| собливо проблемним у наш час є питання стосовно можливості держави регламентувати чисельність приватних нотаріусів у адміністративному порядку. Це положення виникло з пункту 4 Указу Президента України від 23 серпня 1998 р. № 932/98 "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", в якому зазначається, що кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населення. На підставі Указу був виданий наказ Міністра юстиції України від 12 січня 1999 р. №2/5, в якому без визначення основного критерію -- зв'язку між чисельністю населення, що припадає на одного приватного нотаріуса, зроблено обмеження по регіонах загальної кількості приватних нотаріусів. На запровадження цього положення був введений Єдиний реєстр нотаріусів. Таке обмеження доступу до приватної нотаріальної діяльності серед юристів отримало неофіційну назву "квотування" [13, с. 134].Розгляньмо випадок, який суперечить можливості практичного застосування цього наказу. Так, стосовно кількості посад державних нотаріусів, як було раніше зазначено, діє принцип керівництва цим питанням з боку Міністерства юстиції України, отже, кількість посад державних нотаріусів може визначатися вищезазначеними органами. Але щодо кількості робочих місць приватних нотаріусів квотування суперечить нормі закону. А саме, тут необхідно виходити з чинної норми закону -- відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається (ст. 24 Закону), крім того, з вищенаведеного випливає: це питання регулюється Законом, а не Міністерством юстиції. Так, на підставі цього положення будь-який державний нотаріус може подати заяву про звільнення з роботи із збереженням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і подати заяву про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності. Таким чином, якщо й вважати квотування можливим та необхідним, то лише посад державних нотаріусів.З аналізу проекту Закону України "Про нотаріат", який був розроблений під керівництвом квебекських фахівців, стає зрозумілою тенденція до обмеження кількості приватних нотаріусів і нотаріусів взагалі. Так, пропонується запровадити лише приватну форму нотаріальної діяльності. Дійсно, в Квебеку така форма діяльності себе виправдовує, хоча й з певними ускладненнями, але рівень життя громадян Канади значно вищий, приватним нотаріусам Квебеку дозволено займатись поряд з нотаріальною також підприємницькою діяльністю, в законодавстві цієї країни не існує обов'язку громадян вчиняти певні юридично значимі дії лише в нотаріальному порядку тощо [41, с. 90].Отже, зрозуміло, що необхідність квотування виникла на підставі: з одного боку, бажання перешкоджати легальному переходу державних нотаріусів, які отримують за свою роботу мізерну заробітну плату, до приватного нотаріату; а з іншого, бажання приватних нотаріусів зменшити рівень конкуренції.Перша ж причина неправомірна, оскільки державні нотаріуси, виконуючи більше нотаріальних дій, ніж приватні, отримують значно меншу заробітну плату, ніж дохід приватного нотаріуса. Отже, сьогодні, "прив'язуючи" державного нотаріуса до державної нотаріальної контори його фактично позбавляють можливості обрати приватну форму нотаріальної діяльності, яка в подальшому зможе забезпечити конкурентоспроможність.Друга ж причина, коли неможливість займатись обраною професією штучно створюється -- це, безумовно, певною мірою запровадження монополізму у приватній сфері діяльності. Здорова конкуренція серед приватних нотаріусів не тільки можлива, а й необхідна: для розвитку нотаріальної практики щодо нових юридичних послуг та збільшення кількості, якості і змісту нотаріальних проваджень; для запровадження ініціативи приватних нотаріусів у законодавство; для зменшення плати за їх послуги; підвищення рівня юридичної допомоги; для "природного", а не штучного відбору приватних нотаріусів, здатних працювати краще за інших; для надання можливості молодим юристам спробувати власні сили у цій професії тощо. Таким чином, усі негативні наслідки такого заходу, як квотування навіть важко передбачити.З аналізу Закону можна зробити висновок про те, що стажистом нотаріуса може бути не тільки громадянин України, а й громадянин іншої країни або особа без громадянства. Це положення дозволяє не лише готувати студентів-іноземців за спеціальністю правознавство, а й надає їм можливість проходити стажування в державних нотаріальних конторах або у приватних нотаріусів, але отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю іноземні громадяни та особи без громадянства в Україні не можуть. Тому потрібно визначитись з можливістю отримання такими особами відповідних документів, що буде корисним в разі прийняття Української нотаріальної палати до Міжнародного Союзу Латинського Нотаріату [84, с. 8].