Концесія як форма підприємницької діяльності властива використанню природних об'єктів і освоєнню їх ресурсів. Вона була відома дореволюційному законодавству і здійснювалася на практиці, у тому числі па території сучасної України, при освоєнні природних багатств в добувній промисловості розробці лісових ресурсів, використанні земельних майданів для дорожнього будівництва і тому подібне Концесійне використання природних ресурсів іноземними суб'єктами права існувало і в радянський період аж до другої половини 30-х років минулого століття. Але із зміцненням позицій права виняткової державної власності на землю і інші природні ресурси вона була заборонена, а концесійна діяльність іноземних кампаній на території країни була згорнута.

У сучасному українському законодавстві зроблено декілька спроб відновлення концесійного виду діяльності. Перш за все до них слід віднести ухвалення Закону України від 16 липня 1999 р. "Про концессиях"1 і Закон України від 14 грудня 1999 р. "Про концесії на будівництво і експлуатацію автомобільних доріг". До певної міри до концесійного законодавства відноситься і Закон України від 14 вересня 1999 р. "Про договори розподілу продукції" що передбачає цілі залучення інвестицій для здійснення видобутку корисних копалин і розподілу продукції гірничодобувної промисловості. Глава 36 ХК передбачає правове регулювання нових різновидів підприємницької діяльності -- комерційну концесію і комерційну субконцессию. Безумовно, для вказаних видів концесійної діяльності необхідні земельні ділянки. Тому новий земельний закон передбачає можливості концесійного використання земельних ресурсів, які підлягають розгляду безпосередньо у зв'язку з положеннями приведених концесійних законів.

Відповідно до ч. I ст. 94 ЗК для здійснення концесійної діяльності концесіонерові надаються в оренду земельні ділянки в ладі, передбаченому земельним законом. З вмісту цієї норми виходить, що для концесійної діяльності земельні ділянки надаються в оренду. Але концесія не тотожна оренді, тому концесійне використання земельних ресурсів відрізняється від орендного землекористування. Закон "Про концесії" визначає концесію як надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної виконавчої влади або органом місцевої самоврядності на підставі концесійного договору на платній і терміновій основі юридичному або фізичномув особі -- суб'єктові підприємницької діяльності права на створення (будівництво) і управління (експлуатацію) об'єкту концесії в термінове і платне володіння, за умови перейняття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню, будівництву і управлінню об'єктом концесії, майнової відповідальності і можливої підприємницької риски. У цьому законодавчому визначенні концесії міститься деяка правова оренда, що становить, але не всі вони збігаються з аналогічними ознаками орендного землекористування. Такі умови концесії, як договірна підстава її виникнення, платна і термінова не лише володіння, але і користування (експлуатація) об'єкту концесії, вимоги про письмове оформлення договору і його обов'язкової державної реєстрації, зближують його з орендними стосунками. Але навіть в них можна виявити ознаки, що дозволяють відмежовувати концесію від оренди, не говорячи вже про інші відмінності між ними. Так, згідно визначенню концесійного закону договором концесії (концесійний договір) є угода відповідно до якого орган державної виконавчої влади або орган місцевої самоврядності (концессисдатель) надає на платній і терміновій основі суб'єктові підприємницької діяльності (концесіонерові) право створити (побудувати) об'єкт концесії або істотно його поліпшити і (або) здійснювати управління ним (експлуатацію) відповідно до цього закону в цілях задоволення суспільних потреб. З приведених офіційних визначень Закону "Про концесії" безпосередньо витікає декілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів. По-перше, концессиедателем може бути уповноважений орган державної виконавчої влади або орган місцевої самоврядності. Отже, земельна ділянка як об'єкт концесії повинен належати на праві державної або комунальної власності. У других, концесіонером може бути лише вітчизняний або іноземний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому земельна ділянка може надаватися лише для здійснення підприємницьких видів діяльності. У третіх, відомо, що підприємницька діяльність ведеться з метою здобуття прибули, проте концесійна діяльність, у тому числі з використанням земельних ділянок здійснюється в цілях задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ст. 9 Закону "Про концесії", концесійний договір Полягає на термін не менше 10 і не більше 50 років. Таким чином, термін короткострокового концесійного використання земельних ділянок в два рази перевищує термін короткострокової оренди землі, що не відповідає ні вимогам ч. 5 ст. 2 концесійні закони, ні положенням ЗК про терміни короткострокової оренди земельних ділянок. Згідно ст. 12 Закону "Про концесії" концесіонер вносить концесійні платежі, методики численні і граничні розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України. Платежі за орендне використання земельної ділянки здійснюються відповідно до вимог Закону "о оренді землі".

