Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М. П. Яблоков, Л. Є. Ароцкер, І. Ф. Пантелеев), виділяючи при цьому три групи ознак: граматичні, лексичні, стилістичні. [3; 156]

Граматичні ознаки (або рівень грамотності, який буває низький, середній та високий) являють особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбувається в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набувають форми сталої навички, що добре відбивається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів відносять лексику або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок. Словниковий запас являє собою кількість слів, понять з різних галузей знань, якими оперує той, хто пише. Він відображає рівень культури, професіоналізм, начитаність, ерудицію. Словниковий запас може бути великим, середнім і малим (бідність мови). Чим більший словниковий запас, тим грамотнішою вважається людина. Особливостями лексики слугує використання професіоналізмів - термінів, що відображають професію пишучого, жаргонних слів і виразів, архаїзмів (застарілих слів).

Фразеологія -- розділ лінгвістики, що вивчає стійкі словникові звороти, характерні для даної мови. Фразеологічні ознаки нерідко використовуються в дослідженні писемної мови. Стійкі обороти, властиві конкретній особі, наприклад, «танцювати під чужу дудку», «вішати локшину на вуха», «мати дах», характерні для певної професії, середовища проживання і кола спілкування осіб.

Зображувально-виражальні засоби слід розуміти як вживання в переносному значенні перелік зворотів слів, метафор, гіпербол, іронії, порівнянь, а також стилістичних фігур (риторичних питань, антитез та інших мовних прийомів). Характер вживання зображувально-виражальних засобів дозволяє судити про професійну належність той, хто пише до певної групи.

Стилістичні ознаки. Стиль - це спосіб здійснення чого-небудь, що відрізняється сукупністю своєрідних прийомів діяльності. Тому стилістичні ознаки письма являють собою манеру викладу думок пишучим, відображену в побудові речень, їх довжині, синтаксичній структурі, побудові тексту в цілому. Стиль відображає використання мовних засобів відповідно до функціонального значення мови.

Розрізняють стилі - науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний, побутовий тощо.

Ознаки писемної мови широко використовуються для діагностичних досліджень, наприклад, встановлення статі, віку, національності, району проживання, професії тощо. Вони слугують підставою для побудови розшукових версій на основі письмових або друкованих документів, які опинилися в орбіті розслідуваного злочину.

Окремі ознаки писемної мови являють собою відображення в тексті документа навичкових особливостей конкретної людини. До них належать стійкі лексичні і граматичні помилки, своєрідні конструкції речень, наприклад, дієслово наприкінці або на початку речення, стійке використання певних слів, професіоналізмів, жаргонних слів тощо.

Писемна мова та її ознаки використовуються як у почеркознавчому, так і в авторознавчому дослідженні. Однак головна їх мета -- слугувати засобом ототожнення в авторознавчій експертизі, при встановленні автора письма.

Автора письма слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й графічно-почеркові навички. Виконавець відображає в письмі тільки рухові навички, тобто ознаки почерку. Отже, автора можна встановити як за ознаками писемної мови, так і за ознаками почерку, а виконавця -- тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Ознака в криміналістичному розумінні -- це зовнішня вираженість внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк являє систему рухових навичок, що використовуються при графічному відображенні думок (слідів пам'яті) на матеріальному носії, остільки ознаку почерку допустимо інтерпретувати як матеріальне відображення особливостей рухових навичок у рукописі. Ознака почерку -- це графіка письма. Існують загальні та часткові ознаки почерку.

Загальні ознаки почерку -- це навички, що характеризують загальну будову знаків алфавіту, їх розмір, нахил, розгін, що неважко помітити при огляді рукопису. До загальних ознак відносять ознаки розташування, топографічні, ознаки рухових навичок -- виробленість почерку, складність рухів, ступінь зв'язності тощо.

Топографічні ознаки характеризують переважну орієнтацію, розташування письмових знаків на папері. Це своєрідна манера виділення тексту новим рядком, підкресленням, використанням скорочених слів наприкінці рядка, наявність берегів праворуч і ліворуч, розташування тексту щодо лінії рядка (над лінією, посередині, під лінією), інтервали між словами, особливості розміщення тексту в документі.

Виробленість почерку характеризує сформованість письмово-рухових навичок. Це здатність того, хто пише, користуватися загальноприйнятою системою скоропису. Тому виробленість почерку - одна з головних і складних загальних ознак почерку. Виробленість виражається в темпі, координації письма. Темп листа визначається часом, витраченим на виконання букв, слів, речень і всього рукопису в цілому. Розрізняють темп швидкий, середній, низький (уповільнений).

Ознака - координація рухів припускає узгодженість виконання букв, особливість їх зв'язування. Ступінь координації рухів може бути високим, середнім і низьким. Координація в сполученні з темпом письма дозволяє поділяти почерки на маловироблений, середньовироблений і високо вироблений.