У проекті нового Закону передбачається суттєве збільшення строку стажування -- до двох років. Пропозицію щодо збільшення строку стажування вважаємо помилковою, оскільки вона не має достатнього обґрунтування. Проходження стажування повинно виконувати певне завдання, а саме: надати можливість оволодіти на практиці певними знаннями, що стосуються порядку вчинення нотаріальних проваджень та оформлення вчинених нотаріальних дій. При цьому вбачаю за необхідність розробку Типової програми проходження стажування, орієнтованої на продовження навчання і поглиблення знань, що були отримані при навчанні у ВНЗ. Зараз це завдання покладається на керівників стажування в державних нотаріальних конторах та приватних нотаріусів і опирається на Примірку програму стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, яка не відповідає вищезазначеним положенням.Таким чином, час стажування має визначатися на підставі Типової програми проходження стажування, а не рівнем професійної підготовки стажистів. Можливість стажиста оволодіти певними знаннями під час проходження практики залежить: по-перше, від бажання і здатності стажиста засвоїти основні практичні навички цієї спеціальності; по-друге, від визначеності вимог щодо оволодіння знаннями та конкретних умов проходження практики, а також рівня допомоги керівника стажування. Пропонуємо доповнювати висновок керівника про результати проходження стажування, що складається по закінченні строку стажування, конкретними відповідями на питання: стажист оволодів у повному обсязі практичними навичками роботи за спеціальністю нотаріуса чи оволодів у недостатньому обсязі з таких причини: суттєві порушення типової програми стажування, відсутність у практиці нотаріальної контори випадків вчинення нотаріальних проваджень (перелік) тощо. Такий висновок та індивідуальний план проходження стажування будуть свідчити про рівень підготовки стажиста. У вищезазначених Рекомендаціях (пункти 2.6, 2.7) пропонується керівнику відобразити (тобто перелічити) у висновку про результати проходження стажування одержані під час стажування практичні навички та знання, що, на нашу думку, недоцільно, оскільки це -- фактичне перенесення відомостей з індивідуального плану до висновку, що може бути зроблено шляхом підпису тих положень індивідуального плану, які були здійснені [26, с. 12].Але для запровадження такого механізму в життя необхідно мати Типову програму проходження практики, яка не буде включати пункти щодо оволодіння знаннями окремих інститутів цивільного права або теоретичними положеннями нотаріального процесуального права, а відповідатиме загальному напрямку проходження стажування -- оволодінню знаннями та навичками для практичної роботи нотаріуса.Закінчення такого важливого етапу навчання, як стажування здійснюється у державних нотаріальних конторах складанням керівником стажування висновку і затвердженням його завідуючим державною нотаріальною конторою. У Рекомендаціях не зазначено, яким чином має закінчуватись проходження практики у приватного нотаріуса. Тож вочевидь вирішення цього питання має бути аналогічним: приватний нотаріус складає висновок про результати проходження стажування і затверджує його особисто.На нашу думку, в разі недостатнього оволодіння практичними навичками і знаннями під час проходження стажування стажист може просити завідуючого державною нотаріальною конторою або приватного нотаріуса про подовження строку стажування. Тож необхідно передбачити також строки продовження стажування.Оскільки проходження стажування має визначати підпорядкованість певної особи нотаріально-адміністративним правовідносинам, є сенс говорити про правові аспекти цих відносин. Тому пропонуємо ввести таке поняття, як "припинення стажування" і поширювати підстави щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, передбачені ст. 12 Закону, на правовідносини щодо припинення стажування [49, с. 39].Після одержання висновку про результати стажування особа звертається до кваліфікаційної комісії нотаріату з заявою про допуск її до складання кваліфікаційного іспиту. На нашу думку, кваліфікаційний іспит може складатися тільки за наявності позитивного висновку керівника. Якщо ж висновок негативний, то кваліфікаційна комісія має вирішувати питання про "продовження строку стажування, виходячи з об'єктивних причин, що передували негативному висновку -- відсутність у нотаріальній конторі практики щодо вчинення окремих видів нотаріальних проваджень; або з суб'єктивних -- невиконання індивідуального плану, неохайна робота, відсутність дисципліни в роботі з документами, систематичні запізнення, грубість у спілкуванні з клієнтами. Після позитивної оцінки кваліфікаційною комісією знань особи та на підставі рішення цієї комісії про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності вона отримує свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Свідоцтво видається Міністерством юстиції на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції Республіки Крим, управліннях юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів.