t - розрахунковий термін дії ліцензії;

і?, - ставка роялті в періоді t,%.

Ставку роялті найчастіше визначають за таблицями залежно від галузі та виробів, у яких застосовується предмет ліцензії

Таблиці стандартних ставок роялті дозволяють визначити розмір ставки роялті для кожного конкретного об'єкта ліцензії. Стандартне значення ставки роялті може бути уточнене в результаті пошуку й аналізу матеріалів конкурентів на об'єкти, що аналогічні або близькі за своїми характеристиками до оцінюваного предмета ліцензії. Якщо відома рентабельність виробництва, на якому буде використано предмет ліцензії, то ставку роялті можна розрахувати точніше.

Слід зазначити, що ставка роялті значною мірою залежить від «революційності» предмета ліцензії й від обсягу продажів. Зокрема, маркетингові дослідження, що були проведені для понад 400 підприємств, показали такі розміри ставок роялті від ступеня «революційності»:

революційна технологія 7-13;

якісне значне поліпшення 4-8;

невелике поліпшення старого продукту від обсягу
продажів 2-5;

обсяг продажів, мільйонів на рік 1;

продаж сотень тисяч одиниць на рік 2-3;

продаж десятків тисяч одиниць на рік 3-7;

продаж спеціалізованого товару 8-10

Під розрахунковим терміном дії угоди розуміється період, на який розраховується обсяг виробництва продукції за ліцензією для визначення розміру ліцензійної винагороди. Незалежно від виду ліцензійних платежів розрахунковий термін визначається об'єктом угоди, маючи на увазі, що в основі його лежить термін морального старіння ОПІВ з урахуванням патентної ситуації. Міжнародна практика ліцензійної торгівлі показує, що термін дії угод в основному не перевищує 10 років, тому розрахунковий термін дії угоди, як правило, не повинен перевищувати 10 років.

Як укрупнені показники для вибору розрахункового терміну дії угоди можуть служити дані табл. 4.

Розрахунковий термін дії ліцензії

де: А - безпатентні ліцензії, освоєння яких не потребує великих капітальних витрат і тривалих термінів освоєння;

Б - патентні ліцензії, об'єктом яких є продукція з коротким терміном морального старіння;

В - безпатентні ліцензії, освоєння яких пов'язане з додатковими термінами постачань устаткування, значними капітальними витратами і терміном освоєння понад два роки;

Г - патентні ліцензії, окрім тих, що ввійшли до групи Б.

При встановленні розрахункового терміну дії угоди варто враховувати такі чинники, як:

патентна ситуація;

умови конкурентних пропозицій;

умови платежів за запропонованою згодою;

зацікавленість ліцензіата з погляду перспектив в одержанні від ліцензіара вдосконалень об'єкта угоди в період її дії;

період, необхідний на освоєння ліцензії з урахуванням можливих термінів постачання технічної документації, спеціального устаткування, його монтажу, налагодження тощо;

зацікавленість ліцензіата в коротшому терміні дії угоди за комбінованих платежів.

Тривалість і кількість періодів терміну дії угоди, зрештою, можуть варіюватися в межах прийнятого терміну дії угоди. Найчастіше тривалість періоду дорівнює одному року, отже, кількість періодів зазвичай дорівнює кількості років дії договору.

Величина грошових потоків залежить від прийнятої бази роялті. За базу роялті звичайно приймають або вартість продажів зробленої за ліцензією продукції, або її собівартість, або отриманий прибуток, або вартість основної сировини.

Якщо за базу взято вартість продажів випущеної за ліцензією продукції або її собівартість, то величина грошового потоку в періоді t визначається за формулою:

де: Vt - кількість виробленого товару в натуральних одиницях у періоді t;

Z, - ціна одиниці виробленого товару або її собівартість у періоді і, грн.

де Yt - дохід або прибуток, що генерується предметом ліцензії в t-му періоді, грн.

Якщо за базу береться вартість основної перероблюваної сировини, то:

де: М- вартість основної перероблюваної сировини у t-м періоді, грн.

Відзначимо, що величина ставки роялті залежатиме від прийнятої бази роялті. Зокрема, якщо як базу роялті прийняти прибуток, то ставка роялті дорівнюватиме частці ліцензіара в прибутку ліцен-зіата, тобто її величина, як було показано раніше, може сягати 50%.