Але найголовніше полягає в тому. що згідно ст. 20 Закону "Про концесії" майно, створене для виконання умов концесійного договору, а також його поліпшення, реконструкція і технічне переоснащення, є об'єктом права державної або комунальної власності. Отже по закінченню терміну концесійного договору або при його достроковому розірванні створені майнові об'єкти або зведені будови на наданих в концесію земельних ділянках переходять концессиедателю. Концесіонерові ж належить право власності на отриманий прибуток від управління (експлуатації) об'єктом концесії, а також на продукцію, проведену в результаті виконання умов концесійного договору за рахунок яких він покриває понесені витрати і задовольняє свої підприємницькі інтереси.

Все вище викладене приводить до виводу про те, що концесійне землекористування є самостійним видом термінового і платного володіння і користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на підставі договору концесії. Це не унеможливлює надання земельної ділянки, що належить на праві приватної власності, в термінове і платне володіння і користування концесіонера. Але така земельна ділянка може надаватися лише на підставі договору оренди. Таким чином концесіонер може користуватися земельними ділянками па підставі як договору концесії, так і договору оренди.

У ч. 2 ст. 94 ЗК передбачено, що види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки в концесію, визначаються законом. Слід звернути увагу на те, що в приведеній земляно-правовій нормі говориться про види господарської діяльності які декілька ширше за законодавчо певні види концесійної діяльності. Проте, в ч. 1 ст. 10 Закону "Про концесії" умови надання земельної ділянки, якщо він необхідний для концесійної діяльності, віднесені до істотних умов договору концесії. У цій нормі передбачені особливі вимоги, що пред'являються до договірних стосунків по використанню землі на підставі концесії. Так, згідно ч. 3 вказаних норми Закону "Про концесії" якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка договір оренди земляною ділянки або акт про надання його в користування додаються до договору про концесійну діяльність. При цьому мається на увазі не державний акт на постійне користування земельною ділянкою, а акт його наданні для використання на підставі концесії.

Поза сумнівом, закріплення в ЗК інституту концесійного землекористування стимулює розширення видів підприємницької діяльності з використанням земельних ресурсів на умовах концесії. Не дивлячись на те, що він є відносно новим і знаходиться у стадії свого формування у чинному законодавстві всі чаші зустрічаються окремі види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки в концесію. Відповідно до ч. 2 ст. 366 ХК договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав ділової репутації і комерційного досвіду правовласника в певному об'ємі, з позначенням або без позначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Ясніше така сфера підприємницької діяльності позначена, наприклад, в Законі "Про концесії на будівництво і експлуатацію автомобільних доріг". Так згідно ст. 1 цього Закону об'єктом концесії можуть бути не лише позаміські автомобільні дороги спільного користування але і їх допоміжні споруди, які розташовані на землях автомобільного транспорту, вказані в концесійному договорі. До них відносяться земельні ділянки, зайняті майданчиками для стоянки автотранспорту і для відпочинку, підприємствами і об'єктами служб дорожнього сервісу шумозащитнимі і снігозахисними спорудами і насадженнями, протіволівневимі і протиселевими спорудами, улаштованими заїздами, придорожніми лісосмугами для зашиті доріг і тому подібне Вони призначені для обслуговування рухомого складу на автодорогах і учасників дорожнього руху а також для розміщення сервісних і ремонтно-технічеських служб.

3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Об'єктом права власності зазвичай виступає земельна ділянка. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Крім того, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю є:

1. громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності

2. територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності

3. держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Суб'єкти набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

1. придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами

2. безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності

3. приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування

4. прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)

5. внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду (лише юридичні особи)

6. передачі земель державної власності (лише територіальні громади)

7. примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (лише територіальні громади)

8. конфіскації земельної ділянки (лише держава)

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну і приватну власність, належать:

1. землі атомної енергетики та космічної системи

2. землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення

3. землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення

4. землі під водними об'єктами загальнодержавного значення

5. земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи

Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Власники земельних ділянок мають право:

1. продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину

2. самостійно господарювати на землі

3. власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію

4. використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5