бланків нотаріальних документів, гербових печаток державних і приватних нотаріусів та встановлення порядку їх виготовлення й постачання;

- організація контролю за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів;

- ведення відповідних державних реєстрів тощо.

До компетенції органів юстиції України в сфері державних органів реєстрації актів цивільного стану належать:

- забезпечення реєстрації актів цивільного стану;

- безпосереднє керівництво та контроль за діяльністю державних органів реєстрації актів цивільного стану;

- здійснення підготовки та засвідчення документів, оформлених державними органами реєстрації актів цивільного стану України для їх використання за кордоном;

- забезпечення виготовлення бланків свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та контроль за їх використанням;

- матеріально-технічне забезпечення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Одним із важливих напрямів діяльності органів юстиції є діяльність, спрямована на виконання рішень (вироків), постанов судових органів. При цьому органи юстиції організовують заходи щодо своєчасного, повного й неупередженого примусового виконання рішень судових органів.

До компетенції органів юстиції в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) належать:

- організація своєчасного, повного й неупередженого примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб);

- керівництво та контроль за діяльністю органів державної виконавчої служби;

- фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби;

- здійснення нормативно-методичного забезпечення діяльності органів державної виконавчої служби, в тому числі надання роз'яснень і рекомендацій щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом;

- узагальнення статистичної звітності про роботу органів державної виконавчої служби.

Виконання покладених завдань у цьому плані виявляється в здійсненні добору кадрів, методичному керівництві діяльністю державних виконавців, підвищенні їхнього професійного рівня, фінансовому й матеріально-технічному забезпеченні органів державної виконавчої служби, розгляді скарг на дії державних виконавців. Органи юстиції організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організовують професійну підготовку й атестацію державних виконавців; заохочують їх за успіхи в роботі та накладають стягнення за порушення трудової дисципліни.

Відповідно до виконуваних функцій до діяльності органів юстиції:

- залучаються вчені та спеціалісти;

- утворюються в разі потреби комісії та експертні групи, залучаються на договірній основі фахівців для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи та надання консультацій;

- вони одержують в установленому порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи й матеріали, а від органів статистики -- статистичні дані для виконання своїх завдань;

- перевіряють в центральних і місцевих органах виконавчої влади, установах та організаціях додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, стан організації нормотворчої діяльності, вносити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та притягнення до відповідальності винних посадових осіб.

Відповідно органи юстиції мають право:

- скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, установ та організацій;

- залучати до перевірок з питань організаційного забезпечення діяльності та діловодства судів (крім Верховного Суду України та господарських судів) голів і заступників голів інших судів або суддів, які перебувають у резерві на ці посади;

- разом з відповідними центральними органами виконавчої влади контролювати цільове використання державних коштів, виділених на реалізацію прийнятих програм, проектів, заходів, а також міжнародних програм.

4. Суб'єкти нормотворення та органи юстиції під час здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів: розподіл завдань і функцій

Новаторством законодавства правової України після проголошення незалежності стало запровадження з 1 січня 1993 року своєрідної "цензури" нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю (суб'єкти нормотворення), які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Функцію державної реєстрації нормативно-правових актів, яка в сукупності охоплює проведення правової експертизи на відповідність їх Конституції та законодавству України, прийняття рішення про власне державну реєстрацію, присвоєння реєстраційного номера та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", покладено на органи юстиції.

Очевидно, в ідеалі державна реєстрація нормативно-правового акта в правовій державі мала б зводитися до присвоєння поданому до реєструючого органу акту реєстраційного номера, тобто обліку нормативно-правових актів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю. Це за умови, що суб'єкти нормотворення розробляли б нормативно-правовий акт виключно на виконання та відповідно до чинного законодавства, дотримувалися встановленого порядку подання актів на державну реєстрацію і усвідомлювали всю відповідальність здійснюваної ними діяльності. Адже за кожним нормативно-правовим актом, особливо відомчим, оскільки він є останнім правовстановлюючим документом у ланці регламентування законодавством тих чи інших правовідносин, стоять суб'єкти, для яких цей акт - безпосереднє керівництво до дії.

Це в ідеалі. Сьогодення ж свідчить про те, що нормотворення в Україні ще далеке від ідеалу, і хоча якість нормативно-правових актів, які подаються на державну реєстрацію, з часом покращується, питання щодо доцільності державної реєстрації нормативно-правових актів, і особливо проведення їх правової експертизи, є риторичним.

Крім того, більш як десятирічний досвід органів юстиції у здійсненні цієї функції дає змогу вирізнити окремі проблеми, що із завзятою впертістю виникають при проведенні безпосередньо правової експертизи та прийнятті рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, а також під час здійснення контролю за дотриманням міністерствами та іншими органами виконавчої влади законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Питання в тому, у кого на сьогодні є бажання їх вирішувати, і у можливості їх вирішення в принципі.

Без упередження можна стверджувати, що пункт 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями), який наводить перелік підстав для відмови в державній реєстрації нормативно-правових актів, дає можливість органам юстиції відмовити в державній реєстрації кожного другого акта, що подається на державну реєстрацію, принаймні на підставі підпункту "б" цього пункту (акт видано з порушенням чинного законодавства, зокрема порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства).

Врахвуючи кількість актів, що подано на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України лише протягом 10 місяців 2004 року (1438), кількісний показник відмов у державній реєстрації за вищезазначених обставин був би досить значним, проте на сьогодні він становить всього близько 5% (67 актів) від загальної кількості актів, поданих за цей період на державну реєстрацію.

Назначене пояснюється застосуванням процедури, прямо не передбаченої законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів, проте вочевидь необхідної для своєчасного набрання чинності нормативно-правовими актами, що не є чинними без державної реєстрації: доопрацюванням поданих до органів юстиції нормативно-правових актів у так званому "робочому порядку".

Так, на сьогодні здійснювана органами юстиції державна реєстрація включає не лише проведення правової експертизи, а й усунення виявлених такою експертизою недоліків. Тут можна зауважити, що процедура виправлення вже підписаного та затвердженого документа на сьогодні не передбачена, проте слід наголосити, що її застосування лише деталізує, а не порушує встановлений законодавством порядок здійснення державної реєстрації.

Прийняття міністерством, іншим органом виконавчої влади нормативно-правового акта, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян або має міжвідомчий характер, ще не є підставою для його застосування, оскільки відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" такий акт набирає чинності лише після його державної реєстрації в органі юстиції, тобто до нанесення на оригіналі нормативно-правового акта встановленого законодавством напису про його державну реєстрацію він не має юридичної сили і не може використовуватися.

При цьому нормативно-правові акти, які приймаються суб'єктами нормотворення та проходять державну реєстрацію в органах юстиції, є здебільшого актами швидкого реагування, які приймаються на виконання законів України, Указів Президента України, постанов та окремих доручень Кабінету Міністрів України, якими, як правило, встановлюється конкретний строк на розробку відповідного відомчого акта.

Наявність у такому акті норми (норм), що не відповідає чинному законодавству, і навіть неправильне його оформлення тягне за собою відмову в державній реєстрації з подальшим його скасуванням, і як наслідок - невиконання суб'єктом нормотворення доручення, даного органом державної влади вищого рівня. Іноді за час, якого вимагає процедура скасування акта, в державній реєстрації якого відмовлено, та прийняття нового акта з порушеного питання, у таких актах фактично минає потреба, і виконання відповідного доручення перетворюється на формальність, в той час як вилучення відповідної норми (норм) або внесення окремих коректив щодо його оформлення саме під час державної реєстрації дає можливість його зареєструвати та застосовувати в установленому законодавством порядку.

Страницы: 1, 2, 3