Задля стимулювання ліцензіата до збільшення обсягів виробництва в ліцензійні договори рекомендується вводити диференційовані ставки роялті, тобто зменшувати їх по досягненні вищих показників виробництва порівняно з розрахунковим варіантом. Ставки роялті мають зменшуватись і по закінченні пільгового періоду, протягом якого прибуток або дохід ліцензіата від використання винаходу не обкладався податком. Інакше використання винаходу може стати для нього невигідним. Роялті відповідають як інтересам обох партнерів, так і суспільства. Тому їх слід широко застосовувати при торгівлі ліцензіями в Україні.

Паушальні платежі рекомендується застосовувати, якщо до ліцензіата переходять усі права на об'єкт ліцензії або коли ліцензія передається підприємству іншої галузі або маловідомому незалежному ліцензіатові, контроль за діяльністю яких ускладнений. Ця форма платежів особливо вигідна ліцензіарові. Вона значно знижує його ризик, звільняє від потреби контролювати діяльність ліцензіата.

Ціну ліцензії у вигляді паушального платежу розраховують за формулою:

де: PV- дійсна вартість ліцензії, до дорівнює паушальному платежу, грн.;

С{ - прогнозовані грошові потоки від використання предмета

ліцензії в t-uy періоді, грн.; t - розрахунковий термін дії ліцензії; Д - ставка роялті в і-му періоді,%; і, - ставка дисконту в t-му періоді,%.

Порівнюючи рівняння для визначення ціни ліцензії для розрахунку платежу роялті та паушального платежу, бачимо, що ціна ліцензії у вигляді паушального платежу менша за суму платежів роялті, оскільки в рівнянні для паушального платежу грошові потоки С: зменшуються на коефіцієнт дисконту в періоді t:

Пояснити це можна так. У разі паушального платежу ліцензіат виступає в ролі кредитора, а ліцензіар -- одержувача кредиту. Це й визначає їхню поведінку під час укладання ліцензійної угоди. Ліцензіат повинен прагнути одержати таку суму, яка забезпечила б йому прибуток, з певним розміром у певний час, не менший, ніж платежі у вигляді роялті.

Своєю чергою, ліцензіатові вигідно знизити розрахункову ціну до такої величини, щоб різниця між роялті та паушальним платежем дорівнювала вартості кредиту.

Ставка дисконту і, в останній формулі може бути прийнята рівною відсоткові за кредитними операціями, що їх встановлюють провідні комерційні банки країни ліцензіара.

На практиці паушальний платіж здійснюється не одноразово, а в два-три етапи. Переказ першої його частини здійснюється зазвичай водночас з моментом укладання договору, другої -- при освоєнні предмета ліцензії ліцензіатом, третьої -- при виході виробництва на проектну потужність. Перший платіж, як правило, повинен відшкодовувати ліцензіарові його витрати на маркетинг, укладання угоди, передачу технічної документації, а за певних обставин -- витрати на створення винаходу. Якщо паушальний платіж здійснюється одноразово, його рекомендується пов'язати з освоєнням винаходу ліцензіатом.

Переказ ліцензійних сум під час здійснення паушальних платежів, як правило, здійснюється в такому співвідношенні:

10-30% переказуються після підписання або набрання чинності ліцензійного договору;

40-60% переказуються після підписання акта приймання технічної документації;

10-30% переказуються після підписання акта про початок випуску ліцензійної продукції.

У деяких випадках уся сума виплачується в два етапи: на стадії підписання договору і на стадії передачі технічної документації в рівній пропорції.

Виплата ліцензійної винагороди у вигляді паушального платежу або роялті може виявитися неприйнятною для одного чи обох партнерів. У таких випадках використовуються комбіновані платежі. Вони складаються з первісного платежу, виплачуваного на початку дії ліцензійного договору, і роялті, що перераховуються протягом періоду комерційного використання винаходу в кінці кожного звітного періоду.

Первинний платіж служить своєрідною гарантією серйозності намірів ліцензіата, що дуже важливо для вітчизняної практики торгівлі ліцензіями.