Маловироблений почерк характеризується зупинкою формування письмово-рухових навичок на початковій стадії навчання. Тому такий почерк--спрощений, темп письма

уповільнений, зв'язність почерку низька, букви відрізняються від стандартної форми прописів і втрачають деякі елементи. Маловироблений почерк найчастіше притаманний малограмотним особам, які не мають письмової практики.

Мал. 1.

Середньовироблений почерк характеризує осіб, у яких темп письма невисокий, координація рухів середня, зв'язність низька, не перевищує трьох букв. Форма буквених знаків більше відповідає прописам, хоча має ознаки змін. Середньовироблений почерк більш стійкий, ніж маловироблений.

Високовироблений почерк відрізняється високим темпом письма, високим ступенем координації рухів і зв'язності. Букви нерідко носять спрощений, але стійкий характер. Разом з тим автор з високовиробленим почерком може змінювати його па маловироблений або середньовироблений, тоді як особа з маловиробленим почерком не може змінити почерк на високовироблений.

Ступінь складності рухів характеризує будову почерку в цілому, специфіку сформованості письмово-рухових навичок, пристосованість їх до темпу письма. Відповідно до цього почерки поділяють на прості, спрощені та ускладнені. (мал..1, позн.1, 2, 3).

У простому почерку (1) письмові знаки здебільшого відповідають формі стандартних прописів. У спрощених почерках стандартні знаки (букви) виконуються спрощено (2). і навпаки, в ускладнених почерках - ускладне-ними рухами, що прикрашають форму букв (3). Почерк вважається ускладненим, якщо більшість букв виконані ускладненими рухами.

Форма і напрямок руху характеризують структуру рухів, виконуваних той, хто пише в площині за їх траєкторією.

До ознак форми напрямку руху відносять переважну форму руху при виконанні окремих букв, знаків -- правоокружний чи лівоокружний рух (4, 5). Якщо більшість знаків виконується прямолінійно, то почерк називають прямолінійно-кутастим (4). Якщо ж більшість букв виконано петлястими, округлими рухами, то почерк відносять до округлого (мал. 1, позн. 5). Напрямок руху - найбільш стійка ознака, і її важко для змінити.

Напрямок руху характеризують нахилом, розміром, розгоном, зв'язністю і натиском.

Нахил почерку визначають вертикальним розташуванням елементів письмового знака до лінії рядка. Стандартний почерк має нахил 750 у право і називається правоскісним. Якщо штрихи букви з лінією рядка утворюють кут 90°, то почерк називають прямим. При нахилі штрихів знаків ліворуч почерк називають лівоскістним. Почерки, в яких кут нахилу штрихів букв менше 50°, іноді називають косонахильним (правим чи лівим). Якщо в почерку є різні нахили букв до лінії рядка, його називають змішаним. Нахил -- одна з найменш стійких ознак.

Розмір почерку характеризує висоту його знаків, букв. Розрізняють почерк дрібний - до 2 мм, середній -- 2--5 мм і великий -- понад 5 мм.

Розгін почерку характеризує відношення висоти букви до її ширини. Якщо ширина більше висоти (мал.1 , б>а), то почерк має великий розгін (почерк розгонистий). При рівній висоті і ширині букв (б=а) почерк характеризується середнім розгоном. Якщо висота більше ширини букви (б<а),то почерк називають убористим, стиснутим.

Ступінь зв'язності почерку характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера (пишучого засобу) від паперу. За ступенем зв'язності почерки поділяють на зв'язний, коли з'єднано більше трьох знаків, уривчастий, коли кожен знак виконується окремо, і середньозв'язний. якщо в один прийом виконуються 2--3 букви (мал..1 позн.7).

Натиск почерку є загальною ознакою. Він характеризує розташування точки прикладення найбільшої сили при виконанні знака. Натиск може бути рівномірно розташованим по всій довжині штриха, малим, великим, розташованим угорі чи внизу. Натиск -- характерна ознака для пір'яних ручок, при використанні сучасних засобів письма (кулькових, капілярних) він виражений слабко. Окремі ознаки почерку. В літературі окремі ознаки почерку визначають як особливості виконання письмових знаків з погляду відхилення їх від типових прописів конкретної мови (української, російської, англійської та ін.), з яких починається навчання техніки письма в школі. Окрема ознака почерку становить матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Мал. 2.