Окремі громадяни і громадські об'єднання, якими по суті є приватні нотаріуси та об'єднання нотаріусів, не можуть визначати засоби здійснення державних функцій. Так, фактично "приватизуватиметься" державна функція, державне майно без урахування позиції найбільш зацікавлених осіб -- громадян, юридичних осіб, для реалізації прав котрих й існує нотаріат України. Тож якщо й припустити можливість порушення питання про існування державного нотаріату на регіональному рівні, то необхідно виносити його на широке обговорення в конкретному регіоні. Інакше доведеться порушити питання про існування законодавчого положення про обов'язкове посвідчення певних угод лише в нотаріальному порядку. Тільки обґрунтоване компромісне рішення може стати основою для врегулювання форми здійснення нотаріальної діяльності [47, с. 56].Вважаємо, що до розробки законопроектів мають залучатися також учені, широкі кола зацікавлених осіб, фахівців. Цьому повинні сприяти публічність конференцій, "круглих столів", присвячених проблемам створення конкретного закону, опублікування в пресі текстів законопроектів.Можна припустити, що проект Закону України "Про нотаріат" таки приймуть, а реальне втілення його норм у життя буде аналогічним румунському варіанту введення приватної нотаріальної практики. Так, заміна форм нотаріальної діяльності в Румунії відбулася за одну ніч із 16 на 17 листопада 1995 p., тобто лягли спати державними нотаріусами -- прокинулися приватними. У цьому випадку "шокова терапія" замінює процес продуманого і логічного втілення закону в життя. Подібне може статися і в Україні, оскільки чинності Закон набирає через шість місяців після офіційного опублікування, а основні положення щодо переходу державних нотаріусів у статус приватних пропонується доручити Міністерству юстиції України й Українській нотаріальній палаті. Зокрема вони з моменту прийняття Закону до моменту набрання ним чинності повинні розробити порядок реформування державних нотаріальних контор відповідно до вимог нового Закону. На наш погляд, можливі варіанти вирішення проблеми мають бути визначені до прийняття Закону, в протилежному ж випадку він не може прийматися. Вирішувати проблему у визначені Законом 6 місяців набагато складніше, ніж її рішення продумати завчасно.У цьому разі, на наш погляд, кращим варіантом внесення змін до організаційної структури українського нотаріату є російська схема, коли законопроект обговорювався громадськістю, але ще кращою є схема німецької перебудови нотаріату. До переваг останньої, наскільки можна судити з публікацій, можна віднести поступовість переходу, продуманість, своєрідну агітаційну роботу, фінансове забезпечення [17, с. 149].Необхідно відзначити й виважену позицію представників Мін'юсту, які поставили ряд питань перед представниками нотаріату, усвідомлюючи складність перехідного періоду. Серед проблем -- забезпечення нормального функціонування державних нотаріальних архівів, які пропонується вважати належними не тільки Мін'юсту та його управлінням, а й нотаріусам, зокрема приватним; забезпечення нотаріусами сільських регіонів; забезпечення приміщеннями; розробка для перехідного періоду цілої низки нормативних актів. Остання проблема стосується необхідності забезпечення нотаріусів у певних регіонах "необхідним комплексом сучасного облаштування, який би забезпечував нотаріусу професійний рівень виконання його обов'язків".Підбиваючи підсумок, необхідно зазначити, що, проаналізувавши позитивні та негативні моменти розвитку нотаріату Російської Федерації, є можливість уникнути багатьох помилок у розвитку українського нотаріату. Поки що на теоретичному рівні прогнозується широкий взаємний обмін інформацією і подальше зміцнення зв'язків між нотаріусами України та Росії. Цей прогноз обумовлений постійними економічними умовами, що не може не позначитися на сфері нотаріальних послуг.Тож пропонуємо виважено підійти до запропонованих змін в організаційній структурі нотаріату України, врахувати досвід перебудови російського нотаріату.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
|
