Місце й роль судової влади
ЗМІСТ ВСТУП 1. Місце та роль судової влади в системі розподілу влад 2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні 3. Місце й роль судової влади в системі влад на шляху до інтеграції ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Французький філософ Шарль Луї Монтескє , який вперше виділив три гілки влади - законодавчу, судову та виконавчу, наголошував що суд здійснює тільки функцію правосуддя. А відносини між різними ланками судової системи будуються виключно на принципі незалежності та підкорення лише закону [11]. З прийняттям Конституції в Україні почався новий етап у розбудові незалежної судової влади. Вперше на конституційному рівні було закріплено значення суду в становленні України як правової держави. Конституція передала під юрисдикцію судів усі конфлікти, які виникають у державі й суспільстві. Саме це положення Конституції визнає найвищою соціальною цінністю в Україні права людини її життя і здоров'я честь та гідність недоторканість і безпеку. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов'язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб. Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні стати закріплені в Конституції норми й принципи матеріального та процесуального права, які мають бути реалізовані у поточному законодавстві [10]. Саме тому Закон України "Про статус суддів", прийнятий 15 грудня 1992 року Верховною Радою України вперше визначив місце та статус судів у системі органів державної влади, встановив гарантії незалежності при здійсненні правосуддя. Прийняття даного Закону як особливо важливого правового акта було історично закономірним: ще 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", в якій вперше було проголошено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу , виконавчу і судову. І взагалі, зміна статусу судів і суддів стала можливою лише в умовах існування України як суверенної і незалежної держави. Особливої актуальності дане питання набирає після прийняття постанови 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", що стало важливим та рішучим кроком у перед, адже дана постанова можливо ще і не встигла реалізувати себе в повному обсязі, проте, коло важливих питань можна вважати вирішеними. Однак, слід наголосити, що залишаються питання і такі, що вирішеними їх можна назвати лише на папері, можливо, що це справа часу і зовсім скоро в Україні буде функціонувати одна із найдосконаліших судових систем на високому законодавчому рівні. Значний внесок у становленні судової влади в Україні внесли судді Верховного Суду України : Якименко О.Н., Цупренко П.Г., Маляренко В.Т., Білоусенко В.Г., працівники Мінюсту України. Не можна не відзначити і плідну працю видатних учених України з питань судоустрою Ю.М. Грошевого та Г.І. Чангулі та багато інших. Одним із головних завдань, проведення в Україні судово - правової реформи, є утвердження верховенства права, в умовах посилення ролі судової влади в суспільстві як основної гарантії здійснення справедливого судочинства, як фундаментальної засади організації влади в державі. 1. Місце і роль судової влади в системі розподілу влад Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов'язується з ім'ям французького вченого Ш.-Л. Монтеск'є (1689-1755). Особливість його поглядів на "три влади" полягає у тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася узурпація влади будь-якою особою або окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск'є містилися засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні Конституції 1787 p. було названо системою "стримувань і противаг". У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск'є мали місце спроби ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законодавча влада -- Генеральна Рада, що обирається; виконавча влада -- гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали засадні принципи республіканської форми державного правління. Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку, знайшла своє відображення в Конституції України. Кожна з гілок єдиної державної влади здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу реалізації, свою компетенцію компетенцію. Поділ державної влади забезпечує по - перше ефективність функціонування державної влади в інтересах суспільства і по - друге створює перешкоди для зловживання владою, її узурпації. Судова влада - це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб'єктів права та суспільні відносини за участю цих суб'єктів [6]. Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов'язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади. Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі " механізму стримувань і противаг", який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи - призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень. У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття. Взаємовплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України " Про судоустрій", в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління ( справи адміністративної юрисдикції) [2]. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду. Власне, головне призначення судової влади - вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною. Роль Судової влади підкреслюють функції на засадах яких вона діє: Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі. Самостійність судової влади означає: - суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом; - судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу; - вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов'язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов'язкові для виконання на території України; - діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй. Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі. Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв'язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку. Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення. Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6]. 2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи. Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: - шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; - реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою; - створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади; - поступово здійснити спеціалізацію судів; - максимально наблизити суди до населення; - чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи; - гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом. Судово-правова реформа була запланована у три етапи. На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону " Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо. На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи. Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон " Про судоустрій ",внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3]. Однак коли реформа втілюється на практиці, в суддів виникають певні проблеми. Першим негативним явищем проведення судової реформи був її початок, коли з 29 червня 2001 року по день публікації відповідних законів суди та правоохоронні органи були розгублені, не знали як їм чинити. Цей незначний правовий курйоз наштовхує на серйозні роздуми [11]. П'ять років точилися розмови і дебати, а результат прийняті поспіхом закони про реформування судової влади. І нікого не цікавив той факт, чи готові суди до прийнятих змін. Після ознайомлення з пакетом прийнятих парламентом законів, що регулюють судову реформу складається враження про її половинчастий характер.Те ж саме можна сказати і про постанову від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" постанова є, але на скільки її можливо виконати то це питання залишається відкритим. Насамперед, це також стосується відсутності будь-яких змін в галузі адміністративного судочинства. Навіть юристу - початківцю видно, що проекти прийнятих змін до законів готувалися з урахуванням створення адміністративних судів, однак останні не створено, а зміни до законів не були скореговані. На це вказує, наприклад те, що за головою апеляційного суду залишається право вносити протести на постанови в адміністративних справах, хоча ця функція не властива апеляційній інстанції.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|