Письмовий знак (буква) звичайно виконується кількома рухами, які називаються її конструктивними елементами (рис. 2). Об'єднані водне ціле елементи утворюють букви і знаки

Конструктивними елементами письмових знаків слугують штрихи (прямі, звивисті), овали і півовали, петлі (а, б, у, г). Для опису ознак почерку його досліджують у цілому і по-елементно. Насамперед у букві виділяють кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. Тому в конструкції букви розрізняють центральну частину (власне букву), надрядкову і підрядкову (рис. 2), а в окремих елементах-- початок і закінчення руху (4, 5); форму елемента (пряма, звивиста. 6, 7); напівовал, овал, петлі (8. 9, 10); форму і напрямок руху, спосіб їх з'єднання і відносне розташування. Все різноманіття рухів, шо відображають навички конкретної особи, в літературі класи-фікують неоднаково. Так, І.Ф.Пантелєєв (1988) розрізняє чотири групи ознак, Д.У.Бабаєва (1976) пропонує шість груп,

М.П. Яблоков (1990) розділяє концепцію В.Ф.Орлової (1973) і наводить сім груп окремих ознак. Підтримуючи концепцію В.Ф.Орлової ми розглянемо окремі ознаки почерку за розробленою схемою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Форма руху характер-ризує письмовий знак у цілому і його елементи окремо. Розрі-зняють спрощену й ускладнену форми руху (мал..3-2) при виконанні окремих букв і при виконанні їх елементів - петльову, кутасту, завивисту (мал. 3 - 3,4)

Напрямок руху пишучого приладу буває право-окружним або ліво-окружним. привідним і відвідним. Точка початку привідного руху містяться вгорі, а відвідного-унизу. Відводячий рух слугує початком наступного елемента і, отже, з'єднанням з початком наступного знака (5).

Довжина руху характеризує розмірність руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знака в цілому. Довжина руху не вимірюється лінійкою, а оцінюється на око щодо величини основної (центральної) частини букви (6).

Кількість рухів характеризує наявність у букві чи її елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знака, наприклад, у букві «м» зменшення або збільшення довжини початкового елемента (7), а в букві «т» -- заключного; у буквах «б>> і «у» -- збільшення рухів, що є в конструкції необов'язковими; збільшення протяжності при виконанні овалів, півовалів.

Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знакові і залежить від частоти відриву пишучого приладу від паперу.

Розрізняють злите та інтервальне з'єднання елементів (мал. 3-8). Коли закінчення попереднього елемента переходить у початок наступного, з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення руху (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного руху, таке з'єднання називають інтервальним. Якщо розриви утворюються між буквами, почерк називають незв'язним, а виконання письмових знаків - уривчастими рухами.

. Послідовність рухів має значення для тих букв, в яких прописами визначена послідовність виконання елементів. Порушення послідовності утворює окрему ознаку. Так, у буквах «т» і «ж», визначений порядок нанесення елементів, спрощення цієї послідовності іноді є стійкою навичкою-ознакою.

Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення розташування точок початку і закінчення рухів, вид огинаючої верхніх точок букв і нижніх точок в окремому слові, рядку (10). Відносне розташування точок початку і закінчення руху може бути верхнім, середнім, нижнім (11). Певне значення має розташування точок перетинання елементів букви (10--12).

ВИСНОВКИ

Навичка -- це дія, сформована шляхом повторення однотипних операцій, що характеризується високим ступенем автоматизації при відсутності поелементної свідомої регуляції.

Зараз у криміналістиці немає єдиної класифікації динамічних властивостей особи, мабуть, тому, що рухові реакції, які проявляються зовні, важко описати внаслідок цілісного сприйняття руху, яке для точного опису вимагає деталізації, дискретного підходу, причому система діяльності повинна бути суворо орієнтована щодо точок відліку. Тому поки в криміналістиці використовують навички ходи, листа і писемної мови, міміки і жестикуляції, деякі інтелектуальні навички, які можна виміряти, описати і представити як джерело криміналістичної інформації в кримінальному судочинстві.

Практика свідчить, що абсолютно однакових способів учинення злочинів, як і способі в діяльності взагалі, не буває.

Основу навички, як уже відзначалося, становить динамічний стереотип, і навички писемної мови і почерку -- не винятки. їм притаманні властивості та ознаки, відомі з психології і фізіології вищої нервової діяльності, -- динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність.

У фізіології вищої нервової діяльності та психології навички ділять на: сенсорні (перцептивні), пов'язані з відчуттями (іноді ще називають відчутливими); інтелектуальні, пов'язані з розумовою діяльністю; рухові (моторні). Хоча цей поділ умовний, але він має принципове значення для розуміння способу вчинення злочину як системи дій злочинця при реалізації зовнішнього наміру (замислу).

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам'яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу.

Для дослідження слідів навичок людини існують спеціальні методики дослідження.

Сліди навичок людини відіграють важливе значення при розкритті злочинів, так як вони, як вже зазначалось, індивідуальні і конкретизують дії тієї чи іншої особи, яка може бути причетна до злочину, що є дуже важливим аспектом у криміналістиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Біленчук П. Д., та ін. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, ад'юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський, П. Ю. Тимошенко. За ред. акад. П. Д. Біленчука.- К.: ATIKA, 1998 - ст. 234-248

2. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчука, А.П. Гель, М.В. Сталевський, Г.С. Семаков. - К.: МАУП, 2001 - ст. 174-179.

3. Сталевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. - К.: Кондор, 2005 - ст. 149-156

4. Шепітько В.Ю. Криіналістика. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007

Размещено на Allbest.ru

Страницы: 1, 2, 3