Розмір первинного платежу встановлюється зазвичай у межах 25% розрахункової ціни ліцензії. Перевести її в комбіновані платежі можна, встановивши на початку розмір первісного внеску та пропорційно цьому платежу зменшивши роялті.

Щоб стимулювати використання винаходу ліцензіатом при застосуванні комбінованих платежів, в угодах передбачають також мінімально гарантовані платежі. їх виплачують по закінченні звітного періоду незалежно від результатів освоєння винаходу, обсягів виробництва та реалізації ліцензійної продукції. При цьому сума первісного та мінімальних гарантованих платежів, як правило, не повинна перевищувати 75% суми винагороди у вигляді роялті при одиночній і винятковій ліцензії, 50% -- при невинятковій ліцензії. Розмір щорічних мінімальних гарантованих платежів фіксується в договорі. їх скасування передбачається в тому разі, якщо ліцензіат перейшов до виробництва продукції з кращими споживчими властивостями, на яку великий попит і що виготовляється з меншими виробничими витратами.

7. Оцінка вартості гудвілу

Підприємство, що успішно працює, отримує прибуток за рахунок матеріальних і нематеріальних активів, що поставлені на баланс підприємства, а також від усіх інших нематеріальних активів підприємства, які не стоять на його балансі. Зазвичай це права на результати творчої діяльності, які не можна відокремити від підприємства та від його працівників. Зрештою, деякі з них, наприклад, ноу-хау, можуть бути відокремлені від власників -- фізичних осіб, але ці права ніколи не можуть бути продані окремо від підприємства, з яким ця особа нерозривно зв'язана.

Отже, загальна «маса» прав інтелектуальної власності, яка не стоїть на балансі підприємства і не може біти відокремленою від нього, називається гудвілом. Загальний гудвіл складається з гудвілу, що належить безпосередньо до підприємства, та персонального гудвілу, що належить до його персоналу. Додатковий прибуток виникає в результаті впливу цих двох складників гудвілу. Наявність надлишкового прибутку свідчить про наявність гудвілу. Якщо надлишкового прибутку немає, то гудвілу, як правило, теж нема, незалежно від того, якою кількістю не поставлених на баланс об'єктів інтелектуальної власності володіє підприємство.

Власне кажучи, додатковий прибуток приносять не тільки велика кількість не поставлених на баланс підприємства прав на результати творчої діяльності, але й інші складники, наприклад, вигідне місце розташування підприємства та інші реальні переваги, що їх використовує підприємство у процесі своєї діяльності. Однак у сучасних умовах основним складником гудвілу є права на результати творчої діяльності, тобто інтелектуальна власність.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» гудвіл -- нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, нових технологій тощо».

Точне визначення вартості гудвілу може бути досить корисним, оскільки останній все частіше фігурує в судових спорах, договорах купівлі-продажу підприємств, податкових розглядах. Оцінка вартості гудвілу корисне для керівників підприємств, що хочуть довідатися про стан їхнього «здоров'я». Тому що велике позитивне значення гудвілу свідчить про значні ресурси для розвитку бізнесу, а негативне -- може означати, що підприємство прямує до банкрутства.

Оцінити гудвіл необхідно в разі продажу підприємства, оскільки таке підприємство слід оцінювати як суму його активів і гудвілу. Тобто підприємство, що має гудвіл, коштує дорожче, ніж те, що його не має.

Наведемо методику та приклад оцінки гудвілу, розроблене на основі формули податкового відомства США. Відповідно до цієї методики дійсна вартість гудвілу визначається після сплати податків:

де: PV - дійсна вартість гудвілу;

Ппі - середньорічний приведений прибуток підприємства після оподатковування;

Пш -- середньорічний прибуток на ринкову вартість матеріальних активів, за винятком пасивів;

К - коефіцієнт капіталізації.

Розрахунок проводиться в такій послідовності:

визначається середньорічний прибуток підприємства за розрахунковий період;

визначається середня вартість матеріальних активів за той же період;

Визначається прибуток, що генерують матеріальні активи:

Нижче наведено приклад розрахунку вартості гудвілу

де: Смл - середня вартість матеріальних активів; Нп - норма прибутку в середньому по галузі;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5